Розділ 405:
Минав час.
[Хороші новини! Згідно з офіційним оголошенням штабу протидії, кількість ангелів, які атакують із неба, продовжує зменшуватися!]
Останнім часом у новинах головною радісною звісткою було саме це:
[Оскільки кількість атак ангелів скоротилася більш ніж удвічі порівняно з початком вторгнення, люди сподіваються, що ми нарешті перемагаємо у війні проти Бога…]
Всупереч моїм побоюванням, кількість ангелів, які сходили з небес, дійсно зменшувалася.
У такій ситуації очікування громадськості стрімко зростали.
Від розмов про те, що "сила Геліоса ослабла", до надій у дусі "якщо ми добре постараємося, то справді зможемо здолати богів".
Атмосфера навколо поступово ставала все більш обнадійливою.
"…"
Проте мене не покидало лиховісне передчуття.
"Ангели, вони йдуть."
Ангели.
Що вони таке?
Названі ангелами суто для зручності, вони були гуманоїдними загарбниками розміром приблизно з невисоку дорослу людину, зі сріблястим волоссям та золотими очима, які спускалися з небес на великих крилах.
…Звісно, вони мали людську подобу, але це не означало, що вони були розумними істотами. За своєю природою вони залишалися монстрами, що рухалися лише за наказом Геліоса, а їхні тіла повністю складалися зі світла.
Раптово цілі натовпи цих істот спускалися з неба, тримаючи в руках золоті списи, тризуби та мечі, і кожен із них володів силою обдарованого А-класу.
Тому, коли десятки таких монстрів з'являлися й атакували місто одночасно, це перетворювалося на справжнє лихо.
На відміну від Місячної Церкви, яка здебільшого використовувала щупальцевих монстрів, той факт, що ці вороги нагадували людей, робив боротьбу з ними досить серйозним викликом.
На щастя, суперлюди стали сильнішими й тепер могли стримувати натиск ангелів.
Мабуть, саме тому.
— Даїн.
— Хм?
— Тепер, коли я про це замислилася… Хіба ти не казав, що вся їхня сила була дарована їм Геліосом?
На самому початку вторгнення ангелів Со Ін якось запитала мене про це:
— Навіщо Геліос дав людям надприродні здібності? Якщо він ненавидить людей, з якого дива він взагалі наділив їх силою?
— Усе правильно…
На це раптове й гостре запитання Со Ін у мене не було іншого вибору, окрім як відповісти так ухильно.
…Насправді, причина, чому Геліос дав людям сили.
"Він, мабуть, дав їм силу, аби вони винищили всіх інших людей."
Тепер, завдяки мені, герої та лиходії об'єдналися, щоб зупинити ангелів, але якщо згадати оригінальну історію… Ні. Якщо згадати всі ті катастрофи, крізь які я пройшов ще до початку оригіналу. Більшість із них були викликані саме лиходіями з суперсилами.
І у світі завжди було більше лиходіїв, ніж героїв.
Я замислювався, чому так.
"Тому що від самого початку сили дарувалися лише тим, у кого була якась вада."
Я мовчки міркував над цим.
Я не знав, наскільки сильно Геліос міг втручатися в життя людей, але це точно було в межах його можливостей.
І навіть тоді він міг наділяти силою лише тих, чий розум чи доля були скалічені.
У результаті здібності отримували люди, які від самого початку були зламаними чи озлобленими.
Наслідком цього стало суспільство, де лиходії з'являлися ледь не щодня.
Світ Стардаст був хитким і пошарпаним місцем.
"Взагалі-то, навіть герої…"
Якщо замислитися, у кожному з них була якась надламана деталь.
Лі Соль А, Тіньовий Блукач та герої з інших країн… Усі вони мали свої душевні рани, але попри це вирішили захищати цей світ.
…Більшість же цього не зробила, саме тому вони й стали лиходіями.
"Хай там як…"
Ну, зараз це вже не мало значення.
Сила, яку Геліос дав їм, аби вони знищували одне одного, тепер була спрямована проти власних ангелів Геліоса.
Селеста з якоїсь причини не могла безпосередньо втручатися в битви з ангелами, адже вони були надто чистими, надто близькими до самої суті сили Геліоса.
І тепер наступ ангелів — єдина загроза для людства на даному етапі — слабшав завдяки альянсу героїв та лиходіїв.
Цього ніколи не траплялося в оригіналі.
"…Ха-а."
Знаючи, що все мало бути зовсім не так, я був вкрай занепокоєний цією раптовою зміною обставин.
Усі інші просто раділи, і лише я відчував усе сильнішу тривогу без жодної видимої причини.
А. Але насправді я був такий не один.
Була ще одна людина.
"…Ну так. Ти правий, я теж відчувала… Останнім часом я почуваюся трохи дивно."
Стардаст останнім часом також відчувала тривогу. Те саме "внутрішнє передчуття", що ось-ось щось станеться.
…Але навіть попри це. Ми мало що могли вдіяти, окрім як залишатися напоготові й не втрачати пильності.
