Розділ 3: Шоу має тривати.
Усередині розгублених кают люди сперечалися і збивали одне одного з ніг.
— Що ви робите? Натисніть кнопку прямо зараз!
— Геть з мого шляху! Якщо ти не натиснеш, це зроблю я!
— Ви всі з глузду з’їхали? Вони теж ще не натиснули. Що з вами таке?
— Якщо ми трохи запізнимося, ми всі помремо! Треба натиснути заздалегідь!
Два кораблі.
Дві бомби.
Дві кнопки.
Корабель, який натиснув кнопку, може жити «безумовно».
Однак у той момент, коли ви не натискаєте кнопку, ви «можете померти».
Насправді, якщо подумати раціонально і реалістично, немає жодної причини її натискати.
Якщо перед вами є кнопка, ніхто не натисне її, якщо тільки не знайдеться божевільний, який хоче натиснути на все підряд.
Ситуація не схожа на «Ну, на іншому кораблі лише в’язні, тому ці божевільні виродки натиснуть її!».
Але також не «Обидва кораблі вибухнуть, якщо ви не натиснете бомбу!».
Тож, якщо думати раціонально, ви виграєте, якщо залишитеся на місці. Немає потреби натискати.
Тоді! Якщо думати раціонально, немає жодної причини натискати, чи не можна просто зупинити їх від раціонального мислення?
Тому мої підбурювачі швидко почали підбурювання та фабрикацію!
— Я ж кажу вам, вони збираються її натиснути! Я все знаю!
— Це правда! Ми повинні натиснути першими, щоб вижити! Чи є у вас гарантія, що вони її не натиснуть? У цьому світі або вбиваєш ти, або вбивають тебе!
Ось чому я розмістив підбурювачів порівну на двох кораблях.
Ще до того, як люди зможуть подумати раціонально, вони поширять чутки, що якщо вони не натиснуть кнопку першими, то помрете.
У результаті люди зі слабкою психікою миттєво відчують тривогу і страх.
Раціональне судження буде розмито і врешті-решт перетвориться на колективне божевілля.
— Давайте натиснемо першими, поки вони цього не зробили!…
Звісно, однак, зараз це, швидше за все, призведе до боротьби між розумом і чуттями.
Чуття, які нажахані підбурюванням, підказували б їм негайно натиснути цю кнопку.
Однак з плином часу саме «розум» прийде їм на думку.
Чому?
Тому що з часом вони повільно усвідомлять.
— Інший корабель теж досі не натиснув кнопку!
Крик жінки сколихнув залу.
Саме так.
З плином часу люди почали усвідомлювати.
Інша сторона ще не натиснула кнопку, щоб підірвати їхній корабель.
Якщо подумати, немає жодної причини для них натискати кнопку.
Сцена, яку я підготував, ідеальна.
Спочатку я зв’язався з людьми, щоб посадити їх на кораблі, а потім відключив Інтернет.
Wi-Fi? LTE? Нічого не працюватиме.
Люди, які дивилися на свої телефони, подумали б, що їхні телефони мертві.
І в той же час я транслював це в прямому ефірі.
Отже, це шоу, яке я вже відзняв заздалегідь.
На ваших кораблях зараз є бомби.
Якщо вони вибухнуть, ви всі помрете.
Але на кораблях є детонатори.
Однак детонатор на вашому кораблі не ваш, а детонатор бомби на іншому кораблі.
Якщо ви натиснете її, ці люди на іншій стороні помруть.
Але о, боже! Ваш детонатор на іншому кораблі.
Навіть якщо ви не натиснете кнопку, хто знає? Корабель поруч із вами може її натиснути.
Натискати кнопку чи ні. Робіть як знаєте.
Час обмежений 30 хвилинами. Удачі.
І хаос почався.
Це було схоже на війну.
Капітани мучилися з детонаторами в капітанських рубках, а пасажири ревли.
Так. Це сцена.
Сцена, яку я так хотів зрежисувати.
В іншому фільмі, який я дивився перед тим, як потрапив у цей світ, найкращою сценою фільму була бійка між Бетменом і Джокером.
Вибір між двома кораблями опівночі.
Хоча у фільмі це було між кораблем в’язнів і круїзним лайнером, а дія відбувалася вночі.
Через обставини дорослого життя я не зміг реалізувати це точно.
Я маю на увазі, у Сеулі немає такого поняття, як корабель в’язнів.
Навіть якщо цей комікс про героїв із суперздібностями, корабля в’язнів у Сеулі, Південна Корея, в принципі не існує.
Я подумав, що драматична напруга могла трохи впасти.
Ну, є інший спосіб зробити це.
Фух, як же важко було до цього готуватися.
На відміну від того часу, люди в цьому світі сьогодні користуються смартфонами, тому я маю заблокувати їх усі.
У цій маленькій країні так багато інших героїв низького рівня, я маю завадити їм втручатися.
Життя лиходія теж не з легких.
У будь-якому разі… Подивимося, вони все ще б’ються?
Так, перший корабель усе ще б’ється.
Я так і знав. Все як я планував.
Що з другим?
— Якщо ви думаєте, що ми повинні натиснути кнопку, підніміть руку.
О… Люди заплющують очі й підіймають руки.
Капітан рахує.
Що це? Це навіть не вибори старости класу в початковій школі.
Боже. У мене паморочиться в голові.
Навіть якщо це те, що я задумав, це все одно трохи абсурдно.
Відвівши очі від проєктора, я подивився на Стардаст, яка стояла далеко від мене.
Вона все ще була зосереджена на екрані з напруженим обличчям.
Вау.
Але серйозно,
Вона така гарна.
Стардаст, головна героїня коміксу «Стардаст!».
Головна героїня одного з небагатьох коміксів про героїв, намальованих корейськими авторами.
