Розділ 360:
Розрив у знаннях.
Коли я знаю те, чого не знають інші, ці знання можна використовувати як зброю.
Інакше кажучи, інформація, якою я володію — "Наближення Бога Сонця посилює всі здібності" — це зброя.
І ця зброя, звісно ж, була спрямована на Селесту.
Оскільки вона є святою, одержимою Богом Сонця, вона може максимізувати цю інформацію.
Тобто для інших ця інформація є зброєю сама по собі, але я можу заговорювати зуби щодо того, звідки я її взяв.
Так. Це якраз посеред мого плану прикинутися відданим апостолом Бога Сонця.
"А! Бог Сонця розповів мені про це. Тобі він цього не казав, чи не так?"
Ось чому я прийшов сюди, до «Катедрал», аби знову зустрітися з Селестою.
Чисто-білий собор, наповнений містичною атмосферою.
Регулярна зустріч лиходіїв, які перебувають на самій вершині у своїх країнах.
Я вже звик до цього місця, яке так багато для мене означає.
Усе було як завжди: ті самі лиходії, те саме знайоме місце, куди вони приходили час від часу, щоб поспілкуватися та отримати нову інформацію.
— Егостик!
— Так. Привіт.
І я теж посміхнувся групі людей, з якими познайомився завдяки цьому «Катедрал».
Катана, лідерка Японії, та Лі Сяофен, лідер Китаю — учасники нашого Східноазійського альянсу лиходіїв.
І
— Ка-ха-ха! Давненько я тебе не бачив, Егостик!
Атлас з'явився в «Катедрал» після дуже тривалої перерви, життєрадісно посміхаючись, як і завжди.
…Чомусь він виглядав трохи більш пошматованим, ніж зазвичай.
Я посміхнувся йому й підійшов, щоб привітатися.
— Давненько не бачилися, пане Атлас. Як ваші справи?
— О так. Так, усе гаразд! Було непросто покришити всіх тих чорних чудовиськ, але я це зробив.
Сказав він із широкою посмішкою.
Атлас не міг прийти в «Катедрал» останні кілька разів, оскільки був зайнятий знищенням монстрів, які вторглися в море. Потім він сказав мені, що дуже шкода, що проєкт розширення моря не вдалося здійснити через боротьбу з цими монстрами.
Потім він зітхнув і звернувся до мене:
— І… Ха-а. Аріель уже проїла мені всю лисину, благаючи дозволити їй знову побачитися з тобою, це мій біль….
Він зітхнув, а я міг лише криво посміхнутися на його слова.
Хай там як, ось так ми довго розмовляли, поки до круглого столу не увійшла жінка.
Жінка з довгим сріблястим волоссям, одягнена в чисто-біле вбрання святої. Селеста йшла в наш бік.
"….."
Вона увійшла із заплющеними очима, як завжди випромінюючи ауру інтелекту.
Ми не бачилися з того часу, як залишалися наодинці в храмі Бога Сонця, і вона була досить милою, коли опинилася повністю позбавленою сил і тремтіла.
Коли я роздумував про це.
— Ну…
"…"
Лиходії навколо мене почали по черзі витріщатися то на мене, то на Селесту, яка щойно увійшла.
Вони, мабуть, чекали на це, адже останнім часом вона починала сперечатися зі мною щоразу, як заходила.
Але того, чого вони очікували, не сталося.
— Давайте розпочнемо зустріч.
Промовила вона своїм звичним чистим голосом.
…Різниця була в тому, що вона взагалі не дивилася в мій бік.
Що за справи?
"……"
Хай там як, зустріч продовжувалася мирно.
Селеста взагалі зі мною не сперечалася…. Ні. Радше вона, здавалося, навмисно мене ігнорувала.
…Хм. Сподіваюся, це не тому, що вона ніяковіє через те, що сталося минулого разу.
