Розділ 380:
…Після розставання з Егостиком у храмі Бога Сонця.
— Гей, хіба ви не розумієте, що свята тут молиться, і нікому не дозволено наближатися до неї?
«Етер» — група лиходіїв під керівництвом Селести.
У молитовній залі, де лише найвідданішим дозволено охороняти двері, Селеста була охайно одягнена у свої сліпучо-білі шати святої, із заплющеними очима, зосереджуючись на своїх молитвах до Бога Сонця.
…Ні, вона намагалася зосередитися.
"Селесто, я був поруч із вами… і ви стали мені досить дорогі."
"….."
"Я завжди буду поруч із вами, Селесто. Я хочу стояти поруч із вами й бачити, який шлях ви оберете."
— …О, справді.
…Вона намагалася сфокусуватися, якби не спогади, які постійно виринали в її голові й переривали молитви.
"Він, мабуть, божевільний… Як можна говорити такі речі так невимушено?"
Зі злегка почервонілим обличчям подумала вона про себе.
Насправді це був перший випадок, коли вона взагалі відволікалася від своїх молитов до Бога Сонця… але її це не хвилювало.
Селеста, обрана Богом Сонця в юному віці, коли вона втратила батьків, братів і сестер та блукала глухими провулками, отримала сили… Можливо, через те, що їй довелося пережити, вона нікому не довіряла.
Навіть своїм вірним підлеглим, учасникам «Етер» — лиходійської групи, яку вона очолює.
Вона завжди думала.
"Можливо, одного дня вони також зможуть зрадити мене."
Це була параноїдальна, суто людська недовіра.
"Якби я втратила свою силу, чи пішли б вони все одно за мною? Ні, не пішли б. Чи повернулися б вони проти мене й спробували позбутися?"
Вона не знала.
Саме це її й лякало.
З цієї причини вона не послаблювала пильності ні на мить від самого свого сходження на вершину.
…Можливо, саме тому в той момент, коли втілився її найбільший страх — момент, коли вона втратила всю свою силу.
"Не хвилюйся. Я захищу тебе, просто сховайся за мною."
Він не завдав їй шкоди.
Натомість саме ці слова змусили її довіряти Егостику більше, ніж будь-кому іншому, тому що він залишався на її боці до самого кінця.
Досі вона ніколи не опинялася в такому становищі.
Вперше того дня вона відчула, як хтось захищає її в хвилини найбільшої слабкості.
Вперше вона щиро повірила в когось.
Мабуть, саме тому вона, сама того не усвідомлюючи, тримала Егостика поруч.
Коли вона думала про «Катедрал», коли будувала плани й коли займалася будь-чим іншим, вона думала про нього першим, тим паче, що він був обраний богами для співпраці з нею.
Тож за останні кілька місяців вона почала усвідомлювати, що він…
"…Він занадто хороший."
Він був настільки компетентним, що її тягар полегшувався в багато разів.
"…Чи не варто нам зробити це ось так?"
Щоразу, коли у нього просили тактичних вказівок, він завжди знаходив і представляв найкращий спосіб зробити щось з першого разу.
За що б він не брався, він робив це раз і назавжди.
— Я думаю, це найкращий спосіб впоратися з цією ситуацією.
Йому вистачало кількох хвилин, аби знайти відповідь, на обдумування якої знадобилися б години.
Вона збагнула, чому Бог Сонця обрав саме його.
…Звісно, оскільки Егостик бачив більшу частину ситуації в оригіналі, він просто давав їй правильні відповіді з оригіналу… але Селеста не могла цього знати.
Хай там як, ось так, непомітно для самої Селести, вона почала покладатися на нього все більше й більше.
Цього разу завдяки йому, завдяки йому й тільки завдяки йому вона змогла дізнатися більше інформації про Бога Сонця…
"Отже…"
Бог був добрим.
Він завжди був добрим до людей і так буде завжди.
"…Шлях, яким я йду, не є хибним."
З цією думкою вона зміцнила свою рішучість.
…І це також завдяки Егостику.
До того часу вона була лише особисто обрана самим Богом Сонця й не мала жодного уявлення про існування Трьох Богів на початку.
Вона дізналася про них, лише прочісуючи архіви різних країн, вірячи, що мають існувати якісь записи про стародавніх богів.
І саме тоді з'явився Егостик і почав виливати інформацію про богів.
— Егостик…
Думаючи про нього, Селеста тихо пробурмотіла це ім'я, її очі звузилися, поки вона стояла на колінах у молитовній залі.
…Тепер вона мусила визнати це — вона більше не могла поступатися йому.
Навіть…
— Е-ем… почекай хвилинку…! О…
"…"
Тепер вона може прийняти пророцтво про те, що її майбутня версія збирається поцілувати Егостика.
— Це все дуже добре, але… Чому це він опинився в положенні того, хто перехоплює ініціативу…
Все ж у неї залишалися деякі претензії.
Після екскурсії руїнами Бога Сонця з Селестою я повернувся додому, відчуваючи, ніби мене тут не було вже дуже давно.
…Насправді я вирушив до храму Бога Сонця прямо після «Катедрал», тож минуло чимало часу, правильно? Хай там як.
— …Повільно, з боку Селести все добігає кінця.