І перший комерційно успішний корейський комікс про героїв.
Стардаст. Її справжнє ім’я — Шін Хару.
Блискуче світле волосся, що сяє, як зірки.
Червоний латексний костюм облягає все її тіло.
І шалено гарна зовнішність.
Вау, серйозно…
Можливо, тому, що я нарешті зустрів свого улюбленого персонажа в реальному житті.
Бачачи її особисто, я відчуваю, що можу померти щасливим зараз.
Звісно, помирати поки що не час.
Ой, чи не занадто довго я витріщався?
Вона почала витріщатися на мене.
— …Ти думаєш, що зможеш вийти сухим із води після всього цього?
Її голос також гарний.
Гм, час мені поховати ці думки й знову зосередитися на своїй роботі.
Я весело сказав:
— Ой, твої слова зробили мені сумно. Чесно, чи казав я людям натискати кнопку і помирати? Що саме я зробив? Я лише кинув їм детонатори, а вони самі метушаться, щоб натиснути її.
Сказавши це, я посміхнувся їй.
Чесно кажучи, оскільки я маніпулював ситуацією, помістивши туди людей, я відчуваю провину.
Але це не має значення, доки вони не спіймані! Це правда.
У Стардаст все ще такий роздратований вираз обличчя.
Я продовжив говорити до неї.
— Чесно кажучи, я особисто дуже цікавлюся вами, міс Стардаст. З того, що я бачу, ви така зразкова героїня.
Раптом вона озирнулася на мене, ніби не була впевнена, про що я говорю.
Чи варто мені сказати їй щось інше?
— В інтерв’ю з минулого ви сказали, що в серці кожної людини є мужність до самопожертви. Це чудове висловлювання. Я мав встати й зааплодувати, як тільки почув ваші слова.
Тепер, давайте посміхнемося ще раз.
Секунду, дві секунди, посмішка, а потім знову заговорити.
Клац, клацнув пальцем.
Коли я клацнув пальцем, попередньо встановлені вогні позаду почали світити на неї.
Коли вона скривилася від раптового світла, я продовжив розмову.
— Тож цього разу я дам вам один шанс.
— Чи зможете ви змінити цих егоїстичних людей, Стардаст?
Як тільки я це сказав, камера знову увімкнулася. Шоу, можливо, знову переключилося на це місце, а не на ситуацію на круїзних кораблях.
Це транслюватиметься для всіх, включаючи людей по всій країні та пасажирів на кораблях.
— Так, 20 хвилин… минуло. Залишилося 10 хвилин! Наша героїня Стардаст має що сказати! Будь ласка, слухайте! Увага, пасажири!
Як тільки я закінчив, камера почала повертатися в її бік.
Стардаст виглядала трохи здивованою раптовою ситуацією.
Але, як і очікувалося від професійної героїні, вона швидко зрозуміла, що відбувається, і почала дивитися прямо в камеру.
І вона заговорила.
— Вітаю всіх. Це героїня А-класу, Стардаст.
Потім раптом вона почала виголошувати промову.
— Всі, що ви думаєте про людину поруч із вами?
Навіть у такій раптовій ситуації вона говорила природно, не тремтячи голосом.
Коротко кажучи, вона сказала, що людина поруч — це теж любляча сім’я для когось. Що ви повинні довіряти іншим людям. Блаженні ті, хто вірить. Вона сказала їм не хвилюватися. Ну, якось так.
Три-чотирихвилинна коротка промова.
Після її промови, яка була такою привабливою до кінця, я вимкнув камеру.
І дивлячись на ситуацію в кімнаті…
Деякі люди встали й плескали в долоні, плачучи.
Капітани кричали «ура» і без вагань викидали детонатори в море. Га?
Вони раптом усі разом співали й хвалили людство, а потім минуло 30 хвилин.
Пасажири, що вижили, плакали від радості й вітали одне одного. Е-е… Це те, що я задумав, але чомусь це було трохи надто драматично. Це було схоже на фільм 80-х про патріотизм.
У будь-якому разі, Стардаст виглядає полегшеною, що всі вижили.
Це завантажать на YouTube завтра. [Японія здивована, Європа в шоці, а США заздрять К-герою!. Пасажири об’єдналися в сльозах від її слів!]. Ось так.
Гаразд, час знову почати діяти.
Я природно повернув камеру на нас…
Гаразд, почали.
З шокованим виглядом я подивився на стіну, де відбивалося відео, і злегка скривився.
— Щ-що? Цього не може бути. Ці егоїстичні людські істоти…
Я пробурмотів, ніби я був дуже збентежений. Трохи гучнішим голосом, щоб камера могла добре це вловити.
— Не може бути…
О, зачекайте.
Цього не може не бути.
Деякі пасажири й капітани — це ті, кого я найняв. Ха-ха.
Що, якщо вони натиснуть детонатор, навіть якщо я вже помістив туди підбурювачів?
Зазвичай шоу має бути ретельно сплановане.
Це здебільшого відбувається не так, як планував продюсер.
Але завжди будьте готові до змінних.
Щоб уникнути цього, я, очевидно, маю контролювати ситуацію.
Капітани, пасажири.
Сценарій, який я склав.
Тепер я маю добре зіграти.
Я подумав про себе, вдаючи, що дивлюся на Стардаст з панічним виглядом.
Стардаст, Стардаст. Шін Хару.
Жінка, яка завжди була під тиском і страждала в оригінальному коміксі.
Не хвилюйся.
Я зроблю так, щоб ти йшла лише приємним шляхом.
Маніпуляція та режисура.
Брехня та обман.
Все, що я можу зробити.
Давайте знову продовжимо гру.
— Цього не може бути… Що, чорт забирай, тут відбувається?!!