Розділ 385: Побачення на пагорбі
Минуло вже чимало часу відтоді, як «Катедрал» розпочав усерйоз розширювати свій вплив.
Селеста відкинулася на спинку свого крісла, мовчки міркуючи про себе.
…Під захистом Бога, несучи його місію з порятунку всього світу, коаліція єретиків, створена тими, хто незадоволений теперішньою системою — «Катедрал».
У нинішній реальності, де по-справжньому некомпетентні люди, звані просто «Асоціацією Героїв», утримують усю реальну владу над обдарованими.
Відтоді як її затаврували як лиходійку за те, що вона протистояла їм, вона думала про одне.
Я мушу змінити правила гри.
"Бог дав мені силу й сказав: «Ти завоюєш цей світ, ти врятуєш його. Саме тому він промовив: Дитя моє…»", — думала вона.
І ось Селеста створила «Катедрал» — збори лиходіїв для обміну інформацією. Аби зібрати всіх відомих, бунтівних лиходіїв в одному місці, щоб вони могли регулярно зустрічатися й спілкуватися.
Сили в основному даруються Богом Сонця, тож ті, хто особисто відібраний і наділений силами богів, навіть якщо їх самих називають лиходіями.
…І тому вона згуртувала цих лиходіїв.
Нарешті настав момент, на який вона так довго чекала.
Момент, якого вона очікувала: відчуття, що Бог перебуває близько до цього світу.
Вона не могла точно описати це словами, але відчувала чітко, оскільки отримала свої сили безпосередньо від самого Бога Сонця.
Водночас сили всіх могутніх людей у світі стали ще міцнішими.
— Безумовно, це вплив богів.
І ось так Селеста відчула, як її власна сила стала неймовірно потужнішою. Тільки тоді вона збагнула, що настав час виконати своє призначення.
Настав час перевернути систему й урятувати світ, нарешті.
З цими думками вона скликала учасників «Катедрал» і проголосила: «Давайте об'єднаємося й візьмемо світ у свої руки. Давайте завоюємо світ в ім'я Катедрал».
…Від того моменту, як «Катедрал» почав усерйоз підминати під себе світ, Селеста знала, що на цьому шляху буде багато труднощів. На неї чекало повно роботи й багато роздумів.
Але керувати цим «Катедрал» їй було набагато простіше, ніж вона коли-небудь могла собі уявити.
І для цього була лише одна причина.
…Через цього чоловіка, який розлігся перед нею, зітхаючи — Егостика.
— Ха-а…
Він був аж занадто компетентним для її ж власного блага.
Якщо йому давали роботу, він брався за неї, і все, що він робив, було ідеальним, особливо коли справа стосувалася планування та виконання; його плани завжди були ретельно розписані й ніколи не відхилялися від курсу.
Він був сильний перед обличчям несподіванок і завжди бачив загальну картину, тому все працювало як злагоджений механізм.
Внаслідок його стратегії вплив «Катедрал» поширився на незліченну кількість країн.
Бунтівних героїв з Асоціації Героїв залишалося вкрай мало, і один за одним їхні надії руйнувалися або ж їх ув'язнювали.
Героїв не піддавали жорстоким знущанням, адже всі вони були обрані Богом Сонця й наділені своїми силами… Більшість із них просто закрили.
Зважаючи на все, що відбувалося, Селеста мусила визнати, дивлячись на нього, що він незамінний.
"…Цікаво, як давно я не могла отак сильно покластися на одну людину."
Завжди на вершині, завжди наодинці — це був перший випадок, коли хтось розумів її повністю й був поруч.
Селеста ловила себе на думці, що дедалі глибше покладається на Егостика.
…Настільки, що вона часто виявляла, що думає про нього.
"Ні, заспокойся, зі мною все гаразд, добре? Нам просто потрібно почекати тут… А…"
"А… Па-почекай…! А…"
"Ммм…."
"…."
"…Якщо такий поцілунок був судово зумовлений у якийсь момент, як і пророкувалося."
Я б воліла, щоб мій перший поцілунок не був настільки приголомшливим.
Чи не краще буде, якщо я сама підійду до Егостика й поцілую його першою?
"…Зачекай. І тепер, коли я думаю про це, те, як я цілувала його тоді… я наче виглядала так, ніби мені не звикати…"
Вона подумала про це про себе й здивувалася власним думкам.
Хай там як, саме під час цих марень він заговорив.
— Селесто. Я деякий час вільний… Чи не хочеш піти зі мною на побачення?
Він лежав у кріслі й сказав це абсолютно ні з того ні з сього.
— Так, ну… Зачекай, що?
Селеста пила каву у своєму кабінеті разом з Егостиком і розлила її від несподіванки через його слова.
Боже, що, в біса, ти верзеш?
Егостик засміявся, наче це не мало значення, поглянув на неї, посміхнувся й відповів:
— Хіба в Америці вихід кудись розважитися не називають побаченням? Я так і думав.
Сказав він, звучачи так природно доброчесно на її запитання.
…Від його слів у неї все всередині похололо.
Так, саме так це слово й використовується. Використовується…
— Ух… просто помовч.
З цими словами та злегка почервонілим обличчям Селеста поглянула на його вишкірене обличчя й кинула:
— Ух… просто стули пельку.
Він точно знав, про що говорить. Він із тих хлопців, які взагалі полюбляють влаштовувати розіграші.
