Розділ 396:
Після божественного одкровення я негайно кинувся до Селести й, побачивши її теперішній стан, мовчки впорядкував свої думки.
"…Вона перебуває у вкрай нестабільному стані."
Усе було саме так, як я і очікував.
Зі сльозами на очах вона зіщулилася на підлозі, тремтячи від розгубленості.
Звісно, це було природно.
В оригінальній історії Бог Сонця проголошувався добрим богом, і вона була спантеличена та зневірена через його оголошення про руйнування.
…Я можу лише уявити, яку втрату вона мусить відчувати зараз, свято вірячи в те, що Бог Сонця був добрим богом.
Можливо, вона відчуває, наче земля, на якій вона мала стояти, пішла з-під ніг.
Тепер це мій шанс.
Поки вона перебувала в стані глибокого відчаю через Бога Сонця та розгубленості щодо того, що робити, вона виявилася найбільш нестабільною.
Це був мій шанс підкорити її своїй волі.
Усе, що я робив, усе, чим я коли-небудь займався, було заради цієї миті.
Саме тому я відкрив рот:
— Селесто.
— Чому ми йшли за Богом Сонця?
— …Що?
Промовив я це із серйозним виразом обличчя, а вона перепитала мене зі спантеличеним виглядом.
Перед нею я тихо відкрив рот:
— Ми йшли за Богом Сонця… бо він був добрим богом… бо він урятував наші життя, і ми знали, що він зробить те саме для цього світу.
Так.
Це те, що я навушники їй увесь цей час.
"Причина, чому ми віримо в Бога Сонця — бо він добрий бог."
…Насправді Селеста, мабуть, не мала особливої причини вірити в Бога Сонця. Це була просто сліпа віра.
Але тієї миті, коли я чітко обумовив, "чому ми віримо в Бога Сонця", для неї було б природно прийняти це самотужки, наче підтекст.
Тому я створив передумову.
Ми віримо в Бога Сонця, "тому що" він добрий бог.
А це означає… що якщо Бог Сонця не є добрим богом, ми не зобов'язані вірити.
— …Так. Але… Але, хм. Егостик. Я не знаю, що мені робити тепер, тепер, тепер…
Вона ридала отак, усе ще перебуваючи на підлозі, зсунувши коліна й міцно тримаючись за мене, опустивши голову.
Потім тремтячим від плачу голосом Селеста почала розповідати мені, що сталося раніше.
— Егостик, це правда… Бог прийшов і звернувся до мене наодинці.
І з цими словами Селеста розповіла мені все, що сталося між нею та Богом.
Що Бог наказав їй нищити цей світ, поки він сам не зможе зійти на його місце.
Що її сили насправді були даровані для того, аби вбивати людей, а не рятувати їх, з єдиною метою — знищити якомога більше людства… і що їй наказали ліквідувати тих, хто володіє зоряною силою.
— Я не знаю… Егостик. Я не знаю, я не знаю, що я маю робити, хм, що мені вдіяти…?
Запитує вона, повністю зламана, чіпляючись за мене.
— Селесто, вам просто потрібно заспокоїтися. Добре?
Я м'яко притягнув її назад у свої обійми, поки що.
…Вона виглядала набагато гірше, ніж я міг собі уявити.
Бачити лідерку лиходіїв, яка пройшла крізь стільки битв, настільки тендітною, схожою на маленьку дівчинку, змушувало мене почуватися кепсько.
Чи виглядала вона колись настільки зламаною?
Мабуть, саме так людина реагує, коли руйнуються її життєві переконання.
І прямо перед нею.
— Хм…
— Так. Просто заспокойтеся, заспокойтеся.
Із жалем на обличчі я гладив її по спині, поки вона ридала в моїх обіймах.
Я стояв перед нею обличчям до обличчя із суворим виразом і вдав, що замислився на мить.
— …. Ха-а.
Я подивився на Селесту, звузивши очі.
З виразом рішучості я схопив її за плечі й промовив:
— Селесто. Послухайте.
На мої слова вона насилу підвела голову й поглянула на мене.
Я подивився на її сліпуче сріблясте волосся та повні сліз золоті очі й почав говорити відважно, наче після тривалих роздумів дійшов остаточного висновку:
— Селесто. Ми вірили в Бога Сонця, бо вірили, що він — бог, який урятує людство.
— Бог Сонця врятує світ точнісінько так само, як він урятував нас. У давні часи і зараз він завжди дбав лише про людей і наглядав за нами. Хоча він і відсутній у цьому світі через невідворотні обставини, він обов'язково повернеться одного дня, аби знову очолити нас…
Але,
Тепер я збагнув, що він зовсім не такий бог… І що він намагається знищити світ суто з недоброго наміру, з невідомих причин.
Чи маємо ми підкорятися Його словам?
— Ти маєш на увазі….?
