Розділ 367:
Чоловік стояв у синьому небі, осяяний яскравим сонячним світлом, його чорний плащ розвівався на вітрі, поки він дивився вниз на місто, а камера, що знімала його, транслювала ці кадри на всю країну.
Люди по всій країні спостерігали за ним — найпопулярнішим лиходієм у Кореї, якого не бачили вже пів року, Егостиком.
Він нарешті повернувся після довгого очікування.
— Привіт усім. З вами Егостик!
І їхня реакція була бурхливою.
[КОРОЛЬ ПОВЕРНУВСЯ. КОРОЛЬ ПОВЕРНУВСЯ. КОРОЛЬ ПОВЕРНУВСЯ. КОРОЛЬ ПОВЕРНУВСЯ. КОРОЛЬ ПОВЕРНУВСЯ. КОРОЛЬ ПОВЕРНУВСЯ. КОРОЛЬ ПОВЕРНУВСЯ. КОРОЛЬ ПОВЕРНУВСЯ. КОРОЛЬ ПОВЕРНУВСЯ.]
[Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~ Тепер поїхали~]
[Манго: Він що, бог? Боги відповіли на це запитання. "Татусю, що ти хочеш, аби я сказав?" Манго, він бог? Боги відповіли на це запитання. "Що ти хочеш, аби я сказав, тату?"]
[200 днів дива 200 днів дива 200 днів дива 200 днів дива 200 днів дива 200 днів дива 200 днів дива 200 днів дива 200 днів дива 200 днів дива]
[Спільнота героїв вітає повернення героя S-класу Мангостіка Спільнота героїв вітає повернення героя S-класу Мангостіка Спільнота героїв вітає повернення героя S-класу Мангостіка Спільнота героїв вітає повернення героя S-класу Мангостіка]
[Ух… Чому я плачу? Чому я плачу? Чому я плачу? Ух… Чому я плачу? Чому я плачу? Чому я плачу? Ух-ра… Чому я плачу?]
[З поверненням, ми чекали на тебе, GOAT З поверненням, ми чекали на тебе, GOAT З поверненням, ми чекали на тебе, GOAT З поверненням, ми чекали на тебе, GOAT]
[Якщо ти манго-танцюрист, то ти манго-танцюрист, ти манго-танцюрист, ти манго-танцюрист, ти манго-танцюрист, ти манго-танцюрист]
[Король Егостик із Катедрал, Король Егостик із Катедрал, Король Егостик із Катедрал, Король Егостик із Катедрал, Король Егостик із Катедрал, Король Егостик із Катедрал, Король Егостик із Катедрал, Король Егостик із Катедрал.]
Дивлячись на це шалене вікно чату, що мчало як божевільне по всьому екрану, я подумки зітхнув із гіркою посмішкою.
…Усе справді так само.
Ага. Ось так виглядає вікно чату моєї трансляції. Чого я взагалі очікував?
Можливо, через те, що минуло понад пів року відтоді, як я повертався до тероризму, я відчуваю легку ностальгію. Минуло багато часу відтоді, як я стояв посеред синього неба в оточенні камер і говорив.
Після кількох митей такої сентиментальності я знову посміхнувся, подивився в камеру, широко розвів руки й почав діяти далі.
Хай там як, справу зроблено.
— Так, усім привіт. Давненько не бачилися, народ! Усе правильно. Я повернувся! Ви всі чекали, ха-ха, а якщо й ні, що ж, на вас чекає розчарування, тому що я повернувся у повній бойовій готовності!
Щойно я закінчив говорити, як у небі спалахнула біла світлошумова граната й вибухнула позаду мене з голосним гуркотом.
Це був ще один елемент постачання від «Катедрал». Це божественне світло, яке видно навіть серед білого дня. Наразі я використовую його замість петард для своїх шоу. Приємно мати таку підтримку. Найкраще з бюджету «Катедрал»…!
Спалах випромінює чисто-біле сяйво, яке чомусь здається божественним, тоді як небо навколо мене стає білим, наче туди вилили біле чорнило.
Я вишкірився і почав оголошувати, що є членом «Катедрал».
