Розділ 398: Розмова із зірками
~Місце десь, де все було білим~
Там Стардаст сиділа віч-на-віч із Богинею зірок і невдовзі дізналася від божества правду про цей світ.
На самому початку існувало троє богів, які створили цей світ.
Вони створили всесвіт, а в ньому створили істот за своєю подобою — людей.
Тож троє богів вели за собою людство, і життя протікало в мирі.
Той, кого називали Богом Сонця, дарував людям особливі сили, роблячи їх міцними.
Той, кого називали Богом Місяця, дав людям знання про магію, роблячи їх мудрими.
Та, кого називали Богинею зірок, навчила людей гармонії та співіснуванню, аби вони могли любити одне одного.
І здавалося, що праця богів триватиме нескінченно… поки один бог не змінив свої наміри.
— Геліос, Бог Сонця… він раптово вирішив, що з нього досить людей.
Він хотів позбутися людей і використати ресурси для створення інших розумних форм життя.
Природно, Богиня зірок не погодилася: "Як ти можеш так чинити? Як ми можеш отак марно викинути витвір наших рук, наше творіння?".
— І тому ми билися, і билися, і билися… і кінцем цієї битви стала війна.
Збагнувши, що вони не зможуть дійти компромісу, вони нарешті почали війну всерйоз.
Бог Місяця, який від самого початку залишався нейтральним, пішов у тінь.
Двоє богів, що залишилися, вели запеклу війну… яка зрештою завершилася перемогою Богині зірок.
— Але… Перемога, яка приносить лише рани.
Кажучи це, Богиня зірок гірко посміхнулася.
Богині зірок нарешті вдалося вигнати Бога Сонця з виміру цього світу… але в процесі цього тіло Богині зірок зазнало величезних ушкоджень.
Вона більше не могла підтримувати свою колишню могутність.
— Але… я знала.
Одного дня. Бог Сонця неминуче повернеться.
Він спробує знищити цей світ ще раз.
І тому Богиня зірок трималася з останніх сил, спостерігаючи за людьми й чекаючи відповідного моменту.
Відтоді минули тисячі років.
Після війни боги були стерті з пам'яті людства, і здавалося, що миру вдалося досягти й без них.
Раптово сила Бога Сонця знову почала пускати коріння у світі.
— …Паранормальна сила, як її називають.
Одна з сил, дарованих Богом Сонця в далекому минулому — сила сонця.
Раптово цю силу знову почали отримувати люди цього світу.
Силу, яка принесе хаос у світ.
— Тоді… я збагнула. Бог Сонця знову підбирався все ближче й ближче до цього світу.
Його вплив знову почав проявлятися в цьому вимірі.
— Але аби знову битися з ним, коли він повернеться… моєї сили замало, а саме моє існування вже нестабільне.
Хе-хе.
Промовивши це, Богиня зірок слабко посміхнулася.
Цього було достатньо, аби серце Стардаст стислося від болю.
— Тому… мені потрібен був хтось, хто захистить цей світ замість мене. Хтось, хто посяде моє місце в моєму ослабленому стані, успадкує мою силу й продовжить мій обов'язок із захисту цього світу.
Поки вона говорила, вона змахнула рукою, і над ними з'явився чистий білий Чумацький Шлях.
Богиня зірок поглянула на нього, вказуючи рукою, і продовжила:
— Обитель Богів… План богів дуже сильно відокремлений від плану смертних, і через це боги мають лише обмежену кількість сили для втручання в світ смертних. Навіть цього, звісно… було б достатньо, аби вщент зруйнувати цей світ.
— Менше з тим. Щоб упоратися з Богом Сонця, я шукала того, хто успадкує мою силу, заглядаючи зі світу в світ.
Кажучи це, Богиня зірок тепло подивилася на Стардаст і продовжила:
— Серце, достатньо міцне, аби очистити світ від зла… та переконання, які ніколи не похитнуться. Просто та, яка ніколи не пройде повз несправедливість, добра й сильна. Та, яка може стати спасителем цього світу.
Вона великодушно посміхнулася, вимовляючи це.
Стардаст тихо відкрила рот:
— …Отже, це я.
— Усе правильно, Хару. Ти та, хто врятує цей світ.
— …Але я зовсім не така людина, як ви думаєте…
Пробурмотіла Стардаст.
Богиня взяла її за руку, посміхнулася й промовила твердим тоном:
— Ні, Хару, я не припускаюся помилок, і ти саме та, хто мав отримати цю силу.
…З такою впевненістю в її голосі Стардаст утратила дар мови, але потім вона побачила вираз її обличчя й посміхнулася.
Потім богиня продовжила:
— Хай там як, оскільки все саме так, я віддала тобі майже всю свою божественність, що залишилася. Ця сила — єдине, що може протистояти сонцю.
"…Будь ласка, хто-небудь. Якщо бог існує… Дайте мені силу також. Силу, аби здолати їх."
— Твоє дитинство… Коли ти втратила батьків через лиходіїв, ти плакала й говорила отак, дивлячись на зірки в нічному небі. Я привела тебе сюди, аби поговорити з тобою, аби протягнути тобі руку допомоги.
— …Хто ви?
— Вітаю. Я Сідус, Богиня зірок. Хоча ти, схоже, не пам'ятаєш того дня… ти була тоді такою маленькою, а тепер виросла такою чудовою.
Богиня зірок посміхнулася, кажучи це й погладжуючи її руку з теплотою в очах.
— Тому… Моя доню. Це важке прохання до тебе, Хару, але я хочу озвучити його тут.
