Розділ 364:
— Гей. Що відбувається?
Хейкін, німецький лиходій S-класу, погладив своє червоне волосся, укладене в ірокез, і подивився на надісланий йому лист.
[Запрошення до Катедрал]
Папір був чисто-білим і випромінював святе сяйво.
Усередині було написано:
"Я маю зробити дуже важливе оголошення на цьому засіданні Катедрал і прошу вас бути присутнім…"
Він закинув ноги на стіл і пробурмотів, перечитуючи листа.
…Чи було колись подібне в запрошеннях до Катедрал? Ні, ніколи. Ще ні разу там не з'являлися такі зловісні слова, як «це час змінити долю» чи «світовий порядок буде реорганізовано»…
Минув тиждень відтоді, як прийшов цей лист.
Він перечитував його, гадаючи, що за чортівня відбувається, але… його мізки працювали не дуже добре, тому він просто з усієї сили гупнув долонею по столу, так нічого й не придумавши.
— Я так розлючений!
Якраз коли він лютував, двері розчинилися, і в кімнату увійшов огрядний чоловік.
— Босе!!! Що сталося?
— Нічого, вимітайся!
— Ладно!
_БАХ_
І ось так просто його підлеглий знову зник за дверима.
Зітхнувши, він знову сів рівно, поклав листа на стіл і замислився.
Хейкін — німецький лиходій S-класу та голова «Червоного Мотора», єдиного альянсу лиходіїв у Німеччині.
Будучи ним, завдяки засіданням Катедрал він був знайомий із головами інших європейських альянсів лиходіїв, але, схоже, ніхто з них не знав, що саме Селеста збирається їм сказати на цьому конкретному зібранні Катедрал.
"Чи варто мені запитати у брата Егостика… Ні. Я все одно дізнаюся про все сьогодні."
З цією думкою він підвівся зі свого місця.
Егостик, лиходій S-класу з Кореї, був людиною, на яку Хейкін особисто рівнявся як на старшого брата.
Він завжди посміхався, і попри свій, здавалося б, слабкий вигляд, був неймовірним чоловіком, який знав усі таємниці світу.
Він знає справжні особистості прихованих героїв Америки, і він самотужки завадив Місячній Церкві знищити світ.
…Егостик був людиною, якою Хейкін щиро захоплювався як лиходієм, що навіть урятував йому життя.
"Ха-а… Зрозуміло. Ходімо."
Що б там не було, я маю спочатку це почути.
Звірившись із часом, він підвівся зі стільця, підтягнув штани, які брязкали ланцюгами, і зняв із вішалки на стіні своє пальто.
І ось воно — шкіряне пальто з рогами на плечах. А за ним — червоний плащ.
Це був костюм, який він почав носити, коли став лідером у Німеччині, знищивши всі інші угруповання лиходіїв у країні.
— Гаразд… Ходімо.
Пробурмотівши це, він розірвав лист навпіл.
_Швик-_
Відчувши легке запаморочення, він виявив, що стоїть у похмурому білому коридорі.
_Шорх, шорх, шорх._
Він ішов коридором, поки не дістався до зали з круглим столом.
У солемній атмосфері за столом він помітив одну деталь, яка відрізнялася від звичного.
"…Що?"
Егостик сидів прямо поруч із Селестою замість того, щоб сісти зі своїми звичними компаньйонами.
"Що взагалі відбувається…?"
Здивувався Хейкін, сідаючи на своє місце, і його запитання ставало дедалі сильнішим, поки він спостерігав, як Егостик і Селеста тихо шепочуться між собою.
"…Хіба Егостик і Селеста не в поганих стосунках?"
Чомусь, після того як Селеста почала чіплятися до нього, на останніх зустрічах між Егостиком та Селестою виникало чимало тертя. Селеста намагалася прогнати Егостика або відкрито пропалювала його поглядом тощо…
Звісно, гравець номер один у світі мала повне право тримати його в напрузі, але те, як він спокійно все це сприймав, посміхаючись, змушувало Хейкіна думати, що той справді дивовижний.
…Ну, хай там як, він і був таким.
Але чомусь зараз вони, схоже, трималися зовсім поруч.
"….."
— Хмм.
Поки інші лиходії з цікавістю спостерігали, нарешті всі розсілися по своїх місцях — до єдиного.
Тиша опустилася на круглий стіл у білому соборі.
Саме тоді Селеста нарешті заговорила:
— …Дякую всім, що прийшли. Сьогодні я маю повідомити вам дещо надзвичайно важливе…. Але спершу, будь ласка, подивіться сюди.
Її голос був ангельським і прекрасним.
Вона провела рукою над столом, і в його центрі з'явилася біла куля світла, що ширяла в повітрі.
Поки всі вдивлялися в сліпучу кулю, Селеста спокійно відкрила її.
— ….Рано чи пізно станеться дещо грандіозне через одкровення Бога Сонця… Він знову дарує благословення всім силам, які дав цьому світу… Це можливість для кожного з вас підняти свою міць на наступний рівень.
Її наступні слова були шокуючими.
Скоро всі сили просто подвояться в потужності.
Пояснення полягало в тому, що сила Бога Сонця зросла, але незалежно від причини, самі лише ці слова приголомшували.