Минулого разу ми розійшлися не так щоб погано, але те, як вона зціплює зуби й не дивиться в цей бік, робить це цілком можливим…
У будь-якому випадку, зустріч закінчилася мирно.
…Враховуючи те, що сталося з «Катедрал» після початку частини 4, це, мабуть, був останній раз, коли ми проводили зустріч у мирній атмосфері.
Селеста, тим часом, схоже, не хотіла розмовляти зі мною сьогодні, судячи з того, як її голова була повернута вбік, а очі ні разу не зустрілися з моїми, коли я говорив.
Але я не міг дозволити цьому просто так закінчитися.
— Дякую всім, на цьому зустріч завершено.
І з цими словами Селеста закрила засідання.
— Егостик, ти хіба не йдеш?
— А, так. Нам із Селестою потрібно поговорити.
— …Справді? Ха-ха, не знаю, про що там у вас, але розважайтеся!
З цими словами я розійшовся з ними й зачекав на Селесту, як і зазвичай.
Потім усі вийшли.
Залишилися тільки ми вдвох — Селеста і я.
Вона сиділа там, наодинці й у тиші, із заплющеними очима.
Тільки після того, як усі пішли, вона нарешті заговорила.
— …Що таке?
Чомусь вона була холодною зі мною.
…Звісно, вона поводилася холодно весь час, тож це не виглядало як якась погроза. Якби вона справді не хотіла зі мною розмовляти, то пішла б першою.
— Так, звісно. Я хотів поговорити з тобою про Бога Сонця.
— Хм.
Відповіла вона холодно, все ще сидячи до мене напівбоком.
Я засміявся, відкрив рот і сказав:
— Чи говорив Бог із тобою останнім часом?
— …Ні, а що?
— Ну, тому що Бог знову говорив зі мною днями.
"……."
Я сказав це так буденно, без жодної краплі фальші.
Вона повернула голову, а потім повільно розвернула обличчя повністю до мене.
…Мовчки вона злегка розплющила очі, прикувавши свій золотий погляд до мого, і відкрила рот:
— …Розкажи мені.
Вона ж не зможе встояти перед цим, правда?
Я вишкірився, бачачи, як Селеста зацікавилася моїми словами.
Гаразд, я викладу всі карти.
Після екскурсії храмом Сонця разом з Егостиком Селеста здригалася від збентеження.
"Ух…"
"Ік…!"
"…Та хто, хто каже про хвилювання, це просто про всяк випадок. Це безглуздя."
"Ух…"
Селеста — найсильніша лиходійка у світі, і відтоді як вона пробудила свої сили, вона завжди перебувала в позиції абсолютного домінування… Вона ніколи ні під кого не підлаштовувалася.
І ось вона тут…. Чіпляється за Егостика й покладається на нього, хоча він набагато слабший за неї, видаючи перелякані звуки…
Це був ганебний спогад, який їй хотілося б назавжди стерти зі своєї пам'яті.
"Ха-ха… але принаймні не можна сказати, що я зовсім без вигоди."
Звісно, попри цей ганебний досвід, вона все одно отримала свій зиск.
Вона знайшла реліквію Бога Сонця в храмі й забрала її собі.
І… Якщо відкинути сором.
"…Егостик, отже, ось ти який."
Це також був момент, який змінив її сприйняття Егостика.
Внесок полягав не лише в тому, що він знав розташування храму Бога Сонця, про який вона не відома, але й…
"У нього не було наміру завдати мені шкоди."
Навіть коли вона була слабкою і її можна було вбити одним пострілом, він посміхався й захищав її до самого кінця.
…Його така поведінка викликала неабияке см'ятіння в серці Селести, яка вважала, що якщо ти на вершині й послабиш пильність, будь-хто кинеться на тебе, аби скинути додолу.
Цього було достатньо, щоб змусити її замислитися, чи не може Егостик насправді бути її союзником.
"….."
