Розділ 414:
Час летить швидко.
Сходження Геліоса, день мінус один.
— Гаразд, усі готові?
У штабі підготовки до вторгнення Геліоса панувала звична метушня.
Працівники гарячково перебирали папери, а герої та лиходії з суворими виразами облич роздавали вказівки.
— …Ого. О мій Боже, завтра вже той самий день…
Ми, учасники «Его-Стрім», спостерігали за цим здалеку.
Те, чим вони зараз займалися — це проведення фінального обговорення з сусідами щодо того, як захистити свої країни від Геліоса.
Не мало значення, що оборону Кореї беремо на себе ми та Корейська Асоціація, але вони все одно востаннє перевіряли свої інструкції.
Усі, від верхівки до низів. "У день війни з Геліосом існує висока ймовірність того, що всі країни будуть атаковані ангелами".
І, звісно, саме я, як завжди, надавав ці інструкції, адже так було написано в текстах та пророцтвах.
Хай там як, я вишкірився, дивлячись на Со Ін, яка дивилася на мене порожнім поглядом, і поклав руки на голову.
— Нервуєш?
— …Я не нервую. Навпаки, я схвильована, що цей час нарешті настав… Це ж не просто завтра… Хе-хе… Нарешті настав день, коли я зможу використати фінальну форму мого арсеналу — Деус Брейкер.
Со Ін, яка цілком очевидно нервувала, засміялася й заперечила це, а Ха Юль також тихо засміялася.
— Усе правильно, це схоже на… Це схоже на те, що я відчуваю за кілька днів до випускного іспиту, якби він мав відбутися сьогодні. Я нервую, але… мені кортить, аби все це швидше закінчилося.
І саме це промовила Ха Юль.
Усі ми, учасники «Его-Стрім», почали висловлюватися один за одним.
— Так. Щойно ці покидьки з'являться тут, ми просто розірвемо їх на шматки.
Чхве Се Хі, її помаранчеве волосся розвівалося, кулаки були підняті вгору, коли вона істерично сміялася.
— Ха-ам… Як же це дратує. Я просто хочу, аби все якнайшвидше закінчилося.
Сен Джаянг, тримаючи руки в кишенях свого худі, промовила з розслабленим виразом обличчя.
— Кхахахаха! Нарешті я зможу відправити моїх друзів на той світ!
Вигукнув Десік, поплескуючи по своїх важких чорних обладунках.
— Ха. Доля клану, нарешті.
Навіть Шин Рьон із заплющеними очима щось пробурмотіла під ніс.
Дійсно. Учасники «Его-Стрім» завжди були надійними.
Я буду з ними до самого кінця.
…Коли ми вперше зібралися разом, я й подумати не міг, що цей день настане.
Якраз коли я про це міркував, хтось зробив крок уперед, поглянув на мене й промовив:
— Даїн.
— …Су Бін.
Як і завжди, Су Бін тепло посміхнулася мені.
Потім лагідним голосом вона звернулася до мене:
— Ми захистимо Корею, тому не хвилюйся й просто роби те, що мусиш. Ти мене розумієш?
— …Дякую тобі, Су Бін.
Поки я відповідав, попереду почувся гучний голос, що кликав мене:
— Егостик, тобі потрібно підійти для фінального огляду!
Повільно наближався час іти.
— …Щасливої дороги. Добре?
Я кивнув, слухаючи слова Су Бін, сповнені ніжності та турботи про мене.
Це буде останній раз, коли я бачу учасників «Его-Стрім» перед початком війни з Геліосом.
…Сподіваюся, ми повернемося в безпеці й побачимо, як усі посміхаються.
З цією думкою я помахав усім рукою на прощання.
— Даїн, ти мусиш повернутися неушкодженим.
— Даїн. Щасливої дороги. Не помри там.
— Хм… Даїн. Повертайся в безпеці.
— Даїн, ти воїн, якого я поважаю. Повертайся з честю та перемогою!
…Ні, хтось міг би подумати, що я сам збираюся битися.
Я вишкірився й помахав рукою у відповідь, але перед самим моїм виходом.
— Даїн.
— Що таке?
Су Бін зупинила мене на мить, коли я вже збирався йти.
Потім, підійшовши ближче, вона тихо прошепотіла мені дещо:
— Коли ти закінчиш і повернешся, чи даси ти мені відповідь…?
— Ах.
Промовивши це, вона посміхнулася хитрою посмішкою, яка зовсім не личила Су Бін.
Помахавши рукою, вона пішла з кривою посмішкою.
— Бувай, Даїн~!
— Ха-ха. Так… Побачимося тоді.
З цими словами я пішов далі в супроводі персоналу, який мене ескортував.
Тепер ходімо до місця майбутньої битви, де відбудеться фінальне протистояння.
Десь в Америці, на відкритій рівнині, я стояв на вершині величезної скелі, а вітер бив мені в обличчя.
— Так, схоже, ми повністю готові.
— Дякуємо тобі, Егостик!
З цими словами агент щось швидко занотував на папері й миттєво зник.
