Розділ 408:
Непроглядна темрява.
У цій глиняній пітьмі я спав поруч із тліючим вугіллям, яке ось-ось мало згаснути.
Полум'я, що палало вкрай непевно, наче наближався кінець.
Цікаво, як довго це полум'я зможе отак горіти?
Як довго воно зможе підтримувати своє слабке сяйво?
Здавалося, я міркував про це в напівзабутті.
А потім повільно настав час прокидатися.
Мені здалося, що я почув чийсь голос.
— …Па. Даїн? О….. Як ти?
— …Ин? Даїн. Ти…. Там.
— Сюди…. Заберіть його….
Угх. Що, в біса, це означає?
…Якимось чином, після того, що здалося глибоким сном, я розгублено прокинувся від гучного шуму навколо.
— Ох!!! Ти прокинувся!!
Я насилу розплющив очі від яскравого світла, і все, що я зміг побачити, було…
— Егостик!! Хм, ти нарешті прокинувся…
— …Я ж казала, що Егостик прокинеться.
— Даїн!!! Кху-кху, кху-кху. Слава Богу, кху. Слава Богу…
— Даїн… Ти прийшов до тями, ти в порядку?
Стардаст, що стояла поруч, схлипуючи й тримаючи мене за руку.
…Селеста з невимушеним виразом обличчя, яка проте була помітно полегшена.
Со Ін, яка ридала, припавши до моїх грудей, і дивилася на мене знизу вгору.
Лі Су Бін, яка дивилася на мене з утомленим виглядом і величезними темними колами під очима.
— Даїн. Нарешті… Мені так, так полегшало.
— Ти нарешті прокинувся. Я… я думала, що ти вже ніколи не прийдеш до тями, розумієш…
З таким же втомленим виглядом на обличчі Лі Ха Юль слабо посміхалася мені.
…І Чхве Се Хі, яка дивилася на мене сердито, ледве стримуючи сльози.
— Дівчата, що відбувається…? Угх.
Дивлячись на них отак знизу вгору, я спробував підвестися, але від різкого болю миттєво ліг назад.
— Даїн, не напружуйся, не рухайся! Лікарю, коли вже прийде лікар?
— Егостик… Слава Богу, кху.
Лежачи в ліжку й дивлячись на білі стіни та обличчя людей, я нарешті все згадав.
Я, мабуть, знепритомнів.
— …Пацієнте, ви прокинулися? Ану погляньмо!
Після цього я протер очі, почувши, як у палату забігають лікарі.
…Очевидно, мені належало почути ще дуже багато всього.
— …Що, минув уже тиждень відтоді, як я впав?
— Саме так.
Після швидкого огляду лікарі повідомили, що зі мною все гаразд, окрім легкої слабкості.
І найшокуючішим із того, що я почув, було те, що я пролежав без свідомості цілий тиждень.
Після того як я виплюнув кров і знепритомнів, я ніяк не міг прийти до тями, що б вони не робили, тому певний час усі перебували в паніці.
…Я не знаю, як ця інформація просочилася назовні, але вона просочилася, і Корея опинилася в стані паніки.
Звісно, це було не зовсім те, що я хотів дізнатися.
— …Ангели, вони всі зникли?
— Ага. Після того як Стардаст здолала їхнього фактичного ватажка, вони всі перетворилися на світло й зникли.
Ось і весь масштабний наступ ангелів.
На щастя, коли Стардаст здолала їхнього боса, який виглядав як біла статуя Будди, вони всі розсипалися світлом і зникли.
Це була раптова атака, і всі зазнали значних втрат… але добре, що все закінчилося.
Для довідки, коментар Со Ін в один рядок щодо монстра, схожого на білу статую Будди, зображення якого вона мені показала, був таким:
"…Хм."
Хто, в біса, цей хлопець?
Навіть я, справжній фанат, який вивчив оригінальний комікс напам'ять, не міг збагнути, хто це такий.
