Розділ 394:
Це був незвично сонячний і ясний день.
— …Цей день нарешті настав.
Це був звичайний, мирний день, але я знав, що сьогодні все зміниться.
— Хух…
Перевіривши час ще раз, я зітхнув і схрестив ноги.
Ось і все. Я був готовий.
Сьогодні день оголошення Богом Сонця судового вироку.
Бог уперше знову з'явиться в цьому світі, і люди поринуть у хаос через оголошення про його руйнування.
…Саме той день, до якого я готувався весь цей час.
"Після сьогоднішнього дня світ зміниться."
В оригіналі світ, який і так тріщав по швах, повністю колапсував після Божого оголошення про руйнування.
Люди почали ламатися в страху перед смертю, тоді як «Катедрал» під керівництвом Селести заходився нищити планету.
Сила обдарованих вийшла з-під контролю, і водночас святі реліквії сонця збурилися, а на землю зійшли ангели.
Це був похмурий, абсолютний хаос, але я зупиню його, адже саме заради цього працював увесь цей час.
Існували, звісно, певні ризики.
Найголовніше: що, як Бог Сонця викриє мою особистість? Що, як він збагне, що я весь цей час готувався зупинити його, розбиваючи його святі артефакти й намагаючись переманити його Святу?
Він, скоріш за все, спробував би вбити мене першим.
"…Але цього не станеться."
Звісно, я не надто переймався через це. Якби він міг, то спробував би вбити її вже дуже давно.
Тепер я тримаю під контролем усі руйнівні змінні.
"Сила зірок, вона все ще захищає цей світ."
Давним-давно, коли Бог Сонця та Бог Зірок були разом, Богиня зірок закликала залишки своєї сили й наклала на цей світ межу сприйняття, аби Бог Сонця міг лише спостерігати за ним зблизька, але не втручатися.
Проте це також було зроблено для того, щоб приховати від нього її найлютішого ворога — Стардаст.
У будь-якому разі, обмеження, створене для захисту Стардаст, дозволило сховатися й мені.
Мабуть, найкраще, що Бог Сонця міг зробити зі своєю силою просто зараз — це передати її Селесті.
Його останню спробу прорватися крізь бар'єр, гадаю, згасив наш Ікс-Макіна.
Зрештою, цього разу це буде не більше ніж консервована промова за мільярд світлових років звідси.
"Звісно, скоро ланцюги розірвуться."
Але день, коли це станеться, буде днем сходження Бога Сонця, і світ буде знищено.
Тож зараз це мене не хвилювало.
Прямо зараз я мушу врятувати світ від хаосу, який спалахне, коли Бог Сонця оголосить про його руйнування.
— …Я піду.
З цими думками я остаточно впорядкував усе в голові, підвівся й вийшов із кімнати.
Час закінчувався, і коли я повагом дійшов до вітальні, то побачив картину.
— Даїн!
— Ти вдома, Даїн.
— Даїн, ти нарешті тут.
Учасники «Его-Стрім» зібралися в гамірне коло.
Так.
Це мої товариші по «Его-Стрім», які знають, що руйнування Бога Сонця вже близько.
"Добре, Даїн, я візьмуся за це, щойно надійде оголошення."
Інша людина, яка знає, що сьогодні станеться — це Лі Соль А, яка як головний керівник муситиме впоратися з хаосом, що спалахне сьогодні.
І…
"Стардаст також знає."
Тихо подумав я про себе.
…Можливо, зараз вона чекає в Асоціації, як я і казав.
Аби взяти під контроль світ, який скоро опиниться в хаосі через оголошення Богом Сонця судового вироку.
Був ще один секрет, який я досі не розповів Хару.
"Що вона, і тільки вона — посланниця Богині зірок, яка може зупинити Бога Сонця."
Стардаст знає, що має силу зірок, як і я…. але вона не знає, що була особисто обрана самою Богинею зірок.
І є лише одна причина, чому я не розповідав їй цю історію в деталях.
"…."
Бо сьогодні день, коли вона особисто зустрінеться з Богинею зірок.
Насправді в оригінальній історії боги не вводилися детально аж до сьогоднішнього дня, і з прибуттям Бога Сонця це був день, коли Богиня зірок зійде в голову Стардаст і розповість їй усі свої таємниці.
"…Не зовсім сама Богиня зірок, а залишки її думок."
Я не розповідав Стардаст подробиць, оскільки сьогодні вона все одно дізнається все про свою сутність.
"Тож…'
Поки що давайте зосередимося на катастрофі, що насувається.
— …Я бачу, ви всі зібралися заздалегідь.
З цими словами я сів на диван, де згуртувалися мої товариші.
Настав час у напруженні чекати того, що ось-ось має відбутися.
[У цей момент у центрі Сеула день сонячний, і на вулиці…]
— Усі готові?
Цікаво, скільки часу минуло, коли я побачив світлу вітальню з теплим сонячним світлом, що лилося крізь вікно.
Відчувши, що час майже вичерпано, я оглянув своїх товаришів і промовив:
— …Пора.
— Хух. Це стає трохи напружено.
Усі вони кивнули з похмурим виглядом.
В оригінальній історії чітко описувалося як величезний тягар — чути голос бога людським тілом.
Біль, який відчувають ті, хто отримав божественну силу, ще сильніший.
Ось чому вони зібралися тут заздалегідь, аби підготуватися. Менше болить, якщо знаєш, на що йдеш.
Хай там як, тепер цей час настав.
Час, коли всі зайняті, коли останні хвилини звичного життя добігають кінця.
Ось так просто.
— …Усі приготуйтеся.
