Розділ 379:
Оригінальний світогляд описує лор богів наступним чином.
На початку було три боги.
Вони зійшли у світ людей і вели їх у їхньому невігластві.
Один бог дав силу.
Інший дав знання.
Третій дав любов.
Ці троє богів скеровували людей.
Древні називали їх іменами явищ природи, з якими вони були найбільше знайомі.
…і самі боги підтвердили ці імена.
Відтоді їх так і називали.
Бог Сонця.
Бог Місяця.
І Богиня зірок.
Ці троє богів, які отак вели за собою людей… раптово зникли одного дня.
Усі записи про них були стерті, і всі про них забули.
Чому боги покинули їх так раптово?
І чому, після стількох років, Бог Сонця вирішив повернутися, аби знищити цей світ?
"…."
Причини цього не пояснюються в оригінальній історії.
…Насправді, зараз це не має великого значення.
Важливо те, що Бог Сонця — фінальний бос оригіналу, який зруйнує цей світ.
"…Цікаво, чому ця частина була стерта."
Усередині руїн Бога Сонця подумав я, дивлячись на Селесту, яка розглядала фреску зі спантеличеним виразом обличчя.
Селеста, свята Бога Сонця, по правді кажучи, будучи дитиною, вона не багато знала про Бога Сонця, але одного дня він обрав її.
Вона почула голос Бога й отримала від нього силу.
Їй було наказано використовувати свої сили, щоб принести мир у світ.
…Хоча бог не дав їй жодної іншої інформації, окрім того, що він ототожнив себе із сонцем, і відтоді вона більше не чула його голосу.
Вона сама дізналася про богів так багато.
Настільки багато, що вважала, ніби Бог урятував їй життя.
Селеста. Вона вірила в Бога, дуже-дуже щиро.
Фанатичка — це не те слово, яким можна було б її описати, адже вона справді була святою, обраною Богом.
В оригіналі, коли Бог сказав, що знищить світ…. коли божественний суд завис у небі.
"…Боже. Чому……"
Навіть вона перебувала в см'ятінні.
Вона сумнівалася, чи правильно було йти за ним у знищенні світу, але зрештою…. оскільки вона сліпо йшла за Богом від самого початку. Бог був для неї всім… тож результат був зумовлений заздалегідь.
"…Зрозуміло, якщо на те Божа воля."
В оригіналі з очима, що втратили світло, вона прийняла рішення.
Від того дня Світовий Альянс Лиходіїв «Катедрал» змінив свій курс зі світового панування на світове руйнування.
Вона стала найбільшим ворогом Стардаст у захисті світу.
І
Я збирався це зупинити.
— Егостик? Ти мене слухаєш?
"…Звісно. Оригінальна Селеста також боролася з ідеєю не знищувати світ."
Тепер, коли я поруч із нею, я, можливо, зможу змінити цей вибір.
В оригіналі, коли вона дізналася справжню сутність бога, навіть вона, яка сліпо йшла за Богом, нічого про нього не знаючи, відчула себе надзвичайно зрадженою.
Так само як і зараз. Якщо вона збагне, що бог минулого був добрим… Безумовно, вона думала, що Бог добрий…
Те відчуття зради, коли ти усвідомлюєш правду, ще гірше, ніж раніше…
— …Ти мене не чуєш? Перепрошую?
Якраз коли я про це думав, звідкись пролунав різкий голос.
Ці слова повернули мене до тями, і я підвів голову, побачивши Селесту, яка дивилася на мене зі схрещеними руками та надутим виразом обличчя.
— …Ха-ха, перепрошую. Я трохи відволікся. Про що ви говорили?
— Хм… Не можу повірити, що ти відволікся в моїй присутності. Менше з тим, подивися на це.
З цими словами вона повернула голову й вказала на напис збоку фрески.
Давня латина, місцями вицвіла до чорноти.
— Бог Сонця є богом ■■ і богом ■■. Разом вони вирішили конфлікт…
Я покрутив головою, читаючи це.
…Здається, я не бачив цієї фрески в оригіналі.
— По-перше, гадаю, слова, які мали бути в тій частині — це Бог Місяця та Богиня зірок… але їх стерли.
— …Це правда, це ж храм Бога Сонця, тож немає значення, якщо це інший бог, тому стирати це цілком нормально…
Чи справді було необхідно отак усе стирати, аж до знищення оригінального напису?
…Я ставив питання, але оскільки нічого іншого не знав, вирішив відпустити це.
Ось так ми повільно гуляли разом, досліджуючи руїни Бога Сонця.
Ми обговорювали, що могли означати написи, намагалися по-своєму інтерпретувати фрески й говорили про те, яким міг би бути Бог Сонця.
Перш ніж ми це усвідомили, ми наблизилися до кінця руїн.
— …Вау, ми справді багато чого дізналися сьогодні.
Сказала Селеста, виглядаючи досить задоволеною.
— Тепер, коли я знаю, що Бог існував у минулому, і я знаю, який Він, гадаю, я на крок ближче до того, аби бути справді відданою Йому.
