Розділ 409:
Минуло кілька днів відтоді, як мене зачинили в лікарні.
— Ого! Ха-ха-ха, Егостик. Як ти почуваєшся?
— Даїн!!! Я так за тобою сумувала, хе-хе.
— Ха-ха. Давно не бачилися. Привіт, Аріель.
Поки я лежав у ліжку, мене відвідало чимало людей.
Цього разу до моєї палати завітали Атлас та його донька Аріель.
— Я знаю, що ви, мабуть, зайняті, могли б просто зателефонувати.
— Ха-ха! Як я міг виявитися невдячним, особливо з Егостиком? Моя донька очі всі виплакала, постійно запитуючи мене, коли ми підемо провідати тебе.
— Ха-а… Даїн. Я так хвилювалася…
Бурмоче Аріель, притискаючись обличчям до мого тіла; її синє волосся розсипалося, коли вона примостилася на моєму передпліччі. Я гірко посміхнувся й погладив її, поки вона лежала на ліжку.
Колись Аріель жила разом із нами в «Его-Стрім», але відтоді, як Атлас забрав її додому, аби виховати як свою спадкоємицю, вона все одно залишалася на зв'язку.
…Вона, мабуть, була дуже сильно налякана, особливо після цього інциденту.
Подумав я про себе, заспокоюючи Аріель у своїх обіймах.
До речі, Аріель у багатьох відношеннях виглядає більш зрілою, ніж раніше, без сумніву, завдяки тому, що тренувалася пліч-о-пліч з Атласом.
Тепер її дійсно можна назвати лицаркою-принцесою морів. Вона також трохи підросла.
…Проте, окрім цього, я почуваюся трохи ніяково, тримаючи Аріель в обіймах прямо на очах у її батька.
— Ха-ха-ха! Але зараз ти виглядаєш набагато краще, тому мені полегшало. Люди з Катедрал також дуже за тебе хвилюються.
Атласу, звісно, було байдуже. Навпаки, він життєрадісно посміхався.
…Я йому, мабуть, дуже подобаюся, бо він досі час від часу жартує про те, аби зробити мене своїм зятем. Або, можливо, це Аріель так промиває йому мізки…
Хай там як, із цими думками ми провели досить приємний час після відвідування.
Звісно, наприкінці, коли Атласу прийшов час іти й він почав витягати Аріель, зчинявся невеликий галас, бо вона ніяк не хотіла йти… Але зрештою все закінчилося тим, що Аріель увели в сльозах.
Проте я пообіцяв, що дозволю їй знову жити зі мною, коли все закінчиться з Геліосом, тож, гадаю, на цьому й зійшлися. Судячи з того, як Аріель тихо посміхалася за моєю спиною, хоч і плакала після цього, думаю, цього було достатньо…
Хай там як, після цього до мене завітало ще багато людей, із якими мене пов'язувала довга історія.
— Пане Егостик, як ви почуваєтеся?
— Пане Егостик, ви, здається, у хорошій формі.
Наші друзі зі Східноазійської Ліги Лиходіїв, Катана з Японії та Лі Сяофен із Китаю, також прибули.
— …Майстре. Вам зручно?
— Майстре Даїн! Кху, я так хвилювалася!
— …Майстре Даїн, ви добре почуваєтеся?
— Вчителю, не хворійте…
Мої першокурсники з ПВК Юсон, четверо учасників нашого Его-Скваду і, на даний момент, герої А-класу Асоціації. Лі Сеґом, №1, Сео Чаейон, №2, Гео Дахі, №3, та Сан Суа, №4.
Можливо, через те, що вони побували на передовій, вони всі помітно виросли відтоді, як я їх навчав, коли вони були ще зовсім юними. Звісно, тепер вони є лідерами для багатьох студентів другого, третього та четвертого курсів, що перебувають під їхнім керівництвом.
Звісно, з якоїсь причини вони досі називають мене моїм старим зверненням — Майстре.
Окрім цього,
— Хм… Босе, давно не бачилися.
— Червоний, чим ви займалися останнім часом?