Я стояв біля самого краю скелі, обережно дивлячись униз.
— Хух…
Простір помаранчевої трави, з величезним колом по центру, де розташувалися шість гігантських Богоубійних Місячних Гармат.
Цей величезний простір був місцем, де відбудеться битва з Геліосом.
Сам центр управління перебував трохи далі звідси, на випадок наслідків битви, але все одно досить близько.
"….."
У мене свербіли руки.
Я сховав їх у кишені й востаннє переглянув план.
Завтра тут відбудеться наступне.
По-перше, сонце підніметься найвище в цій точці завтра, і рівно опівдні Геліос зійде на землю.
Після цього армії Геліоса розпочнуть загальний наступ на весь світ.
Тут Стардаст битиметься з Геліосом та переможе його.
Вона зробила це в оригіналі, коли була набагато слабшою, ніж зараз.
І тоді Геліос утікає, а у світі настає мир.
А потім.
"….."
Я ще нікому про це не розповідав.
Коли сила Геліоса буде вкрай ослаблена, а його вплив нівельований, здібності суперлюдей по всьому світу поступово почнуть згасати.
Хоча знадобляться десятиліття, перш ніж сили кожного повністю зникнуть…
Все ж це краще, ніж якщо всі загинуть.
Краще за такий світ, як в оригіналі, де залишилося зовсім мало людей, які втратили свої здібності.
Саме про це я міркував, коли.
— Егостик.
Знайомий голос покликав мене.
Почувши ці слова, я обернувся з посмішкою.
— Стардаст.
— Що ти робиш?
— Проводжу фінальну перевірку.
Одягнена в той самий червоно-синій костюм, який вона носила завжди, з перших днів своєї кар'єри героя й дотепер. Вона прийшла провідати мене.
Коли Стардаст, Шін Хару, стояла там, дивлячись на мене своїми блакитними очима, я раптом запитав її:
— Стардаст. Нервуєш?
— Нервую? Ммм… Звісно, нервую. Але…
Вона криво посміхнулася й промовила до мене:
— Але я не так сильно нервую, бо у мене є ти, Егостик, і я знаю, що все обов'язково владнається, хай там що.
Каже вона, потираючи руки.
Я поглянув на Стардаст, яка говорила це, чомусь зовсім інакше, ніж зазвичай.
Героїня, яка щойно стала на цей шлях, героїня без фанатів, Стардаст, героїня А-класу — героїня, яка, окрім того, що має світле волосся й красива, не була по-справжньому відомою.
Насправді її критикували за те, що вона не може захистити людей, забираючи гроші платників податків. Її навіть викривали й погрожували абсолютно всі, та попри це вона завжди ставила громадян вище за себе.
Навіть перед обличчям найсильніших ворогів вона ніколи не ламалася.
Навіть коли все навколо зникає, вона продовжує рухатися далі, підводиться з колін та захищає цей світ.
Вона справжній герой.
Я колись любив читати про неї в коміксах, мабуть, тому, що знав, що такий персонаж не може існувати в реальному житті.
І навіть коли в один день, раптово, цей світ став реальністю, коли все було втрачено й я впав у відчай, єдиною втіхою було те, що Стардаст виявилася справжньою.
Коли я втратив своє життя й опинився в розпачі, я прийняв рішення.
Я присвячу це життя Стардаст.
Вона слабка, її зневажають усі, але вона все одно біжить уперед як дурепа, тому замість тернистого шляху оригіналу я прокладу для неї дорогу з квітів.
Навіть якщо для цього мені доведеться стати лиходієм, навіть якщо це забере моє життя, і ось тепер я дійшов до цієї миті.
Стардаст не зазнала жодного з тих розпачів, які мала б пережити. Замість того щоб бути зневаженою, вона стала найпопулярнішою героїнею в країні, а тепер є надією всього людства — надією, на яку покладається весь світ.
Припускаю, що моя роль на цьому завершена.
"Після того як ми розберемося з Геліосом, що я робитиму…?"
Мої сили ослабнуть, а лиходіїв стане значно менше. Я зможу вільно подорожувати разом зі своїми товаришами з «Его-Стрім». Я зможу серйозно поговорити зі Стардаст, з Хару, і, можливо, навіть жити разом із нею. Ми зможемо відвідати ті місця відпочинку, на які у нас ніколи не було часу через постійну зайнятість. Краще пізнати Хару та інших.
І мені доведеться відповісти на почуття учасниць «Его-Стрім»…. Навіть якщо це здавалося важкою роботою, я знав, що це буде шлях до щастя.
І тепер вони зможуть бути щасливими й без мене.
Більше не було жодних вагань.
— Стардаст.
— Так.
— Я вірю в тебе. Завтра ми розіб'ємо цього Геліоса чи хто він там є.
— …Так.
Я посміхнувся їй, дивлячись на те, як спокійно вона мені відповіла, наче це було само собою зрозумілим.
Усе правильно.
Тепер настав час покласти всьому край.
Минув ще один день, під час якого була проведена остання перевірка.
Нарешті… настав доленосний день.