Розділ 399:
— Смерть — це єдине, на що ви заслуговуєте.
Відтоді як проголошення Бога Сонця про руйнування відлунило по всьому світу, людство поринуло в справжнє пекло.
— Угх, угх, що за… що за… що за…
— Ха-ха, я один це неправильно почув? Це все серйозно?
Навіть коли йдеться про безпідставні теорії кінця світу, для людини цілком природно відчувати легку тривогу.
Але тут усім їм сам Бог особисто заявив, що рівно за пів року вони помруть, причому під загрозою того, що їхні голови просто вибухнуть від самого лише Його тиску.
На даний момент вони просто розгублені, бо не можуть тверезо мислити, але за деякий час, коли до них остаточно дійде, що вони приречені на смерть…
Коли люди усвідомлюють, що наближається смерть, ніхто не знає, на що вони здатні піти.
[Я зараз наляканий до усрачки.
Почувши це, я забився в хату, наче пес.
Зараз я вийшов на вулицю, а там на дорогах хаос і божевілля…
Таке відчуття, ніби всі збожеволіли, і все ось-ось станеться.
Що за чортівня, то нам дійсно капець через цього бога чи як?]
=[Коментарі]=
[Я взагалі не розумію, що відбувається, це повний триндець.]
[Що зараз коїться у нас в компанії… нова співробітниця просто ридає.]
[А ми скоро побачимо, як плаче наш лисий начальник відділу.]
[Усі настільки шоковані, що просто заціпеніли… Здається, все ось-ось вибухне… Телеканали всі мовчать, і це лякає… Я зараз просто тремчу]
Поки всі панікують і збожеволіють, не розуміючи, що коїться…. Знайшлося кілька людей, які тверезо аналізували ситуацію.
— Прокляття, з якого дива цьому Богу Сонця заманулося вбити нас саме зараз? …Я маю на увазі, усе відповідає його словам, але… Чорт забирай!
Це були лиходії виконавчого рівня «Катедрал». Точніше, ті, хто, завдяки Егостику, заздалегідь знав про існування богів.
Хоча вони й знали, що в цьому світі існують троє богів — Бог Сонця, Бог Місяця та Богиня зірок — вони не думали, що ця інформація знадобиться їм у повсякденному житті.
Проте, коли Бог Сонця з'явився точнісінько так, як і передбачав Егостик, усі були приголомшені.
Чого вони точно не очікували, так це того, що Бог Сонця забажає винищити їх усіх.
— Прокляття, прокляття… ми зайшли аж так далеко, і тепер просто маємо померти?
— Якщо подумати, Селеста казала, що вірить у Бога Сонця. …Як, у біса, все дійшло до цього?
Тож вони сиділи у своєму лігві, міркуючи, що їм робити.
Але виклик надійшов, і надійшов дуже швидко.
— …Що?
У спалаху білого світла перед їхніми очима з'явився білий лист, і було аж занадто очевидно, від кого він.
— Катедрал…
Невдовзі після оголошення Бога Сонця про руйнування надійшов терміновий збір від «Катедрал».
— …Швидше.
Кожен із лиходіїв узяв лист, що ширяв перед ним, і з полегшенням на обличчі активував його без жодних вагань.
Усе правильно… У такій хаотичній ситуації сама лише присутність поруч людей, схожих на тебе, може повернути впевненість.
Можливо, щось удасться вдіяти. З цією думкою вони розірвали листи, їхні тіла окутало світло, і вони перенеслися до «Катедрал».
— …Добрий вечір усім.
Незвично для себе, замість посмішки, він стояв із суворим виразом обличчя за своєю маскою.
Це був лиходій S-класу, Егостик.
Переконавши Селесту, перше, що я зробив — це схилив її до того, аби скликати керівництво «Катедрал».
— …Отже, Егостик. Як думаєш, що нам робити тепер?
~Молитовна кімната~
Вона сиділа там із почервонілими очима, усе ще в моїх обіймах, шепочучи мені біля шиї.
Я взяв Селесту за плечі, подивився їй прямо в очі й промовив:
— По-перше, нам потрібно зібрати учасників Катедрал. Ми муситимемо згуртуватися, об'єднатися й зупинити бога.
— …Так. Ми йшли за Богом Сонця, тому що… вірили, що він урятує світ, а тепер, коли виявилося, що це не так, ми мусимо врятувати світ самотужки.
Коли я це сказав, Селеста, яка виглядала трохи млявою після тривалого плачу, слабо посміхнулася мені, стиснула мою руку й промовила:
— …Так, я знаю, знаю, я ж сказала, що тепер ітиму за тобою.
— Усе ж… я спробую зібрати всіх разом, але після цього вся робота буде на тобі, Егостик…. Мені… мені здається, потрібно трохи відпочити. Я пройшла крізь стільки всього за такий короткий час.
Вона звучала виснажено, і я не міг не кивнути:
— Гаразд. Відпочиньте й повертайтеся. Я подбаю про все інше.
— …Добре. Дякую тобі.
Селеста відповіла мені ще раз посмішкою, яка, здавалося, згасала, а потім поправила свій одяг і вийшла. Решта часу минула спокійно, аж поки мені не прийшов час постати перед людьми з «Катедрал».
~Повертаючись до теперішнього часу~
Я стояв у конференц-залі «Катедрал», пильно дивлячись на безліч лиходіїв, що сиділи навколо великого столу.
— Егостик, що, в біса, тут коїться?
