Розділ 372:
— Ні!!! Чому це, в біса, ні! Я безумовно з тобою….!
Ква-гва-гва-гва-гва-гва-гванг
~Центр Сеула~
Я перебував там, відтинаючи голову лиходію, який не бажав мене слухати — фірмовому божевільному серійному вбивці з оригіналу, Жнецю.
Я дав йому шанс реабілітуватися в «Катедрал», але цей дурець не послухався.
Тому цілком правильно, що з ним розібралися, чи не так? М-гм. Це було неминуче.
[?????? ???]
[Гей, у вчителя Жнеця є що сказати~]
[О, відповідь була зумовлена заздалегідь.]
[Послухай дитину, будь ласка]
[Тссссссссссссссссссс]
[лол О, якщо він дражнив нас, то мусив сказати раніше~]
[Це був найлиходійніший вчинок, який він зробив останнім часом]
…Давайте відредагуємо чат і відео пізніше.
Подумав я про себе, покриваючись легким холодним потом.
Ні, ну як я можу його прийняти? Він божевільний хлопець, який убиває та катує людей просто тому, що йому нудно.
Хай там як, поки що зосередимося на тому, аби розібратися з ним.
Я зробив усе можливе, щоб знерухомити його телекінезом, жбурляючи в нього всю зброю, яку мав.
— А-а-а-а-а-ах!!!
— …Гей, Его. Тобі потрібна допомога?
— ….. Зачекай, я зроблю все, що зможу.
Виникла невелика проблема: він не вмирав.
Можливо, через посилення його тіла завдяки здатності до звіриної трансформації, він, здавалося, витримував вогневу міць усіх зібраних мною гармат із великим болем.
Настільки сильно, що Чхве Се Хі, яка пішла за мною й спостерігала ззаду, прошепотіла мені це.
Мені не вдасться вбити його звичайною зброєю.
З цим чітким розрахунком я швидко зупинив усі гармати своєю лівою рукою, захихотів і підняв праву.
— Поїхали. Давайте зробимо це.
З цими словами я підняв руку й різко опустив її донизу.
Разом із цим тіло Жнеця підлетіло в повітря, а потім знову з гуркотом упало на землю.
Я зберігав посмішку на обличчі й продовжував змахнути рукою, телекінетично вгачуючи його в одну будівлю за іншою.
Ось такою має бути на смак справжня міць…! Я вже й забув, що володію телекінезом до цього часу.
Звісно, існує проблема, що моя витривалість тане, поки я цим займаюся… Я прийду додому й виблюю всі нутрощі.
[О Егостик, чому ти такий худий???]
[Кя, завдяки інфляції чи чомусь такому, я бачу, що Манго бере на себе ініціативу, тепер я можу спокійно заплющити очі…]
[Чи це справжнє обличчя кадрового офіцера Катедрал…]
[Учасники чату схожі на батьків, які годують своїх дітей із ложечки після того, як ті повернулися зі школи]
…Після атаки з таким азартом я трохи заспокоївся, коли збагнув, що чат був здивований.
Гаразд. Цього достатньо.
Давайте попросимо Се Хі подбати про решту.
— На цьому все…
Сказав я їй позаду себе, вказуючи на (колишнього) серійного вбивцю, який лежав на вулиці в розм'якшеному стані.
— Панно Електра. Прикінчи його.
— Добре.
Відповів я, і вона пішла вперед, похихикуючи.
Щойно слова злетіли з її уст, вона простягнула руку.
Ква-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-ах
— Ква-а-а-ах!!!
Вона випустила товстий розряд блискавки, наче скинута ракета… спалахнуло синє світло, і наступної миті він зник, перетворившись на попіл.
Жнець, який в оригіналі вирізав десятки тисяч людей, тепер мертвий.
Я відчув, як величезний тягар упав із моїх плечей.
— Хух…! Я розібрався з тим, хто не підкоряється новому порядку речей. Якщо це дивляться інші лиходії, я був би вдячний, якби ви самі прийшли до мене першими, аби мені не довелося йти до вас. Дякую!
З цими словами я яскраво посміхнувся й крутанув жезл у бік камери, а потім змахнув плащем і розвернувся, щоб піти.
…І тут з'явилася вона.
— …Егостик?
Вона прибула якраз тоді, коли я збирався йти.
Голос був аж занадто знайомим, і коли я повернувся, то побачив її.
Стардаст спустилася з неба, її світле волосся розвівалося, і стала прямо переді мною.
…На її костюмі було трохи крові, тож вона, мабуть, запізнилася через те, що усувала іншого лиходія раніше.
[Хм]
[Входить до кімнати пізно]
[Ось тепер усе справді починається!!!]
[Хе]
— …Що таке?
І за її появи Чхве Се Хі, яка була поруч зі мною, стала дуже настороженою й почала зачіпати Стардаст.
Звісно, Стардаст це не хвилювало, і вона просто дивилася на мене спантеличеним поглядом.
Вона, мабуть, дивувалася, чому я раптово зробив крок уперед, але коли прибула на місце й побачила іншого лиходія, що лежав на землі, то, схоже, збагнула ситуацію. Я просто знову займався своїм звичним полюванням на босів.
