Розділ 36: Вирушаємо в подорож
— Погнали!
Сівши в позашляховик, який ми купили раніше, ми залишили дім.
Наш пункт призначення — Пусан.
Хан Со Ін сказала, що ніколи не бачила моря, тому вирішила скористатися цією можливістю, щоб побачити його.
— Даїн, хіба ми не могли просто сісти на KTX?
Хан Со Ін, сидячи на задньому сидінні, бурчала.
— Хан Со Ін, ти бачиш сумку в багажнику? Там одні пістолети та всяка всячина, як ми з цим сядемо в поїзд?
— Мені так… Як довго ми там будемо? Навіщо ти набрав стільки речей на 3 дні й 2 ночі?
Хан Со Ін повернула голову і дивилася на речі в сумці позаду неї.
Я за кермом, а вона робить щось небезпечне.
— Даїн, що це за маска? Я вперше її бачу.
Хан Со Ін дістала маску з сумки.
Це не та маска, що закриває лише половину мого обличчя, а маска, що закриває все обличчя повністю.
— Ти ніколи не знаєш, що там може статися. Про всяк випадок я візьму щось, щоб закрити обличчя.
Лі Су Бін, яка сиділа на пасажирському сидінні поруч зі мною, запитала з цікавістю:
— Ти хіба не приїхав у пристрої нерозпізнавання?
— О, ні. Хан Со Ін і я ще не були представлені публіці.
— О…
Лі Су Бін тихо промовила кінець своєї фрази.
Стривай, тепер, коли я подумав про це, Лі Су Бін — єдина, хто приїхав сюди подорожувати з пристроєм нерозпізнавання.
І я був тим, хто вдарив Лі Су Бін по обличчю в прямому ефірі.
Гм.
Давайте припинимо про це говорити. Мені шкода.
Позаду лише Хан Со Ін гралася, дивлячись у свій телефон, не замислюючись. Сподіваюся, у неї немає жодних думок.
Тож ми вирушили до Пусана.
Виснажливо керувати машиною 5 годин.
— Це море!
Ми приїхали на Хеунде.
Я радий, що Хан Со Ін це подобається.
Дитина бігала і гралася, а я розстелив килимок і сів під парасолькою.
Важко навіть стояти. Мені потрібно сісти.
Лі Су Бін, яка сіла поруч зі мною, купила два напої й дала мені один.
Чудово, що сонце яскраве і на пляжі небагато людей.
Ось чому потрібно подорожувати в будні дні.
Лі Су Бін, сидячи поруч зі мною, зробила ковток напою через трубочку і сказала мені, відкинувши волосся за вуха:
— Це також… минуло багато часу, відколи я востаннє бачила пляж, ще з дитинства.
— Я теж давно його не бачив.
Це перший раз, коли я бачу його відтоді, як потрапив у цей світ.
Звісно, це море. Це просто море, але… Все одно всередині мене щось турбує.
У цьому світі.
Я усунув чотирьох лиходіїв.
Я вчинив три терористичні акти.
Я був таким зайнятим.
Бути завантаженим — це добре, але іноді також необхідно як слід відпочити, як зараз.
— …Я завжди вдячна тобі, Даїн.
Я дивився на море… Як це назвати? «Погляд у море»? «Водяний погляд»?
Лі Су Бін тихо промовила збоку.
— Вдячна? За що?
— Та просто… за все. Дякую, що врятував мене, не вбивши на самому початку. Я вдячна, що ти добре зі мною поводишся…
— Ха-ха, про що ти говориш? Є набагато більше речей, за які я вдячний. Ти завжди дбаєш про дім і навіть підтримуєш Хан Со Ін.
— Дякую, що сказав це.
Лі Су Бін тихо посміхнулася.
Що з цією атмосферою?
Це якийсь своєрідний «прапорець»?
У коміксах персонаж, який таке сказав, завжди вмирає або зраджує в наступному епізоді.
Мені страшно!
Перш ніж я встиг запитати, чому, Хан Со Ін повернулася з пробіжки наодинці, щоб подивитися на море.
— Ти вже повернулася? Ти все побачила?
— Так, це не так сильно відрізняється від моря, яке я бачила в грі. Просто відчувається знайомим.
О, мій Боже.
Вона відчуває знайомість через море, яке бачила в грі.
Це… це функція мережі чи поганий вплив гри?
Не знаю, але думаю, що мені варто відрегулювати частоту її ігор, коли ми повернемося.
— Але ходити босоніж по пляжу було освіжаюче. Десь 3 з 5 зірок?
…Я ніколи не бачив дитини, яка ставить оцінки зірками пляжу.
Але ж воно ще й солоне! Вона мала поставити 4 бали!
— Може, перекусимо чогось?
Давай зробимо це.
Ми прийшли в ресторан кукпап.