…Він схожий на Будду, що має сенс, оскільки в цьому світі всі релігії перебувають під впливом Триєдинства — богів сонця, місяця та зірок.
Але це не означає, що я бачив цього хлопця в оригіналі.
"…."
Тож, природно, це було питання, яке змусило мене замислитися.
Загальний наступ ангелів, якого не було в оригіналі…. і нове чудовисько Бога Сонця, якого також не було в оригіналі.
Очевидно, події розвивалися в зовсім іншому напрямку.
Єдине питання полягало в тому:
"…Це?"
Як їм це вдалося?
Наскільки я розумів, в оригіналі Геліос уже використав межу своєї сили для атаки.
Ось чому Стардаст змогла здолати його у фінальній сцені.
…Звісно, світ на той час уже був зруйнований, тому фактично це була перемога Геліоса.
"Зрештою, в оригінальній історії Геліос не був знищений, а просто вичерпав більшу частину своєї сили й зник…"
Звісно, це була фактична поразка, але менше з тим.
В оригіналі, коли Геліос визнав поразку й відступив, зазначалося, що він продовжував використовувати свою силу до самої межі.
Інакше кажучи, якби він міг зробити це раніше, він би зробив це ще тоді в оригіналі.
"Звісно, ангели на певний час припинили атаки, тому можна подумати, що вони просто накопичили сили й ударили всі разом…"
Дійсно, саме про це зараз думали всі інші.
…Я ж, знаючи оригінальну історію, міркував інакше.
Для того щоб випустити таку кількість ангелів та нову істоту, знадобилося б занадто багато сили.
Ні. Це не був наступ, який можна було підготувати за кілька днів. Це був очевидний наступ, що перевершував оригінал.
Кількість ангелів, які з'явилися одночасно, ймовірно, перевищувала ту кількість, що мала б поступово сходити в цей час в оригіналі, а білий Будда з відео здавався дійсно могутнім.
Як, у біса, Геліос зміг згенерувати силу, що перевищувала його власні межі?
…Чи з'явився якийсь фактор, якого не було в оригіналі? Він приховав свою силу? Хтось інший підтримав його? Або…
Поки я сидів на ліжку в лікарняній палаті, обмірковуючи ці нерозгадані питання з серйозним обличчям.
— …Даїн, ти знову думаєш про роботу?
Цей суворий голос я почув саме в цей момент.
Голос вирвав мене з моїх думок, і коли я підвів погляд, то побачив Лі Су Бін із незвично суворим виразом обличчя, яка підійшла до мене й промовила:
— …Ні, пацієнту потрібен відпочинок, давай-но. Лягай на ліжко й ні про що не думай.
— О, зачекай…
— Швидко.
З цими словами Су Бін м'яко натиснула мені на плече, і я був змушений знову лягти на лікарняне ліжко.
…Як я дізнався пізніше, Су Бін виходжувала мене протягом усього тижня, поки я лежав без свідомості.
Можливо, саме тому мені було так важко чинити опір.
Зрештою, коли я відкинувся на м'яку подушку, поруч пролунав голос, що підтримав її:
— …Су Бін має рацію, пацієнту потрібен відпочинок.
На стільці поруч із моїм ліжком сиділа Стардаст і кивала головою.
Вона приходила щодня, за винятком тих моментів, коли виконувала геройські обов'язки, поки я лежав без свідомості.
Я відчуваю легку провину за те, що змусив усіх так сильно хвилюватися, особливо зважаючи на те, що вони покладаються на мене.
— Інші прийдуть одразу після роботи.
Хай там як, коли я ліг на ліжко, Со Ін, яка все ще швидко стукала по своєму смартфону червоними від утоми очима, промовила:
— Хм. Якщо Егостик одужав, вони мають прийти негайно. Я не знаю, чим вони там займаються.
І Селеста, одягнена в шати святої, схрестивши руки на грудях, пробурмотіла це, наче цього було недостатньо.
Я подивився на неї й раптово дещо збагнув.
…Якщо подумати, ми ж зараз усі тут зібралися, чи не так?