Це був один із тих днів, коли атаки ангелів поступово зійшли нанівець.
— …Я мала великі сподівання, але я розчарована.
~Центр Сеула під блакитним небом~
Я, Со Ін та Лі Су Бін разом йшли вулицею.
Со Ін зазвичай не виходить на вулицю, але з'явилася справа, якою я вирішив зайнятися на її прохання. Навіть Су Бін вирішила піти за компанію.
…Звісно, ми не отримали того, на що розраховували, тому поверталися з порожніми руками.
— Але принаймні ти дещо здобула, правильно?
— …Це правда.
Звісно, не можна сказати, що ми зовсім нічого не отримали. Вони згадали про отримання нової програми, придатної для використання всією Асоціацією.
Та й просто вийти на вулицю й провітрити голову було приємно. Людям потрібно ходити пішки. Не варто цілими днями сидіти в чотирьох стінах.
Ось так. Прямо в центрі міста, під блакитним небом, купатись у теплому сонячному світлі.
Ми втрьох йшли разом, увімкнувши фільтри нерозпізнавання, аби інші нас не помічали…. аж поки під час нашої прогулянки Су Бін, посміхаючись, раптово про щось не згадала.
— Хе-хе.
Коли я повернув до неї голову, вона посміхнулася й промовила до мене:
— Та ні, нічого. Просто ми отак йдемо разом… Це нагадує мені старі часи, коли ми втрьох часто гуляли.
— А…. Справді.
Я посміхнувся й кивнув на знак згоди.
Це було в ті перші дні, коли нас було лише троє, і ми ще навіть не створили «Его-Стрім».
…Мені здається, у нас уже була така розмова раніше, але відтоді минуло багато часу.
Зріст Со Ін, яка раніше була зовсім маленькою, тепер майже зрівнявся зі зростом Су Бін.
— Точно! Я пам'ятаю той час… Ми тоді разом ходили на фестиваль морозива. Пам'ятаєш?
— Пам'ятаю…
Поки я поринав у спогади, Со Ін захихотіла:
— Але тепер, коли я про це замислилася, ти зараз настільки ж сильний, як і тоді… Я мало що знаю про твої та Су Бін сили, бо ми звичайні люди. Хіба ти не казав, що останнім часом усі обдаровані стають сильнішими?
— Ха-ха. Це правда.
Промовив я з гіркою посмішкою.
Геліос підбирався все ближче й ближче, але мої здібності не зазнали особливих змін.
Просто тому, що я володів силою зірок, не означало, що я ставатиму сильнішим… Сама зоряна сила була створена як противага силі сонця, тому я мав би бути могутнішим, точнісінько як Стардаст, яка зараз уже майже зрівнялася з божеством.
Я все ще міг лише телепортуватися й використовувати телекінез.
І…
Ба більше, останнім часом у грудях з'явилося якесь важке відчуття, через що використовувати здібності ставало все важче й важче.
Я не знаю, що це таке, але… чомусь я не відчував нічого, окрім тривоги.
— Хай там як, це все одно не має значення, ти просто сиди спокійно, а ми про все подбаємо!
Захихотіла Со Ін, кажучи це, а її біле волосся замайоріло поруч.
— А коли ми всі будемо в безпеці й подолаємо Геліоса, ми всі разом підемо на фестиваль.
— Зберемо разом «Его-Стрім», ПВК Юсон… ну, і героїв, якщо вони захочуть приєднатися, абсолютно всіх. Як тобі ідея?
Сміється Со Ін, кажучи це.
Я гірко посміхнувся й погладив Со Ін по голові:
— Домовилися.
Я справді сподіваюся, що цей день настане.
…Окрім.
_Стук_
_Стук_
_Стук_
Я прибрав посмішку з обличчя й поглянув на небо.
Що це за потужне, зловісне відчуття?
Лиховісне передчуття, що виникло раніше, повернулося з ще більшою силою.
Мене прошиб холодний піт, і з'явилося відчуття, що ось-ось має статися щось жахливе.
…Я думав, що це просто уява, але моє серце билося все швидше й швидше.
Моє обличчя стало абсолютно блідим.
— Даїн, ти в порядку?
— Даїн…?
Су Бін та Со Ін, які стояли по обидва боки від мене, запитали занепокоєно.
— …Зачекайте. Щось… Здається, воно наближається.
Я похитнувся, закашлявшись посеред раптового гуркоту.
Сонце в небі раптово спалахнуло сліпучим світлом, і жовте сяйво огорнуло небосхил.
Люди на вулицях міста, які досі мирно гуляли, злякано завмерли, дивлячись на палаюче небо.
— А-а-а-а-ах!
— Що, що відбувається!
Сріблясте сяйво, схоже на глибокий шрам, з'явилося на небі разом із кількома смугами темряви.
Наче очі, ці лінії повільно розкрилися.
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
З неба раптово ринули десятки, ні, сотні ангелів у масштабах, яких світ ще ніколи не бачив.
Це був початок повноцінного загального наступу — подія, якої ніколи не відбувалося в оригінальній історії.