— Так, я повернувся отак лише з однієї причини: тому що я співпрацюю з Катедрал, створеним найвеличнішою лиходійкою у світі, Селестою!
Логотип «Катедрал» одночасно з'явився на трансляції.
Наголосивши на своїй приналежності до «Катедрал», я продовжив:
— Насправді я не збирався цього робити після минулого разу, але… Селеста дала мені чудову можливість завоювати Корею разом, тож ось я тут! Тепер, як офіцер Катедрал, я матиму справу з вами.
— І… Я бачу, що мій старий друг також наближається з того боку.
Я підняв куточок рота, кажучи це.
Посеред неба жінка, чиє світле волосся розвівалося на вітрі, вже була помітна звідти — Стардаст летіла в цей бік.
[Вау, нарешті оригінальний дует зірки та манго лол]
[Серйозно, як довго я цього чекав?]
[Тепер, навіть якщо я помру, жалю немає~ (стрибає)]
[Вау, хіба вони теж не зустрічаються вперше за майже 200 днів? Не можу дочекатися, щоб побачити їхню реакцію]
Я кинув погляд на чат, що стрімко летів угору, і спробував зберегти самовладання.
…Ну, взагалі-то не вперше… Ми вже бачилися минулого разу, і навіть усього потроху спробували.
Звісно, я не міг дозволити цьому просочитися назовні, тому намагався поводитися так, наче мене це взагалі не хвилює… і поки я цим займався.
— Егостик…
— Вітаю, Стардаст. Давненько не бачилися!
Стардаст нарешті опинилася переді мною.
"…"
"….."
Щойно її очі зустрілися з моїми, вона послала мені благальний погляд, який міг помітити лише я.
Потім, наче за командою, вираз її обличчя знову запекся.
Повернувшись до мене, вона заговорила своїм крижаним колайдером голосу, холодним як завжди:
— …Ти. Я думала, ти сказав мені, що я більше ніколи тебе не побачу, то чому ти стоїш тут переді мною?
Її голос настільки холодний, що від нього майже все замерзає навколо.
…Це була ідеальна акторська гра, настільки бездоганна, що сторонній миттєво повірив би, ніби вона мене ненавидить.
Насправді мені теж стало трохи ніяково…
Звісно, на її слова я міг відповісти лише пустотливою посмішкою:
— Ха-ха-ха, це ніяково, але Катедрал пропонує мені занадто хорошу можливість. Вони надають мені повну підтримку в завоюванні Кореї, як я міг відмовитися?
— Ти покидьок…
На мої слова вона тихим голосом пробурмотіла з суворим обличчям.
…Але проблема полягала в тому, що вона почала дивитися на мене з вибаченням, наче їй було важко грати цю роль.
Думаю, мені варто закінчити розмову на цьому. Гаразд. Цього має бути достатньо для алібі.
Цікаво, чи прочитала вона мої думки.
Тоді Стардаст повернулася до мене й сказала холодним голосом:
— Хай там як, досить балачок. Я покладу край твоїм безчинствам прямо тут.
І з цими словами людські силуети різних осіб почали з'являтися один за одним позаду неї.
Це були десятки інших героїв, які пішли за Стардаст, аби схопити мене.
Якщо точніше… учасники мого Его Сквад, очолювані тими людьми, про яких я заздалегідь попередив.
_Глухий уклін._
Після прибуття наш номер один, Сеґом, робить мені ледь помітний, невидимий для інших уклін.
Усі на своїх позиціях.
Тепер настав час розпочати гру.
Я подивився на численних героїв, що стояли переді мною.
Я захихотів, підняв руку й відкрив рот:
— Ха-ха! Схоже, чимало людей зібралося тут, аби урвати шматок від мене… Взагалі-то, цього разу я отримав серйозну підтримку від Катедрал.
— Тож чому б вам не спробувати зупинити це Небесне військо.
З цими словами я клацнув пальцями.
Водночас.
_Шух, шух, шух._
Позаду мене білолиці, схожі на безликих привидів Небесні воїни були викликані в одну мить і почали оживати.
