Розділ 388:
~Південна Корея, Сеул, вілла поруч з університетом~
"Хух… Я втомився."
Після довгого робочого дня я повернувся до своєї кімнати в гуртожитку, умився й сів на ліжко.
З такою кількістю справ останнім часом день минає так швидко.
Зазвичай після такого довгого дня я засинав за читанням своєї улюбленої манґи, яку вивчив уже майже напам'ять.
…Сьогодні я так втомився, що вирішив просто поспати.
Подивлюся, що мені потрібно зробити завтра…
"Старший Даїн, ви мусите прийти."
Завтра мені доведеться туди заскочити…
Я вишкірився від цієї думки й повільно поринув у сон.
Я відчув, як моє тіло налилося важкістю, а потім мені, здається, наснився дивний сон.
"Я ……. Будь ласка. Сюди…… Гей!"
"…Човен! Старший! Ні…"
"…Гей! …А."
Після пробудження.
— ….Що це?
Почуваючись трохи важче, я підвівся.
Від чогось у мене починає боліти голова.
…Зачекайте.
— Що за…
…Я виявляю, що прокинувся в порожньому, білому просторі.
Що за чортівня, де я, я ж точно спав у власному ліжку минулої ночі?
Поки я озирався навколо, ставлячи під сумнів усе, що мене оточувало, я збагнув, що переді мною хтось стоїть і дивиться на мене.
— …Хто ви?
За кілька кроків від мене стояла струнка білява жінка, одягнена в білу тканину, яка посміхалася мені.
— …Привіт, моє дитя.
Це була моя перша зустріч із Богинею зірок.
— …Що сталося, Даїн?
Я на мить поринув у минуле, але запитання Со Ін повернуло мене до реальності.
Усі сиділи у вітальні обличчям до мене, тому що я зібрав їх разом, аби розповісти сьогодні дещо важливе.
Починаючи від Лі Су Бін, яка стояла з одного боку й стурбовано дивилася на мене, Чхве Се Хі та Сен Джаянг, які сиділи у вітальні й спостерігали за мною, Лі Ха Юль, яка сиділа переді мною, і закінчуючи Со Ін та Бек Ин-Воль, які вмостилися прямо поруч і пильно на мене дивилися.
…а з іншого боку вітальні за мною мовчки спостерігала Шин Рьон, яка відкинулася на спинку крісла, і пан Десік, який стояв там у своєму фартуху.
Усі учасники «Его-Стрім» були тут, за винятком Аріель, яку все ще утримував Атлас, та Гало, яку запечатали про всяк випадок.
Усі вони дивилися на мене, чекаючи, що я щось скажу.
І ось я поглянув на кожного з них.
Повністю замовкнувши, я підбирав слова.
"Будь-якої миті Бог Сонця винесе свій судовий вирок."
Аби уникнути плутанини в той час, було б правильно поінформувати мою власну родину.
І зважаючи на те, наскільки хаотично й напружено все буде після оголошення про руйнування, і на те, що може статися у фінальній битві.
"…Зараз саме вдалий час, аби розповісти їм свою правду."
Тихо подумав я про себе.
Мій секрет. Те, що я з іншого світу, і що мені дарувала сили Богиня зірок.
Аби розвіяти будь-які сумніви, які вони могли мати щодо мене тут і зараз, щоб ми могли рухатися вперед як єдине, згуртоване ціле. Я збирався викласти все це.
"…'
Чесно кажучи, це лише виправдання…
"Просто."
Бо після битви мене може не залишитися поруч, аби розповісти їм.
Це розбило б мені серце, якби вони змушені були жити далі, назавжди залишаючись у невіданні.
Я більше не хочу приховувати жодних таємниць від моїх товаришів по «Его-Стрім».
Я збираюся розповісти їм усю правду, прямо тут і прямо зараз.
…Але річ у тім, що я знаю: мене вважатимуть божевільним за такі слова.
Та я все одно розповім.
З цими думками я прокашлявся.
Я подивився кожному в очі й відкрив рот:
— Друзі, я маю дещо вам сказати. Це стосується мене.
Цікаво, чи збагнули вони, що я налаштований дуже серйозно.
Усі затихли, слухаючи мене.
…Хм. Це навіть трохи ніяково.
Я на мить заплющив очі, потім знову розплющив їх і скинув бомбу:
— Насправді я з іншого світу.
— Мій бог наказав мені врятувати цей світ.
…..
Я вимовив це й чекав на їхню подальшу реакцію.
Це мало бути щось на кшталт: "…що?", або: "Гей, Даїн. Ти що, вдарився десь головою…?". Я вже знав, чого очікувати, тому мав у запасі ще кілька переконливих слів.
Поки я мовчки чекав на реакцію кожного.
— …Я так і думала.
— Хм?
— Я думала, що це буде щось у цьому роді.
Переді мною Лі Су Бін кивнула, кажучи це.
…Зачекайте, вона сприймає це так спокійно?
Реакція інших не сильно відрізнялася.
— Зважаючи на це… Це пояснює абсолютно все, що ти демонстрував. Ти наче просто знав усе наперед.
