Розділ 406:
Загальний наступ ангелів.
— А-а-а-а-ах! Що, в біса, відбувається?
— А-а-а-ах! Там чудовиська, чудовиська в небі!!!
Це була катастрофа епічних масштабів, якої не було в оригіналі.
Ангели, які досі з'являлися лише невеликими групами, раптово атакували всі разом.
Вони виникли практично в кожному місті світу, всюди, де жили люди.
Вони вторглися в цей світ такою масою, що повністю закрили собою небо.
Природно, місце, де перебував я, не стало винятком.
— Даїн! Даїн, у нас проблеми!
~Центр Сеула~
Там, внизу, я дивився вгору на ангелів, яких було так багато, що вони застилали небосхил.
"О, чорт."
— О ні, о ні, всі ховайтеся!!!
— Що, в біса, коїться!!!
Люди почали панікувати й розбігатися в різні боки.
Посеред усього цього я гарячково повертав голову, намагаючись проаналізувати ситуацію.
…Ангели раптово розпочали повноцінний загальний наступ такого масштабу, на відміну від оригіналу. Чому? Чи не тому останнім часом атак було так мало?
Ні. Але якщо вони атакують увесь світ у таких масштабах прямо зараз… це не має сенсу. Це не схоже на те, що атак просто стало менше на кілька днів. Геліос не володіє такою кількістю сили.
Тоді що це, в біса, таке?
Ось про що я думав.
Раптово мої роздуми були перервані болем усередині.
— Угх…
Раптовий пульсуючий біль у серці змусив мене схопитися за груди й злегка похитнутися.
Тим часом перелякані Со Ін та Су Бін смикали мене за руку й кричали:
— Даїн, що ти робиш, швидше тікаймо!
— Даїн, ходімо…!
Ситуація була вкрай кепською.
Ні, це було більше схоже на кризу життя і смерті.
Прямо зараз, коли навколо нас нікого не було, лише я, Су Бін та Со Ін залишилися абсолютно одні під атакою ангелів.
Звісно, ми ще не перебували в реальній небезпеці.
— Угх… Добре, добре, дівчата, за руки.
Я мав найкращу здібність для втечі в такій надзвичайній ситуації — телепортацію.
Я опустив свою спітнілу голову й схопив обох за руки.
…Це було ще до того, як армія ангелів спустилася на землю, але це не мало значення. Я міг просто телепортуватися до підземного сховища й покінчити з цим.
Я б викликав Гало, щойно відчув небезпеку, але оскільки вони є ангелами одного типу, її атаки не подіяли б на них, і вона не сильно б допомогла.
"…Мабуть, доведеться телепортуватися прямо до Асоціації, навіть якщо це буде важко."
З цією думкою я активував телепортацію.
І в цю саму мить.
_Тріск_
Я відчув гострий біль, що буквально розривав моє тіло зсередини.
Водночас біль перехопив мій подих, і я збагнув, що щось пішло не так.
З цим дивним відчуттям наші тіла перемістилися.
— Кх-кх-кх…
_Глухий удар_
Глухий удар, глухий удар, глухий удар.
— А-а-а-а-ах!
— Да, Даїн, ти в порядку?
Я не знаю, на яку відстань перемістився, але до підземного сховища, куди я цілився, ми так і не дісталися; я просто розпластався на якійсь вулиці.
У мене паморочилося в голові.
Я перекотився по землі, а потім гарячково підвівся… Мабуть, я впав першим, аби захистити їх, відчув, як кров приливає до голови. Я помахав рукою Со Ін та Су Бін, які бігли до мене з сумішшю тривоги та розгубленості на обличчях.
…Ні. Я збирався це зробити.
— Угх. Я… в порядку. Кх-кх.
Перш ніж я встиг збагнути, я виплюнув повний рот крові, яка гарячою й липкою цівкою заплямувала мої руки.
— Кху-кху, кху-кху.
Водночас у мене на мить потемніло в очах.
— О, Даїн, ти в порядку? О ні…! Прокинься!
— Да… Даїн? Що це, в біса, таке…? Ні, швидше треба надати йому допомогу…
— Ах…
Я схопився за живіт, у якому все вирувало.
Сам того не усвідомлюючи, я знову впав на коліна прямо на землю.
— А-а-а-а-а-а-а!!!!!
Я почув крики ангелів згори, відчуваючи, як кров стікає з куточка мого рота, і намагався втримати свій згасаючий зір.
Що, в біса, відбувається?
…Як усе дійшло до цього?
Ну так. Чи мав я очікувати чогось подібного, зважаючи на те, що ангели досі не з'являлися?
Ні. Все ж я безумовно готувався. Але є щось підле в тому, що цей наступ стався саме тоді, коли я залишився сам, без жодної допомоги поруч.
…Можливо, вони знали про це від самого початку й скористалися моєю слабкістю.
Ні, це, мабуть, просто параноя.
— Кху-кху.
Пробурмотів я собі під ніс, ледве підтримуючи згасаючу свідомість.
Хай там як, зараз я припустився помилки. Ангели підбиралися все ближче й ближче, і чомусь моє тіло раптово стало вкрай нестабільним замість того, аби стати сильнішим.
Прокляття. Богине зірок. Ти збираєшся знущатися з мене до самого кінця?
Я трохи побурмотів собі під ніс, а потім спробував узяти себе в руки.
