Розділ 387: Наближаючись до кінця історії
Після розставання з Егостиком.
— …Хм.
У своєму кабінеті Селеста посміхнулася й подивилася на перстень на своєму пальці.
Цей перстень — свята реліквія Бога Сонця… і його подарував їй сам Егостик.
Вона не знала, чи подобається він їй тому, що це реліквія Бога Сонця, чи тому, що саме він одягнув його їй. Селеста пильно дивилася на перстень, який виблискував сонячним світлом.
Це дорогоцінний артефакт, тому вона не зможе носити його на вулиці, але завжди зможе милуватися ним у своєму кабінеті.
Поки Селеста крутила срібний перстень, вона занурилася в думки.
Раптом вона згадала, що сказав їй Егостик.
— Цей перстень… Згідно з давніми текстами, він називається Перснем Заздрості, і всередині нього живе дух.
— Дух…
Селеста з недовірою вдивлялася в перстень.
— Дух у цьому персні, — пояснював Егостик, — це дух заздрості.
Він вишукує заздрість власника й спокушає його таємно позбутися її об'єкта. А потім, не називаючи ціни, укладає угоду.
Це пастка.
— Після цього власник гине. Ціною контракту насправді є твоє життя.
Кажуть, що згодом перстень переходить до того, хто був об'єктом заздрості колишнього власника.
Цю людину потім спокушають усунути об'єкт уже її заздрості, змушують укласти контракт і знову вбивають.
Це виконало б контракт попереднього власника: "Убий заздрісника".
І так далі до наступної цілі.
— ….. хм.
…Хоча їй було трохи цікаво, чому цей прекрасний перстень, реліквія Бога Сонця, містить у собі такого дивного духа… Селеста вирішила не забивати цим голову. Що ж, Бог Сонця напевно задумував усе це на благо, інакше він був би злим, ха-ха-ха, а такого просто не може бути.
— Хм… Дух заздрості.
"Ну, до мене це не має жодного відношення, я нікому не заздрю."
З цією думкою Селеста невимушено одягнула перстень.
Принаймні варто було б поглянути на обличчя цього духа.
"…"
…Але як мені закликати цю штуку?
— …Ух.
Селеста довго борсалася, а потім, точнісінько так само, як вона це робила перед статуєю, відчула силу всередині своїх грудей… Вона збагнула, що їй потрібно вивільнити силу сонця.
Зрештою їй вдалося закликати духа.
Невдовзі навколо персня почав підніматися дим, а золотий камінь змінив колір на рожевий. Водночас від персня заструменіло рожеве світло.
І тоді він вискочив назовні.
— Хм. Вітаю, Господине.
Рожевий дух, схожий на при привида, тягнувся до персня зсередини.
— …Так. Привіт.
Селеста привітала духа, який щойно з'явився.
Вона вперше бачила, як один з артефактів Бога Сонця розмовляє, тож це було дивне відчуття.
Поки вона з інтересом спостерігала за духом, той із посмішкою представився:
— Мене звати Інвідія, і я той, хто усуває об'єкт вашої заздрості.
Він промовив точнісінько ті самі слова, які описував Егостик.
Селеста продовжувала з подивом дивитися на духа… бо їй було цікаво, навіщо Богу Сонця створювати таку істоту.
Він навіть не впізнавав у ній Святу Бога Сонця.
"Ну що ж. Я все одно нікому не заздрю, тож це не має значення."
Легковажно подумала Селеста.
Це цілком зрозуміло. Селеста завжди була на вершині, тією, хто завжди височітиме над усіма іншими, тією, над ким нікого не було.
Ось про що вона думала в той момент.
— …Але ти. Ти ж заздриш комусь?
— …?
Селеста насупилася від того, що дух говорив їй.
Про що взагалі верзе цей дух?
— Про що ти говориш?
Запитала Селеста, зсунувши брови.
Дух засміявся, а потім вимовив приголомшливу заяву:
— Ти ж заздриш жінці на ім'я Стардаст, чи не так?
— …Що?
Почувши ці слова, Селеста була шокована до глибини душі.
Стардаст, героїня S-класу з Кореї, та, що володіє силою зірок?
З якого дива їй заздрити їй? Не було жодної речі, якої б їй бракувало порівняно з цією жінкою, Стардаст.
Коли вона думає про це, то навіть не згадує про неї так часто.
Навіть коли вона дивиться новини, то вимикає їх, щойно бачить Стардаст та Егостика разом.
Навіть коли вона переглядає діяльність Стардаст, про яку доповідають її підлеглі, вона відчуває неприємне передчуття, коли бачить її дивну пов'язаність з Егостиком, і зупиняється.