Пусан славиться своїм кукпапом.
— Оппа, тут написано, що треба влити воду з редиски кімчі в кукпап. Це правда?
— Ну, якщо хочеш так їсти, то їж так.
Мені це не подобається.
Хан Со Ін влила воду з редиски кімчі в кукпап. Чому люди так роблять?
— Смак непоганий.
На диво, Хан Со Ін відповіла, що смак непоганий.
Це справді так? Це через різницю в смаках?
Ну, приємно бачити, що вона добре їсть.
Замість того, щоб завжди їсти домашню їжу вдома, варто іноді сходити поїсти десь, обдуваючи отак гарячий глиняний горщик.
Тут у кукпапі теж багато м’яса. Добре.
Новини йшли по телевізору на стіні в ресторані кукпап.
[Асоціація випустила заяву із засудженням лиходія А-класу Егостика, зазначивши: "Ми робимо все можливе, щоб упіймати його". Однак розслідуванню заважає той факт, що злочинець може телепортуватися і вміє добре маніпулювати мережею. Нетизени кажуть: "Егостик лякає. Ви бачили бій Стардаст проти Егостика? Це легенда", і багато інших подібних реакцій.]
Так сталося, що говорили про мене. Але новини здаються трохи дивними…
Коли я дивився на своє обличчя на екрані, жуючи редиску кімчі, Хан Со Ін, яка їла переді мною, запитала мене:
— Чому ти назвав себе Егостик?
На мить редиска кімчі ледь не вилетіла в мене з носа.
Чому вона говорить таким гучним голосом у такому людному місці про це?
Я поспіхом озирнувся на людей навколо, на щастя, здавалося, ніхто не виявив особливого інтересу до цього.
Коли я подивився на Хан Со Ін із дуже збентеженим обличчям, вона подивилася туди, куди дивився я, а потім сказала: "А!", і щось дістала з кишені.
— Не хвилюйся. Минулого разу, коли ти занадто багато бурчав, я зробила пристрій шумозаглушення і взяла його з собою.
А потім на столі з’явилося щось, схоже на маленьку рацію.
— Що це таке?
Я запитав обережно, Хан Со Ін знизала плечима і сказала:
— Це робить те, що ми говоримо між собою, безшумним для інших.
— О? Коли ти знову це зробила?
— Минулого разу ти сказав мені не говорити про особистість у людному місці, тому я переглянула дизайн вдома, і воно вийшло. У HanEun Group є все.
— Це захопливо.
— Отже, Даїн, чому ти назвав себе Егостик?
Хан Со Ін запитала мене з пустотливою посмішкою. Хіба вона не питала це раніше?
— Це похідне від egoistic, що означає егоїстичний. Хіба це не нагадує тобі про це?
— Ні, я можу думати лише про стік (палицю)… Але чому ти вибрав його посеред усього?
— Чому я вибрав його? Я просто… вибрав його.
Стардаст скоротила своє ім’я до Стардаст.
Тож який сенс не скорочувати Егоїстик до Егостик.
— Знову Стардаст… Чесно кажучи, я не знаю, чому Стардаст прибрала задню частину. Чому б тобі просто не піти з "Егоїс" без "тик"? Це набагато краще.
— Думаю, я могла б зробити краще, якби була з тобою, коли ти вирішував своє ім’я, мені шкода тебе.
Лі Су Бін, яка тихо їла поруч із нами, також подала голос:
— …Якщо ти будеш продовжувати це робити, я зміню своє ім’я на Мангостік. "Ласкаво просимо на Манго Шоу Мангостіка перед камерою під час наступного терористичного акту". Я збираюся бути такою.
— Думаю, це мило. Я згодна!
Моє серце було розбите, коли Хан Со Ін сказала це з яскравою посмішкою.
Я просто жартую… Я просто жартую…
Новини по телевізору закінчили мою історію і повідомляли про наступне:
[Термінові новини. Герой А-класу Тіньовий Блукач наразі знепритомнів. Асоціація повідомила: "Причиною є використання занадто великої кількості здібностей протягом дня для спеціальних заходів", і сказала, що вони завершать лікування якомога швидше. Нетизени відповіли: "Я боюся некомпетентності асоціації", "Хіба це не пустотлива хвороба?", і "Голова асоціації повинен взяти на себе відповідальність за вакуум безпеки і піти у відставку".]
— Ні, чому він раптово знепритомнів?
Я поспіхом дивився телевізор. Не кажи мені, що це те, що змусило Стардаст літати туди-сюди на острів Чеджу? Мені так шкода його, якщо це через це.
[Фан-кафе Стардаст, кількість членів "Команди Стардаст" швидко зростає. Кафе, яке було засноване після останнього інциденту з літаком, швидко перевищило 100 000 членів лише за кілька днів. Це дуже незвично, що в Кореї відкрито фан-кафе героя.]
