Розділ 352:
Днями я сказав усім своїм колегам.
Зараз ми відпочиваємо, але відтепер нам доведеться працювати без упину, тому що ми ось-ось натрапимо на чергове роздоріжжя.
Це роздоріжжя — частина 4, фінальна стадія оригінальної історії з чотирьох частин… і фінальний акт, який закінчився знищенням людства, кульмінацією руйнування.
Насправді, якщо згадати оригінал, там не було перепочинку. Я б сказав, що сюжет там закручений дуже щільно. Не було часу навіть зітхнути, а події відбувалися безперервно.
У випадку з частиною 3 перша половина була присвячена боротьбі з брамою, відкритою Місячною Церквою, а друга половина складалася з великої втечі Со Ін та битви з босом — Виконавцем Бажань. Середина ж була заповнена дрібними лиходіями та різними подіями.
І щойно це закінчилося, одразу розпочалася четверта частина.
"Але зараз усе інакше."
Як бачите, жодних великих проблем не виникло. У Кореї панує абсолютно мирний стан справ.
І причина в тому, що з брамою для першої половини частини 3 я розібрався ще наприкінці частини 2.
Я заблокував надважливу другу половину з Великою втечею і вбив Виконавця Бажань заздалегідь.
Інакше кажучи, я виконав усю роботу наперед, тому в мене є трохи більше часу, ніж було в оригіналі.
…Насправді, це, мабуть, єдиний час, коли я буду вільний перед фінальною битвою.
І я вже розповів про це всім.
Хай там як, суть у тому, що…
Якщо Сен Джаянг попросила мене погуляти з нею в якийсь день, у мене не було жодних причин відмовляти.
…Звісно, мені все одно потрібно підготуватися до того божевільного лиходія наступного тижня. Що ж… Завтра я цим займуся, так.
У будь-якому випадку, саме з цієї причини я стояв на вулиці разом із Сен Джаянг.
— Ну ж бо. Ходімо.
— Куди ми йдемо?
— У манга-кафе. Я завжди хотіла туди сходити.
Я вирішив, що оскільки сьогодні гуляю з Сен Джаянг, то робитиму все, що вона забажає.
Але манга-кафе… Я давненько цього не чув. Чи там ще залишилося бодай одне?
Я замислився, чи є взагалі сенс кудись іти, адже Со Ін побудувала ціле манга-кафе в нашому сховищі, але я не міг не кивнути, коли вона сказала, що там продають їжу.
…Це трохи дивно — йти в манга-кафе, поки світ перебуває на межі знищення, але якого біса. Все одно зараз або ніколи.
Хай там як, щоб дістатися туди, ми вдвох ішли вулицею.
Я йшов по вулиці й думав…
"…всі дивляться в наш бік?"
Виявилося, що люди під час ходьби часто кидали погляди в бік Сен Джаянг.
Спочатку я подумав, що це через її фіолетове коротке волосся, яке сильно виділялося, але коли я помітив, що на неї дивляться суто чоловіки, то зрозумів, що є інша причина.
…Ну, в оригінальній історії згадувалося, що в неї був таємний кумир, коли вона була лиходійкою.
Навіть попри те, що вона йде, заховавши руки в кишені свого худі, в її млявих манерах є щось таємниче….
— Ой… Ноги болять.
Вона, здавалося, взагалі нічого не помічала, дивлячись у порожнечу.
Спостерігаючи за тим, як вона йде, я мовчки подумав про себе.
"…Отже… я їй подобаюся, правильно?"
Принаймні, так сказала Су Бін.
…Чесно кажучи, я все ще не міг у це повірити, особливо від когось іншого, але від Сен Джаянг.
Вона завжди була любителькою пожартувати, але невже я їй подобаюся?
Можливо. Якби я їй не подобався, вона б не прихоходила в моє ліжко й не просила пограти з нею…
Я йшов із Сен Джаянг, коли подумав про це.
— Кя-а-а-а-а-а-а!
— …?
Раптом із вулиці долинув крик.
Я подивився туди, щоб дізнатися, що відбувається.
_БАХ-_
Знявся дим, і біля будівлі он там щось відбувалося.
Це був чоловік у чорному комбінезоні, окулярах для басейну та капелюсі, з вогнеметом за спиною, який вивергав вогонь, а навколо нього на шаленій швидкості розбігалися люди.
Перед обличчям такого несвоєчасного терору з боку лиходія я схопив Сен Джаянг за руку й потягнув за собою, і ми в паніці зупинилися за провулком, спостерігаючи за цією сценою.
— О. Сталося щось забавне?
Раптово запитала мене Сен Джаянг із легким рум'янцем на обличчі, розплющивши свої напівзаплющені очі.
І я теж стояв нерухомо, спостерігаючи за сценою.
…Тепер, коли я бачу цю ситуацію, я знову усвідомлюю, наскільки громадяни цього світу звикли до подібного тероризму.
Щойно він з'явився, усі впорядковано втекли на повній швидкості, так що в околицях не залишилося жодної людини.
Думаю, вони вже звикли до такого типу лиходіїв, і навколо нікого не було: ніхто не кричав, ніхто не знімав на мобільні телефони, ніхто… Там просто нікого не було.
Це дивне видовище — бачити людей, які йдуть вулицею приблизно через три пішохідні переходи, і ніхто не звертає на це уваги.
…Для зайнятої сучасної людини лиходій — це просто перешкода, яку потрібно обійти.
— Хе-хе-хе, вони всі розбіглися в страху переді мною, як смішно!
