Розділ 412:
"…Е-е, ох, що ж мені робити???"
Усередині Катедрал, притиснута до стіни Егостиком, відчуваючи дотик його тіла до свого, Селеста широко розплющила очі.
У тиші Катедрал, де чути було лише їхнє дихання, Селеста дивилася знизу вгору на нього, який нависав над нею, затиснувши її біля стіни… У неї паморочилося в голові.
Його погляд буквально пропалював її наскрізь, і коли вона відчула це дивне тепло їхніх притиснутих одне до одного тіл та його руки, що заблокували її так, що вона не могла втекти, вона збагнула… Ох, ось воно.
Так, це була та сама сцена з пророцтва.
"Ні… Ні…"
Притиснувшись тілом до Егостика, Селеста думала з густо-червоним обличчям.
"Я не готова до цього…! Зовсім ні.
Але все ж, все ж.
Якщо я зроблю це зараз, то страховка, на яку я так розраховувала…!"
Поки вона не поцілує Егостика, він не помре.
Ця передумова була причиною, чому Селеста раніше не надто панікувала через його безпеку, але зараз це правило мало ось-ось зруйнуватися.
"Ні… Я маю сказати ні…"
Ось про що вона думала, поклавши руку йому на груди.
…Але Селеста сама не усвідомлювала.
Тієї миті, коли вона вирішила зрадити Геліоса й піти за ним…. вона вже не могла відмовити Егостику.
— Селесто…
— Ох…
Він тихо прошепотів, прибираючи пасмо волосся з її вуха.
Густо почервонівши, Селеста змогла лише на мить заплющити очі, і її обличчя спалахнуло ще сильніше.
Подих Егостика, який вона відчувала, ставав усе ближчим і ближчим.
"В.. Він робить це прямо зараз, чи не так? Так, як і в пророцтві, ключ… Ключ… Ключовий поцілунок??"
Її серце ледве не вискакувало з грудей від цієї думки посеред усього, що відбувалося… Та все ж, навіть у цій ситуації, вона спробувала повернути собі самовладання, поглянула на Егостика й промовила тремтячим голосом:
— Зачекай… Егостик, заспокойся, ми не можемо робити цього тут, гаразд?
Будь ласка. Тільки не тут.
Але навіть коли вона це говорила, Егостик подивився на неї зверху вниз і твердо сказав:
— Я так не думаю. Я більше не можу терпіти.
— Ні, просто заспокойся, мені це подобається, добре? Тільки не тут… Угх.
І з цими словами Селеста втратила контроль над собою.
На мить м'якість її губ змусила мене зупинитися.
Селеста, Свята Сонця, яка все своє життя присвятила служінню лише Богу.
…Це був перший раз, коли вона цілувала чоловіка.
— ….ах.
Посеред усього цього вона майже втратила глузд.
Він тримав її так міцно, що вона не могла втекти, і цілував її.
Тепло його тіла, його міцність, його палкість змушували її забути про все на світі.
…Проте, навіть коли її серце калатало як божевільне.
Вона намагалася чинити опір до самого кінця.
— Ох… Зачекай…! Угх…
Вона знову вдихнула його повітря, міцно заплющивши очі й зливаючись у поцілунку з Егостиком, думаючи знову і знову.
"Що робити, що робити, що робити, що робити, що робити.
…Якщо це станеться, пророцтво здійсниться…!"
Або так вона думала.
Але потім, коли вони цілувалися, Селеста збагнула:
"Ох, уже запізно."
Пророцтво вже здійснилося.
…Тепер вона нічого не могла вдіяти. Потяг уже рушив.
Тож що нам тепер робити…?
"Я не знаю…
Я просто робитиму те, що хочу зараз."
— Ммм… Па-ах. Ха-ах, угх…
Зрештою вона здалася, обхопила руками його талію й зосередилася на поцілунку.
Фактично, вона повністю віддавала йому своє тіло.
…Цілувати його було так приємно.
І тоді вона замислилася, чи не прочитав він її думки.
— …Ах?!
Із заплющеними очима вона продовжувала цілуватися.
Раптово щось проникло в її рот, і вона з подивом розплющила очі.
Це був язик Егостика.
"Ммм, ммм, ммм, ти з'їхав глузду…! Що за перший поцілунок…!!!"
Вона була вкрай розгублена від цього усвідомлення.
— Хм. Хм. Ммм. Так, ох. Угх…
Перш ніж вона встигла бодай щось зробити, загарбник її уст уже почав господарювати там на повну, наче у власному домі.
За таких обставин навіть Селеста могла лише напівпримусово піддатися його ритму.
"Хе-е-е-е-е…"
І ось так вона та Егостик із самого початку злилися в глибокому поцілунку.
Вона ковтала його слину, сама того не помічаючи, і тепер її голова майже закипала від жару, повністю паралізуючи розум.
Кожен нерв у її тілі був зосереджений лише на злитті їхніх губ…
Вона почувалася дурною дівчинкою, яка вміє тільки цілуватися.
"Чому ти так добре це вмієш…"
— Хм. Хм. Ммм… Па-а-ах. Ха, ха, ха, ха…
І ось так поцілунок, який здався їй вічністю, нарешті закінчився.
Дивлячись на довгу прозору нитку між його губами та своїми, вона не могла не почервоніти знову, важко дихаючи.
