Розділ 397:
День, який Егостик назвав днем оголошення Богом свого судового вироку.
Асоціація Героїв Кореї весь день перебувала в стані надзвичайного стану.
— …Мене від цього вже нудить.
У центрі управління Асоціації Героїв — невеликому, спеціально відібраному приміщенні з величезними моніторами, що закривали всі стіни, — голова Асоціації, сидячи по центру, вимовив ці слова із зітханням.
Позаду нього стояли його найближчі радники та герой А-класу Тіньовий Блукач.
…І поруч із ним.
"…."
Звісно, єдиний герой S-класу в країні.
Стардаст, єдина на даний момент героїня S-класу в Кореї, стояла там із рішучим виразом обличчя.
Поруч із монітором центру управління, на якому транслювалися кадри з камер відеоспостереження численних міст по всій країні, голова Асоціації важко зітхнув:
— Ха-а… Що коїться зі мною на старості літ? Я мав би насолоджуватися маленьким шматочком раю на посаді голови асоціації, а натомість втрачаю все більше волосся з кожним днем…
"Пане голово, Егостик каже, що все тільки починається, тож не могли б ви помовчати?"
— Погляньте-но. Тепер мене проклинає якесь дівчисько.
"…."
Лі Соль А на моніторі прямо поруч із головою Асоціації мовчала, наче не вірила власним вухам.
Вона брала участь у засіданні дистанційно зі свого кабінету, а не з центру управління, оскільки відповідала за загальнонаціональне реагування Кореї на одкровення про кінець світу.
Стардаст слухала перепалку між головою та Лі Соль А, спершись на стіну позаду них; вона стояла наодинці й мовчала, занурена в думки.
"…Скоро воно настане, те, про що мені говорив Егостик."
Божественне одкровення про те, що світу скоро настане кінець.
…Бог.
— Ні… Бог Сонця. Якщо це сонце, то зараз день… А я не люблю день, ха-ха…
Вона слухала Тіньового Блукача, який щось бурмотів собі під ніс.
Стардаст мовчала, готуючись до того, що ось-ось мало статися.
Нарешті,
— Вітаю вас, люди.
Раптово, без жодного попередження, голос бога гучно відлунив у її голові.
— Угх…!
— Гучно…
Разом із нею один за одним працівники Асоціації схопилися за голови з болісними виразами обличчя.
— Кха-а-а!
— Кх-кх-кх…
Водночас екрани в центрі управління Асоціації показували кадри, як громадяни по всій країні хапалися за голови й падали один за одним.
Звісно.
"….."
Чомусь на Стардаст це не сильно вплинуло.
Окрім легкого головного болю, вона була єдиною, хто дивним чином залишився неушкодженим.
Вона цього не усвідомлювала, але… її сила зірок уже майже повністю розвинулася, тому сила Бога Сонця мало на неї діяла.
— А-а-а-ах… Егостик, ти ж не попереджав про це…
— Хм… Це все?
О, звісно… На відміну від Лі Соль А, яка на екрані вже пускала бульбашки, упавши на підлогу, Тіньовий Блукач ще якось тримався.
Хай там як, посеред усього цього стогону Стардаст із серйозним виразом обличчя слухала слова бога.
— За моєї відсутності ви справді… виросли… жахливо.
І справді, його слова були точнісінько такими, про які її попереджав Егостик.
Що він бог і що він знищить світ приблизно за пів року.
За короткий час, який слухачам здався годинами.
— …Смерть — це єдине, на що ви заслуговуєте.
І з цими словами божественне одкровення підійшло до кінця.
— Ха-а, ха-а.
Звуки важкого дихання чулися то тут, то там.
…Хоча це нікого тут не шокувало, адже всі знали, що насувається, вона могла лише уявити, як зараз зреагує звичайна публіка.
Зрештою, те приголомшливе почуття безпорадності та безвиході, яке продемонстрував творець Бога Сонця… змусило їх визнати, що він і справді був богом.
— Угх… моя голова.
— Угх…. Вау. Я знав, що насувається, але почути це на власні вуха — справжній жах.
— …Так. Я почуваюся мурахою перед людиною.
Ось так інші працівники Асоціації почали приходити до тями.
Стардаст із суворим виглядом заговорила, як і було заплановано:
— Давайте. У нас обмаль часу, тому я збираюся оголосити надзвичайний стан і…
І саме в цей момент вона це промовила.
_Дзііінь_
— Угх…
Стардаст похитнулася від відчуття дзвону в голові, спершись рукою об стіну.
— …? Стардаст, ти в порядку?
— …Нічого, просто трохи запаморочилося в голові… А.
Відповіла Стардаст, як тільки могла.