Пробурмотів я собі під ніс, прямуючи додому.
Я мушу зробити дві речі, аби повернути Селесту проти Бога Сонця в День Суду.
Перша — змусити її повірити, що Бог Сонця добрий, а друга — зробити її психологічно залежною від мене.
Повільно ці дві речі давали хороший результат.
Звісно, мені все ще потрібно було діяти глибше й наполегливіше… але за таких темпів цього буде достатньо, щоб протриматися до Дня Суду.
Я збираюся спробувати знайти решту реліквій і підібратися якомога ближче крізь Селесту, що досить важко зробити.
Хай там як, суть у тому, що найважливіші справи з «Катедрал» наразі завершені.
"…Тож тепер."
Мабуть, настав час зосередитися на внутрішній стабільності.
З цієї причини, щойно повернувшись до Кореї, я поїхав не додому, а попрямував до кабінету голови корпорації «Юсон», де перебувала Лі Соль А.
— Даїн, що відбувається? Я чула, ти їздив за кордон.
— Поглянь на це.
Коли вона почула, що я тут, то сіла переді мною, а її світло-блакитне волосся розліталося навколо.
Вона виглядала спантеличеною через USB-накопичувач, який я їй передав, потім підійшла, підключила його до свого комп'ютера й здивувалася.
— … Що це?
— Це деякі закордонні дані, які я отримав від Катедрал. Якщо можеш їх використати, використовуй.
— О… Дякую тобі, Даїн!
…У мене ще повно роботи, але принаймні я маю цю інформацію…
Перш ніж я встиг оговтатися, вона вже сиділа перед своїм комп'ютером, посміхаючись як дитина, якій спала на думку якась капость.
Я залишив її, зробив собі чашку чаю й переглянув матеріали, які приніс із собою.
Подумки я міркував про інше.
"…Гаразд."
Давайте поглянемо на мою ситуацію.
Скільки елітних військ може виставити Корея?
"…Ну, з боку героїв у нас є Стардаст, Тіньовий Блукач тощо."
Бойові учасники нашого «Его-Стрім»: Со Ін, Кім Сун-У, Чхве Се Хі, Сен Джаянг, Шин Рьон та Гало.
Герої з нашої ПВК, один за одним, усе сильніші й сильніші, тепер їх налічуються сотні.
Особливо зараз було важливо ідентифікувати героїв із ПВК та Его Сквад.
— Соль А, у тебе є список наших дітей чи якийсь датабук? Дай мені.
— А… Діти з ПВК? Вони впорядковані… Ось, тримай.
— О, дякую.
Я невимушено витягнув кілька аркушів із принтера, переглянув їх і пробурмотів собі під ніс:
— Зрозуміло…
— Га? Що там знову таке?
— Нічого, я вже йду.
— Ага~ Скоро побачимося.
— Бувай.
Я ніяково посміхнувся, зібрав матеріали й швидко спустився на ліфті, залишаючи будівлю.
Сонячне синє небо зустріло мене теплом сонця.
"…Давайте поглянемо. Може, мені варто телепортуватися туди."
Вийшовши з будівлі, я подумав про те, як дістатися звідси додому, і дійшов такого висновку.
Поки я йшов вулицею повз будівлю корпорації «Юсон», позаду почувся знайомий крижаний голос.
— Егостик.
— …..!
Я різко розвернувся від несподіванки.
— Гей. Де це ти пропадав?
Там, посміхаючись мені, стояла Стардаст.
— О, Стардаст, давненько не бачилися, ха-ха. Як ти дізналася, що я тут…?
Запитав я, на мить заціпенівши, а вона приклала палець до губ, усе ще посміхаючись.
— Ну… Останнім часом від тебе не було звісток, і я хвилювалася, тож у мене з'явилося передчуття, я прийшла сюди, а ось і ти.
…Її інтуїція лякає.
Поки я покривався холодним потом, вона кинула погляд на будівлю корпорації «Юсон» поруч зі мною, а потім знову подивилася на мене й посміхнулася.
…Звісно, її очі зовсім не посміхалися.
— Я думала, ти поїхав за кордон у справах… Але ти тут. Ха-ха.
— Це… Стардаст, я не знаю, про що ти думаєш, але ти помиляєшся. Я просто прийшов сюди, аби забрати деякі матеріали.
Сказав я, а вона відповіла, все ще посміхаючись:
— Так. Звісно, я вірю тобі. Ти не можеш вчинити неправильно, Егостик.
…Що означає, що винен хтось інший.
— О, ну, мені потрібно декого побачити. Можна я піду першим?
— Що? Зачекай…
І перш ніж я встиг відповісти, Стардаст зникла, наче міраж.
Я востаннє поглянув на будівлю корпорації «Юсон» і пробурмотів собі під ніс:
"….."
Я проводжав її поглядом і після короткої хвилини мовчання рушив геть.
…Сподіваюся, вона виживе, щоб розповісти про це.
— Соль А, ми можемо… Ми можемо поговорити?
Героїня А-класу й голова корпорації «Юсон», Лі Соль А, задумалася, спостерігаючи, як Стардаст іде до неї з мертвими очима, щойно Даїн пішов.
"…Нарешті вона тут."