Розділ 351:
Після того як справи з Селестою були відкладені, я повернувся і знову почав займатися звичними речами.
— Кху-к.
Перед цим я витер кров із рота. Хах, минуло так багато часу відтоді, як я використовував свої телекінетичні сили всередині храму Бога Сонця, і я знову стікаю кров'ю…
Хай там як, я виконував свою роботу.
…Звісно, усе це добре, але найбільше мене цікавило інше.
"Ні, Стардаст, що насправді з тобою відбувається останнім часом?"
Світ цими днями дуже турбулентний. Якщо послухати новини з усього світу, то можна почути, що лиходій захопив столицю якоїсь країни, або що економіка держави була зруйнована безперервним тероризмом. Інші лиходії зовсім не такі, як Катана…
Хай там як, можливо, саме тому корейські новини, схоже, намагаються показувати якомога більше лише обнадійливих речей про свою країну. Тобто вони щойно показали героїню Стардаст і почали рекламувати: "У Кореї безпечно, народ!".
У реальності Стардаст настільки вправно вибивала дурь із лиходіїв, що не було про що турбуватися. Однак…
"…дивно."
Це не могло ввести в оману мої очі експерта зі Стардаст.
Стардаст, яку я бачив на екрані останнім часом, була дивною.
У неї завжди був кам'яний вираз обличчя, але останнім часом вона стала ще більш витончено безпристрасною.
Ба більше, вона виглядала втомленою. Точніше, вона здавалася порожньою, наче втратила свою мету й просто знищувала лиходіїв за звичкою.
Стардаст…
"…робить щось настільки саморуйнівне."
Подумав я про себе з ручкою в руці, із серйозним виглядом вдивляючись в екран.
Це було дещо, до чого я був більш чутливим як спостерігач за Стардаст, не лише як експерт із неї, а як людина, яка бачила її від першої особи через оригінальну історію.
Наприклад, просто спостерігаючи за цим відео сьогодні, я думав:
[О ні, поруч лиходій, який вивергає полум'я! Думаю, саме так він намагається триматися на відстані від Стардаст… Поки ми говоримо, Стардаст просто летить прямо крізь вогонь!]
Коли ворог вивергає полум'я, Стардаст летить прямо крізь нього.
…Зазвичай вона б ніколи так не вчинила.
Вона б відступила, подивилася, чи можна обійти вогонь, і якщо так, то обійшла б його, а якщо ні, то зачекала б мить, поки він вщухне, перед тим як кинутися в атаку.
Але вона цього не зробила, і коли полум'я насунулося, вона пройшла прямо крізь нього.
Звісно, будучи сильнішою дівчиною, вона не постраждала надто сильно… але проблема в тому, що така поведінка повторюється знову і знову.
"….."
Я пильно дивився на неї, підперши підборіддя рукою, і мовчки міркував.
…Громадськість, побачивши її такою, подумала б: "Ах, якою відважною стала Стардаст!".
Але я знав краще. Я знав, що те, що Стардаст робила останнім часом, було свого роду нанесенням собі шкоди. Вона знову і знову робила ризиковані речі, наче смерть її зовсім не лякала. Це було майже так, ніби вона втратила волю до життя.
І подібні дії вже траплялися в оригінальній історії.
"…Коли померла її найкраща університетська подруга Кім Чхе Хьон, вона на короткий час впала в лють зі сльозами на очах і демонструвала таку радикальну поведінку."
Проблема в тому, що та не померла, але останнім часом Стардаст поводиться саме так.
Для цього не було жодного тригера, і вона була відносно нормальною відтоді, як я пішов на спокій, а потім раптом останнім часом почала так діяти.
"Що сталося?"
Запитав я себе, а потім покрутив головою.
"Так. Мені слід розпитати про це когось із близьких Стардаст."
З цією думкою я вихопив мобільний телефон і набрав один номер.
— Гей, Соль А, чим займаєшся?
Лі Соль А, голова корпорації «Юсон».
…Я зайшов до її кабінету й привітався з нею, яка порожнім поглядом вдивлялася в один зі стосів паперів перед своїм робочим столом.
— Гей, Лі Соль А, чим займаєшся?
— …А, Даїн!
Вона підвела голову на мої слова, широко посміхаючись, наче чекала на мене, потім підписала документ, відкинула його вбік і підвелася.
— Ха-ха. Ти прийшов?
— Ага… Але ти виглядаєш трохи зайнятою?
— А. А-ха-ха-ха-ха, так. Життя нелегке.
Відповівши мені з цією посмішкою, вона просто плюхнулася на диван перед невеликим столиком для гостей, що стояв у центрі кабінету, закинувши ноги на підлокітник.
— …Ти в порядку?
— А-а-а-а. Я в нормі, якщо не рахувати того, що трохи зайнята… Ну, ні, насправді я до біса зайнята, і мене бісять мудаки… А так я в порядку.
Лі Соль А, яка посміхалася й говорила отак, нікому б не здалася людиною, в якої все гаразд.
Навіть попри те, що вона посміхалася, вона виглядала майже виснаженою.
Особливо зараз — вона закинула свій звичний діловий костюм із краваткою й одягла футболку, розвалившись на дивані й сміючись як дика божевільна, зовсім не схожа на голову великої компанії.
Мабуть, їй зараз важко доводиться…
Я залишив її в спокої й повернув голову до телевізора, який працював сам по собі у великому кабінеті.
