Розділ 413:
— Привіт, Егостик, як справи?
— …О. Ха-ха. Стардаст, що привело тебе сюди?
— Хм. Мені потрібна причина, аби прийти провідати тебе?
…Після моєї пригоди з Селестою я поспіхом прокрався назад до лікарні.
Я заледве встиг сісти на ліжко, як переді мною постала Стардаст, що увійшла до палати.
"…Якби я запізнився бодай на хвилину, у мене були б серйозні неприємності."
Зітхнув я подумки.
…Чомусь Стардаст, яка цілком очевидно посміхалася, здавалося, дивилася на мене вкрай проникливо.
— Хм…
Вона тихо зітхнула, невимушено сіла поруч зі мною на ліжко, повернувшись обличчям, і посміхнулася.
— Егостик… Ти. Ти ж приховуєш щось від мене, чи не так?
— Ха-ха, що, так ні з того ні з сього? Не думаю, що я щось приховую від тебе, Стардаст.
Ні, невже вона щось помітила?
Я відповів якомога невимушеніше, стоячи поруч зі Стардаст і обливаючись холодним потом.
…Ну так. Раніше безумовно стався нещасний випадок. І так, я дійсно поцілував Селесту.
Але це був абсолютно неминучий інцидент. Хто ж міг подумати, що свята реліквія матиме такий ефект. Я, наприклад, точно не знав.
Хай там як, якщо я розповім правду про цей мимовільний інцидент… це призведе лише до нещасливого кінця для кожного, особливо враховуючи стосунки Стардаст та Селести… М-мм. М-мм.
"Ну так."
У будь-якому разі, поведінка Стардаст, ймовірно, була суто висновком, заснованим на її жахливому внутрішньому передчутті без жодних прямих доказів.
Тому все, що мені залишалося — це безсоромно наполягати на своєму…!
Подумав я про себе.
Стардаст, усе ще посміхаючись, злегка нахилила свою світловолосу голову.
Вона трохи відкинула назад своє світле волосся й нахилилася ближче до мене.
Поглянувши на мене, вона промовила, усе ще з посмішкою на обличчі:
— …Справді. Це… дивно. Мені здається, від тебе пахне іншою жінкою.
М-мм. Я забираю свої слова про посмішку назад.
Лише її рот посміхався, але очі дивилися на мене абсолютно крижаним поглядом.
І в цей момент до мене дійшло.
Я збагнув усю серйозність поточної ситуації.
"….."
Менше ніж за секунду мій мозок запрацював із шаленою швидкістю.
Це дійсно провал. Мені кінець. За таких обставин я не зможу переконати Стардаст одними лише словами.
Що, якщо я зізнаюся в поцілунку з Селестою? Звісно, виправдовуватися немає сенсу. Це був вкрай поганий вчинок, і це виглядало підло.
Що мені робити? Що ж мені робити…?
"Що я можу вдіяти, що я можу вдіяти?"
…Коли все інше не спрацьовує, доводиться йти напролом.
— Ха. Стардаст… Ні, Хару.
— Ох…?
Я схопив Стардаст і впився в її губи поцілунком — безглуздим поцілунком, який миттєво обірвав потік розмови.
— Ммм…
…Стардаст на мить була приголомшена.
Все ж я робив це вже стільки разів, що встиг звикнути… Природно, вона заплющила очі й відповіла на мій поцілунок.
Ось так просто довгий поцілунок закінчився.
— Ха, ха.
Вона розгублено видихає повітря, дивлячись на мене знизу вгору з розпущеним світлим волоссям та злегка почервонілими щоками.
Як і очікувалося, вона не звикла, аби я робив перший крок.
…І тому, дивлячись на Стардаст, я невимушено погладив її по щоках. Я зустрівся поглядом зі Стардаст і промовив так, наче це було очевидним фактом:
— Хару, я ж казав тобі, чи не так? Я думаю про тебе весь час і живу заради тебе.
— Ох…
— Тому не хвилюйся занадто сильно.
З цими словами я невимушено пригорнув Стардаст до себе, міцно обійнявши.
— Для мене ти завжди на першому місці. Так було завжди, є і буде. Завжди.
"….."
Вона мовчить у моїх обіймах…. Але навіть без слів я відчуваю її тепло.
— …Так.
Її тиха й збентежена відповідь нарешті принесла мені полегшення.
Хух. Криза минула.
Я міцно обійняв Стардаст і кинув швидкий погляд на камеру спостереження вгорі лікарняної палати.
…Камера, якою Селеста маніпулювала за допомогою своїх сил перед тим, як ми пішли — я й подумати не міг, що вона знадобиться для чогось подібного. Я зміг поцілувати Стардаст зі спокійною душею.
Я подумки зітхнув, роздумуючи про це.
…Я повне сміття. Це був один із тих днів, коли мене відвідували подібні думки. Ні, що більше я про це думав, то чіткіше збагнув, що є справжнім виродком, навіть якщо оцінювати об'єктивно.
"…Проте я не збрехав їй."
Я сказав, що вона на першому місці в цьому світі, але я не казав, що вона… Так. Давайте зупинимося на цьому. Що більше виправдань я шукаю, то гіршим усе здається.
Хай там як, проковтнувши цю думку, я мовчки обіймав Стардаст і міркував про себе:
"Ну так. Оскільки я покидьок, оскільки я мерзотник…"
Я маю бути дуже ласкавим зі Стардаст.
Тихо думав я про себе.
Я насправді не брехав, принаймні від самого початку; я дійсно жив заради неї весь цей час і готовий був померти за неї.
