Розділ 404:
~Ранок~
— Хух…
Я сидів за своїм столом, читаючи книгу перед тим, як вийти на вулицю.
Ця книга була моїм щоденником — записником, куди я занотовував усі таємниці цього світу, перш ніж забути їх.
…І, якщо бути точним.
"….."
Якщо я раптом помру, я залишу його для своїх товаришів, які залишаться без мене, адже навіть якщо мене не стане, хтось муситиме захищати цей світ.
"Хм…"
Ось чому, власне, я попросив Виноградну Відьму накласти на мій записник особливе закляття, аби ніхто, окрім мене, не міг його прочитати.
Технічно це закляття мало розвіятися після моєї смерті.
І в моїй голові крутилося питання:
"…Чи взагалі він мені ще потрібен?"
Саме в цьому полягав сенс існування цієї книги.
Я створив її, думаючи, що помру посеред усього цього процесу, але зрештою залишився живим аж до моменту перед фінальною битвою.
Тож мені стало цікаво, чи дійсно вона потрібна, адже більша частина написаного тут стосувалася того, як зупинити Місячну Церкву та як підготуватися до Геліоса.
Мій друг-щоденник був відправлений на полицю після того, як я закінчив ним користуватися під час метушні з моєю втратою пам'яті.
Але…
"…але, ну, ніколи не знаєш напевно, там може бути якась корисна інформація."
"Заходи, яких слід вжити, якщо ліс одного дня почне некротизуватися", "Рішення на випадок, якщо хтось утратить пам'ять", "Методи воскресіння людей з мертвих" і так далі…
Навіть якщо ця інформація настільки корисна, що аж небезпечна…
Так. Я не знаю, що станеться з людьми, тому поки що збережу його.
З цією думкою я поставив книгу назад на полицю.
— Гаразд. Ходімо.
Пробурмотів я ці слова й підвівся зі свого місця, підбадьорюючи себе.
У мене було багато справ. Треба було дещо зробити з місячною рудою, яку я отримав від Ин-Воль після нашої нещодавньої зустрічі… але найголовніше.
"…Також, коли саме ми збираємося розбити ті святі реліквії?"
Шість святих реліквій Геліоса, які ми з Селестою зібрали до цього часу.
Спочатку я планував знищити їх одразу після одкровення, але інтуїція підказувала мені, що поки що варто залишити їх у спокої.
Добре, можливо, пізніше.
З цією думкою я вийшов із кімнати.
Коли я попрямував до вітальні, то побачив там звичну метушню.
— Ха Юль, мені потрібна резинка для волосся.
— Так, Се Хі. Жовта, правильно?
— Так. Дякую.
— Ха… Старі добрі часи, збираємося на роботу…
Це наші учасники «Его-Стрім» зранку готувалися до виходу.
Чхве Се Хі, Лі Ха Юль, Сен Джаянг, Шин Рьон, Лі Су Бін та Бек Ин-Воль — усі були зайняті.
На моє прохання один за одним наші учасники з усіх куточків країни беруть участь у діяльності корейської Національної гвардії.
До речі, такі поїздки стали можливими завдяки тому, що ми передали технологію пристрою для телепортації, створену корпорацією Хан Ін, Лі Соль А з корпорації Юсон, і корпорація Юсон встановила ці пристрої для телепортації, виготовлення яких коштувало астрономічних коштів, у всіх будівлях Національної Асоціації.
Тож це добре, що нікому не довелося переїжджати, адже ніхто, схоже, і не хотів звідси йти.
Я міркував про це, заходячи до вітальні.
Сен Джаянг у худі, з розпущеним фіолетовим волоссям та сонними очима, позіхаючи, побачила мене й підлетіла ближче, махаючи рукою на знак вітання.
— О, Даїн вийшов. Ха-ам, я вже йду…. Перед цим.
…З цими словами вона злегка посміхнулася, підпливла до мене в повітрі.
Чмок
Вона невимушено поцілувала мене в щоку й полетіла геть.
— Я дійсно йду~
— Ні… Ха-ха, бувай.
…Що мені з цим робити?
Ну що ж. Це була повністю моя провина. Я досі не розповів їм про свої стосунки зі Стардаст.
…Але якби я розповів, мене б точно могли вбити.
"Даїн. Якщо ти розповіси їм зараз… Нам і так важко розбиратися з Геліосом, а тут ми ще й громадянську війну можемо почати."
"…."
Відтоді як відбулася та розмова з Лі Соль А, я тримав язик за зубами. Так. Коли все закінчиться, я колись їм розповім. Давайте розповімо тоді…
Хай там як, у такий спосіб ми, учасники «Его-Стрім», чудово ладнали між собою.
І світ також тримався.
— …Хм.
Тепер залишалося чотири місяці, або 120 днів, до сходження Геліоса.
Я пильно дивився на синє небо за вікном вітальні, занурений у думки.
Світ тримався набагато краще, ніж я міг собі уявити.
Можливо, через те, що я так ревно й ретельно готувався до цих чотирьох етапів. Поки що все було настільки мирно, що аж смішно згадувати, як сильно я нервував.
…Але щось.
Що це за незрозуміле, зловісне відчуття…?
Замовкнувши на мить, я струснув головою й рушив далі.
Усе правильно… Щось обов'язково має статися, і якщо все йде за оригіналом, то так воно і буде.
Тож давайте просто мовчки працювати.
"…Я збираюся провести цей день із нею."
Я подивлюся, як справи у Стардаст.
Я одягав свій плащ, думаючи про Стардаст.