І ось вона сиділа у своїй молитовній залі, зібравши сріблясте волосся в пучок, але не молилася, а прокручувала в голові думки про Егостика.
…Він стверджував, що є послідовником Бога Сонця, але вона досі не вірила йому з двох простих причин.
По-перше, він за власним бажанням усував творіння Бога Сонця. По-друге, він людина, яка отримала силу Бога Зірок.
Була й третя причина — він завжди так зловісно посміхався, що змушувало її думати, ніби у нього є якийсь прихований умисел… але це здавалося занадто надуманим, тому вона вирішила не брати це до уваги.
Зрештою, саме вона не вірила Егостику й таврувала його як ворога…
"Невже це справді так…?"
Його подальші дії поступово змінювали її думку.
Найбільша причина, чому вона не довіряла йому досі, полягала в тому, що він володів силою Бога Зірок.
Три забуті боги: сонце, місяць і зірки. Серед них, на відміну від вірян бога місяця, які були досить поширені в тіні, інформація про Бога Зірок була вкрай обмеженою. Було дуже мало людей із такими силами.
Найсильнішим володарем сили зірок до цього часу був Ікс-Макіна, але окрім цього вона знала мало. Було кілька людей у Європі та Стардаст в Азії.
У будь-якому випадку, коли людина з силою Бога Зірок стверджує, що є посланцем Бога Сонця, цілком природно ставитися до цього скептично.
Вона думала, що він шпигун, підісланий Богом Зірок.
Але…
"А що, якщо Бог Сонця справді обрав його?"
Вона почала думати інакше.
Можливо, Сонце обрало його саме тому, що він володіє силою Бога Зірок, адже союзник, який став ворогом — це найстрашніша річ, і було б великою допомогою наставити його на правильний шлях.
Ця думка особливо зміцнилася, коли вона побачила колір волосся Егостика.
Хоча вона знала вкрай мало про силу зірок, вона все одно знала більше за більшість людей.
"Звісно, з інформації, що залишилася в книгах…"
Там говорилося, що ті, хто отримав силу Бога Зірок, усі мали блискуче світле волосся.
Однак у Егостика волосся чорне. Попри це, він володіє силою зірок…
"…Це тому, що він осквернений, чи не так?"
Так. Можливо, сила зірок осквернена через те, що він вірить у Бога Сонця.
Це було досить непогане припущення.
Подумала вона про себе, і це її переконало.
"Якщо чесно…"
Отримати ангела Бога Сонця як слугу, знати розташування храму Бога Сонця без її відома, і після цього продовжувати звинувачувати його в тому, що він шпигун зірок… Це було вже занадто, навіть для неї.
Особливо враховуючи, що він навіть не доторкнувся до неї, було очевидно, що він вважає її союзницею…
"Ух…"
…Вона не знала, чому Бог Сонця мовчить із нею, але говорить із ним.
Егостик справді… Чи міг він бути обраним посланцем Сонця?
Вона мовчки роздумувала про це.
…Повноцінне введення в оману, саме так, як Егостик і планував.
Поки вона продовжувала думати про це.
"…Зачекай хвилинку."
…і вона зловила себе на тому, що знову думає про майбутнє, цього разу про те, як Егостик цілує її.
Це не давало їй спати кілька ночей, адже вона думала, що за таких темпів це дійсно може статися…
Коли вона побачила його в «Катедрал» після цього, то зціпила зуби й уникала його погляду. У неї було нав'язливе відчуття, що якщо вона зустрінеться з ним поглядом, то почервоніє…
Звісно, це не зупинило його від того, щоб залишитися й чекати на неї, наче йому було що сказати.
Зрештою вона була змушена протистояти йому й заговорити з ним…. і почула дещо шокуюче.
— …Що?
Саме так. Він сказав, що настане день, коли всі, хто отримав силу Бога Сонця, стануть у кілька разів сильнішими.
І з цими словами він додав:
— Ти все правильно почула.
Він посміхнувся, кажучи це.