— …Со Ін, кху-кху, Со Ін, Су Бін. Спочатку… Тікайте першими.
— Даїн, що ти, в біса, таке верзеш?
— …Даїн, не говори дурниць, швидше тікаймо звідси!
З цими словами Со Ін та Су Бін схопили мене за плечі.
Усі інші вже втекли з вулиці, і ми були єдиними, хто здійснив аварійне приземлення через помилку телепортації.
"Ні, у нас немає на це часу…"
Ангели вже летіли прямо над нами, і тіні почали згущуватися навколо.
У такому темпі нас усіх просто вб'ють.
…Я нічого не можу вдіяти.
Нарешті я зібрав усі свої сили й спробував зробити це ще раз…
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
І ось так, коли голоси ангелів залунали прямо над моєю головою, я зробив останню відчайдушну спробу телепортації.
І… Результатом став повний провал.
_Глухий удар, глухий удар, глухий удар_
…Я навіть не дістався до Асоціації, а просто впав на землю за 50 метрів від Со Ін та Су Бін.
Звідти Со Ін та Су Бін дивилися на мене з повним розпачем в очах.
— Ах…
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
Прямо над нами ангели пішли в атаку, тримаючи в руках золоті списи.
Наче суцільний бруд, вони затягли небо, не залишаючи вільного місця. Вони спускалися, сповнені лише вбивчого наміру знищити нас.
Я дивився на це, заціпенівши, відчуваючи, наче час уповільнив свій хід.
Як усе дійшло до цього?
Перед моїми очима Су Бін дивилася вгору й із серйозним обличчям діставала пістолет зі свого кобури.
Со Ін за допомогою свого смартфона викликала маленького робота, і це виглядало як якийсь сон.
…Я також намацав костюм із щупальцями у себе на грудях. Можливо, я зможу протриматися якийсь час за допомогою Бегемота, але… цікаво, як довго я зможу вистояти під цим натиском.
Прямо зараз переді мною десятки, сотні, тисячі ангелів.
Невже я втрачу їх усіх?
Со Ін, Су Бін, усі інші… Я втрачу їх тут? Отак просто?
Усе правильно. Хіба цей світ від самого початку не був приречений на загибель?
"……"
Я зціпив зуби.
Навіть у цій ситуації мої нікчемні здібності не допомагають мені до самого кінця.
Отак просто, отак просто… дозволити їм усім загинути.
Майже повністю знесилений, відчуваючи, як ангели наді мною збираються замахнутися на мене своєю зброєю, я мовчки заплющив очі.
Отак просто нехай усе й закінчиться.
Нічого не вдіяти тут, втратити кожного, хто був мені небайдужий.
_Стук_
Коли я потрапив у цей світ і збагнув, якими двома здібностями володію, я дуже сильно хвилювався. З цими слабкими силами я б не зміг вижити під час стрімкого зростання інфляції сил…. Ні, з цими силами я б не зміг захистити цей світ.
Тому, усвідомивши, що не можу захистити цей світ власними силами, я зібрав навколо себе інших. Аби використати міць тих, хто сильніший за мене, для захисту кожного.
І цей план був досить успішним. Я пройшов крізь три етапи без особливих жертв.
Проте моя власна сила так і не зросла до цього дня.
_Стук_
"…Прокляття."
Я мав би володіти силою зірок.
Принаймні я повинен мати можливість захистити людей поруч зі мною.
Я готовий віддати своє життя за них.
Будь ласка.
Дайте мені силу також.
_Стук_
_Стук, стук, стук, стук, стук, стук_
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
З цією думкою я розплющив очі, і те, що постало перед моїм поглядом, було…
"……"
Наче хтось натиснув на кнопку сповільнення часу, я побачив, як усе навколо рухається вкрай повільно.
Я побачив Со Ін та Су Бін, яких, здавалося, повільно накривали хвилі ангелів, що спускалися згори, і відчув крижаний холод на потилиці.
Відчуваючи все це, я стояв непорушно й протягнув до них руку, а потім, із відчуттям, ніби саме моє життя палає всередині, у цьому сповільненому часі з моєї протягнутої долоні вирвалося чорне світло.
Чорні нитки, схожі на тонкі волокна, почали розлітатися в незліченній кількості.
У сповільненому часі ці нитки стрімко потяглися до всіх ангелів навколо мене.
_Тріск. Тріск. Тріск. Тріск_
Один за одним чорні, схожі на щупальця нитки світла пронизували серця ангелів.
Наче чорне дерево, намальоване аквареллю, що виростає з моєї долоні, вони розгалужувалися на незліченні гілки, пробиваючи груди ангелів.
Такі тонкі й чорні, неймовірно легкі, вони викручувалися й тяглися далі…
Це виглядало так, наче чорна кров розливалася по їхніх тілах, випалюючи їхні останні іскри життя.
Ось так усе небо затягло чорними деревами.
Наче в павутині, усі ангели були пронизані наскрізь.
І в цей момент час знову відновив свій звичний хід, і ангели, які заповнювали небо, почали падати додолу, мов осіннє листя.
— Кха-а-а-а-а!
Посеред незліченних ангелів, що падали немов дощ, я стояв приголомшений на землі, з моєї голови все ще текла кров, а з рук тяглися гілки чорного світла.
— Угх…
Я гарячково виплюнув чорну кров із рота, а потім упав непритомним.