На екрані транслювали голос Лі Соль А.
Там Лі Соль А стояла за трибуною перед сотнями людей у костюмах та репортерів, виголошуючи промову.
[Ми, корпорація «Юсон», працюватимемо разом у міру наших найкращих можливостей для захисту економіки, безпеки, політики, дипломатії та миру в Кореї та Східній Азії, і з цією метою ми спершу оголошуємо наш трирічний план економічного зростання…]
Рухомий рядок внизу під Лі Соль А сповіщав: [[ТЕРМІНОВІ НОВИНИ] Корпорація «Юсон» фактично офіційно заявляє про втручання у внутрішні справи?]
— Що, ти тепер збираєшся просто заперечувати, що поглинула Корею?
На моє запитання Лі Соль А, яка сиділа на дивані, закинувши ноги на підлокітник і бавилася в руках крижаними кристалами, відповіла:
— А-ха-ха, ну так. Думаю, я більше не можу цього приховувати. Я пов'язана з іншими країнами, а медіа та суспільна думка все одно на моєму боці, тож це не має значення.
— Але ти чіпаєш це новинне агентство? Вони називають це втручанням у внутрішні справи.
На моє запитання Соль А криво посміхнулася й відповіла млявим голосом:
— О, це я теж наказала їм зробити. Незручно, коли є подібне місце, бо якщо ти занадто сильно їх придушиш, може спалахнути опозиція, але вони все одно всі на моєму боці, тож я змушу їх повернутися до мене.
— Аха…
— Мені доведеться потроху навчити цю країну, хто тут бос.
…У Соль А був план, чи не так?
Я кивнув, а потім, відчувши раптову незручність, витягнув із кишені хустинку й закрив рот.
— Кху-к, кху-к.
Я відчув гіркий присмак крові в роті й витер її об хустинку.
Хух, добре, що я здогадався взяти з собою хустинку. Я занадто сильно перенапружився минулого разу, почуваючись бійцем S-класу в храмі Бога Сонця.
"….."
Лі Соль А, яка наполовину піднялася з дивана, пильно дивилася на мене із суворим обличчям.
…І я, без потреби зщулившись від цього видовища, відкрив рот і змінив тему.
— О, це нічого. Хай там як, отже… причина, чому я тут. Стардаст.
Колір її обличчя потемнішав ще більше при моїй згадці про Стардаст.
Я заговорив, відчувши щось у виразі її обличчя.
— …Вона поводиться трохи дивно останнім часом, щось сталося?
Вона зітхнула, відводячи погляд на моє запитання.
…Потім вона подивилася на закривавлену хустинку, яка все ще була в моїй руці, і зітхнула ще раз.
— Ха-ха… Менше з тим, Даїн, ти впевнений, що з тобою все гаразд?
— Я в нормі.
— Подивися мені в очі й дай чесну відповідь, Даїн, ти помираєш?
— …Що ти маєш на увазі?
Після того як вона так довго сперечалася зі мною про моє здоров'я, вона нарешті зрозуміла, що я не помираю, і зітхнула.
— …Стардаст, ха-ха…. Я не знаю. Егостик, ти сам зможеш дізнатися про це пізніше.
— …Добре.
Я кивнув, поки вона знову вляглася на диван, затуливши очі руками й виглядаючи так, наче їй є що розповісти.
…Я все одно скоро знову побачу її. Можливо, мені вдасться дізнатися, якщо я подивлюся на неї тоді.
Хай там як, обмінявшись із нею ще кількома словами, я пішов.
— І не дивуйся, якщо десь наступного тижня в Сеулі з'явиться якийсь дивак.
— Е-ем… Що це за дивак? Це не якась там катастрофа чи типу того?
— Є дещо.
Я зробив їй останнє дружнє попередження.
Чи було краще виявитися правим, ніж помилятися?… Чи все було навпаки?
І з цими словами Егостик пішов.
— Хух…
Усівшись назад у своє крісло, вона замовкла, занурившись у думки.
Насправді вона знала теперішній стан Стардаст.
…Що вона була в такому стані через те, що думала, ніби Егостик помирає.
Але вона не могла заспокоїти її, тому що…
"Ти впевнена, що він не помре…?"
Бо вона сама не була впевнена від самого початку.
Насправді він і сьогодні кашляв кров'ю, але, за його словами, він не помирає, тож…
"Можливо, якщо ви двоє зустрінетеся особисто, ви досягнете прогресу."
Дивлячись у вікно на небо, пробурмотіла вона собі під ніс.
…поки не згадала, що у неї все ще повно роботи, й усвідомила, що сьогодні вона поспала менше двох годин.
Хай там як, тієї ночі я повернувся і думав про те, що робити далі.
Я подумав: "Добре. У нас усе ще є час до наступної події, тому давай відпочинемо й подумаємо про це до післязавтра".
Я зробив такий висновок і ліг спати.
Наступного дня я прокинувся з важким відчуттям.
— Прокинувся?
— Ух…
На моєму животі сиділа Сен Джаянг і пильно дивилася на мене.
…Вона, мабуть, знову забралася в ліжко протягом ночі, тож я не здивувався.
— …М-мм… що не так?
— Нічого.
Сказавши це, вона подивилася на мене своїми фіолетовими очима й промовила:
— Сьогодні давай пограємо разом.