Розділ 400:
Після оголошення Геліосом про руйнування мені негайно вдалося переконати шоковану Селесту та Катедрал приєднатися до боротьби проти бога.
Я сказав Селесті, що причина, чому вона вірила в Геліоса, полягала в тому, що вона вважала його спасителем світу, а тепер, коли сталося протилежне, вона не має жодних причин іти за ним… Мені вдалося переконати її, що їй немає до кого звернутися, окрім мене.
Що ж до інших лиходіїв у Катедрал…
"Як і очікувалося, це працює найкраще."
Ефективно переконати їх мені вдалося, скориставшись природною войовничістю лиходіїв.
Якби я сказав: "Давайте всі об'єднаємо зусилля й битимемося з богами, аби врятувати цей світ!", хіба вони б послухалися?
Ні. Лиходії думали б про образливі слова, а не про такі захисні речі, як мир у всьому світі.
Ми виконали всю важку роботу із завоювання світу, а тепер якийсь божевільний бог хоче знищити всі ті землі, які ми відібрали!
Невже ми дозволимо цьому статися? Давайте діяти разом і вб'ємо цього божевільного бога!
Ці слова чудово спрацювали для лиходіїв.
Моя заява: "Давайте вб'ємо цього зухвалого бога за будь-ку ціну!" — викликала досить ентузіастичний відгук серед лиходіїв.
Після цього мені навіть вдалося домогтися їхньої згоди на те, аби я повністю взяв під контроль цю боротьбу.
Оскільки з лиходійською стороною все вирішилося так швидко, залишалося зробити лише одне.
"По-перше… мені потрібно заспокоїти людей."
Тобто зупинити хаос, який ось-ось спалахне.
В оригінальній грі стрімке руйнування світу відбувалося не лише через деструктивні дії Селести, а й через крайню тривогу та розгубленість людей, які боялися своєї швидкої смерті, що призвело до анархії.
Ключ до запобігання цьому — запевнити людей, що ми всі виживемо.
Я маю дати їм надію на те, що ми всі вціліємо, і не дозволити суспільству розвалитися.
Люди досі перебувають у стані шоку, вони панікують. Коли реальність остаточно заявить про себе, усе перетвориться на суцільний безлад.
Тому, перш ніж це станеться, мне потрібно заспокоїти світ, і для цього я придумав план.
Оголосити про альянс між Світовою Асоціацією Героїв та Альянсом Лиходіїв Катедрал.
Шокувати людей і подарувати їм надію, показавши те, що, на їхню думку, ніколи не могло статися: герої та лиходії об'єдналися проти спільного ворога.
Будьте певні, люди. У нас є план. Планета в безпеці, бла-бла-бла.
У будь-якому разі, якщо люди побачать, що верхівка не панікує й реагує спокійно, вони з більшою ймовірністю самі зберігатимуть спокій.
Після зустрічі я попрямував до кімнати Селести.
Я постукав у двері.
— Увійдіть.
Ось що я почув, коли підійшов до кабінету Селести й постукав у двері.
З цими словами я тихо відчинив двері й увійшов.
Усередині втомлена на вигляд Селеста сиділа в кріслі, повернувшись до мене обличчям.
…Але принаймні вона трохи заспокоїлася.
— Селесто, ви відпочили?
— Так… Тож, Егостик, тобі вдалося переконати учасників Катедрал?
Запитала вона у відповідь на мої слова.
Почувши це, я мимоволі трохи здригнувся.
Звідки вона могла знати? Невже вона все чула?
Ні, ба більше. Я ж щойно кричав там, що збираюся вбити Геліоса, але Селесту це, схоже, зовсім не хвилювало, саме тому я почувався досить впевнено, аби відповісти:
— Ага. Я переконав їх усіх підкорятися нашим наказам.
— …Дякую тобі, Егостик. Ти єдиний такий.
Із ледь помітною посмішкою промовила Селеста.
Потім, абсолютно невимушено, вона запитала мене:
— І ти вже придумав, що збираєшся робити далі?
— Ага. О, і до речі…
Селеста нарешті запитала мене про наступний крок.
Сприйнявши це як можливість, я виклав свій подальший план — тимчасовий альянс між Асоціацією Героїв та Катедрал, аби завадити Геліосу знищити світ.
— …Альянс.
— Так. Нічого особливого, просто потиснути руку голові Асоціації перед камерою й кілька разів струснути її. Це все, а про решту я подбаю сам…
Сказав я і кинув швидкий погляд на Селесту.
Хоча інші лиходії охоче погодилися на мою пропозицію об'єднати зусилля з героями, я не мав жодного уявлення, як відреагує Селеста.
— Гаразд, нехай буде так.
Промовила Селеста без особливих вагань.