— Боги намагаються вбити нас усіх! Ха, і як мені взагалі це розуміти?
— Гірше того, це був справжній бог, ви ж не думаєте, що це якийсь розіграш?
— Я думав, Селеста казала, що йде за Богом Сонця. Що за чортівня відбувається?
Лиходії кричали й лютували…. Мабуть, в оригінальній історії ними врешті-решт зманіпулювала зламана Селеста, аби розпочати руйнування Землі, але не зараз.
Селеста змінила свої наміри й пішла відпочивати до своєї кімнати.
Лиходії, які зібралися тут, кожен із яких мав те, що варто захищати, мали сильніше бажання жити, ніж будь-коли, тому зараз саме час усе змінити.
Оригінал був приречений, але цю історію ми можемо врятувати.
Я важко відкрив рот:
— Тихо, всім заспокоїтися.
Я заговорив своїм звичним, низьким голосом, підсиленим магією, яку підготував заздалегідь.
Це змусило мій голос пролунати гучніше й важче, ніж зазвичай.
"…"
У моїх словах виникла пауза, і лиходії мовчки спостерігали за мною.
Я повільно продовжив:
— …Селеста сказала, що не може погодитися з діями Бога Сонця, і вирушила, аби детальніше дослідити ситуацію.
Хай там як… Щоб відповісти на ваше запитання. Так, усе правильно. Наскільки я можу судити, це дійсно був відомий мені Бог Сонця, який щойно залишив нам послання.
Від цих слів у залі знову зчинився гамір.
Посеред усього цього латиноамериканський лиходій в сонцезахисних окулярах запитав мене гучним, гримлячим голосом:
— Егостик, я думав, ти казав, що Бог Сонця — добрий бог, який дав силу людям… Ну, зараз проблема не в цьому. Навряд чи… Якщо він дійсно хоче знищити нас усіх, чи є у нас взагалі хоч якийсь спосіб боротися з ним, зважаючи на те, що він бог?
Лиходій промовив це серйозним голосом, і в його тоні відчувалася незаперечна тривога.
Як, у біса, ми можемо, як нам зупинити бога?
Інші лиходії кивнули на знак згоди з ним.
І їм я відповів:
— Спосіб є.
— Як, у біса, ми маємо це зробити… Зачекай, у тебе є план?
— Так.
Сказав я, а потім оглянув усіх і промовив спокійно:
— Панове… Просто замисліться: якби Бог Сонця мав силу стерти нас з лиця землі прямо зараз, чому він збирається зробити це за пів року, а не цієї ж миті?
— …Ну так. Ні, стривай. Можливо, щоб дати нам останній шанс…
— Боюся, що ні, адже Селеста розповіла мені дещо.
Сказав я, даючи їм усім ключову зачіпку.
— Вона сказала, що Бог Сонця хотів, аби вона знищила світ до його прибуття. Вона відмовилася, але… що це означає?
— …Не може бути.
— Так, зважаючи на непрямі докази, Бог Сонця з певної причини не має сили знищити нас просто зараз.
Моє найкраще припущення полягає в тому, що це якась давня битва між трьома богами, зафіксована в старовинних текстах. Хай там як, одне можна сказати напевно: Бог Сонця зараз здається менш могутнім, ніж колись.
…Можливо, це правда, що він бог, але, можливо, він просто надзвичайно могутня істота.
Промовив я і зробив великий ковток води. Тепер я маю сказати їм дещо важливе.
— Крім того, я знаю один спосіб, як зупинити Бога.
— ….! Який саме?
Поспіхом запитали вони. Я простягнув руку, голографічно відображаючи Чумацький Шлях по центру столу.
— Хіба я не казав вам, що в цьому світі, окрім Бога Сонця, є й інші боги?
— Особливо серед них сила Богині зірок… за чутками, вона спеціалізується на протидії силі Бога Сонця, і «Катедрал» уже знає, хто володіє такою міццю.
— Але, звісно, він не спостерігатиме за цим згорнувши руки, він намагатиметься завадити нам усіма способами, як це було з Селестою, але якщо ми об'єднаємо зусилля… що нас зупинить?… Тож, перш ніж ми це зробимо, я хочу вам дещо сказати.
І ось воно. …Посеред відчаю з'явилася надія на те, що вони зможуть вижити.
Я спокійно говорив із лиходіями, які дивилися на мене з дивним запалом:
— Так. Гадаю, ви всі тепер розумієте мій план.
— Я вірю, що якщо ми та всі могутні люди світу об'єднаємося… ми зможемо захистити наш світ від цього бога… Я наважуся запитати, мої друзі, чи готові ви віддати те, що ми збудували?
Тепер, коли «Катедрал» перебуває за крок від правління цим світом, невже ми дозволимо цьому чудовиську, яке називає себе богом, відібрати все?
Невже ви збираєтеся отак просто сидіти склавши руки й померти як останні пси?
У міру того як мої слова продовжувалися, я відчував, як закипає пристрасть лиходіїв.
"Я не можу померти отак. Так, ми зможемо. Давайте зробимо щось, навіть якщо доведеться загинути." Це шлях лиходіїв. Поступово емоції лиходіїв наростали.
І ось, на самому піку, коли вони перебували в абсолютно піднесеному стані.
— Тому я наважуся говорити від імені Катедрал.
Зі стиснутими в кулаки руками я оглянув усіх і холодним голосом оголосив:
— Ми, усі ми, разом, ми збираємося вбити бога.
Це було нове рішення «Катедрал».