Вона вдивлялася в стелю, бурмочучи собі під ніс своїми золотими очима, які постійно були широко розплющені.
Я стояв поруч із нею.
…Я також посміхнувся й відповів:
— Так. Це дуже добре, і тепер, коли Бог Сонця ось-ось зійде, на нас чекають лише хороші речі. Можливо, світ стане кращим.
Навіть попри те, що я знав, що світ ніколи не стане кращим, і що Бог думав лише про те, як зробити його гіршим.
Я сказав це так, наче справді, щиро вірив, що Бог зробить світ кращим.
Наче він "мав це зробити".
Поки я це говорив, я помітив останню кімнату руїн у самому кінці.
Я зупинився перед нею.
Селеста, яка на мить замовкла після моїх слів, закашлялася, а потім зупинилася й відкрила рот:
— …І. Усім цим я завдячую тобі, Егостик, дякую. Я б ніколи не змогла знайти це місце сама.
Сказала вона дещо ніяковим голосом, злегка уникаючи мого погляду.
…Або, якщо точніше, спостерігаючи, як вона говорить голосом, що приховував її збентеження. Я був трохи здивований.
Селеста, та сама Селеста, дякує мені першою?
Звісно, їй було ніяково це говорити… але це також означає, що вона дуже сильно мені відкрилася.
Тому цілком правильно, що я відповім взаємністю для ще більшої прихильності.
Я подивився на Селесту отак, посміхнувся й сказав:
— Ха-ха, жодних проблем. Ми з вами єдині двоє людей у цьому світі, яких обрав і зв'язав той самий Бог Сонця, тому цілком природно, що я допомагаю вам, Селесто……. Я завжди буду поруч із вами, я завжди буду на вашому боці, Селесто, тож якщо ви коли-небудь захочете про щось попросити, якщо вам коли-небудь знадобиться допомога, просто дайте мені знати.
Бо мені потрібно залишатися поруч із тобою, аби продовжувати забарвлювати твої думки у свої кольори.
Я посміхнувся, приховуючи свої думки, а потім додав:
— …Такому Богу Сонця.
Пробурмотівши це деякий час, вона промовила:
— Фу-фу. Чи це тому, що я зрештою свята Бога Сонця?
Посміхаючись, вона відповіла мені.
…Хмм.
Зрозуміло. Тут я маю сказати.
— Е-ем, ні. Це теж є, але…
Сказав я і знову поглянув на неї з кривою посмішкою:
— Селесто, я був поруч із вами… і ви стали мені досить дорогі.
Ці слова не були брехнею.
Що більше я перебував поруч із нею, то більше сповнювався надією.
Надією на те, що якби вона залишилася такою, якою є зараз… вона змогла б відректися від Бога й збагнути, який шлях є правильним.
— Навіть якщо я не бог, я хочу стояти поруч із вами й бачити, який шлях ви оберете.
У момент суду, яким шляхом вона вирішить піти.
я мусив це побачити.
На мої слова її очі на мить розширилися від подиву…. а потім, слабко посміхнувшись, вона сказала мені:
— …Дякую тобі, Егостик.
…Це було нетипово мило для Селести.
Нарешті ми дісталися фінальної кімнати руїн.
Там була розміщена біла, схожа на ґолема фігура.
— Це, — подумав я, — мабуть, і є святий артефакт бога, який колись містив цей храм.
Сказав я, розглядаючи зброю, вбудовану в стіну.
Одна зі зброй Бога Сонця, що насміхалася з тих, хто потрапляв у поле зору, викликаючи їхній гнів.
Я бачив це лише як елемент лору в оригіналі, тому зараз уперше бачив це на власні очі.
Вона виглядала як купа грубого білого каміння, але чомусь випромінювала святу ауру.
— Вау…
Сказала Селеста, і її очі нетипово заблищали.
Я вишкірився, вказуючи на ґолема:
— Селесто. Підійдіть і пробудіть його.
— …Га? Я? …А ти?
— Я думаю, це вам варто взяти його, Селесто, а не мені, ха-ха. Я впевнений, що ви знайдете якесь застосування святій реліквії…. До того ж ви мій бос, тож я поступлюся.
Я посміхнувся й сказав це.
…Насправді це тому, що я фальшивка, шпигун Богині зірок, і нічого не станеться, якщо я його торкнуся, тож не треба лякатися.
Звісно, вона цього не знала й подумала, що я знову віддав святий об'єкт їй… Вона виглядала злегка враженою.
— …Так, я буду рада це зробити.
З цими словами вона стала перед ґолемом і мовчки поклала на нього руку.
Спалахнуло біле світло, і ґолем почав рухатися, синхронізуючись із Селестою.
— О! Ось і все, Егостик!
Селеста була на сьомому небесі від щастя побачивши це, поки я мовчки спостерігав.
Чудово. Усе точно за планом.
Я мав четвертий святий артефакт — наріжний камінь руйнування, той самий, який Селеста одного дня розіб'є власними руками.