— ———
— ———
— ———
Ось так минуло зовсім трохи часу.
В одну мить небо позаду мене заповнилося сотнями білих клонів, що стояли за моєю спиною на крихітних крилах.
Перед ними велично стояв я, схрестивши руки на грудях, а мій плащ розвівався.
Це була ситуація, коли десятки героїв і сотні солдатів збиралися розпочати битву.
"…Усе йде точно за планом."
Усе так і мало бути.
Мені більше немає потреби активно займатися тероризмом. Коли сила Стардаст увійшла в потрібне русло, я б уже пішов на спокій. Я б перебував за лаштунками, віддаючи накази, а не на передовій, як зараз.
…Але чомусь ми зі Стардаст зблизилися, і все змінилося.
Це все одно шоу на публіку.
Усе, що мені потрібно було зробити — це дати світові знати, що я виконую свою роботу як офіцер «Катедрал», вдираючись до Кореї, а Асоціація чудово справляється з тим, аби зупинити мене.
Ось так усе й почалося… Зіштовхнути Его Сквад, тобто героїв, проти мого Небесного війська.
…Або, якщо точніше, я наказав їм обом удавати битву в належний спосіб — імітовано та видовищно. Вона не мала бути справжньою. Вона мала лише ввести світ в оману.
І
Якщо ми зі Стардаст зникнемо посеред усього цього, б'ючись окремо…?
Бум.
Народиться легітимне зіткнення героя та лиходія.
Я запропонував цю ідею Стардаст, і вона охоче погодилася. Зрештою, це була хороша історія без жертв…. і шанс для нас двох зустрітися.
Тож я розпочав це грандіозне шоу, як і планувалося.
— Що ж, чудово. Давайте трохи повоюємо, га? А тепер вперед, Небесні воїни. Підійдіть і провчіть цих зарозумілих героїв!
З цими словами я віддав наказ своєму Небесному війську.
— Це війна!
…Я не знаю, хто це був, але крик одного з героїв наповнив їх вигуками та запалом.
Нарешті вони кинулися в атаку.
Битва між героями та солдатами «Катедрал» розпочалася.
…Або, якщо точніше, битва між учасниками Его Сквад та моїми призовними істотами — битва, в якій вони не вбивають один одного, а лише вдають бій.
І посеред цього хаосу Стардаст голосно вигукнула, а її світле волосся розліталося навколо обличчя:
— Я зосереджуся на захопленні Егостика! Усі інші герої, зосередьтеся на знищенні цих монстрів!
— Так, Стардаст!
— Ха, ти збираєшся спробувати впіймати мене, що ж… Якщо зможеш наздогнати, то вперед!
Я засміявся й телепортувався геть, зникаючи з поля зору камер.
— Ах ти!
Стардаст полетіла за мною зі швидкістю світла, також зникаючи з екранів.
І нас двох більше не бачили, поки битва не закінчилася.
Далеко від міста та будь-яких камер, нарешті, вперше з моменту нашої останньої зустрічі, ми зі Стардаст опинилися наодинці.
— Егостик!
Щойно я телепортувався сюди, Стардаст прорвалася крізь хмари й посміхнулася мені.
— Ха-ха, Стардаст.
І щойно я це кажу.
_Глухий удар._
Вона влетіла в мої обійми й міцно обняла мене.
Її голова покоїлася на моїх грудях, а руки міцно обхопили мою талію.
— Я так сумувала за тобою…
Поки вона бурмотіла це в моїх обіймах, я посміхнувся й обняв її у відповідь.
Правду кажучи, я досі трохи збентежений її прихильністю до мене. Ще кілька тижнів тому ми явно були ворогами.
…І все ж вона мала сміливість відкритися мені.
Я вирішив також бути сміливим.
— Я теж сумував за тобою. …Хару.
Сказав я, обіймаючи її.
Вона злегка почервоніла й подарувала мені прекрасну посмішку.
І ось так просто наше перше побачення розпочалося, але я не усвідомлював цього на той момент.
— Егостик. Що, в біса, за стосунки у тебе з нею?
Я ніколи не думав, що все повернеться таким чином.