Со Ін переконала себе цим поясненням.
— Це ніяково, але… але я не здивована. Ти б не став мені так брехати.
Чхве Се Хі киває на знак згоди.
— Спаситель, посланий Богом з іншого світу… Даїн, ти що, Ісус?
Навіть Сен Джаянг жартує в такій ситуації.
Коли я спантеличено подивився в її бік, вона поглянула на мене зі щирою цікавістю в очах і запитала:
— Але якщо це інший світ, то там є динозаври чи щось таке?
— …Ха-ха.
Я зітхнув із вишкіром, мимоволі розслабившись після почутого.
…Очевидно, це мала бути довга розмова.
І ось відтоді я пояснив, як потрапив у цей світ.
Природно, я нічого не сказав про те, що цей світ є історією з манґи, яку я читав, чи чогось подібного. Це б не допомогло, а лише заплутало б їх. Я не думаю, що почувався б особливо добре, якби мені сказали, що світ, у якому я живу — це світ коміксів…
Хай там як, натомість я пояснив, як опинився в цьому світі.
Раніше я жив у світі, де не було ні героїв, ні лиходіїв, ні чогось подібного, але він був дуже схожий на цей.
Одного дня я прокинувся, раптово зустрів Богиню зірок, мені наказали врятувати світ, і я впав у цей вимір.
…Ось так я й опинився тут, із силами та "знаннями" від божества, — так я все пояснив, а потім перейшов прямо до справи, до справжньої причини, чому я це сказав.
— Скоро Бог знищить цей світ.
— …Що?
Мабуть, цього разу мені не варто бути таким загадковим, а просто почати від самого початку.
З цією думкою я підхопився з дивана й підійшов до вікна.
Під пильними поглядами всіх присутніх я дістав маркер, який приготував заздалегідь, і почав писати на поверхні.
— У цьому світі є три боги.
Сказав я.
Вони не виглядали надто здивованими, адже я вже неодноразово оголошував про існування Бога до цього.
Тому я почав описувати трьох богів детальніше.
Геліос, Бог Сонця.
Луна, Бог Місяця.
Сідус, Богиня зірок.
Троє богів, які створили цей світ.
— У далекому минулому вони правили світом.
Геліос дав людям особливі сили.
Луна дав людям магію.
Сідус дарувала всім любов.
— …Але це тривало недовго, бо між богами спалахнула ворожнеча.
Мабуть, тому, що Бог Сонця хотів знищити всіх людей.
…Богиня зірок, яка любила людей більше за будь-кого іншого, встала на його шляху й після тривалої битви зрештою змогла прогнати Бога Сонця геть.
Навіть тут, на Землі, вона створила велике невідчутне коло пізнання, яке відокремило світ від них.
Як результат,
Геліос був вигнаний в інший світ.
Луна, Бог Місяця, про якого казали, що він від самого початку був нейтральним, невдовзі відійшов у свій власний світ.
Сідус, Богиня зірок, яка дістала важке поранення в протистоянні з Богом Сонця, зникла.
І тепер.
— …Отже, Бог Сонця знову йде, аби знищити світ?
— Ага.
— Але… Тоді як ми збираємося його зупинити? Він же бог, і він іде, щоб особисто нас знищити…
Сказала Со Ін зі стурбованим виразом обличчя.
Я захихотів і звернувся до неї:
— Не хвилюйся занадто сильно. Бог не може використати тут свою повну силу.
Аби бути точним, тіло Бога не може безпосередньо зійти в цей світ. Вони можуть прийти лише в людській подобі, у формі втілення. Вони перебувають на різних планах існування.
І Геліос буде сильно ослаблений своєю битвою з Богинею зірок… Богиня зірок встановила бар'єри в цьому вимірі.
— Є лише один обраний, який може битися з самим Богом Сонця й зупинити його.
Почав я говорити, але вчасно зупинився.
Той, хто обраний для боротьби та перемоги над Богом Сонця — це Стардаст.
…Але чи варто мені називати її ім'я тут? Я не думаю, що учасники «Его-Стрім» особливо полюбляють Стардаст…
Все ж я не можу приховати правду.
Я сказав із коротким зітханням, хвилюючись за реакцію:
— …І саме Стардаст, як і я, була обрана Богинею зірок, аби врятувати цей світ.
І реакція на ці слова… була трохи іншою, ніж я очікував.
— Справді?
— Ага.
— Як і очікувалося.
При моїй згадці про Стардаст Чхве Се Хі, яка досі мовчала, посміхнулася у відповідь.
— Зрозуміло. Тож причина, чому ти весь цей час так піклувався про Стардаст, полягає просто в тому, що вона потрібна тобі для порятунку світу?
Е-ем.
Ні. Це радше тому, що вона моя улюблениця.
Цього я, звісно, не сказав, і невдовзі дівчата з «Его-Стрім» закивали головами й дійшли власних висновків.
— Ну так, гадаю, що так. Інакше немає жодного способу, щоб ти зацікавився такою дівчиною.
— Ага. Хіба не тому ти вела її фан-кафе, аби отримувати інформацію…
"…."
Почувши ці слова, я вирішив просто помовчати.