Бо коли я вже збирався опустити руки перед усім, вона була єдиною силою, яка змушувала мене рухатися далі. Вона була моїм єдиним сенсом життя в цьому світі…
Я, я просто хотів зробити її щасливою.
Заради неї — світла мого життя, моєї життєвої мети… І це не змінилося навіть тепер, коли Стардаст закохалася в мене.
Зрештою, моя найбільша мета зараз — врятувати цей світ для неї, і задля цього настав час зробити останні приготування.
— Стардаст…
Промовив я з посмішкою, притискаючи її до своїх грудей.
Настав час для тебе стати справжньою надією всього людства.
— Добре, ви готові, правильно?
— …Так! Егостик!
Минали тижні…. І нарешті мені дозволили виходити у важливих справах, тож тепер я робив останні приготування до зустрічі з Геліосом.
Я готував особливий подарунок до його прибуття в цей світ.
І задля цього було зібрано найкращі розуми планети.
— …Ось воно.
Зброя, створена спеціально для Геліоса — Богоубійна Місячна Гармата.
Я поглянув на величезну лазерну гармату на відкритому полі під блакитним небом і застиг у захваті.
У ту мить, коли Геліос зійде на землю, ми оточимо його колом і вдаримо з усіх гармат одночасно.
Джерелом енергії для цієї зброї були місячні камені, загартовані благословенням Бога Місяця.
— …За це я маю подякувати Бек Ин-Воль.
Пробурмотів я собі під ніс, розглядаючи великий, сяючий сріблястий камінь.
Місячний камінь, практично ідентичний легендарному Філософському каменю — ця речовина мала здатність накопичувати будь-яку енергію як свята реліквія Бога Місяця, бога знань.
— Стардаст, ти можеш влити трохи сили в цей камінь?
— …У цей камінь?
І я неухильно спрямовував зоряну енергію Стардаст у цей камінь мудрості.
Інакше кажучи, її накопичена сила просто обрушиться на Геліоса в момент його сходження, послаблюючи його від самого початку… вкрай підлим чином.
Це чудовий подарунок, який я підготував для Геліоса.
Це було те, що міг зробити лише я, знаючи точне місце, де він спуститься на землю.
Я підготував дуже багато, але все одно не був упевнений, чи зможемо ми його здолати.
"Особливо… Стардаст в оригіналі змогла перемогти Геліоса."
Технічно, вона змусила бога використати межу його можливостей, довівши його до межі знищення й змусивши відступити з власної волі.
Що ж, щойно він відступить, йому знадобиться дуже, дуже багато часу, аби повернути свою божественну суть та повернутися знову.
Це займе неймовірно багато часу, тому це не мало значення.
Хай там як, решту часу я присвятив створенню цієї Богоубійної Місячної Гармати.
І ось, коли до Судного Дня залишався всього місяць, а тривога людей досягла свого піку, я негайно розповсюдив інформацію по всьому світу.
[ТЕРМІНОВІ НОВИНИ! Стардаст виявилася обраною спасителькою Богині зірок… наділеною силою для протистояння Геліосу. Нова надія для всього людства?]
Розкриття справжньої суті Стардаст.
— Так, усе правильно, я зустрілася з Богинею зірок і отримала від неї наказ урятувати цей світ.
Я посміхнувся, думаючи про те, як Стардаст говорить це публічно перед сотнями людей, виглядаючи так велично.
Це не було великою таємницею, що Стардаст є головним суперником Геліоса та єдиною надією світу… але досі про це ніколи не повідомлялося з таким розголосом.
Моя причина приховувати цю інформацію до цього часу була простою.
"Залишився один місяць. Саме в цей час це буде найбільш ефективно."
Хоча суспільство зараз якось функціонувало, насправді воно перебувало в дуже нестабільному стані. День руйнування наближався, а Асоціація так і не розповіла людям, як саме вони збираються перемогти Геліоса.
Ми трималися місяць, а потім оголосили про це якраз вчасно, перш ніж тривога людей вибухнула б зсередини. Вірте в Стардаст. Вона врятує світ.
"….."
Звісно, проблема цього методу полягає в тому, що люди стають настільки залежними від Стардаст, що це межує з релігійним поклонінням.
…Я, наприклад, не бачу в цьому нічого поганого. Фанатичні сподівання палають дуже гаряче, і я думаю, що ця енергія допоможе людям зберегти здоровий глузд протягом наступного місяця. Неможливо пережити зворотний відлік до Судного Дня, який може тебе вбити, не будучи трохи божевільним.
[ТЕРМІНОВІ НОВИНИ! Фан-кафе Стардаст досягло 100 мільйонів учасників… Кафе тепер підтримує 12 мов]
Хай там як, оголошення цього результату, природно, робить Стардаст єдиною та неповторною спасителькою світу.
…Майже кожна газета, новини, кафе, спільноти тощо говорять лише про Стардаст.
Але ей, за місяць усе це все одно затихне.
[Офіційно] Егостик із Катедрал також наділений силою Богині зірок…
Звісно. Я протиснув і крихту інформації про себе між іншим, але, на щастя, це не стало великою подією. Я дав їм зрозуміти, що лише володію нею, а не те, що я всемогутній.
Я зосередив усю рекламу на Стардаст, дійшовши до того, що заявив, ніби вона вийде проти Геліоса абсолютно сама.
[Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) Мангостік — це бог (справжній спаситель) ….]
…Звісно, якщо не зважати на це, моє фан-кафе, схоже, виявляло великий інтерес… Після того як я бачив 10 популярних постів щоразу, коли оновлював сторінку, я просто перестав туди заходити, бо мені ставало страшно.
Хай там як, час минав, і нарешті доленосний день опинився на порозі.