Стардаст сидить поруч, поклавши руку мені на передпліччя.
Селеста стоїть поруч разом із Со Ін та Су Бін, тоді як Ха Юль дрімає на стільці переді мною.
До речі, Ха Юль намагалася зцілити мене всіма своїми силами, але це взагалі не спрацювало. Проте завдяки цьому, гадаю, жодних травм не видно.
Хай там як, бачачи, що вони так природно тримаються разом, я відчув надію. Невже вони зблизилися, поки я лежав без свідомості?
— Даїн. Даїн, зовні ти можеш виглядати нормально, але всередині це не так, і я можу сказати тобі це, тому що була поруч із тобою протягом останніх кількох років.
— …Ти зробила якийсь дивний акцент на слові років?
— Ха. Не має значення, скільки років я була з тобою, головне — наскільки близько ти був до мене останнім часом.
— Так. Ти права, але я жила в одному будинку з Даїном набагато довше, ніж ви, дівчата, ха-ха.
…Чи все ж ні?
Я здригнувся, спостерігаючи за тим, як Су Бін відповідає з посмішкою…. Усе правильно. Вона була не з тих, хто готовий поступатися.
…Проте, навіть попри те, що вони намагалися пропалити одна одну поглядом, повним вогню, вони безумовно стали ближчими, ніж раніше. Зрештою, фізична відстань зближує психологічно, і якщо вони так порозуміються, то всі зможуть обійтися й без мене.
Поки я міркував про це, Со Ін, яка відклала свій мобільний телефон, заговорила:
— …Хай там як. Перестань хоч на секунду думати про весь світ і розкажи про своє тіло. Що за силу ти використав? Я просто побачила, як вирвалася чорна павутина.
— О.
Ось що сталося.
На слова Со Ін я подумки повернувся до того дня, коли на нас напали.
…Сама атака була безумовно невдалою.
Усе сталося вкрай швидко, буквально за якісь три хвилини, і поруч не було жодного героя.
Все ж лише за кілька хвилин після того, як я впав, інший герой прийшов нам на допомогу, але було вже занадто пізно.
…Звісно, моя недостатня підготовка також була моєю провиною.
По-перше, саме існування телепортації застало мене зненацька. Навіть якби з'явилися ангели, усе, що було потрібно — це просто телепортуватися.
Проблема полягала в тому, що я так і не викликав Гало, мого охоронця, або Бегемота перед ангелами, бо не знав, що станеться з Гало, яка була капітаном ангелів в оригінальній історії, якщо вона вступить у контакт із ними… А Бегемот — це, власне, щось на кшталт бронежилета, тому він не дуже допомагає проти сотень ангелів.
Хай там як, у тій ситуації я протягнув руку, аби використати телекінез і врятувати Со Ін та Су Бін.
…Чомусь замість телекінезу з мого тіла вирвалося чорне світло.
Чорне світло, яке я вже бачив одного разу — у той день, коли почув справжні наміри Стардаст.
…Цікаво, чи це моя нова сила, що пробудилася в рамках підготовки до протистояння з Геліосом.
"……"
Відчуття, яке я випробовував, коли використовував свої сили, було таким, наче моє життя прискорювалося в реальному часі.
Коли я згадував про це, це здавалося досить… небезпечним… особливо зважаючи на те, що після всього я виплюнув багато чорної крові.
Я дійсно думав, що помру.
Все ж мати нові сили — це, мабуть, добре, і я знайду їм безліч застосувань у майбутньому!
Я скоротив і узагальнив усе це для тих, хто сидів переді мною.
Невдовзі після того, як я закінчив.
"….."
На мить запанувала тиша, а потім Со Ін пробурмотіла з байдужими очима:
— Даїн, не смій виходити з цієї лікарні, поки не з'явиться Геліос.
Ні, чому це?
Я висловив протест, не вірячи своїм вухам, але інші дівчата кивнули на знак згоди.
…Це було так несправедливо.
Ось так просто, всупереч моїй волі, мене зачинили під замком.