Хай там як, я продовжував ховатися за провулком, спостерігаючи, як цей покидьок радіє, підпалюючи вулицю наодинці. …У мене були б неприємності, якби він раптово підпалив будівлю. Хоча я впевнений, що всі вони все одно втекли…
— Тому що ми цього не зробили?
Каже Джаянг, викликаючи фіолетовий вогонь у своїх руках.
— Е-ем. Зачекай…
Я зупинив її й поки що просто спостерігав за ситуацією.
Зрештою, герой скоро буде тут, і все буде гаразд…
Зачекай.
"Не може бути, невже прийде Стардаст?"
Подумав я, і відчув, як серце підскочило до самого горла.
…О ні. Я не очікував побачити її так раптово.
…Давай залишатися спокійними. Мені просто потрібно буде подивитися на атмосферу здалеку.
Сен Джаянг подивилася на мене, коли я глибоко вдихнув.
— Хм?
Вона хитро посміхнулася мені й промовила млявим голосом, наче щось помітила:
— Чому ти думаєш про іншу дівчину, коли я поруч із тобою…?
Кажучи це, вона полоскотала своїми пальцями мою руку, яку все ще тримала.
— Не буду.
Хм.
Після цього я не знаю, скільки хвилин чекав разом із Сен Джаянг, яка продовжувала тикати в мене пальцем.
Досить скоро примчав герой.
— Ти. Ха-ха-ха-ха!
…На жаль, це була не Стардаст.
Це був, ймовірно, якийсь інший герой класу B або C. Можливо, це через те, що цей лиходій просто вивергав вогонь без жодних здібностей, але якби той вогнемет був трохи менш потужним, поліція могла б упоратися з ним самотужки.
Хай там як, я вже збирався йти, коли зрозумів, що мене помітив синьоволосий герой у білому плащі.
— Зачекай…
Хіба це не логотип нашої корпорації «Юсон»?
Підтвердивши це, я знову кинув на нього погляд.
…Я його не впізнаю, тож припускаю, що це таланти четвертого покоління, яких ми тренували відтоді, як я пішов.
Юсон ПВК — це група людей зі здібностями класу B або нижче, які захищають нашу країну. Схоже, він був учасником Его Сквад. Схоже, вони захищали країну отак по всій території, навіть коли я не звертав на це уваги.
"…Якщо подумати, минуло чимало часу відтоді, як я бачив дітлахів із Его Сквад."
Мені доведеться розшукати їх наступного разу.
З цією думкою я витягнув Сен Джаянг, яка все ще тиснула на тильну сторону моєї долоні, з провулка.
— Ходімо.
— Хм. Думаю, ти був розчарований тим, що Стардаст не прийшла?
— ….
У манга-кафе я відчув збентеження й сказав:
— …Чи саме такими раніше були манга-кафе?
— Хмм. Усі новіші манга-кафе саме такі.
Замість того щоб читати на відкритому просторі, там були кімнати, і ви брали комікси напрокат на стійці реєстрації та несли їх у свою кімнату для читання.
…Проблема була в тому, що кімната виявилася занадто малою.
Тому я сказав:
— Можливо, нам варто сісти окремо.
— Що ти маєш на увазі…? Ми можемо сидіти ось так.
Тож Джаянг спочатку посадила мене, а потім сіла на мене зверху.
— Читай зі мною.
У відповідь вона схопила один із коміксів, які принесла з собою, поврушилася в моїх обіймах і почала читати. Її ментальний світ — це те, чого я досі не розумію…
Я не міг не зітхнути позаду неї й почав читати комікс разом із нею.
Я почувався трохи дивно, коли вона заховала мої руки в кишені свого худі, тому що мої руки заважали, і в мене було відчуття, наче я обіймаю її, але на середині комікс виявився цікавішим, ніж я думав, тож я не дуже звертав на це увагу. Це як обіймати улюблену м'яку іграшку, тільки м'якшу.
— Ммм…
…Насправді Сен Джаянг з середини стала більш сором'язливою. Щоразу, коли я ворушив рукою, її вуха злегка червоніли, і вона здригалася, час від часу мурчачи, наче я обіймав велику кішку.
— Тобі незручно, хочеш, я відсунуся?
— Ні, мені зараз зручно.
— Справді?
— Ага. О, і мені це подобається.
— Га?
— Мені подобається.
Вона раптово повертає голову, дивиться мені в очі й говорить це.
Я на мить приголомшений, чуючи, як вона говорить це, притиснувшись спиною до моїх грудей, на відстані подиху.
— Ця поза.
— …..
На її наступні слова я розслабився.
— А що, про що ти подумав?
Побачивши вираз мого обличчя, вона вишкірилася й відповіла:
— Я не знаю.
…Ух.
— Ей.
— Ні. Зачекай! Хе-хе. Пф-ф-ф, ні, я просто жартувала, серйозно!
Я запустив руку в її капюшон, щоб полоскотати її від розчарування, і вона затамувала подих.
— Ха, ха, ха.
Перевівши подих, Сен Джаянг знову повернула голову вперед і заговорила тихим голосом:
— …Ну, і ти мені теж подобаєшся.
— …..
— Хм. Ти збентежишся, якщо я скажу це знову.
Сказавши це, Сен Джаянг знову зосередилася на манзі.
Я обняв її й продовжував читати разом із нею ззаду….із легким почуттям провини.
Для довідки, після повернення додому Чхве Се Хі вилаяла мене за те, що я гуляв тільки з Джаянг…