Розділ 354:
Коли Егостик пішов на спокій, Стардаст була спустошена.
Саме тоді вона усвідомила, що почала занадто сильно на нього покладатися.
Він завжди стверджував, що є лиходієм, але завжди першим приходив їй на допомогу, коли вона опинялася в небезпеці. Що це завжди було полегшенням — бачити, як він посміхається їй, як і завжди.
…і що вона хотіла б мати такого Егостика поруч назавжди, але потім він пішов.
Одного дня, раптово, він сказав, що вона більше його не потребує.
Це було нісенітницею, він усе ще був їй потрібен.
Вона не могла уявити, що тепер його не буде поруч.
Якийсь час Стардаст перебувала в стані шоку.
"Чому він пішов так раптово, що я зробила не так, що зі мною не так?"
І все ж, у глибині душі вона вірила, що колись він повернеться, і вона матиме шанс побачити його знову.
Потім вона почула новини.
"Егостик, він помирає."
…Що?
Спочатку вона не повірила.
Ні, вона не могла в це повірити. Він був такий здоровий, і раптом…
…Зачекайте хвилинку.
Він у порядку?
Тільки тоді вона згадала.
Якщо подумати, Егостик ніколи не був здоровим.
Він прийняв удар ножем у живіт від монстра заради неї самої й був увесь у крові.
…а потім ще й той факт, що час від часу він блював кров'ю.
"Цікаво, чому я не помітила."
Якщо замислитися, знаки були завжди.
Те, як він завжди важко дихав після кількох телепортацій, те, як він діяв так сміливо, наче віддавав своє життя.
Це було чимось, що він не зміг би зробити, якби не збирався померти, якби не був упевнений у власному смертному вироці.
Якщо він помирав, усе, що раніше не мало сенсу, тепер ставало зрозумілим.
Чому раптовий відхід на спокій? Він не хотів оголошувати про свою смерть.
Чому він поводився так, ніби забув усе, що сталося у в'язниці? Він знав, що скоро піде, і не хотів завдавати їй болю.
Коли я подумала про це в такому руслі, усе набуло більшого сенсу.
І...
У той момент, коли вона це усвідомила, Стардаст відчула, як глибоке почуття розпачу охопило її.
— Ах… Ах, ах…
І відтоді щось, здавалося, зламалося всередині неї.
День починався як зазвичай.
Вона одягала свій червоний костюм, її світле волосся було причесане, і вона летіла крізь повітря, б'ючись із ворогами.
Усе було як завжди…. якщо не рахувати того моменту, коли починаєш сумніватися в тому, що робиш.
"Я вбила його."
Іноді ці слова лунали у вухах Стардаст.
Якби вона з самого початку знала, що він хворий, вона могла б ставитися до нього краще.
Я могла б розповісти йому про свої почуття замість того, щоб поводитися холодно.
Я могла б сказати йому, що хочу бути з ним довше.
Вона нічого не зробила.
…Егостик, він зробив усе для мене до цього часу.
Що я зробила для нього?
Цей біль просто продовжує накопичуватися.
Я хотіла вибачитися.
Якби я коли-небудь побачила його знову, я хотіла б сказати йому: "Мені шкода".
"Я вбила його."
Якби я могла вчинити краще.
Якби я могла зробити все інакше.
…якби я могла побачити його ще один раз.
Мені взагалі не слід було ревнувати з самого початку.
Яка шкода в тому, щоб бути разом? Тобі потрібно дивитися лише на себе, коли він із тобою.
Вона шкодувала про все й була настільки емоційно виснажена, що аж доходила до думки, ніби вбила його.
І ця думка доходила до крайнощів.
"…Якщо я вбила його, чи варта я того, щоб жити?"
Іноді, коли в неї йшла обертом голова, вона думала про це, сама того не усвідомлюючи.
"Я проведу решту свого життя, захищаючи людей", — вирішила вона.
Я не могла згадати жодної людини, якій би я подобалася, яка б подобалася навіть мені.
…Ось як воно є.
Саме тому вона відгородилася від усіх і зосередилася на тому, щоб бути героєм.
Минуло пів року з моменту смерті Егостика.
Тепер вона діяла агресивно, наче жертвувала своїм життям, як Егостик.
Вона більше не мала причин жити.
— Хух…
Наступного дня вона стояла на виступі сусіднього даху, притулившись спиною, щойно провівши день за переможним боєм над черговим лиходієм.
…Важко.
Стардаст зітхнула й відкинулася назад на даху з мертвими очима, думаючи про Егостика так само невимушено, як і завжди.
Раптова думка змусила її повернути голову.
Там було помаранчеве сяйво заходу сонця, яке повільно сідало, забарвлюючи небо в жовтий колір.
