Розділ 361:
Те, що я розповів Селесті, було нічим іншим, як історією про зростання сили у частині 4.
Шокуюча розповідь про те, як усі обдаровані люди в цьому світі стануть набагато сильнішими, ніж зараз.
— Це тому, що сходження Бога Сонця вже близько?
— Так. Я так вважаю.
Сказав я отак із безсоромним виразом обличчя.
…Насправді все це було результатом власного усвідомлення Селести в оригінальній історії. Посеред хаосу, коли здібності кожного раптово стають сильнішими, Селеста сама виводить правду про те, що сталося.
І ця правда… процес відкриття цієї правди… тепер мав вигляд моєї розповіді їй.
Інакше кажучи, я «спеціально» надаю їй цю інформацію.
А потім…
— Отже, сам Бог Сонця розповів тобі про це?
— Так, саме так, я бездільно сидів удень, і раптово, разом із божественним відчуттям того, що світ оживає, ця інформація виринула в моїй голові, наче я згадав щось, про що забув. Гадаю, це було божественне одкровення.
— Ну… Що ж…
Почувши це, вираз обличчя Селести дивно змінився.
…Природно, цією емоцією було розчарування.
Повідомити мені інформацію, про яку не знала б навіть вона, свята Бога Сонця? Чесно кажучи, навіть найблагочестивіша людина відчула б тут розпач. Навіть священнослужителі — люди.
Звісно, її віра не була настільки слабкою, щоб її можна було легко похитнути чимось подібним, тому все, швидше за все, звелося б до «я просто недостатньо хороша, або у бога є свій задум».
…Якщо її не можна легко похитнути, я можу просто стояти тут і сильно її розхитувати, чи не так?
Я скористався хвилинною паузою в її самоусвідомленні й заговорив, намагаючись підійти до неї тепліше.
— …Не будь такою засмученою. Можливо, Бог передав це мені, тому що це могло б збити тебе з пантелику.
— Що? Ха… Хто каже про те, що я засмучена, все зовсім не так.
Вона відповідає холодним поглядом, наче злегка зачеплена моїми словами.
Навіть якщо ти не засмучена, коли третя сторона вирішує, що ти виглядаєш засмученою, це змушує тебе задуматися: "Я засмучена?".
…Так.
Ось так, повільно, дуже повільно, я створю розкол між нею та Богом Сонця, щоб я міг стати між ними й перехопити її.
— …Хай там як, якщо ти правий, це серйозна справа.
Вона знову на мить заплющила очі, розмірковуючи, а потім знову розплющила їх, прикувавши свій золотий погляд до мого.
— Так. У суспільстві виникне величезне безладдя, купа безстрашних дітлахів, які нічого не тямлять, сп'яніють від власної сили.
Сказав я з лиходійським вишкіром.
Як же я люблю хороші лиходійські репліки на кшталт цієї.
…Насправді, під безстрашними я мав на увазі лиходіїв, а не героїв, але ось так воно і є.
"…."
— Хмм…
Я подивився на Селесту, яка, здавалося, на мить замислилася над моїми словами, і підсвідомо впорядкував свій план.
Ядром частини 4 була інфляція сил. Ця інфляція сил була хорошою лише для могутніх і стала катастрофою для широкої громадськості. Слабші сили ставали сильнішими, а сильніші сили ставали нестримними, що означало, що Селеста, яка сидить прямо переді мною, стане ще могутнішою.
І посеред цього хаосу ось що Селеста вирішила зробити.
Інфляція сил зробила лиходіїв більш чисельними. Світ, де ті, хто був занадто слабким для тероризму, стали сильнішими, і всі вони пробудилися як лиходії.
У тому світі Селеста проголошує себе силою, з якою доведеться рахуватися.
Усі лиходії мусять іти за нею.
Так само, як усі герої належать до асоціації, лиходії теж повинні мати свою.
Це було справжнім виходом «Катедрал» із тіні.
…Оскільки «Катедрал» спочатку складався з найсильніших людей у своїх країнах, то «Катедрал» разом з усіма ними, що став ще потужнішим завдяки інфляції сил, був катастрофою.
Бунтівних лиходіїв розчавлюють, і організація перетворюється на величезну коаліцію лиходіїв, більшу за саму Асоціацію.
Це подія, яка змальовувалася як угруповання, що має бути знищене, і масштабує ворогів Стардаст до глобальних пропорцій.
…До кінця частини 4 оцінка читачів була такою.
[Ні. Але хіба «Катедрал» насправді виявився не таким уже й поганим?]
Логіка звучить приблизно так: світ усе одно був хаотичним місивом із лиходіїв, і «Катедрал» став тим, хто об'єднав їх і приніс порядок.
Ось що сталося в оригіналі, але зараз усе краще, тому що я і мої друзі є частиною «Катедрал», а це означає, що я можу маніпулювати речами зсередини.
Поки я роздумував про це, слова Селести привернули мою увагу.
— …Мені доведеться подумати про це.
Тихо пробурмотіла вона, заплющивши очі.