Сідус, схоже, закінчила свою розповідь і повернулася до Стардаст:
— Будь ласка. Від мого імені, чи зупиниш ти Бога Сонця від знищення цього світу?
І їй Стардаст спокійно, але рішуче й від усього серця відповіла:
— Так.
— Навіть якщо ви не просите… якщо це мій обов'язок, то звісно.
Відповіла Стардаст із непохитним поглядом.
Богиня зірок тоді подивилася на неї.
"…."
Задоволена, вона кивнула головою.
І на цьому завершилася історія про таємниці цього світу, розказана Богинею зірок.
Хару знову стояла в білому просторі, і Богиня зірок тепло помахала їй на прощання:
— Прощавай, моя доню Хару, і вибач, що прошу тебе про таку важку послугу.
— Ні, це не так. Це правильний вчинок.
— Хух… Дякую тобі, і якщо є щось іще, про що ти хочеш запитати перед тим, як піти, ти можеш зробити це зараз.
І з цими словами вона йде, даючи їй останній шанс поставити запитання.
Стардаст мала безліч запитань, починаючи від поточного стану тіла Богині зірок і закінчуючи…
Вона завагалася, а потім поставила запитання, яке її цікавило раніше:
— …Егостик.
— Хм?
— А, Егостик, тобто… Даїн. Я знаю, що Даїн також має силу зірок… Ви сказали раніше, що я єдиний спаситель цього світу, але мені цікаво, чи є він ним також…
Запитала Стардаст.
Богиня зірок слабко посміхнулася й тихо відповіла:
— Так… він також спаситель.
…Технічно.
Він спаситель усіх нас.
— Ага… Хм?
Для Стардаст, яка не почула кінець речення, Богиня зірок просто посміхнулася.
— Я розповім тобі більше про нього пізніше…. До речі… Хару, він тобі подобається?
Запитала Богиня зірок абсолютно ні з того ні з сього.
Стардаст почервоніла й була приголомшена, не очікуючи такої розмови від бога, який говорив із таким суворим виразом обличчя.
— О, я зовсім не це мала на увазі… Ні, я маю на увазі, так, але…
Запиналася Стардаст.
"…."
На мить Сідус сумно посміхнулася.
Потім, наче за сигналом, вона знову посміхнулася й відкрила рот:
— Хе-хе. Я бачу, ти все розумієш і без моїх слів. Гаразд. Роби так, як бажає Хару…. Хай там як, мені час іти.
З цими словами Богиня зірок підійшла до Стардаст і погладила її по голові:
— Прощавай, моя доню. Будь ласка, врятуй цей світ за допомогою своєї сили.
— …Так.
Стардаст відчула тепло всередині, відчуваючи таку ностальгію, і відповіла голосом, повним рішучості.
Вродлива богиня з синіми, схожими на коштовні камені очима, обняла її, дивлячись донизу люблячим поглядом.
У її обіймах Стардаст тихо міркувала:
"…Богиня зірок."
Хоча їхня зустріч була короткою, їхнє розставання виявилося швидкоплинним.
Протягом цього часу Стардаст почувалася так, наче перебувала в обіймах матері, і вона знову підтвердила свій обов'язок.
Я мушу врятувати цей світ.
Це моя доля.
Стардаст, після усвідомлення своєї сутності.
Сповнена рішучості, вона відчула, як її очі повільно заплющуються в теплому сяйві… вона мовчки загартовувала свій дух.
"Хару…. Будь ласка, не бійся розставання."
Вона повністю заплющила очі, слухаючи приглушений голос Бога.
І з цими словами її розум також полетів геть.
Тепер настав час повертатися до реальності, яка на неї чекала.
І з цими словами вона залишила Стардаст позаду.
Пильно дивлячись на порожній білий простір, де вона її залишила, Богиня зірок почала кашляти:
— …Клук, клук.
І з цими словами вона закрила рот рукою й закашлялася, а на її долонях залишилося жовте сяйво зоряного пилу.
"….."
Богиня зірок на мить затримала погляд на зоряному пилі на своїх руках, який від одного помаху її руки став чорним і зник.
"О ні, це неправильно… Ні, ні, це правильно, але…"
Гірко пробурмотіла вона, згадуючи свою останню розмову зі своєю донькою, Стардаст.
"…Вибач мені, Хару."
І з цими словами Богиня зірок, Сідус, зникла.
…Залишився лише зоряний пил на підлозі.
— А-а-а-ах! Ні, що нам робити? Невже наш Бог Сонця вбив Хару?
— Не будь такою наляканою, Бурулько. Це вкрай малоймовірно.
— …. Навіть Стардаст упала. Ми всі приречені.
~Асоціація Героїв Кореї~
…Після попередження Бога Сонця навколо Стардаст, яка раптово впала непритомною, зчинилася метушня.
— Угх….
Нарешті Стардаст розплющила очі.
— О, Стардаст, ти нарешті прийшла до тями.
"Ха… Слава Богу, Хару, я так хвилювалася за тебе!"
І з цими словами вона почула голоси навколо себе.
Стардаст підвелася й схопилася за голову, потім озирнулася й запитала:
— …Скільки часу минуло?
— Небагато. Ти прокинулася майже одразу після того, як упала.
Ось що сказав голова Асоціації.
Стардаст піднялася на ноги й подивилася на всіх чистим голосом:
— Що ж, у нас немає часу на це зараз. На вулиці буде хаос. Давайте негайно запустимо протоколи реагування.
З цими словами реагування Південної Кореї розпочалося в повну силу.
…Очі Стардаст сяяли яскравіше, ніж будь-коли, коли вона це говорила.