Розділ 357:
— …Егостик.
Дах під дощовим нічним небом… там Стардаст тихо звернулася до мене.
— Чесно кажучи, це дивно, чи не так, що я отак раптово поводжуся з тобою?
— …Я спантеличений.
Відповів я, так само спокійно.
…Насправді я був не просто спантеличений.
Я замислювався, чому вона, герой, робить це зі мною, лиходієм. Не просто якийсь герой, а саме втілення справедливості, Стардаст, героїня цього світу.
І наче відповідаючи на моє запитання, Стардаст подивилася на нічне небо й повільно, дуже повільно відкрила рот.
Вона почала розповідати свою історію.
— Спочатку я ненавиділа тебе, тому що ти лиходій, звісно. Я просто намагалася тебе спіймати.
— Але… Коли це було? А. Мабуть, відтоді.
— Того дня, коли ти змусив падати літак.
— Коли я зрозуміла, що не можу це зупинити, я здалася. Ти пам'ятаєш, що ти мені тоді сказав?
Сказавши це, вона подивилася на мене, посміхнулася й промовила:
— …Ти зателефонував мені й сказав, що я зможу це зробити, що я достатньо сильна, аби зупинити його.
Я сказав: "Ти впораєшся. Не дай літаку розбитися."
— Тоді я тобі не повірила. Я думала, як, в біса, я маю це зупинити? Я думала, що ти намагаєшся мене вбити. Але потім ти сказав, що у тебе немає причин убивати мене. Навіщо тобі це, якщо я доповнюю тебе?
"Навіщо мені це робити?"
— Ти доповнюєш мене, тому вперед. Лети туди й рятуй людей. Ти зможеш це зробити, бо ти саме така.
І вона це зробила.
Саме тоді Стардаст нарешті злетіла в небо, зупинивши літак і врятувавши людей.
— Мабуть, справа була в цьому.
— Я почала перейматися тобою більше, ніж будь-коли раніше.
Коли ніхто не вірив у неї, навіть вона сама, я, лиходій, був першим, хто повірив.
З цими словами Стардаст слабко посміхнулася й тихо піднялася.
Її погляд усе ще був прикутий до дощового нічного неба за межами даху, а світле волосся розвівалося на вітрі, і я заворожено дивився на Стардаст, єдине світло в цій темряві.
Стардаст, усе ще у своєму вогкому червоному костюмі героя, вдивляючись у нічне небо, продовжила, не зустрічаючись зі мною поглядом:
— …І… багато чого сталося.
— Корпорація «Хан Ін», що влаштувала масовий терористичний акт, Місячна Шаманка, яка напала на Сеул, демон, що пробудився в Торговому центрі…
Вона подивилася на небо, перераховуючи минулі події одну за одною.
Закінчивши, вона повернулася й зустрілася зі мною поглядом.
— Після всього цього часу, знаєш, що я усвідомила?
— …Що?
— Що ти завжди був поруч зі мною.
Вона подивилася мені прямо в очі, і в її голосі звучала щирість.
— Я більше не можу уявити життя без тебе.
"….."
— …Ха-ха. Смішно, правда? Я, герой, була залежною від тебе, лиходія. Але що я можу вдіяти, якщо це правда.
Ось що вона сказала з посмішкою, яку герой не повинен показувати лиходію.
Зі сльозами на очах вона промовила:
— …Насправді це ти зробив мене такою. Ті завжди кажеш, що ти лиходій, але завжди першим приходиш мені на допомогу, коли я в небезпеці, захищаючи мене з ризиком для власного життя. Ти завжди дбаєш про мене, і ти завжди… Ти завжди був на моєму боці.
"Ти така дівчина, яку я ніколи б не…"
"Я, ти, я…"
— Тепер, без тебе, як. Як я можу жити далі сама…?
Дідько. А-а-а-а-а….
Стардаст зізналася отак, зі сльозами на очах, на тлі дощу, який поступово вщухав.
Потім, слабко посміхаючись, вона подивилася мені в очі й сказала:
— Знаєш, коли ти не влаштовуєш терор, я чекала, коли ти з'явишся. Знаєш, чому я поводилася холодно з тобою наприкінці? Я просила тебе подивитися на мене, бо ти не звертав на мене уваги…
Коли ти сказав мені, що йдеш на спокій, знаєш, як, кхм. Я більше не могла жити без тебе, а ти просто так раптово пішов…
Вона на мить схлипнула.
Потім, наче прийнявши рішення, вона подивилася на мене знизу вгору й сказала з більшою впевненістю в голосі, ніж раніше:
— ….Тож я зізнаюся тут.
Ось так сонце зникло за горизонтом.
Це був вечір, коли не було видно навіть місяця… лише тло з незліченних зірок на нічному небі.
Стардаст зробила крок ближче до мене.
Вона подивилася мені в очі, посміхнулася крізь сльози й зізналася:
— Я кохаю тебе, Егостик. Я хочу, щоб ти залишався зі мною назавжди.