Я був здивований, що заговорив першим.
— …Е-ем, ви точно не проти?
Я був настільки здивований, що перепитав її, а вона відповіла спокійною, трохи вимушеною посмішкою:
— Так, ну що ж… Егостик. Я думала над тим, що ти сказав.
— Що ви маєте на увазі…?
— Що Геліос використав мене як пішака.
Від цих слів температура повітря в кімнаті, здавалося, миттєво впала.
Селеста холодно посміхнулася й тихо пробурмотіла:
— Якщо бог настільки ні в що мене не ставить, якщо він так легко мене зраджує… я мушу показати йому, що не збираюся сидіти склавши руки, поки з мене роблять дурепу.
Якимось чином, у результаті розвороту на 180 градусів порівняно з оригіналом, мої слова призвели до того, що вона тепер виглядала так, наче зазнала впливу темряви через Геліоса.
Я відчув легкий страх, але водночас і полегшення.
…Так. Все ж це краще, ніж бачити її в повному шоці, як це було раніше.
Подумавши про це, я криво посміхнувся їй і сказав:
— Це хороша позиція, з цим не можна просто змиритися.
— Так. Хоча мені й не подобається сама думка про співпрацю з Асоціацією.
Я завмер на місці від цих слів Селести.
— …Егостик, оскільки це сказав саме ти, я піду на це.
Селеста підвелася, посміхнулася мені й додала ці слова.
— Ха-ха… Дякую вам.
Я ледве не потрапив у халепу.
Хай там як, я отримав згоду Селести на співпрацю з Асоціацією Героїв.
— Я буду на зв'язку й повернуся по вас, тому будьте готові.
З цими словами я вислизнув із кабінету Селести.
Я йшов коридором і увімкнув свій мобільний телефон.
"…Тепер, коли я переконав Селесту, настав час."
Мені залишається лише переконати голову Асоціації.
Насправді я вже зустрічався з нею до оголошення Геліоса про руйнування й казав, що це скоро станеться, і що їй краще прийняти нашу пропозицію про співпрацю, коли цей момент настане.
Вона, здавалося, не повірила мені, коли я розповідав про це, але мені цікаво, що вона відчуває тепер.
Якщо подумати, я вмикаю свій телефон уперше за цей час.
З цією думкою я активував екран, і ось що там було:
Пропущений виклик
Голова Асоціації Героїв (17)
"…"
За цей короткий час я міг бачити лише те, що вона вже безліч разів намагалася зв'язатися зі мною.
Хм. Ну, вона, мабуть, добряче поспішала.
Я набрав її номер,
— Прокляття! Ти нарешті береш слухавку.
Перш ніж я встиг почути бодай один гудок, вона відповіла на дзвінок, і я одразу почув голос Голови, яка була просто розлючена на мене.
…Е-ем. Взагалі-то це я подзвонив, а не прийняв дзвінок.
Тим часом Голова, яка, здавалося, трохи заспокоїлася, перепросила з коротким зітханням і звернулася до мене:
— Хух… Вибач, я просто поспішала. Твоя попередня пропозиція все ще чинна?
— Ха-ха, я розумію, і так, вона чинна. Якщо ви маєте на увазі альянс між Асоціацією та Катедрал…
…До речі, вона дійсно трохи поспішала, чи не так?
На моє зауваження голова Асоціації глибоко зітхнула й промовила до мене різким тоном:
— Навіть не кажи мені. Мене з усіх усюди запитують, що мені робити тепер… А що я можу вдіяти? Хіба я дійсно думала, що все дійде до такого, коли проти нас виступить сам Бог?
Вона знову важко зітхнула, кажучи це, а потім обережно продовжила:
— До речі… чи можемо ми вирішити всі деталі пізніше, а зараз просто оголосити про альянс?
— Так. Ми можемо, і… я вас розумію. Ви хочете зробити оголошення якнайшвидше, аби заспокоїти людей, правильно?
— …Ну так, усе правильно, добре, що ти розумієш, ні, так ось чому ти запропонував це від самого початку…
— Гаразд. Я скоро буду, просто чекайте.
Сказав я з легким смішком і поклав слухавку.
Добре, план ідеальний, тому давайте починати.
Відтоді як звук Божого оголошення про руйнування було почуто, світ поринув у хвилювання та хаос.
Уряди, які мали б запропонувати вирішення ситуації, мовчали, медіа перебували в паніці, а люди були налякані.
Тривога людей зростала, а суспільна система хиталася до самої основи.
…Так, саме в цей час.
ШОК! Міжнародна Асоціація Героїв Х Альянс Лиходіїв Катедрал оголосили про альянс проти «самопроголошеного» бога!!!
Коли ця приголомшлива новина дійшла до кожного.