— Ну що, тепер усе закінчилося…?
Вона все ще важко дихала в обіймах Егостика, але не знала, що все тільки починалося.
— Хх-хх…!!!
Щойно вона видихнула, як Селеста видала милий короткий писк, здригнувшись від відчуття гарячого подиху на її потилиці.
— Стій спокійно.
— Угх…
Після цього вона міцно заплющила очі, не в змозі ворухнутися.
Бачачи її такою, він почав цілувати її шию.
— Ммм…
Від цього еротичного відчуття біля основи шиї вона здригнулася.
Її ноги підкосилися, і вона змогла втриматися на ногах лише міцно обхопивши руками його шию.
Вона відчувала його подих на своїй шиї, який повільно спускався все нижче до горла, роблячи все її тіло надзвичайно чутливим.
— Ха, ха…
Це було найдивніше відчуття, яке вона коли-небудь випробовувала у своєму житті.
Вона могла лише тремтіти, відчуваючи, наче вона горить у тих місцях, де губи Егостика торкалися її шкіри.
Селеста завжди була холодною й загадковою, вела за собою інших з ореолом таємничості.
Хто б міг подумати, що Селеста, яка панувала над усіма лиходіями, яка завжди мала вигляд недосяжної квітки… стоятиме тут, в обіймах чоловіка, безпорадна й червона як рак, підставляючи йому свою шию.
Вона здригалася, наче все її тіло стало чутливим до найменшого подиху вітру.
— Хм…!
Нарешті, коли він дістався до її ключиці, Егостик поцілував її туди.
Селеста не втрималася, закинула голову назад, затремтіла й видала дивний звук.
— Хм, хм…
— Залиш усе мені, стій спокійно…
З вологими очима вона тихо замурчала, міцно притискаючи Егостика до себе.
Вона повністю дезорієнтована, не впевнена, що робить і куди все це веде. Голова Селести йшла обертом, і вона міцно заплющила очі.
_Шелест_
Раптово вона відчула щось біля своїх грудей, коли чиясь права рука невимушено й ніжно стиснула її груди.
А іншою рукою вона відчула, як одяг повільно сповзає з її лівого плеча.
Мить — і обличчя Селести стало червонішим за будь-кого у світі; вона різко відсахнулася, відштовхнувши Егостика від себе.
— Тільки не там, ні….!!!
— Кек!
І ось так Егостик відлетів убік.
У запалі цієї миті Селеста подумала про себе.
"Хай там як, я не можу цього робити… Зачекайте. Ох… Невже я забула проконтролювати свою силу?"
Звісно, поки вона додумалася до цього, Егостик уже врізався в стіну й сповз на підлогу.
— Егостик!!!
Вона швидко підвелася й гарячково привела свій одяг до ладу.
…Її ноги тремтіли під час цього, але вона змогла впоратися з цим.
Вона виявила Егостика, який лежав на землі в абсолютному ауті.
— Егостик, ти в порядку? Егостик?
— Уггх… Селесто?
Селеста, злякавшись, струснула тіло Егостика.
Він простогнав і сів.
— Що, в біса, сталося з… Ох, моя голова.
Сидячи на підлозі, він схопився за голову, в якій пульсував біль.
Потім він почав бурмотіти, наче намагаючись щось згадати:
— …Я, мабуть, вдихнув трохи того рожевого диму з реліквії, коли ми її розбили, і це якось на мене вплинуло, угх.
— Е-е… Егостик, тобто… Ти не пам'ятаєш, що щойно сталося?
Запитала вона зі стурбованістю в голосі, і він на мить замовк.
Потім, після тривалої паузи, він промовив:
— Е-е… Я, ну, не дуже добре пам'ятаю… Ха-ха.
Він відвернув голову й пробурмотів це незграбним голосом.
— А… Зрозуміло. Це добре… Ха-ха.
Почувши його слова, Селеста низько опустила голову, її обличчя палало від збентеження.
"Дурний Егостик.
Якщо ти збирався збрехати, то принаймні говори це без цього рум'янцю на обличчі….!"
"……"
"……"
Обидва деякий час залишалися в ніяковому мовчанні, потім ніяково підвелися й пішли, сміючись "ха-ха".
…З відчуттям дистанції, яка чомусь, як не дивно, зробила їх ще ближчими.
До дня руйнування Геліосом залишалися лічені дні.
Стардаст, учасниця Корейської Асоціації та лідерка оперативного штабу. Також відома як надія людства, вона була завантажена роботою по самі вуха.
Від боротьби з нападами ангелів до нейтралізації лиходіїв, що залишилися, та заспокоєння панікуючих громадян — вона постійно відчувала тривогу.
І ось, коли світ наближався до свого кінця, вона залишалася вкрай зайнятою, але тепер вона відчула дивне відчуття.
— …Зачекай.
Це було тривожне відчуття, але не те звичне занепокоєння.
Посеред цих знайомих почуттів вона почухала голову, намагаючись збагнути, що це таке.
Вона й раніше відчувала це тривожне внутрішнє передчуття без жодної причини.
Але, очевидно, ці почуття майже повністю зникли відтоді, як вона почала зустрічатися з Егостиком……
"….."
Це було єдине, про що вона могла думати.
Тоді вона тихо підвелася зі свого місця.
Мабуть, їй варто піти провідати його.