Розділ 37: Ніч перед бурею
Минуло вже чимало часу відтоді, як ми вечеряли.
Провівши день у захопливих прогулянках Пусаном, ми повернулися в готель, щоб відпочити.
Найдорожчий п’ятизірковий готель Пусана, готель The Signature.
Особисто мені не подобається, що назва знакової споруди Пусана англійською. Давайте називати це корейською. Хоча для слова "signature" є хороше корейське слово замість "sign".
…Якщо подумати, автограф теж звучить не по-корейськи. Ні, хіба це не те, що означає signature? Не знаю. Давайте просто увійдемо.
Лобі всередині було дуже великим і антикварним. Це схоже на простір, де можуть поміститися сотні людей. Лі Су Бін сказала мені, що поки що потримає наш багаж, а ми з Хан Со Ін попрямували до стійки реєстрації, щоб заселитися. Хан Со Ін робила бронювання, тож вона пішла зі мною.
— Вітаємо. На чиє ім’я було зроблено бронювання?
— О, це має бути Хан Со Ін.
— Так, підтверджено. Я дам вам ключ від номера 2708.
— …А номер лише один?
— Так, ви забронювали лише один номер.
— О, так…
Я поплентався з лобі з карткою-ключем і запитав Хан Со Ін поруч.
— Хан Со Ін, чому ти обрала один номер?
На мій запитальний погляд Хан Со Ін відповіла, уникаючи моїх очей:
— Ну, це добре для економії грошей…
— Чому ми маємо економити? Коли ми з тобою складаємо їх докупи, грошей у нас хоч відбавляй.
— Ліжко супер-кінг, тож просто заходь і спи!
— Хан Со Ін? А ліжко теж одне?
Коли я поспіхом подивився на Хан Со Ін, Лі Су Бін, яка була поруч зі мною, підійшла, обійняла її і сказала:
— Було б чудово, якби ми втрьох поспали разом після довгої перерви. О-го, я з нетерпінням чекаю на це.
— Ну… Ми ніколи раніше не спали разом…
Вони не послухали мене і пішли до ліфта.
Мій авторитет як голови сім’ї…
— Вау, номер такий великий!
Хан Со Ін, яка зайшла в готельний номер, бігала навколо й захоплювалася.
Приємно бачити, як її очі сяють після того, як вона цілий день просиділа перед комп’ютером.
Як і очікувалося, студент має виходити і трохи розважатися.
— Ого, тут є тепла ванна.
Лі Су Бін, яка увійшла у ванну кімнату, також широко розплющила очі й промовила.
Це тому, що це п’ятизірковий готель?
Це був найбільший і найширший готель, у якому я коли-небудь бував у своєму житті.
Кожен предмет меблів зроблений із дерева, яке, здається, коштує десятки мільйонів вон, якщо випадково його підпалити.
Я не думаю, що нам варто гратися з вогнем у цьому готелі. О, ми просто не можемо гратися з вогнем, правда?
— Нічний вид чудовий.
Я відсунув штори. Можливо, тому, що це високий поверх, вид відкривається на нічний вид центру Пусана. Я також можу бачити хвилі нічного моря далеко вдалині.
— Вау, телевізор справді великий.
Я був вражений телевізором у спальні. Телевізор на нашій базі теж не такого розміру, чи не варто нам замінити один?
Але тим часом ліжко було дійсно лише одне. Звісно, розмір настільки величезний, що здається, ніби чотири ліжка з’єднані докупи… Чи справді їй довелося бронювати одне ліжко?
Я сказав тим, хто був не в курсі справ з багажем:
— Давайте спочатку розпакуємося, помиємося, трохи розважимося і підемо спати.
Я втомився, бо цілий день ходив навколо.
Тож усі помилися й лягли на ліжко.
Хан Со Ін лягла посередині, а ми з Лі Су Бін лягли поруч одне з одним.
Ми вирішили лягти, подивитися телевізор і відпочити.