Потім вона знову розплющила їх і сказала мені з трохи спантеличеним виразом обличчя:
— Що ж… Думаю, я б усе одно про це дізналася, але приємно це знати… Дякую тобі, Егостик.
Я подивився на Селесту, злегка відводячи погляд, і був здивований.
Селеста дякує. Сонце сходить на заході.
…Все ж вона трохи відкривається мені, і це добре. Хоча було трохи кумедно бачити, як я радію звичайній подяці… Мені потрібно завоювати її прихильність, щоб запобігти кінцю світу.
Хай там як, на сьогодні досить.
Я піду зараз, і знову підійду до Селести, коли її розум стане чистішим.
Я вже збирався попрощатися, коли подумав про себе.
— Ха-ха, оскільки ми в одному човні, звісно, я мусив повідомити тобі про це відразу, тож я піду…
— Куди?
Щойно я збирався підвестися, як почув холодний голос у своєму вусі.
Я повернув голову, на мить збентежений, і побачив Селесту, яка, схоже, сама була збентежена, злегка закашлялася й жестом наказала мені сісти назад.
— …Хм. Ти правий, ми в одному човні, віримо в одного бога, і ти мусиш допомогти мені розібратися, що робити. Сідай назад.
— …Е-ем, добре.
Я просто сів назад.
"Що це таке?"
Я не знав, що це, але не хотів ображати її зараз…
"…Так, неважливо. Це навіть добре."
Можливо, мені варто скористатися цією нагодою, щоб запропонувати їй власну ідею щодо розширення «Катедрал».
З цією думкою я відкрив рот.
Цікаво, скільки часу минуло відтоді.
— Давайте тоді так і зробимо.
— Гаразд.
Було вирішено, що я відповідатиму за азійську філію «Катедрал».
"…Сходження Бога Сонця вже близько, і здібності кожного будуть посилені…"
Слухаючи слова Егостика перед собою, Селеста мовчки поринула в думки.
Це була дуже важлива інформація. Вона могла змінити хід розвитку світу.
Що більше вона про це думала, то більше ефектів метелика це викликало в її розумі.
Селеста, як голова «Катедрал», найпотужнішої у світі організації лиходіїв, природно, вміла стежити за ситуацією… настільки, що в її голові одночасно відбувалися різноманітні розрахунки.
— …Мені доведеться подумати про це.
Тож вона пробурмотіла ці слова, занурившись у роздуми. Як правильно вчинити в цій ситуації? Що їй робити?
…Незважаючи ні на що, ця інформація була безцінною, якщо вона виявиться правдою.
Хоча вона не була впевнена, чому Бог вирішив говорити лише з ним, а не з нею…
"Ти ніколи не приходив до мене, окрім як поділитися своєю силою зі мною на самому початку…"
Вона відчула легкий укол роздратування, яке придушила при думці про богохульство, але вона не знала, що якби хтось, хто знає правду про Бога Сонця, почув це, то просто вибухнув би від люті… Бог Сонця ніколи не відвідував Егостика, та й не був у тій позиції, щоб це зробити.
Хай там як, саме завдяки йому вона дізналася про це.
Селеста хотіла подякувати йому.
— Що ж… Я б усе одно про це дізналася, але приємно це знати. Хмм, дякую тобі, Егостик.
…Було трохи ніяково говорити це, і формулювання було дещо дивним, але це було все, що вона могла зробити, аби передати свою щирість.
Насправді це було так невластиво для неї. Для людини, яка завжди перебувала на вершині світу, це був перший раз, коли вона мала рівноправні стосунки… Вони обидва були обрані одним і тим самим Богом Сонця.
Якщо те, що він сказав, було правдою, хай там як…
Саме тоді вона подумала про себе.
— Ха-ха, оскільки ми в одному човні, звісно, я мусив повідомити тобі про це відразу, тож я з вашого дозволу піду…
Ось що вона почула.
І в той момент, коли вона почула ці слова… Вона рефлекторно підвела голову й промовила, сама того не усвідомлюючи:
— Куди?
Слова вирвалися з її рота самі собою й виявилися настільки холодними, що навіть їй самій стало ніяково.
— …Хм. Куди ти збираєшся йти? Ми в одному човні, віримо в одного бога, як ти сам кажеш. Ти мусиш допомогти мені з усім розібратися. Сідай назад.
Навіть думаючи про це, вона відчувала, як у неї стискається живіт.
Вона завжди стояла наодинці на вершині своєї сили й була першою людиною, яку колись обрав Бог Сонця.
Забувши, що їй занадто соромно дивитися йому в обличчя, вона вхопилася за нього.
— Що, якби ми розширили «Катедрал» до міжнародного альянсу лиходіїв замість простої конференції для обміну інформацією?
Вона зловила себе на тому, що киває на знак згоди з його ідеєю, яка засіла в голові.
…Це була хороша ідея, до такого ж висновку вона дійшла б і сама, якби думала досить довго.
"…Зрештою, це корисно…"
Подумала Селеста про себе, тихо.
"Так, це так. Можливо, зрештою, Егостик був посланий Богом Сонця як подарунок для неї."
Сама того не знаючи, Селеста починала вірити йому, потроху… Повільно, але впевнено.