Вона поглянула на мене зі спантеличеним виразом, наче недочула або не могла збагнути, про що я говорю.
Тепер. Це важливо.
Я зробив максимально серйозне обличчя й почав говорити з рішучістю:
— …Я, ну, я так не думаю.
— Якщо Бог іде хибним шляхом, а ти колись була його послідовницею, буде правильно зупинити його, навіть якщо це означатиме смерть.
І зараз Бог зовсім не той, за кого ми його вважали… і збирається знищити світ, навіть використовуючи вас як пішака.
Я… я думаю, що ми маємо зупинити його, навіть якщо для цього знадобляться зусилля всіх нас, аби завадити йому винищити людство.
Я видихнув після того, як вимовив це з такою силою.
…А потім, наприкінці, додав:
— …І ви, Селесто, що ви думаєте?
Відповідь Селести була…
— Я, я…
Вона дивиться на мене повними сліз очима й тремтить, не в змозі продовжити.
Вона була ще більше заплутаною, ніж раніше.
…Але.
"…Вона коливається."
Я, який щойно зрадив бога, якому вона поклонялася все своє життя.
Вона не була розлючена, вона була просто розгублена.
Я міг сказати, що зараз вона коливається, а це означає, що їй потрібен був лише невеликий поштовх.
Я схопив її за руку й міцно стиснув.
— Селесто. Ви пам'ятаєте, що я казав раніше, що завжди буду поруч із вами?
— …Так.
— І… я також казав вам кілька днів тому, що якщо світ обернеться проти вас, я буду єдиним, хто залишиться стояти на вашому боці. Я захищатиму вас від будь-кого.
Що ж, гадаю, настав час виконати ці слова.
Я повернувся так, аби зустрітися з нею поглядом, і заговорив серйозним голосом:
— Коли я кажу, що заради вашого захисту мені доведеться зіткнутися з Богом… я виступлю проти Бога, лише аби захистити вас, бо ви для мене набагато важливіша за невидимого бога. До самого дня своєї смерті я протистоятиму Богу заради вас і оберігатиму цей світ.
Кажу я, поки мовчки проводжу рукою по її волоссю, а по її щоці стікає самотня сльоза.
Вона посміхнулася, а потім відкрила рот.
— Коли я запитав вас, чому ви вірите в Бога Сонця… ви сказали, що це тому, що він урятував ваше життя, коли все інше руйнувалося, і ви пішли за ним.
І тепер… я… я врятую вас. Я захищу вас. Я стану новим орієнтиром у вашому житті.
…Оскільки це правда, мені потрібно, аби ви довірилися мені зараз. Я візьму все на себе, я врятую цей світ і виправлю хибного Бога.
Я стану тією скелею, на яку ви зможете спертися.
Селесто… будь ласка… ти підеш зі мною?
Сказав я і протягнув руку.
Диявол зашепотів.
Так. Усе, що я говорив досі, було практично шепотом диявола.
Не думай занадто глибоко.
Сперися на мене.
Я виконаю всю важку роботу за тебе, якщо ти просто спрешся на мене… тобто покладешся на мене.
Ми не зраджуємо Бога. Ми просто виправляємо бога, який збився зі шляху.
Тож ходімо зі мною.
Заради цієї миті, власне, я провів увесь свій час відтоді, як приєднався до «Катедрал».
"….."
Селеста слухала мовчки, її сріблясте волосся спадало донизу, а голова була опущена ще з середини того, що я щойно сказав.
Потім, усе ще тримаючи голову опущеною, так що я не міг бачити її обличчя, вона тихо пробурмотіла мені:
— …Егостик.
— Так.
— Ти знав? Як довго я вірила в Бога Сонця.
Вона видала порожній смішок, кажучи це.
— З самого дитинства й дотепер. Десятиліттями я присвячувала все своє життя лише йому, замислюючись над тим, як мені жити згідно з його волею, що буде правильним для нього, що принесе йому радість.
— …Так.
— Тому, можливо, колишня я, якби той самий Бог наказав мені знищити світ… я б вагалася, але підкорилася б Йому. Зрештою, я Його втілення, відроджене завдяки Йому, і я зобов'язана коритися Йому.
— Але… Але тепер…
І з цими словами вона підвела голову й поглянула на мене почервонілими золотими очима.
Потім тремтячим голосом вона зізналася мені:
— …через тебе я втрачу все це.
Ти мусиш піклуватися про мене… до самого кінця. Ти розумієш?
Вона хапає мене за руку, кажучи це мені.
Я міцно стиснув її долоню, дивлячись їй в очі й промовляючи:
— Так. Я розумію, я доведу це до кінця.
Ось так просто мені нарешті вдалося переманити на свій бік Селесту — найбільшу змінну на шляху до руйнування.
І в той самий час.
"….."
Стардаст розплющила очі в незнайомому просторі.