Розділ 377:
— Ти. Що, в біса, за зв'язок у тебе з цією жінкою Стардаст?
Запитала мене Селеста, і її голос чомусь був холодним.
У цей момент я збагнув, що це нарешті сталося.
"…О, так. Звісно, ти хотіла дізнатися більше про Стардаст."
Оскільки сила Стардаст стала головною темою для обговорень, цілком природно, що Селеста почула про неї.
Правда, Стардаст ще не була загрозою для Селести, але проблема полягала в тому…
"Селеста знає, що Стардаст має силу Богині зірок."
Це змушувало її бути ще більш настороженою. Люди бояться того, що є для них чужим.
…Але хороша новина полягає в тому.
"Що до сих пір, Селеста не знає про ворожнечу між Богом Сонця та Богинею зірок."
Тобто між ними існує лише інстинктивна ворожість, бо це різні боги… Вона не знає справжньої суті Стардаст.
До того ж я також володію силою зірок.
У такому разі найкраща відповідь — це йти напролом.
Прийнявши таке рішення, я посміхнувся й відкрив рот:
— Це стосунки героя та лиходія.
— Я не про це тебе питаю…
— Якщо точніше, вона — герой, якого я намагаюся переманити на наш бік, оскільки вона має таку саму силу зірок, як і я.
На мої слова вона все одно дивиться на мене з незадоволеним виразом обличчя.
— …Тож це означає, що ви близькі?
— Що? Ну… Це, мабуть, залежить від вашої точки зору. Було б непогано змусити її також повірити в Бога Сонця.
На мої слова вона злегка нахмурила губи.
Потім, наче прийнявши рішення, вона зустрілася зі мною поглядом і сказала:
— Егостик, вона тобі подобається?
"…"
Натиск Селести ставав усе більш звабливим.
Поки вона пильно дивилася на мене своїми золотими очима, які, здавалося, пронизували мене наскрізь, я потайки ковтнув слину й збагнув.
Якщо я зараз не викручуся правильно, у мене будуть величезні неприємності.
Тому, усе ще посміхаючись, я сказав:
— …Хто б мені міг подобатися? Для мене існує лише Бог Сонця, який дбає про таких смертних, як ми… і його представниця, ви, Селесто… У мене немає іншого інтересу, жодного особистого інтересу, і зараз я надто зайнятий зосередженням на Катедрал, ха-ха.
Обличчя Селести злегка розслабилося на мої слова.
Я відчув невелику провину за те, що вигадав ці слова на ходу, але не сумнівався, що вона простить мене, адже це заради вищої мети, а якщо я скажу зараз "ми навіть цілувалися", мене таврують як єретика й уб'ють…
— Хмм… Ну, гаразд, нехай буде так.
Уникаючи мого погляду, відповіла Селеста.
— Все одно, не наближайся до неї занадто сильно.
— …Так. Розумію.
Коли вона це сказала, її щоки, здавалося, злегка почервоніли.
"Я в безпеці."
Подумав я про себе, відчуваючи полегшення.
Я помітив миттєве відчуття дискомфорту, щось було не так.
"…Я очікував, що вона запитає мене про силу зірок або зраду, але замість цього вона зосередилася на моїх стосунках із нею."
Це була невелика різниця, але я звернув на це увагу; Селеста була занадто важливою для мене, і я зосереджувався на найменшому виразі обличчя чи тоні голосу.
Особливо…
"Вона що, трохи ревнує через те, що я весь цей час був із Стардаст…?"
"…"
Звісно ні.
Подумав я про себе, це ж безглуздо. Сам факт того, що я взагалі про це думаю, змушує мене замислитися, чи не в халепі я.
Але, якщо це правда…
"…"
Це хороший знак.
— …На що ти витріщаєшся?
Так.
Це було добре.
Селеста мусила любити мене більше, ніж зараз.
— А. Ха-ха. Ні на що.
— Хм…
Я тихо міркував, спостерігаючи, як Селеста відвертається від мене, а її обличчя злегка палахкотить рум'янцем.
Я став набагато ближчим до Селести й мусив зробити так, аби вона стала залежною від мене.
Змусити її закохатися в мене, довіряти й покладатися лише на мене, любити мене, залежати від мене до такої міри, що вона не зможе жити без мене.
Саме так… щоб коли їй доведеться обирати між Богом Сонця та мною, вона змогла обрати мене замість бога, якому поклонялася все своє життя.
"…Це буде нелегко."
Подумав я й крутанув ручку.
По правді кажучи, це було не просто нелегко. Це було неможливо, але я мусив спробувати.
Якщо це найпростіший спосіб урятувати світ, то нехай буде так.
Я посміхнувся й повернувся до Селести:
— …О, і панно Селесто.
— Так.
— Я знайшов ще одні руїни Бога Сонця.
— …Е?
На мої слова вона підвела голову від паперів і звузила очі.
Я вишкірився, дивлячись на Селесту, а потім звернувся до неї:
— Тож, чи не хочете ви вирушити зі мною прямо зараз?
— …Звісно!
Сказала вона мені, виглядаючи трохи схвильованою.
…Давайте вирушати прямо зараз!
Бачачи, що Селеста каже це, я захихотів.
Чудово… це був мій шанс вивести стосунки на крок уперед.
Як бонус… я міг прищепити їй певний "образ мислення".
З цією думкою я тихо посміхнувся й підвівся зі свого місця.
Настав час вирушити до тієї частини Європи, де були заховані четверті святі реліквії Бога Сонця.
— Ну ось, це має бути те саме місце.
"…"
~Бурхливі вулиці Європи~
Селеста, яка стояла там, відкрила рот із похмурим виразом обличчя.