— О!
Я зосередився на телевізорі замість того, щоб їсти.
Так, я вірив у тебе! Як і очікувалося, моє катання, як собака, працює!
— …Тобі це подобається більше, ніж коли ти відкрив фан-кафе. О, мій Боже. Люди можуть подумати, що ти тато Стардаст.
Хан Со Ін, яка їла переді мною, бурчала на мене. Ну, хіба я був занадто задоволений?
[Термінові новини. Експерти викликають ажіотаж, оголошуючи результати останньої авіакатастрофи Егостика, що "це не схоже на вибух бомби". Експерти кажуть, що літак наразі потонув у морі й не може бути точно ідентифікований, але на основі останньої зробленої фотографії слідів вибуху не виявлено. Ми піднімаємо затонулий літак, і як тільки з’являться результати…]
— Звідки ти це знаєш?
Світ мене вбиває.
— Оппа, просто здавайся зараз. Я чула, що номер 1 у реальному часі — це "#MangoStick".
Хан Со Ін показала мені жахливу правду на своєму телефоні.
Ні, це не може бути правдою.
— Ні, почекай. Незалежно від того, чи це бомба, чи ні, я все ж розбив його, але є люди, які продовжують мене покривати?
— Ці люди кажуть, що ти, мабуть, намалював велику картину. Зрештою, вони стверджують, що цього разу не було збитків серед цивільного населення. Підтримка Мангодан вражає.
— Ні, хіба це має сенс? Я ж щось зробив.
— Це дивно і для мене. Вони всі прийняли ліки? Це ненормальна підтримка. Поглянь на це.
— Що це таке?
Я взяв телефон у Хан Со Ін.
[Мангостік <— Якщо ви вірили в мене, це супер рекомендовано. Ха-ха-ха-ха]
Я піду першим ЛОЛ
[Рекомендація] 1355. [Не рекомендовано] 32
[Справді? Немає жодного, хто б не повірив, так?]
[Чому він не використав бомбу? Він зробив це, щоб урятувати всіх. Ха-ха-ха]
[Я згодний з великою картиною. Ха-ха-ха]
— Хан Со Ін… Де, в біса, ти взяла ці коментарі.
— Даїн, поглянь на це. Це було опубліковано в моїй шкільній спільноті.
— Що це таке?
[Автор] Анонім
[Заголовок] Інтерв'ю з пасажирами літака з'явилося!
Як це було?
(Пасажир 1) Це було страшно. Я боявся, але коли подумав про це після того, як вийшов, це все одно був змістовний досвід. Це нагадало мені про важливість життя. Відчуття, наче я на страшних американських гірках.
(Пасажир 2) Думаю, це було навіть весело. У мене паморочилося в голові, коли я врешті впав. Але я прибув на острів Чеджу нормально, тож повеселився і повернувся додому.
Американські гірки ха-ха-ха-ха. Американські гірки ха-ха-ха-ха.
[Анонім 1] Усі пасажири хоробрі.
[Анонім 2] Корея, країна мужніх чоловіків.
[Анонім 3] Не можна боятися на американських гірках ха-ха-ха.
[Анонім 4] Американські гірки! Дідько ха-ха-ха-ха.
Мої емоції були звичайними.
— Світ божеволіє.
Це кінець світу.
Після того, як ми закінчили їсти, ми трохи походили навколо.
Я пішов на міжнародний ринок і відвідав інші відомі ресторани.
Після того, як повеселилися, вночі.
— Хан Со Ін, ти забронювала наш готель?
— Звісно! У мене є бронювання в п'ятизірковому готелі.
— О, яка назва?
— Здається, він називається готель Signature.
— Справді? Здається, я про нього чув…
— Це найбільший, найвідоміший і найдорожчий готель у Пусані! Було важко забронювати номер.
— Так, ти добре впоралася. Давай поспішимо і трохи відпочинемо.
Я такий втомлений. Боже.
Ха, я збираюся трохи відпочити й поспати.
Але приємно добре відпочити після тривалого часу після того, як постійно займався тероризмом.
Усе буде добре на деякий час, правда?
Темний простір.
Добре озброєні люди вишикувалися в ряд.
Стоячи перед ним, чоловік, який, здавалося, був полковником, заговорив:
— Сьогодні вночі. Ми збираємося здійснити повітряний наліт. Ви розумієте?
— Так!!!
— Де, я сказав, наша частина атакуватиме?
— Ви сказали готель Signature у Пусані!!!!
Вигуки солдатів заповнили це місце.
Ну що ж.
Усе буде добре, правда?
— Я чомусь хвилююся…
— Даїн, припини бурмотіти собі під ніс. Поспішай і йди.
— Добре…
Так, що б не трапилося, принаймні це не сьогодні.