Раптово вона відчула, як у голові задзвеніло ще раз.
— Стардаст, Стардаст, гей, зачекай хвилинку…!
З відчуттям, ніби її кудись засмоктує, вона втратила свідомість.
І ось, повертаючись до теперішнього часу.
Стардаст розплющила очі в незнайомому просторі.
— …Угх. Де я?
Вона сіла, насупившись, і те, що вона побачила, було…
— …Хм?
Безкраїй, порожній, білий простір.
Підлога, небо — усе було білим, і лише коли Стардаст як слід розплющила очі, вона збагнула, що відбувається.
— …Охо.
Вона побачила жінку, яка наближалася до неї з одного боку.
Якраз коли вона збиралася прискіпливіше роздивитися, хто це, вона почула заспокійливий голос жінки прямо перед собою:
— …Привіт. Моє дитя.
Вродлива жінка з яскравим світлим волоссям, що сяяло так само сліпуче, як і у Стардаст, одягнена в білі шати з тканини в давньогрецькому стилі.
З тонким, схожим на сукню плащем, накинутим на плечі, та руками, що обхоплювали її ключиці спереду, вона мала таємниче прекрасне тіло й ауру, яку з першого погляду можна було вважати витвором мистецтва…
Водночас вона виглядала тендітною та хворобливою жінкою, наче могла зламатися будь-якої миті.
— …Хто ви?
Побачивши її такою, Стардаст заговорила обережно.
Вона явно була незнайомкою.
Проте чомусь вона виглядала знайомою, наче Стардаст бачила її вже багато разів раніше.
Жінка посміхнулася їй і промовила теплим голосом:
— …Я та, хто дарувала тобі твою силу.
— Колись мене називали Богинею зірок.
— …Богиня?
— Так. Моя доню, Хару… Це буде довга розмова.
Стардаст усе ще не розуміла, що відбувається.
Жінка, яка назвала себе Богинею зірок, знову посміхнулася, і від помаху її руки перед нею з'явилися білий стілець і лава.
— Ось. Сідай сюди… і я поясню все, що ти хочеш знати.
Промовила вона з теплою посмішкою.
— А. І не хвилюйся про реальність. Час тут тече інакше.
Додала Богиня зірок.
"…Де, в біса, я перебуваю, і що взагалі коїться?" Стардаст не мала жодного уявлення.
Чомусь вона не могла чинити опір цій білявій жінці, яка розмовляла з нею… а її інтуїція шалено кричала, що цій жінці можна довіряти.
Якимось чином від неї віяло теплом, і Стардаст сіла, наче заворожена.
Перед нею за круглим столом сиділа Богиня зірок.
Вона була вродливішою за будь-яку жінку, яку Стардаст коли-небудь бачила, і водночас вона була напрочуд схожою на неї саму, через що Стардаст почувалася приголомшеною й відвела погляд.
Богиня зірок доброзичливо посміхнулася Стардаст і ще одним жестом створила на столі напій.
— Хе-хе, випий трохи, заспокойся й послухай.
— …А, так. Дякую вам…
Почуваючись трохи ніяково, Стардаст обережно зробила ковток помаранчевого соку зі склянки перед собою.
…Це був сік манго… її улюблений.
"…Солодкий."
Можливо, через те, що в роті з'явилося щось прохолодне, Стардаст, чий розум до цього був як у тумані, змогла трохи прийти до тями.
Поки вона пила, Богиня зірок доброзичливо посміхалася їй, а потім почала говорити:
— Що ж… Гадаю, нам варто почати з цього.
— Дозволь мені представитися ще раз. Мене називали Богинею зірок, вона була одним із трьох божеств, що існували в цьому світі. Моє ім'я — Сідус.
— Сідус…?
— Так. Це те ім'я, яке ти смутно пам'ятаєш з нашої першої зустрічі й обрала як своє геройське ім'я, хоча ти його трохи змінила.
Богиня зірок напівголосно промовила ці слова з кривою усмішкою, потім зустрілася з запитливим поглядом Стардаст, кивнула й продовжила:
— Коли ти була дитиною… Точніше, у той день, коли ти втратила батьків, я вирушила на твої пошуки.
І тоді я обрала тебе й віддала тобі всю свою силу, що залишилася.
"…."
Богиня зірок Сідус відкрила рот і продовжила:
— Ти моя обраниця, єдина, хто може врятувати цей світ від Бога Сонця.
— …Що?
Очі Стардаст округлилися від подиву від цих слів, тоді як Богиня зірок великодушно посміхнулася й промовила:
— Тепер я розповім тобі всі свої таємниці. Слухай уважно…
І ось так розпочалася тривала історія Богині зірок.