— …У цьому переповненому місці заховані руїни?
Наразі вона зняла свої шати святої й була одягнена у звичайну футболку, як і всі інші.
Її довге сріблясте волосся розвівалося під час ходьби.
…Завдяки ефекту погіршення розпізнавання на них обох, що блокував погляди інших людей, Егостик також зняв свій звичний плащ і маску й посміхався їй, будучи у звичайній сорочці.
— Так. Просто довірся мені.
— Хм…
Він ішов попереду, а Селеста мовчки йшла позаду, почуваючись трохи ніяково.
"…Цікаво, як давно я не ходила вулицею у такому звичайному одязі."
Відтоді як вона почула голос Бога ще дитиною, вона витрачала всю свою енергію на створення імперії для нього.
Минуло багато часу відтоді, як вона отак невимушено гуляла вулицями. До цього моменту вона завжди проводила свій вільний час у молитовній залі, поклоняючись своєму богу.
Сонце спускалося з неба, освітлюючи вулиці.
Це місце гуділо, сповнене звуків сміху.
Селеста спостерігала, відчуваючи, що переживає щось нове.
За межами «Катедрал» було так багато людей, які отак насолоджувалися життям.
…А також благодать Божа.
Думаючи про це, Селеста озирнулася навколо з теплою посмішкою на обличчі.
Вона побачила Егостика, який ішов попереду неї. Дивлячись на його спину, вона занурилася у свої думки.
…Це видовище також завдяки йому.
"Який дивний чоловік."
З цією думкою вона почала згадувати.
— Ти. Що, в біса, за зв'язок у тебе з цією жінкою Стардаст?
Запитала вона після ретельних роздумів.
На її слова, без жодного вагання, Егостик відповів їй:
— Стосунки героя та лиходія.
— Я не про це тебе питаю…
Її очі звузилися від такої очевидної відповіді.
Егостик вишкірився й сказав:
— Ну, якщо бути чесним… Якщо точніше, вона — герой, якого я намагаюся завербувати на наш бік, оскільки вона має таку саму силу зірок, як і я.
Почувши це, Селеста відчула, як її серце калатає в грудях.
…Ось воно як. Тобі цікаво з нею, тому що вона зрештою має таку саму силу зірок.
Існувала певна спорідненість між людьми, які отримали силу від Богині зірок?
Це було безглуздо.
…Він казав, що вона вірить у того самого Бога Сонця, але зрештою саме походження цікавило його найбільше.
— …Чи означає це, що ви близькі?
Відчуваючи себе якось зрадженою, вона сказала це холодним голосом.
Усе ще, здавалося б, не хвилюючись, Егостик дав туманну відповідь:
— Що? Ну… Це, мабуть, залежить від вашої точки зору. Було б непогано змусити її також повірити в Бога Сонця.
"…'
Тож ти був зі Стардаст протягом останніх п'яти років?
Вона навіть гарна.
І це все, що за цим стоїть?
[[ШОК] 401 причина, чому Егостику подобається Стардаст.]
Чомусь стаття, яку вона прочитала напередодні, не виходила у неї з голови, і вона відчула холодний клубок у шлунку.
"…"
Так.
Я переконаюся в цьому…. бо якщо це правда, то Егостик може зрадити Бога Сонця й приліпитися до жінки, яка вірить у цю Богиню зірок. Так. Це єдина причина.
Ось як вона це раціоналізувала.
Потім холодними очима вона поставила йому запитання:
— Егостик, вона тобі подобається?
"…."
На цьому Егостик зупинився з посмішкою на обличчі.
Погляд Селести став холодним, поки вона спостерігала, як він застиг на мить, аби підібрати слова.
"…Егостик. Тож він усе-таки чоловік."
Чоловік, який казав, що житиме для Бога Сонця, а потім намагається повернутися до зірок через жінку.
Так. Якось так. Я мала б знати, коли побачила, як він насильно цілує мене в майбутньому. Чи це те саме, зрештою?
…Я не можу. Я мушу позбутися цієї дівчини Стардаст прямо зараз, інакше…
Поки Селеста думала про такі небезпечні речі.
— …Хто б мені міг подобатися?
Егостик нарешті заговорив, холодно.
На його слова увага Селести знову повернулася до нього.
Він сказав щось, що зачепило струни в її серці:
— Для мене не існує нікого, окрім Бога Сонця, який дбає про таких смертних, як ми… і вас, Селесто, його представниці.
…?
"Що, що?"
У цей момент Селеста подумала, чи не почулося їй.
Інакше чому б він так невимушено говорив таку бентежну річ, як "Селесто, ви єдина" прямо перед нею?
Поки Селеста була раптово схвильована.
— Вона лише, — сказав він, — людина, яку я тримаю поруч заради нашого Бога Сонця. Жодного іншого інтересу, жодного особистого інтересу, і зараз я надто зайнятий зосередженням на Катедрал.
Егостик поставив крапку в цьому питанні.
Стардаст поруч лише заради неї. Жодних інших почуттів… це точно.
Селеста відчула полегшення.
— Хм… Ну, тоді зрозуміло.
Почуваючись трохи збентеженою, вона відвела погляд від Егостика.
Вона посміхнулася собі, тихо міркуючи.
Отже… Для Егостика немає нікого, окрім неї самої. Цікаво, скільки людей обрано тим самим Богом Сонця.
…Егостик має бути лише поруч із нею. Це місце, де він найбільш шанований.
Тому Селеста тихо сказала Егостику:
— Все одно, не наближайся до неї занадто сильно.
Він належить їй.