— Даїн, куди ти йдеш?
Голос пролунав позаду мене.
Я здивовано обернувся, і там стояла посміхнена Лі Су Бін.
Вона працювала з Со Ін в Асоціації, де завдяки своєму чудовому аналітичному розуму та лідерським якостям була фактичним генеральним менеджером усіх розпорошених учасників «Его-Стрім».
Учасники «Его-Стрім» радше послухали б її, ніж Асоціацію…
— …Ха-ха, я просто збираюся піти до штабу управління, аби подивитися, чи все йде добре.
Промовивши це, я підвів погляд і запитав:
— Тож, Су Бін, ти сьогодні йдеш до Асоціації разом із Со Ін?
— О. Я збиралася, але… Со Ін сказала, що має трохи попрацювати вдома.
Після цих слів Су Бін знову посміхнулася.
Потім вона звернулася до мене:
— Тому. Я б хотіла піти з тобою до штабу, аби допомогти, якщо виникнуть якісь проблеми.
— …Ха-ха, тобі необов'язково йти зі мною.
— Ні, я з радістю піду з тобою.
Я не міг не засміятися від її посміхненої наполегливості.
…Мені здається, вона здогадалася, що я йду на зустріч зі Стардаст, чи це просто в мене така параноя…?
Хай там як, ось так я вирушив до штабу разом із Лі Су Бін.
~Штаб Комітету протидії загрозам Землі для підготовки до вторгнення Геліоса~
Організація, створена в результаті альянсу між Асоціацією та Катедрал, розташовувалася у високій будівлі в США, яку поспіхом звели всього за кілька днів.
Єдиний спосіб потрапити всередину — за допомогою «запрошення», яке створила Селеста.
Хай там як, герої та лиходії з усього світу зібралися там для спільної роботи.
Я блукав навколо в пошуках Стардаст.
Навколо було багато людей, які віталися зі мною, і я відповідав усім взаємністю.
Поневіряючись отак, я нарешті знайшов Хару, яка стояла перед круглим столом і розмовляла з іншими героями.
Вона стояла там, її світле волосся розвівалося, вона вказувала на карту на столі й із серйозним обличчям щось пояснювала.
…Я коротко посміхнувся їй і вирішив почекати, поки зустріч закінчиться.
— …Так, це підійде. …Хм? Егостик!
Минуло не так багато часу, як вона, кивнувши своєму співрозмовнику, вийшла з кола, і коли побачила мене, що чекав перед нею, яскраво посміхнулася й попрямувала до мене.
…Звісно, її посмішка змінилася на серйозне обличчя, коли вона побачила Лі Су Бін, яка стояла поруч зі мною й також посміхалася.
— …І Су Бін тут також.
— Так. Вітаю, Стардаст.
— …Привіт.
Вона лагідно посміхнулася Лі Су Бін, яка відповіла трохи прохолодною посмішкою.
…Чомусь від того, як вони обидві посміхаються одна одній, мені здалося, що температура навколо раптово впала градусів на п'ять…
— Тож, Егостик, що сталося?
Хару, яка щойно відвернула голову від Лі Су Бін, запитала з посмішкою, яка здалася мені набагато більш природною.
— Ха-ха. Мені просто стало цікаво, як у тебе справи, Стардаст. Тож яка зараз ситуація у світі?
Запитав я.
Хару на мить замислилася перед відповіддю:
— Не так уже й погано, ангели згори продовжують сходити, але ми, схоже, цілком непогано даємо їм раду, а Селеста тримає під контролем тих, чия сила виходить з-під контролю.
Я кивнув на це.
Вихід сил з-під контролю розпочався приблизно через місяць після одкровення Геліоса.
У міру того як Бог Сонця підбирався все ближче й ближче, деякі обдаровані, переповнені силою, зрештою втрачали контроль і вибухали як бомба, точнісінько як в оригіналі.
"Селеста може це виправити."
Я чудово запобіг цьому, змусивши Селесту телепортуватися й особисто все владнати.
Геліос дав Селесті силу контролювати інші здібності, аби змушувати їх вирувати, а вона використала її, аби заспокоїти їх.
Здатність втілювати мрії в реальність — це також причина, чому лиходії охоче співпрацюють із героями. Це все завдяки статусу Селести, здібності якої майже межують із творенням. Коли вона особисто виправляла надлюдей, чия сила вийшла з-під контролю, бойовий дух лиходіїв також зростав.
Проте останнім часом Селеста знову здавалася трохи нестабільною, і я через це хвилювався…
Поки я роздумував над цим, Хару додала:
— Останнім часом на місцях я чую, що сила ангелів, схоже, згасає.
— …Що?
Запитав я.
Я миттєво вирвався зі своїх думок і повернувся до неї.
— Ага. Кажуть, що кількість та сила ангелів, які атакують із неба, зменшується… тому останнім часом давати їм раду стає все простіше. Я відчуваю те саме.
Вона кивнула.
— …Так.
Я напружився.
Сила ангелів згасала?
Це була хороша новина. Хороша новина…
"В оригіналі все було не так."
Що?
Чому сила ангелів раптово слабшає?
— …Я розумію, але, будь ласка, перекажи усім, аби залишалися пильними й особливо готувалися до таких моментів.
— Так.
Навіть коли я це говорив, якесь настирливе, зловісне передчуття продовжувало мене гризти.
Можливо, це можна назвати інтуїцією, внутрішнім голосом.
"…Чомусь після всіх цих місяців спокою."
У мене виникло передчуття, що ось-ось має статися щось жахливе.