…Вона поглянула на (колишнього) Жнеця, який лежав на землі, з трохи розгубленим виглядом, а потім подарувала мені коротку посмішку, яку міг помітити лише я.
Потім вона повернулася до свого звичного виразу обличчя й запитала мене:
— Егостик. Що, в біса, ти вчинив?
— Ха-ха! Я намагався провести кастинг, але він відмовився, тож я зробив із нього показовий приклад.
— …Покидьок.
Усе правильно, ми грали в тікі-таку.
— Ха! Що ти там кажеш нашому Егостику? Це безглуздо.
…Раптово Чхве Се Хі потягнула мене до себе й сказала це, наче захищаючи мене.
Обличчя Стардаст запеклося, коли вона помітила, що я на мить притисся до Чхве Се Хі.
…Але потім вона збагнула, про що думає, розслабила вираз обличчя й посміхнулася, відповідаючи:
— Так, я прошу вибачення за те, що сказала "тобі", Егостик.
— …Що не так?
Чхве Се Хі насупилася, здивована невимушеною посмішкою Стардаст, оскільки очікувала, що та розізлиться чи стане похмурою.
Бачачи, що вона дивиться на мене й жестом показує швидше йти, я кивнув і знову повернувся до Стардаст.
— Що ж, дуже шкода, у нас ще повно роботи, тож дозвольте відкланятися…!
"…"
Я вимкнув камеру, і Чхве Се Хі відвернула голову, тоді як Стардаст подарувала мені легкий вишкір та прощальний погляд.
"…"
Я злегка кивнув, і на цьому ми розійшлися.
…Ні, мене ж спіймають, якщо я дійсно все зіпсую, сподіваюся, ти не проти…
Усунувши Жнеця, я зміг повернутися додому з легшим серцем.
Кажуть, що є внутрішня кімната й зовнішня кімната.
Ти мусиш бути сильним усередині, щоб бути сильним ззовні. Корея — мій дім, і мені потрібно подбати про справи тут, аби я міг діяти за кордоном.
Навіть ставши офіцером «Катедрал», було ще багато речей, які я мусив зробити, щоб запобігти знищенню світу… Я мав спочатку зупинити руйнування Сеула, і я це зробив.
І тепер, коли внутрішня кімната була у безпеці, настав час починати роботу зовні.
— …Ха-а.
Я зітхнув, дивлячись на календар.
Бог Сонця зійде, аби знищити світ, але до того часу я мусив знайти спосіб зупинити Бога Сонця й запобігти кінцю світу.
Це початок частини 4, і вже минуло чимало часу.
Скільки часу залишилося до того, як Бог Сонця зійде?
"Один рік."
Так.
Один рік.
Приблизно рік до того, як Бог Сонця зійде й утілить поганий фінал оригіналу — знищення світу.
Здається, що це багато часу, але зрештою це дуже короткий термін.
До того часу… я мусив підготуватися, аби зупинити його.
"…Хоча, звісно, саме Стардаст завдасть остаточної поразки."
Є речі, які необхідно зробити перед цим.
Перемога — це ще не кінець історії. Перед цим я мушу завадити Богу Сонця зруйнувати світ, адже щойно він зійде, то зробить усе, що в його силах, аби знищити його якомога швидше, наче влаштувати спідран.
А для того, щоб це сталося, зміна думки Селести була головним пріоритетом.
"…Давайте поглянемо. Скільки залишилося до наступного засідання Катедрал?"
Пробурмотів я, дивлячись на календар.
Конференція «Катедрал». Якщо бути точним, тепер настав час для розширення собору та його трансформації у виконавчі збори.
Відтепер кожна моя дія безпосередньо впливатиме на майбутнє, і я матиму силу змінити світ.
Бог Сонця мусить померти.
Я мушу змусити його померти.
Тому я повинен розпочати своє переконання, аби змусити інших іти за моїми ідеалами.
З цією серйозною думкою я попрямував до вітальні, аби обміркувати порядок денний, який представлю на наступній зустрічі «Катедрал».
Саме тоді я зупинився, щоб заговорити з усіма.
[[ШОК] Роман між Стардаст та Егостиком спалахнув із новою силою! Цього разу все серйозно! Що це за вишкір на обличчі Стардаст!!!]
…У вітальні, де всі зібралися, телевізор показував саме таке.
Я завмер на місці.
— Ха! Що вони щойно сказали? Я не можу в це повірити.
Побачивши це, Со Ін засміялася, потягнулася за пультом і перемкнула канал.
Потім, помітивши мене, вона відкрила рот, наче подумала, що це смішно:
— Ха, останнім часом повно фейкових новин, Даїн. Ти зустрічаєшся зі Стардаст. Пф-ф. Яку тільки дурню вони не вигадують, правда ж?
— …Ха-ха, так. Смішно.
…Якраз коли я відповідав у максимально спокійному тоні, Со Ін посміхнулася, влігшись поруч зі мною, і пробурмотіла:
— Тож. Якби Даїн дійсно таке вчинив, думаєш, ти зміг би отак стояти тут прямо зараз?
— Усе правильно, ха-ха-ха!
…Дивлячись, як вони отак сміються, я тихо й потайки покрився холодним потом.
Можливо, це далеко не єдина річ, про яку мені варто хвилюватися…