Розділ 410:
[Основні події після наступу]
> Напади ангелів тривають. Вони пішли на спад, але наразі спостерігається стрімке зростання їхньої активності.
>
> Співпраця між Асоціацією та Катедрал посилилася, зосередившись навколо Комітету протидії. Вважається, що головними причинами цього є їхні спільні зусилля з зупинки ангелів та припинення тероризму Катедрал.
>
> По всьому світу було встановлено десятки тисяч підземних сховищ. Кількість загиблих від рук ангелів продовжує знижуватися. Наразі оцінюються загальні збитки та тривають відновлювальні роботи.
>
> Віра громадськості в Стардаст міцнішає. Група з заспокоєння громадян та соціальної нормалізації проводитиме роботу з громадською думкою та зв'язками з громадськістю, зосереджуючись навколо Стардаст.
>
> Вдалося успішно вловити силу Геліоса в нову речовину під назвою «місячна руда». Обговорюються майбутні методи її використання та застосування.
— Хух…
Усе ще перебуваючи в лікарні, я прочитав звіт, який мені надіслали звідти, і зі зітханням відклав його.
…Минуло вже більше тижня відтоді, як я застряг у лікарняній палаті отак. Я вже майже звик до цього, оскільки виконую всю свою роботу звідси.
Насправді, гадаю, зараз я почуваюся краще, якщо не зважати на легку слабкість… Що ж. Причина, чому мене ув'язнили, полягала не в моєму теперішньому стані, а в тому стані, у якому я можу повернутися, якщо вийду звідси.
"Ти виглядаєш так, наче ось-ось помреш. Благаю тебе, залишайся тут…"
Я навіть не знав, що ще сказати…
А потім мої сили стали дивними, і я не міг піти, бо одна телепортація змусила б мене виплюнути чорну кров, і я не міг вибратися, і не було нікого, хто міг би заступитися за мене… Я застряг у лікарняній палаті, розбираючись з усім.
[Ха-ха, ці хлопці ніколи не закінчаться, гаразд… погляньмо, як далеко це зайде, добре?]
[Я ледве не сказав: "Я знищу зло палаючим фіолетовим полум'ям…"]
[Хух… це ніколи не закінчиться. Цікаво, як довго вони продовжуватимуть].
[Кхахахаха, я покажу вам силу Святого Петріуса Лицаря Смерті!!!]
Я зітхнув, дивлячись на голографічні екрани, що ширяли переді мною.
Я міг бачити статус кожного з наших учасників на екранах, які висіли переді мною в реальному часі.
По одній людині на екран.
Чхве Се Хі, Сен Джаянг, Шин Рьон, Десік, Бек Ин-Воль і навіть Со Ін, яка чомусь працювала на Асоціацію, — усіх їх я бачу в реальному часі.
Природно, цю систему організувала Со Ін.
Вона дала кожному з них по дрону для відстеження, щоб я міг бачити їх у реальному часі через камеру дрона.
…Я сказав, що не можу бачити, що відбувається з нашими учасниками з лікарняної палати, намагаючись переконати її, що мені слід піти, але вона дала мені це, сказавши: "Ти можеш бачити їх у реальному часі звідси".
Ні, бути під наглядом краще, ніж моя втеча з ув'язнення…
Хай там як, я відклав маску й на мить вимкнув голограми.
— Егостик, чим займаєшся?
Двері рипнули й відчинилися, і Селеста, одягнена в білі шати святої, невимушено зайшла до палати.
…Чи існує взагалі таке поняття, як мій особистий простір?
— Просто відпочиваю, мабуть. Здається, останнім часом світ тримається досить непогано.
…Селеста, та, яка зрадила Геліоса, якому присвятила все своє життя, заради мене. Щось підказувало мені, що останнім часом вона була не в гуморі для розмов.
Насправді останнім часом вона здавалася трохи нестабільною.
— Хм… так, усе йде добре.
Вона слабо посміхнулася, відкинула назад своє сріблясте волосся й трохи ніяково сіла на стілець поруч зі мною.
Я на мить пильно подивився на Селесту.
— …На що ти дивишся?
— О… вибач.
Мабуть, вона відчула мій погляд, і Селеста різко відвернула голову, промовивши це трохи збентеженим голосом.
Ні. Її очі були заплющені, тому я не помітив.
Вона все ще була трохи примхливою, але я знав про це. Я знав, що причина, чому вона стримала свій запал, так охоче співпрацювала з Асоціацією та створила гігантський захисний бар'єр навколо світу, полягала в тому, що вона робила це заради мене.
Навіть її помста проти Геліоса, зрештою, була тим, що я в неї вселив.
Після того, що сталося з Геліосом, вона стала дуже сильно залежати від мене. Без мене вона ставала нестабільною.
"…Ба більше."
Коли я подумав про це, то помітив дещо дивне.
Насправді, коли я знепритомнів, після пробудження я найбільше хвилювався саме за Селесту.
Але з того, що я чув, саме Селеста спокійно запевняла всіх, що з Егостиком усе буде добре, у той час як інші панікували через те, що щось може піти не так.
"І…"
На відміну від теперішнього часу, коли мене ув'язнили учасники «Его-Стрім» та Стардаст, які вважали, що я помру ще до прибуття Геліоса.