Я мовчки звірився зі своїм годинником, і коли він нарешті досяг передбаченого мною часу, тихо вимовив ці слова.
Це нарешті починається.
І нарешті, тієї миті, коли годинникова стрілка перейшла в наступну поділку… усе розпочалося.
[І тоді ми переходимо до інтерв'ю з громадянами!!! Е-е-е…]
Болісний голос диктора, який читав текст новин.
[Угх…]
Безліч людей на екрані схопилися за голови від болю.
Водночас усе навколо відчуло колосальну силу, наче важке гравітаційне тяжіння притиснуло нас донизу.
— Угх…
Навіть я, хоч і готувався до цього, зціпив зуби від тиску, який виявився сильнішим, ніж я очікував.
Нарешті… я почув його голос.
— Вітаю вас, люди.
Це був голос, який, здавалося, промовляв прямо в мій мозок.
Він лунав мовою, якої я не знав, але чомусь міг її зрозуміти.
На мить я зміг це відчути.
"А-а-а."
Це Бог — істота, яка настільки відрізняється від нас, настільки недосяжна.
Хтось не спить, хтось спить, але кожен у світі змушений слухати цей голос.
Просто слухати його було достатньо, аби моє серце ледве не вибухнуло.
Оскільки це був голос Бога, який абсолютно відрізняється від людської природи, тілу було важко сприймати його навіть просто на слух.
Це було схоже на мураху перед гігантом. Люди, які слухали голос божества з надзвичайною силою, усвідомлювали різницю між ними.
"А, я ні за що не зможу протистояти цій штуці."
Наче налякана дитина в ситуації, коли неможливо втекти. Ось що, мабуть, відчували люди.
У ситуації, коли вже й так важко просто прийняти його силу.
Його слова продовжувалися.
— Я той, хто колись правив вами, той, кого колись називали Богом Сонця. Приємно бачити вас знову, мої діти.
— За моєї відсутності ви справді, справді…
— Виросли жахливо і…
…Реакція бога на людей не була надто позитивною.
— Я судитиму вас, ниці істоти.
— Я винесу вам вирок.
Я з труднощами підвів погляд у цей момент і оглянув інших.
— Угх!
— Угх…
Як і очікувалося, ті, хто отримав силу Бога Сонця, постраждали сильніше.
На відміну від Лі Су Бін та Со Ін, які все ще трималися в холодному поту, Чхве Се Хі та Сен Джаянг, які безпосередньо приймали силу сонця, майже напівколапсували, опустивши голови.
Ну, я перебуваю під меншим тиском завдяки силі зірок, але якщо мені так важко, то як почуваються вони?
— Через 180 днів я зійду, аби судити ваші гріхи.
— Тому до того часу проводьте дні в спокуті й болісно чекайте на ваше прийдешнє руйнування.
— Смерть — це єдине, на що ви заслуговуєте.
З цими словами.
— Хумпф…!
— Кху-кху.
— Ха… Угх, води. Дайте мені трохи води…
Відчуття залякування, що пронизувало моє тіло, зникло.
Важко дихаючи, учасники «Его-Стрім» підводилися один за одним, тримаючись за голови.
Усі вони виглядали досить травмованими.
— Даїн, ой. Ти в порядку…?
— Кулук. Я в нормі. Со Ін, а ти як?
— Я в порядку… просто мені трохи моторошно.
— Угх. Ніколи б не подумала, що зіткнуся з чимось подібним у своєму житті. Як бог може бути настільки іншим?
Шин Рьон, яка стояла, спершись руками об стіну, бурчала.
— Вау… це справді нелегко.
Чхве Се Хі, яка першою прийшла до тями, охопила лоб рукою, наче у неї паморочилося в голові.
— Я рада, що знала про це заздалегідь, але люди, які почули це вперше, мабуть, з'їхали з глузду.
…Так. Мабуть, скоро, коли люди прийдуть до тями, світ збожеволіє.
Усі будуть у паніці, саме тому було важливо взяти це під контроль, перш ніж усе вийде з-під рук.
По-перше, мені потрібно було зустрітися з найважливішою людиною, яку я міг переконати прямо зараз.
— …Усі залишайтеся тут. Я йду.
— Добре. Іди.
Коли я схопив свій плащ, вони кивнули на знак згоди. Я казав їм, що щойно надійде одкровення, я мушу вирушати до «Катедрал».
Зараз зустріч із Селестою була в пріоритеті.
Можливо, вона єдина, хто почув особливі слова від Бога Сонця.
_Шелест_
З цими думками я використав сувій і телепортувався до «Катедрал» на інший кінець світу.
На цьому континенті мала бути ніч, але вікна світилися яскраво, наче вдень.
Я кинувся до кабінету Селести, до її молитовної кімнати, звідки чув звуки її молитви.
— Хм…
З одного боку кімнати я виявив Селесту, яка розпласталася на підлозі, її сріблясте волосся спадало донизу, а на обличчі застиг шокований вираз.
— Селесто, ви в порядку?
Я кинувся до неї.
— …?
Вона озирнулася в бік звуку спантеличеними очима, потім знову подивилася на мене, і її погляд сфокусувався.
— А, е-е, Егостик…
Я не знаю, чи до неї нарешті дійшло, чи вона відчула полегшення, побачивши мене після всього цього безладу.
Вона покликала мене, вхопилася за мій одяг і почала ридати й бурмотіти:
— …Егостик, я, е-е, що мені робити… Бог, Бог…
— Шшш. Просто заспокойтеся, заспокойтеся.
Бачачи, як вона чіпляється за мене з таким зламаним виглядом, я заспокоїв її й повільно почав відкривати рот.
"Саме час."
Настав час збирати все те, що я посіяв.