Поки вона спостерігала, то раптом відчула, як певна емоція, яку вона вже забула, накотилася на неї.
Чомусь… це було так, наче вона вже бачила цю сцену раніше, разом з Егостиком.
У той момент, коли вона подумала про це, з тріскучим болем у голові вона щось згадала.
— Ух…!
"…Це не буде кінцем."
Голос раптово пролунав у її вухах.
Разом із цим вона згадала щось, сама того не усвідомлюючи.
Чомусь вона згадала те, чого не було.
"Навіть якщо ■■ повернеться назад, це будемо тільки ми двоє."
"Люди не змінюються."
"Колись ми зможемо поговорити отак знову."
— Ух…!
Що, в біса, це за спогад? Я абсолютно впевнена, що цього ніколи не траплялося.
Чому цей образ у мене в голові?
Ось вона, схопившись за голову від болю, а її обличчя чомусь слабко посміхається.
Вона згадала його останні слова.
"Не плач."
— Ах…
І коли вона згадала це повністю.
Вона стояла перед заходом сонця і виявила, що сама того не знаючи, плаче.
Її щоденна рутина не змінилася, хоча вона згадувала дивні сцени, схожі на сни, яких не пам'ятала.
Тільки думка про те, що вона більше не хоче жити, ставала сильнішою, але реальність не залишала її в спокої.
[Стардаст! Це надзвичайна ситуація! Гігантський монстр зараз поглинає весь Сеул…!]
— Я вже в дорозі.
З цією короткою відповіддю вона розвернулася на підборах і полетіла геть із крижаним обличчям, яке стало більш звичним, ніж будь-що інше.
Цього разу в Сеулі з'явився гігантський монстр.
Їй сказали, що він розміром майже з цілий регіон і що він ковтає кілька міст, тому вона летіла тихо, але швидко до цього району.
Їй не довелося довго летіти, перш ніж вона помітила його.
"…Він справді великий."
Він виглядав як витягнутий дракон, наполовину закопаний у землю.
Його напівпрозоре тіло барвисто світилося, наче кольоровий туман, поки він проходив крізь місто.
Хоча він не завдавав прямої шкоди, можливо, через те, що був прозорим, він здавався небезпечним для кожного, хто його бачив, піднімаючись вище за гору, яку було видно здалеку, і рухаючись із тілом, більшим за кілька міст разом узятих.
Він був прозорим, схожим на колючого їжака, видіння блідо-жовто-рожевого та синього кольорів, із десятками коштовних каменів перед його дивними очима.
Дивне видовище, якого навіть вона ніколи раніше не бачила.
Стардаст трохи насупилася, але не більше.
Її серце вже було зношеним і пошматованим, нездатним виявляти багато емоцій до будь-чого.
"Цікаво, куди вдарити."
Поки вона перебувала в повітрі, мовчки оцінюючи ситуацію.
— Ка-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!!
"…Що це?"
Раптово прозорий звір, який до цього рухався мовчки, почав скручувати своє тіло з болісним стогоном.
Незабаром після цього він видав жалібний крик.
_Дзинь!_
А потім, наче скло, що розбивається, його тіло почало розлітатися на шматки.
Посеред усього цього безумства з монстром, який раптово з'явився й сам себе знищував, вона зрозуміла, що хтось його розтрощив.
Тіло монстра почало розлітатися на шматки, починаючи з голови.
"…Хто?"
Ви хочете сказати, що я не єдина тут, хто здатний перемогти такого звіра?
Цього не може бути. Якщо хтось і є, то він точно не на боці Асоціації.
Мені потрібно самій побачити, що це таке.
З цією думкою вона полетіла вперед із холодним виразом обличчя.
У цьому синьому й рожевому тумані те, свідком чого вона стала.
Усе сталося занадто раптово, вона побачила,
— Кх-х. Хух… Ах.
— Га…?
Когось, кого вона думала, що ніколи більше не побачить.
— Хах…. Мені було важко з ним розібратися, ха-ха.
Когось, про кого вона думала щоночі й водночас була впевнена, що він мертвий.
Когось, кого вона так сильно хотіла побачити, але усвідомлення того, що вона ніколи їх не побачить, змушувало її страждати від туги.
— Ах…
— …Ха-ха, чому ти так виглядаєш, цок, цок. Я сказав, що йду на спокій від тероризму, але я ніколи не казав, що не займатимуся іншою діяльністю. Ха-ха-ха…
Той, заради кого вона була готова зробити все що завгодно, аби лише побачити його усміхнене обличчя ще один раз.
Це був він.
Тепер він був перед її очима так раптово, виглядаючи так само, як і завжди.
Чоловік, на якого вона чекала.
Егостик привітав її з посмішкою.
— Вітаю, Стардаст. Давненько не бачилися.
— Хм…
Вона зрештою розплакалася.