Коли я перемикав канали, щоб побачити, чи є щось цікаве, Хан Со Ін, яка дивилася у свій телефон поруч зі мною, відкрила рота:
— Даїн, принеси мені води.
Га? Що?
Я щось не те почув?
— Води.
Але Хан Со Ін сказала ще раз невимушено.
Ні, Хан Со Ін. У тебе руки чи ноги є?
— Хан Со Ін… Не можу повірити, що ти намагаєшся поштовхати мене отак зараз. Я неправильно тебе виховав. Мені слід було виховувати тебе трохи суворіше. О, боже.
Коли я видав пустотливий стогін, Хан Со Ін збентежено замахала рукою і сказала:
— Ні, це не так! У тебе ж телекінез. Можеш просто дістати її ним? Тобі ж просто треба підняти руки, чи не так?
О, це було так?
Я подумав, що Хан Со Ін — розпещена дитина.
— Ну, на жаль, Хан Со Ін. Просто встань і принеси її.
— Гм… Гаразд.
— Ні, це тому, що я маю берегти свою енергію.
— Енергію? Що це означає?
— Ну… Хіба я цього не пояснював? Погляньмо… Знаєш, коли ти граєш в RPG-ігри, ти знаєш такі речі, як MP, правда? Чи варто назвати це маною? Число, яке чарівники мають заповнювати, коли використовують магію.
— О, те саме? Синя шкала під HP?
— Так, те саме. Саме так працює мій телекінез. Якщо я часто його використовую, він не такий потужний, як у ігровому автоматі з іграшками. Чому я просто не можу не використовувати його і просто залишатися нерухомим? Як мені сказати? Концентрація? Якщо я це роблю, я стаю сильнішим. Ось чому мені потрібно берегти енергію для кризи.
Насправді останній раз я писав це кілька місяців тому, коли мав справу з крокодилом, але зараз я почуваюся досить сильним. Витривалість — це перемога…!!
— О, тепер я знаю. Я думав, ти просто використовуєш його, як хочеш. Я повернуся.
Отак Хан Со Ін попленталася до мініхолодильника готелю.
Я просто дивитимуся канал.
Вар’єте… Новини…
Я просто ввімкнув новини.
Чесно кажучи, новини в цьому світі цікавіші, ніж розважальні шоу.
У новинах, лиходій B-класу. Не може бути, щоб це було нецікаво, коли робиш це.
Коли я ввімкнув новини, там було фото жінки зі світлим волоссям і жінки з довгим небесно-блакитним волоссям. Ух, ліворуч — Стардаст. Та, що праворуч — вона. Крижана дівчина Північного моря.
Голос ведучої долинув із новин.
[Після звіту Тіньового Блукача про кому, герой А-класу Стардаст і Крижана дівчина з асоціації дали пояснення, оскільки продовжують висловлюватися побоювання щодо безпеки людей. Обидві кажуть, що перебуватимуть у режимі 24-годинної готовності, і, як зазвичай, Стардаст відповідатиме за Сеул і столичний регіон, а Крижана дівчина — за Кьонсан-Пукто, Кьонсан-Намдо і Пусан.]
Ну, Стардаст спочатку відповідала за Сеул, а Крижана дівчина Північного моря — за Пусан, тож це означає, що обидві насправді працюють 24 години на добу. Мені шкода їх.
Крижана дівчина з'являється в новинах під офіційним ім'ям героя "Бурулька" без чиїхось слів до цього. Ну, природно, що ця крижана жінка отримала побічні ефекти після того, як заморозила все довкола в другій половині історії.
Поки я коротко згадував оригінальну роботу, ведуча продовжила.
[Коли громадськість висловила занепокоєння, кажучи: "Наскільки велика Корея? Наскільки велику територію можна покрити двома?" Асоціація відповіла: "Обов’язково тримайте бейсбольну биту біля ліжка в разі небезпеки".]