Вона ніколи не переймалася цим, бо від самого початку забороняла йому говорити про Стардаст, але коли він це робить, вона дратується й наказує йому припинити.
"…З перснем точно щось не так."
До такого висновку могла дійти лише Селеста.
Навіть Бог Сонця іноді міг припускатися помилок. Селеста була вірною служницею бога, і навіть його помилки вона б тихо проігнорувала з почуття відданості…
— Що? Це ж очевидно. Щоразу, коли хтось згадує цю жінку Стардаст, ти стаєш такою роздратованою і… А-а-а-ах!
— Хух… Давай-но повертайся всередину й відпочинь трохи.
З цими словами вона насильно повернула духа назад, зітхнула, зняла перстень і залишила його на своєму робочому столі.
Досить з цього. Вона могла зберігати цей перстень разом зі своїми іншими святими речами.
Окрім…
— …Стардаст.
Селеста на мить замислилася над цим ім'ям, а потім заплющила очі в мовчазній задумі.
…Зрозуміло. Вона безумовно має силу зірок, тому цілком правильно бути обережною. Ходять також чутки, що вона є однією з найсильніших героїнь за останній час…
А ще мені трохи, дуже-дуже цікаво дізнатися про її стосунки з Егостиком….
— Мені доведеться з'ясувати це самій.
Пробурмотіла Селеста, знову розплющуючи очі, і її холодні золоті зіниці зблиснули.
І ось так, ніхто про це не знав.
Селеста, лідерка «Катедрал», запланувала візит до Кореї.
— …Хм.
Чомусь від чогось у мене мурашки біжать по спині.
~Маєток Его-Стрім~
Повернувшись із побачення з Селестою, я сидів у кріслі за столом, витягнувши ноги, і міркував.
Не пам'ятаю, щоб я коли-небудь почувався так після того, як дізнався про справжні почуття Стардаст, але менше з тим.
— …Селесто, думаю, цього достатньо.
Пробурмотів я, дивлячись у свій записник.
Моя перша мета для частини 4. Залицяння до Селести.
…Або, якщо точніше, переманити її на свій бік. Зробити її залежною від мене, аби вона обрала мене замість Бога Сонця в День Суду.
Мій грандіозний план, схоже, втілювався в життя.
"…Думаю, можна з упевненістю сказати, що Селеста тепер на моєму боці."
Зрештою, саме вона в оригінальній історії сумнівалася й не довіряла абсолютно нікому, а тепер я єдиний, кому вона довіряє й на кого покладається.
Особливо після того, як я знову побачив її реакцію на мене перед статуєю… Можливо, якщо я правильно підберу слова, вона не стане нищити світ, як це було в оригіналі.
Тож тепер я можу зосередитися на інших речах.
З цією думкою я мовчки подивився на календар.
У мене залишалося трохи більше місяця до оголошення про руйнування.
Залишалося менше місяця до того дня, коли Бог особисто й люб'язно повідомить кожній людині на землі: "Я збираюся вбити вас усіх. Готуйтеся й чекайте".
Інакше кажучи, ось що сталося в оригінальній історії після цього оголошення про кінець світу.
Ланцюжок командування руйнується, і суспільство котиться під три чорти, оскільки люди спантеличені й панікують.
У міру того, як Бог Сонця підбирається все ближче й ближче до виміру цього світу, деякі могутні люди втрачають контроль і починають лютувати, що призводить до смерті.
Селеста та «Катедрал», підкоряючись наказам Бога Сонця, починають нищити світ.
Ще до того, як Бог Сонця взагалі прибуде, світ практично знищить сам себе.
Тож що можна зробити, аби зупинити це?
"…По-перше, потрібно скоригувати суспільну систему."
Після оголошення Богом Сонця судового вироку навіть світові лідери та герої впадають у крайній жах, адже вони зрештою всього лише люди. Вони тікають зі своїми статками, вчиняють самогубства…
Оскільки верхівка суспільства колапсувала, низ, природно, також почав руйнуватися. Громадяни, які втратили своїх лідерів, поринули в хаос, не знаючи, куди податися.
Я мусив зупинити це в першу чергу.
Для цього мені знадобиться допомога Лі Соль А та Асоціації.
Моя мета полягала в тому, аби зустрітися з центрами управління всіх Асоціацій, Головою Міжнародної Асоціації та Радою директорів.
А перед цим.
"…."
Я пильно подивився на свій маєток і замовк.
Повільно, нарешті, історія добігає кінця.
Тому я мушу перш за все пояснити, що насувається, учасникам «Его-Стрім», які були зі мною весь цей час. Зрештою, вони зіграють найважливішу роль у нашій країні.
"…."
Тож, повільно, я маю розповісти їм свою правду.
З цією думкою я подивився на свої двері.
Завтра я збирався розповісти їм усе.