…Селеста, одна-єдина, сказала, що в цьому немає потреби.
Наче вона мала якусь дивну причину вірити, що я буду в безпеці.
Цікаво, що це таке.
Згораючи від цікавості, я вирішив запитати її прямо.
— Селесто.
— Хм. Що таке?
— …Того разу, коли я впав. Я чув, ти заспокоювала людей, кажучи їм, що зі мною все буде добре.
На мої слова Селеста, яка все ще посміхалася й сиділа зі схрещеними руками, спочатку повернула голову, а потім заціпеніла.
Побачивши це, я продовжив:
— Це було дуже мило з твого боку… але чи є якась причина, чому ти так подумала?
І на моє запитання.
— …Я просто подумала, що з тобою все буде гаразд. Чому ти питаєш?
Трохи почервонівши від збентеження, вона заплющила очі й твердо відповіла, що в цьому немає нічого такого.
Угх… Мені здається, тут щось криється.
Я не збираюся випитувати це прямо зараз.
Я ще мить пильно дивився на Селесту, розмірковуючи про це, а потім вирішив подумати про це пізніше.
"…Тепер мені, мабуть, час іти."
Я поглянув на Селесту й подумав про знищення святих реліквій Геліоса.
Сходження Геліоса вже зовсім близько, тому настав час знищити їх, поки не стало надто пізно.
Особливо зараз, коли вплив Геліоса посилився, і святі реліквії реагують на це… оскільки я не знаю, що вони вдіють, коли Геліос повністю зійде на землю.
Проте,
"….."
Цікаво, чому так.
Мене продовжувало переслідувати це дивне передчуття, що я не повинен знищувати їх зараз, і саме тому я відкладав це до цього часу.
Але що за чортівня, якщо я не знищу їх зараз, Геліос зійде на землю й усе буде зруйновано. Настав час зробити це зараз, поки не стало занадто пізно.
Настав час для розуму взяти гору над емоціями.
З цими думками я повернув голову, поглянув на Селесту, яка все ще крутила пальцями, і прийняв рішення.
Настав час переконати її знищити святі реліквії.
— …Отже, коли я впав, ти заспокоїла всіх, сказавши, що зі мною все буде гаразд, що було дуже мило з твого боку, але… чи є якась причина, чому ти так подумала?
Запитав Егостик.
Від цього Селеста розгубилася.
"…Як я можу це сказати…?"
…Тому що Селеста твердо вірить, що навіть якщо він упаде й не прокинеться, він обов'язково прийде до тями. І чому вона твердо вірить навіть зараз, що він буде в безпеці.
~Кімната з цегляними стінами~
У ній срібноволоса жінка, одягнена в шати святої, була притиснута до стіни чоловіком у чорному капелюсі.
Притиснувшись спиною до стіни, срібноволоса жінка дивиться знизу вгору на чоловіка перед собою золотими очима й відкриває рот, аби промовити тремтячим голосом:
— Зачекай… Егостик, заспокойся, ми не можемо робити цього тут, гаразд?
— Я так не думаю. Я більше не можу терпіти.
— Ні, просто заспокойся, добре? Ми не можемо робити цього тут… Угх.
— Ох… Зачекай…! Угх…
— Хм…
Це було через пророцтво, яке вона побачила.
Сцена, де її підхоплюють, міцно тримають і цілують…
Це пророцтво переконало Селесту.
"Егостик… Поки він не поцілує мене отак… він ніколи, ні за що не помре."
Дійсно.
Вона та Егостик колись поцілуються… Або, інакше кажучи, це означало, що він не помре, поки цей поцілунок не відбудеться.
Використовуючи парадокс часу: неможливо поцілувати мерця.
Ось чому Селеста була так упевнена.
Поки поцілунок не відбудеться, Егостику не загрожуватиме жодна небезпека…!
…Звісно, це пророцтво було радше можливістю майбутнього, ніж стовідсотковою впевненістю.
Оракул, який дав це пророцтво, зник ще до оголошення Геліоса, але вона вирішила вірити в це попри все, бо тепер не могла уявити свого життя без Егостика.
"…."
…Вона б ніколи в цьому не зізналася, але вона дуже сильно покладалася на Егостика від самого інциденту з Геліосом.
Насправді це було більше схоже на одержимість та підкорення, ніж на просту залежність.
Це виглядало так, наче вона змінила свій довічний об'єкт поклоніння з Геліоса на Егостика.
…Прямо зараз вона перебувала в такому стані психічної та фізичної слабкості, що виконала б будь-який його наказ із серйозним обличчям, навіть померла б, якби він їй наказав.
Інакше кажучи, вона була для нього немов свята.
…Звісно, вона звивалася як могла, аби цього не показувати, але такою вона була.
— …Селесто.
— Чому?
— …Мені вже трохи набридла ця лікарняна палата. Як думаєш, ми могли б вийти на вулицю на деякий час?
— …Ні.
— Тільки цього разу, Селесто. Давай просто сходимо до храму…. Мені потрібно дещо там зробити, гаразд? Тільки ми вдвох, і нікого більше навколо.
— …..
"Е-е, тільки ти і я…"
Він вимовив це з легкою посмішкою та серйозним обличчям, і вона не змогла відмовити.