….Асоціація все ще така.
Ну, асоціація завжди була такою, тож у цьому немає нічого незручного. За моїми спогадами, голова асоціації трохи походив навколо.
Але безпека має бути трохи нестабільною. Чи варто мені щось підготувати?
— Даїн, ти знову дивишся новини? Ти схожий на справжнього дідуся в такі моменти.
Хан Со Ін раптово повернулася до свого ліжка з купою переговорів. Ні, це несправедливо. Це може бути твоє повсякденне життя, але я відчуваю, ніби дивлюся фільм.
— О? Але це не вода. Це кола. Де ти її взяла?
— Кола? Я відкрила міні-бар і знайшла її.
На мить я ледь не закричав.
— Хан Со Ін! Ти не можеш це пити! Ти знаєш, наскільки дорогі напої та закуски в міні-барі готелю? Банка, яку ти п’єш, мабуть, коштує 5 000 вон.
Коли я сказав це зі здивуванням, Хан Со Ін знизала плечима, наче дивуючись, чому.
— Не має значення, чи це 5 000 вон, чи 50 000 вон за напій. У нас багато грошей.
Я втратив дар мови від Хан Со Ін.
Точно, у нас багато грошей, так?
Включаючи гроші, які я заробив завдяки оригінальним знанням відтоді, як потрапив у цей світ, і гроші, які Хан Со Ін заробила в першу чергу, це багато.
Можливо, це тому, що я занадто довго жив як маленький громадянин, але я забуваю про це.
— Скільки взагалі коштує цей готель? Це, мабуть, найдорожча з усіх будівель у Пусані. Це єдиний п’ятизірковий готель тут.
— Ну, так, пий багато. Пий і чисти зуби.
— О, мій Боже. Я дитина?
Хан Со Ін скаржиться мені з надутими щоками. О, ти зараз схожа на дитину.
Лі Су Бін просто тихо посміхнулася нам.
*
— О, боже… Я вже хочу спати. Давайте всі лягати спати.
Як рано встати завтра і рано лягти спати, щоб пограти.
Тож усі почистили зуби, вимкнули світло і лягли на свої місця.
Ми всі лягли разом, але ліжко було таке велике, що це не було особливо незручно.
Але якось дивно спати під однією ковдрою.
Минуло небагато часу відтоді, як я ліг, але я почув, як Лі Су Бін тихо шепоче з іншого боку.
Ти вже спиш? Я засинаю, як тільки лягаю.
Коли я лежав із заплющеними очима, щоб поспати, Хан Со Ін, яка лежала поруч зі мною, тихо пробурмотіла, щоб побачити, чи вона ще не спить.
— Сьогодні було весело…
— Гм? Так, що було найвеселішим?
— Було приємно бачити море, і було весело бачити ринок… Думаю, було б добре проводити час отак іноді.
— Добре. Давай якось вийдемо.
Якби я міг вийти погратися.
По-перше, я завершив усі терористичні плани і проекти зростання Стардаст у своїй голові.
— Давай спати, якщо хочемо розважитися завтра.
— Так…
Хан Со Ін один раз позіхнула і лягла, сховавши обличчя в подушку.
Я скоро піду спати.
У готелі так тихо, думаю, я скоро засну.
І отак, через кілька хвилин я заснув глибоким сном.
Коли я прокинуся завтра, сонце зійде, правда?
Але пізно вночі, коли місяць усе ще світить на темне місто, готель.
Гуп.
Бум, бум, бум.
Важкі кроки чути з усіх боків.
Гуп-
Звук чогось, що вибухає десь.
Ааааааааааааааааааааааааааааааа
Чийсь крик, щось ламається.
Бах.
Стук у наш номер, шум між поверхами.
— ФБР, ВІДКРИВАЙ!!!!
І крик перед дверима.
— До біса це…
Я прокинувся і пробурмотів.
Чому ви робите це зі мною?