Якби це стосувалося звичайного гравця, який міг викликати одну блискавку, а тепер зможе викликати дві, їм було б байдуже.
Але якщо це стосується "всіх" сил, це означає, що здібності, які й так були жахливо могутніми, стануть ще сильнішими.
Наприклад, якщо сили тих, хто може знищити гору одним помахом руки, стануть ще потужнішими, ніж зараз… Що, в біса, тоді станеться?
Кожен міг збагнути, що світ порине в ще більший хаос, ніж зараз, навіть якщо ніхто не говорив про це вголос, але звісно.
— …Охо.
Це означало, що не лише інші, але й вони самі та їхні підлеглі стануть сильнішими.
…Селеста зачекала мить, поки всі замовкнуть.
Нарешті, холодним колайдером голосу.
— Усі присутні.
На мить повітря навколо столу стало крижаним.
Усі погляди зосередилися на Селесті, чия невисловлена харизма чомусь здавалася абсолютно пригнічуючою.
Селеста, яка завжди тримала очі заплющеними.
— …!
Мовчки, уперше в історії Катедрал, вона розплющила очі й подивилася на всіх своїми золотими зіницями.
— Я знаю, що ви будете збентежені… Звісно, якщо це станеться, світ порине в хаос, але ви… ми… це ті, хто бачить можливості в цьому хаосі. Світ буде більш неспокійним у майбутньому, можливо, сильніше, ніж будь-коли раніше… Тож що ми збираємося з цим робити?
З цими словами вона піднялася зі свого місця.
Дивлячись на них усіх зверху вниз, її очі були сповнені амбіцій, вона заговорила холодно, але твердо, пошепки, але достатньо голосно, щоб почули всі:
— У цей момент я говорю як голова Катедрал. Відтепер увесь Катедрал мусить об'єднатися як один, працюючи заради єдиної мети: позбутися слабких і тих, хто прагне панувати над нами, аби ми всі вибудувалися перед новим порядком сили. Я вестиму вас за собою. Нехай благословення Бога Сонця зійде на всіх, і нехай ми візьмемо цей світ у свої руки. Відтепер я закликаю весь Катедрал об'єднатися перед обличчям Хрестового походу. Цим я проголошую Катедрал Глобальним Альянсом Лиходіїв. Мета — взяти світ під наш контроль.
На мить запала тиша, і раптом пролунав звук оплесків.
У центрі загальної уваги чоловік у білій напівмасці, Егостик, мовчки плескав у долоні, а потім, починаючи з нього, зала навколо круглого столу почала наповнюватися шумом.
_Глухий стукіт, стукіт, стукіт._
— Усе правильно! Так, потрібно народитися лиходієм, щоб правити світом.
— Хм… Це цікава історія, це мало статися вже давно.
— Ха-ха-ха! Чудово, я в ділі. Селесто, хіба ми не повинні були зробити це набагато раніше?
І ось так, у кімнаті, повній схвальних кивків, несвідомо аплодуючи разом з іншими, Хейкін раптово дещо усвідомив.
"…З самого початку ця промова була безглуздою."
Селеста могла просто сказати: "Ей, збирайтеся", і решта лиходіїв пішли б за нею.
Чому? Бо кожен думав би про одне й те саме.
"…Якщо настане день, коли сили могутніх вибухнуть…"
"…Селеста, наскільки сильною вона тоді стане?"
Прямо зараз жоден лиходій не міг протистояти їй… Принаймні, майже жоден. Атлас, можливо, але навіть тоді.
"…Я впевнений, що Егостик тримає їх усіх у своїй кишені."
Інакше кажучи, усе вказувало в одному напрямку.
Усі лиходії об'єдналися б під керівництвом Селести в цей час, і всі вони опинилися б в одному місці — альянс лиходіїв такого масштабу, якого ще ніколи не бачили.
Чи зможе Міжнародна Асоціація зупинити це?
"…Я не знаю, що це таке, але я з ними."
Що ж, деталі не мали значення.
Незважаючи ні на що, у промові Селести було щось таке, що запалило вогонь у його серці.
Цього дня було вирішено, що Глобальний Альянс Лиходіїв, «Катедрал», офіційно розпочинає свою роботу.
Після того як оголошення було зроблено.
— Хах…. Хай там як, це важлива частина, гаразд, Егостик?
— Так, панно Селесто.
Я сидів наодинці в її кімнаті, попиваючи каву, і думав, куди ж зникла та харизматична Селеста, яка була тут щойно, і що взагалі з нею сталося.
…Яке це — бути номером два в «Катедрал», хай там як? Досить непогано.
Я ж практично сам писав цей сценарій… Промова Селести підтвердила одну річ.
Її мета, мета «Катедрал» — це завоювання світу.
— Ха… Вона робить те, чого прагнуть боги, правильно?
Не знищення світу, а саме завоювання світу.
Вона просто ще не знала, що метою Бога Сонця було руйнування, а не підкорення.
— …Звісно.
Сказав я і зробив ковток своєї кави.
Тепер «Катедрал», що завойовує світ, офіційно розпочав свою роботу.
Як мені тепер перетворити це на штаб-квартиру оборони світу?