Я вже кілька років не бачив Червоного, Синього та Жовтого, учасників Екіпажу Лепіс. Вони полетіли шукати якесь місце після подій із Місячними Вратами.
Вони блукали в шоломах кроликів і невдовзі залишилися без діла, аж поки не зіткнулися з ангелами, які налякали їх до усрачки, і вони втекли через увесь світ… по всьому світу.
Вони сказали, що їм було занадто соромно повертатися до Кореї, і були приголомшені, почувши, що цього разу я впав непритомним.
— Ні….
Що, в біса, ви робили з цим величезним, розкішним дирижаблем?
Хай там як, я сказав їм, що вони можуть просто залишитися з нами. Асоціація надасть їм житло та все необхідне, і це справило на них величезне враження.
Наступним, хто прийшов, був Лі Чха Юн, молодший брат нашої цілительки, Лі Ха Юль.
— Брате, ти добре почуваєшся?
— Так, так. Чха Юн, я б краще тебе про це запитав. Зараз небезпечно, і я казав тобі повертатися додому, а не залишатися в гуртожитку.
— Ха-ха, я вже в старшій школі, як я можу?
Чха Юн посміхнувся на мої слова й промовив це.
Він був таким маленьким, коли я вперше його побачив, а тепер став таким великим.
Здається, це було лише вчора, коли він уперше побачив мене в тих нетрях, його очі засяяли, і він вигукнув: "Мангостік!" Це було неймовірно.
…Ні, насправді Міністерство освіти Кореї — це найнеймовірніша річ, коли справа доходить до випускних іспитів.
Звісно, школа Чха Юна — це школа фонду Юсон із найкращим обладнанням та охороною, тому він має бути в безпеці… але я все одно відчував тривогу. Чха Юн уже дорослий хлопець, але все ще дитина.
Хай там як, він знайшов час, аби прийти разом зі своєю сестрою.
…Він подивився на мене з рішучим виразом обличчя й зізнався у своєму бажанні:
— …Брате. Ти знаєш, яка моя мрія?
— Яка саме?
— …Нас із сестрою завжди рятував ти, Даїн, тому я завжди думав, що хочу допомогти тобі, коли виросту.
— …І?
— Тому я вирішив… Моя мрія — вступити до Асоціації.
Чха Юн промовив це так, наче зізнавався в дуже важливому рішенні.
…Проте я був скоріше спантеличений.
— Але, Чха Юн, тобі не потрібні такі високі оцінки, аби вступити до Асоціації. Хіба у тебе зараз не майже ідеальні бали з усіх предметів? Тобі необов'язково бути настільки хорошим.
Сказав я.
Чха Юн не погодився й твердо промовив мені:
— Ні, хьон, я мушу, бо моя мрія — стати головою Асоціації.
"…."
Від його слів я на мить утратив дар мови.
…Той, хто каже, що збирається стати головою Асоціації й бути моєю підтримкою всередині організації. Але якщо все так піде, невже всі високопоставлені особи в Кореї, від Лі Соль А до уряду та бізнесу, стануть моїми знайомими?
Що ж, я подякував йому й сказав робити все можливе.
…Проте я не думаю, що Асоціація виживе після того, як я здолаю Геліоса, але у нас все одно залишиться ще кілька десятиліть.
Багато інших також приходили провідати мене під час моєї хвороби.
Нарешті,
— Даїн, як ти почуваєшся?
Найбільш зайнята людина в Кореї прямо зараз… Лі Соль А. Вона також прийшла провідати мене.
— О, у мене все добре, просто застряг тут, не в змозі вийти.
— …М-мм. Це добре, Даїну корисно залишатися на одному місці, він завжди зазнає ушкоджень.
Дивлячись на те, як Лі Соль А киває головою, наче це було цілком розумним заходом, я відчув легку образу.
Навіть ти туди ж. Куди зникла моя репутація?
Хай там як,
— Тож ти досі неймовірно зайнята?
— Звісно. Потрібно багато чого наздогнати після цього великого наступу ангелів, і нам ще пощастило, що нашу країну це оминуло… Інші ж, угх.