"……"
І ось так просто вона зізналася мені з тихою посмішкою на обличчі, наче відпустивши все інше.
…Слухаючи зізнання Стардаст.
"…Як же так сталося?"
…Я відчув укол провини.
Очевидно, це не було моєю метою.
Моєю метою було бути лиходієм, щоб підняти мою героїню, Стардаст, на саму вершину.
Моєю метою було бути її головним ворогом, щоб змусити її переступити через мене.
Я мав бути її головним ворогом, щоб вона наступила на мене й піднялася вгору… і я мав бути її ворогом, щоб вона росла як герой…
"…Де я припустився помилки?"
Чи було помилкою зближуватися з нею як лиходій із самого початку?
Чи варто було мені втручатися щоразу, коли вона опинялася в небезпеці?
…Чи слід було уникати того, щоб проводити з нею так багато часу?
Це не мало значення.
…Одно було напевно: по дорозі я зробив величезну помилку.
І ця помилка повернулася, щоб наздогнати мене так, як я ніколи не міг собі уявити.
Справжня героїня стояла наодинці посеред найруйнівніших обставин, але через мене вона стала залежною від мене.
Я якийсь час страждав, думаючи про це.
"……."
Наче прагнучи моєї відповіді…. Переді мною, на тлі нічного неба, вона дивилася на мене зі знервованим виразом обличчя…
Стардаст пильно дивилася на мене своїми блакитними очима, тендітна й нетипово для себе героїчна, тож із певним усвідомленням я мусив це визнати.
"….Так."
Саме так.
Стардаст, яку я бачу перед собою зараз, — це не та сама Стардаст, яку я знав в оригіналі.
Вона була змінена мною, Егостиком.
Героїчна Стардаст, яку я знав, залишалася лише в моїх спогадах.
Подумав я про себе…. А потім подумки вишкірився.
"Інша."
Стардаст з оригіналу в моїй пам'яті та Стардаст переді мною безумовно були різними.
…Але яка різниця?
Зрештою, мені подобалася не Стардаст у моїх спогадах, мені подобалася Стардаст у реальності.
Зрештою я не міг не любити Стардаст. Я був її фанатом.
Сперечатися з нею, битися з нею, об'єднувати сили, щоб перемагати інших лиходіїв.
Людина, яка завжди ставила справедливість на перше місце й ніколи не вагалася, коли треба було рятувати інших.
Зрештою моє захоплення не змінилося, тому я був готовий прийняти її в будь-якому вигляді.
До цього часу я завжди намагався триматися від неї подалі.
Моя присутність могла збентежити й зашкодити їй.
Я завжди придушував свої почуття, відштовхував її.
…Але.
Якщо я потрібен їй, якщо перебування поруч із нею доповнює її, я більше не вагатимуся.
Я більше не приховуватиму свого серця…. Я добровільно стану на її бік.
— …Я розумію.
Я підвівся, витер її сльози своєю рукою й притис її до своїх обіймів.
Наче обіцяючи їй і водночас заявляючи самому собі, я також серйозно відповів:
— Я більше ніколи тебе не покину, я завжди буду поруч із тобою, якщо ти цього хочеш.
— …Справді?
— Так.
Засміявшись, я сказав їй.
— …Хіба я не обіцяв тобі, що буду твоїм головним ворогом?
— Хіба головні вороги можуть кидати героїв?
— …Я вже йшов.
Коли я це кажу, вона відповідає ображеним голосом.
— Ну…
…Я на мить замовкаю.
Їй потрібна хвилина, щоб зібратися з думками, а потім вона каже крізь кашель:
— Насправді я думала повернутися. Просто в мене не вистачало духу сказати тобі.
Я подивився в її блакитні очі й заговорив із щирістю в голосі.
…Це не було брехнею. Я збирався повернутися як лиходій під прикриттям голови корейського філіалу «Катедрал». Я просто керуватиму з-за лаштунків замість того, щоб вести за собою з передової…
Хай там як, у відповідь на мою заяву Стардаст пробурмотіла в моїх обіймах, усе ще дуючись:
— Я тобі не вірю.
— …Я доведу це.
Сказав я.
Вона ще сильніше притислася до моїх обіймів, її світле волосся спадало навколо обличчя, поки вона дивилася на мене знизу вгору своїми блакитними очима.
Я зрозумів, що мушу робити далі.
……
Під зоряним нічним небом я злегка нахилив голову, все ще притискаючи її тіло до свого.
"….."
Водночас Стардаст заплющила очі, наблизивши своє обличчя до мого.
Ось так просто ми поцілували один одного.
— Ммм…
Холод її костюма відчувався моєю рукою, контрастуючи з теплом моїх обіймів, які зігрівали її.
Коли я цілував Стардаст, міцно тримаючи її в руках, наче вона не збиралася мене відпускати, я подумав про себе: "Досі…"
Я думав, що потрапив у цей світ і став лиходієм, одержимим героями.
Але ні… Я не став одержимим героями лиходієм.
Я, сам того не знаючи…. Став лиходієм, яким одержимий герой.