— Ха-ха-ха. Гаразд, тоді ходімо.
— …Хм. І хто це йде?
Поки Егостик сміявся з цього, Селеста схрестила руки й відповіла різко.
…Звісно, навіть коли вона це говорила, її тіло тремтіло.
Вона ні разу не сказала, що не піде.
— Куди ми йдемо?
Відкритий сад під яскравим сонцем, укритий пишною зеленню.
Там, де осяяне сонцем зелене листя колихалося від вітру на тлі синього неба, Селеста поглянула на мене зі спантеличеним виразом обличчя.
— Тут гарні краєвиди, тому я хотів прийти сюди з вами бодай раз, Селесто. Хіба не красиво?
— Хм… Ну, непогано.
Вона схилила голову на мої слова, але, судячи з виразу її обличчя, їй це досить-таки подобалося.
Я вже бував тут раніше, і краєвид тут дійсно чудовий.
"Або…"
Можливо, вона просто рада бути тут разом зі мною.
Ні, я мусив це робити, адже що більше я їй подобаюся, то менша ймовірність того, що світу настане кінець, інакше кажучи. Тобто.
"…Усе це заради Стардаст."
Пам'ятай. Причина всіх моїх дій — це наша Стардаст.
З цією рішучістю я криво посміхнувся Селесті.
Зрештою, причина, чому я прийшов сюди — це стати ближчим до неї.
— …А ще тут є один секрет.
— Хм?
Вона підняла брову на мої слова, а її золоті зіниці аналізували мої думки.
Звісно, такої здатності вона не має.
…Але останнім часом вона частіше тримає очі розплющеними, а не заплющеними в моїй присутності. Чи є це позитивним знаком?
— Ну, менше з тим, ми самі все побачимо.
Селеста пильно дивилася на мене довгу мить, потім зітхнула й мовчки пішла за мною.
Зрештою, у неї зараз повно турбот із «Катедрал», і вона пішла за мною, коли я попросив її просто погуляти, тож вона мусить мати до мене почуття. Так має бути…
Хай там як, поки ми йшли, я поставив Селесті кілька запитань.
— Тож, яка ваша улюблена їжа?
— Улюблена їжа… Не знаю, у мене немає якоїсь особливої, хіба що іноді пиріг.
— О. Я готую чудову пасту. Мені потрібно буде якось приготувати її для вас.
Я брешу. Я ні разу в житті не готував пасту.
— Ти? Ну що ж… Я чекатиму з нетерпінням.
Я побачив її посмішку, тож, можливо, це спрацювало?
Хай там як, ось так і протікала наша розмова.
Іноді вона запитувала мене:
— До речі, Егостик, щодо тієї сфери Бога Сонця…
На мить я здригнувся при згадці про реліквію, але, на щастя, історія була про інше.
— Ти казав, що знищив лицаря Бога Сонця, бо той був осквернений.
— …Так, усе правильно.
Відповів я, потайки покриваючись холодним потом, але, на щастя, вона не виглядала підозрілою чи ображеною. Схоже, це була чиста цікавість.
Я замислився, чи це та сама жінка, яка колись намагалася мене вбити, коли почула, що я розбив святу реліквію.
— Як ти його розбив? Його ж має бути важко знищити.
— А… щодо цього.
На це запитання я вишкірився:
— Я використав силу зірок.
До цього моменту все правда.
— Силу зірок?
— Так. Зоряна сила, якою я володів, була чужою для сили сонця, тому вони зіткнулися й реліквію вдалося знищити. Я вірю, що саме тому Бог Сонця обрав мене своїм посланцем.
Це був просто швидкий заділ на майбутнє.
…Для чогось подібного це звучало досить правдоподібно.
— Ага…
Кивнувши головою на знак розуміння, Селеста злегка посміхнулася, перш ніж продовжити:
— …Шкода, що святий об'єкт був осквернений, але, гадаю, це було неминуче, проте мені вельми цікаво, що саме ти там вчинив.
Їй цікаво, що сталося в руїнах святої реліквії.
Хм. Гадаю, я міг би трохи перефразувати, правильно?
Я відкрив рот, аби сказати щось на кшталт цього:
— Ну, так. Там було важко прорватися, тому я використав героїню моєї країни, Стардаст.
— …Стардаст.
— Так. Там напав лицар Бога Сонця, і я щойно передав Стардаст усі паттерни атак лицаря в посланні від богів, і вона відбилася від нього за допомогою кількох фантастичних прийомів…
Куточок мого рота сіпнувся догори при згадці про Стардаст. Ох, чувак, це було видовищно.
І ось я з азартом усе пояснював, але відповідь Селести була простою.
— ……. ха.
Крижаний голос поруч зі мною, якраз коли я намагався все розписати, змусив мене зупинитися як укопаного, і я розвернувся.
— …Ти, мабуть, був дуже схвильований, перебуваючи з цією жінкою на ім'я Стардаст, правильно? От і залишайся поруч із нею, чому ти тоді зі мною?
Ух.
Селеста сказала це тихим голосом, повним холоду.
— …Ха-ха. Ви що, дуєтеся?
— Ні. Просто не йди за мною.
— А-ха-ха… Цікаво, чому це.
Я довго намагався заспокоїти її, поки вона стрімко піднімалася на пагорб попереду мене…