Вона похитала головою з утомленим виглядом, а потім опустилася на ліжко й продовжила:
— Особливо… Після того як Даїн знепритомнів, зчинився справжній безлад. Люди протестували, урядовці бігали повсюди… Ти ніяк не приходив до тями, тому я дійсно дуже хвилювалася.
— Ха-ха… Але ж саме ти тримала все під контролем, правильно?
На мої слова Лі Соль А подивилася на мене з недовірою й промовила:
— За кого ти мене маєш, Даїн, невже ти думаєш, що я б не хвилювалася про тебе? Я досі не розумію, що я робила протягом останнього тижня.
— Е-е… Вибач?
— Ха-ха… Я рада, що не втрачала надії, бо якби мене не було поруч, це перетворилося б на величезну проблему, але Селеста продовжувала запевняти мене, що Даїн обов'язково прокинеться.
— …Справді? Селеста?
— Що ж, принаймні атаки ангелів тепер припинилися. Знадобиться багато часу, аби все відновити, але…
— Це правда.
Я обміркував це й поговорив із Лі Соль А ще трохи… аж поки посеред розмови вона не сказала мені, що години відвідування закінчилися.
Хай там як, ось так довгий, довгий потік відвідувачів нарешті добіг кінця.
Я повернувся до свого спокійного життя… зачинений у лікарні, під пильним наглядом «Его-Стрім».
Ні. Це просто безглуздо.
"Ні. Що, в біса, відбувається з Катедрал та оперативним штабом без мене?"
"Даїн, що ти робиш із цим тілом? Зважаючи на те, наскільки розвиненими є технології в наші дні, ми можемо робити все віртуально…!"
"Так, Егостик. Вона права."
Моя стратегія використовувати роботу як привід для втечі була фактично заблокована технічними аргументами Со Ін та згодою Стардаст.
Завдяки їм я зараз був зачинений у лікарні, насолоджуючись своїм ув'язненням.
Насправді це навіть не було лікарнею, наскільки я міг бачити. Я прокинувся й виявив, що моя кімната змінилася. На велику білу палату.
…Ну що ж. Це було непогано. Я наполягав на тому, що людям потрібне сонячне світло, тому вони зробили мені кімнату з великим вікном.
За винятком того, що вона мала лише одні двері, які охоронялися позмінно учасниками «Его-Стрім».
— Кху.
Пробурмотів я собі під ніс, закашлявшись.
…Припускаю, що той факт, що після того дня у мене знову почалися кровотечі, також додав їм рішучості. Я намагався діяти якомога непомітніше, але вони якимось чином про все дізналися. Невже вони встановили прослушку в кімнаті?
"…"
Що ж… Звісно, я маю це визнати. Моє тіло, схоже, трохи ослабло після того дня.
Проте… я не знаю.
— Ех…
Я зітхнув і ввімкнув телевізор.
Слухаючи його, я міркував про себе.
"…Цікаво, що це за сили у мене."
Тихо думав я, роздивляючись свої руки.
Як і Стардаст, я міг випромінювати світло з долонь.
За винятком того, що це світло… Воно було занадто темним, каламутним та густим, аби називатися світлом, наче воно було осквернене.
Але це було очевидно.
"Очевидно і потужно."
Це була сила такого масштабу, якого я навіть не міг собі уявити.
Навіть попри те, що моє тіло було виснажене після її використання, тієї миті, коли я випустив це чорне світло, я винищив ангелів за лічені секунди.
Чому я отримав цю здатність лише зараз?
"…"
Моє припущення полягає в тому, що це був вплив Геліоса.
У міру того як наближення Геліоса посилювало силу зірок Стардаст проти нього, так само зростала й моя сила.
Проте, оскільки загальний обсяг моїх здібностей був слабким, цікаво, чи не спровокувало щось вимушену реакцію, через що все це й сталося.
Я не можу використовувати телекінез та телепортацію зараз, бо відчуваю, наче плачу за це власним життям.
Результатом стали ці ігри в ув'язнення.
"….."
Я зітхнув, роздумуючи про це.
Мабуть, мені доведеться залишитися тут на деякий час.