Розділ 347:
Переконавши Селесту піти зі мною до місця, де схована спадщина Бога Сонця, ми домовилися зустрітися іншим разом.
Я повернувся додому, до своєї кімнати, і зайнявся керуванням фан-кафе Стардаст.
— Хух...
Давненько я цим не займався.
Я керував своїм фан-кафе, блокуючи шкідливих користувачів і закріплюючи хороші дописи в оголошеннях.
Я пам'ятав, що в оригіналі фан-кафе Стардаст зрештою перетворилося на анти-кафе, тому стежив за ним ще суворіше.
[Ні, у адміна кафе останнім часом явно проблеми з настроєм. < Ти збираєшся забанити мене на 7 днів тільки за ці слова? Блядь]
— Як ти смієш материтися на Стардаст у моєму кафе?
[Ви хочете заблокувати цього користувача?]
[Заблоковано. Бажаєте забанити цього користувача?]
[Заблоковано]
Я розберуся з цим хейтом.
— Та ну, останнім часом розвелося повно диваків.
Відтоді мені доводилося мати справу з ними десятками разів.
Тож і сьогодні я розігнав усіх провокаторів, які намагалися нападати на Стардаст.
Хух, сьогодні я знову врятував своє маленьке кафе.
Особисто я ніколи не розумів людей, які хейтять Героїв, особливо Стардаст.
Вони, по суті, щодня ризикують життям, щоб захистити громадян. Вони щодня ставлять на кін власні життя, а ви критикуєте їх за це?
Я знаю, що це кліше в коміксах про героїв, але це все одно дратує.
Особливо в цій новелі «Стардаст!» у автора взагалі немає людського серця, і він змальовує громадськість як людей, які критикують Стардаст від початку й до кінця. Це робило благородство Стардаст, яка намагається захистити навіть таких людей, більш помітним, але в мене від цього було відчуття, наче я з'їв сотню сирих бататів.
Принаймні зараз, завдяки моїм зусиллям, увесь агр зник, і тут залишилися переважно тільки фанати.
Стардаст нарешті отримує повагу, на яку заслуговує.
Ті кілька провокаторів, що залишилися, ну, наразі вони забанені в моєму фан-кафі.
Звісно, я не думаю, що Стардаст колись дізнається, що це зробив я, але я пишаюся собою. Я не проти залишитися в пам'яті лиходієм назавжди, поки зі Стардаст усе гаразд.
"До речі, Стардаст, як твої справи цими днями?"
Подумав я про себе.
Раптово зацікавившись, я перейшов до топ-дописів і прогортав їх один за одним.
Я бачив у новинах, що Стардаст вирубає ворогів з одного удару...
У дописах я постійно бачив фотографії Стардаст.
— Що не так зі Стардаст останнім часом?
Я не міг не пробурмотіти це абсолютно серйозно.
Насправді для інших вона не дуже відрізнялася від свого звичного стану. Вона завжди холодна й безпристрасна, вибиває все лайно з лиходіїв.
Але для мене, експерта зі Стардаст, усе було інакше.
У ній прихована втома, яку важко помітити, та аура приреченості.
Щось не так? Щось, чого я не знаю?
Я сушив собі мізки, намагаючись щось пригадати, але в цю пору року немає нічого такого, що могло б викликати в Стардаст такий стрес. Її колишню однокурсницю перетворили на лиходійку? Ще ні. Майстер Зброї вирізає десятки тисяч жителів Сеула? Я зупинив його до того, як він зміг це зробити.
Я думав, що раз я взагалі пішов на спокій, її життя стало більш приємним і безтурботним.
Що ж не так?
На мить я подумав розпитати найкращу подругу Стардаст, Лі Соль А, але вчасно зупинився, бо це звучало б так, ніби покинутий колишній розпитує про життя своєї колишньої дівчини.
Правильно. Якби щось справді було серйозним, вона б розповів мені першою.
Якщо так, то якого біса з нею не так?
Що могло викликати в неї такий стрес?
З цією думкою в голові я прогортав фотографії Стардаст кількамісячної давнини.
Я зрозумів кілька речей.
По-перше, колір її обличчя погіршився приблизно в той час, коли я пішов на спокій.
І по-друге. Вона виглядала все гірше й гірше вже близько трьох місяців. Таке враження, що вона взагалі не спить.
До речі, колір її обличчя погіршився саме тоді, коли я пішов на спокій.
"Не може бути. Вона сумує за мною через мій відхід... Звісно, ні. Це тому, що вона злиться, що не змогла спіймати мене власними руками, чи щось інше?"
Хай там як, я не впевнений...
"Можливо, мені варто зустрітися з нею, бодай один раз."
Тихо подумав я про себе.
Звісно, мені було трохи ніяково знову підкрадатися до неї після того крутого прощання, яке я влаштував минулого разу, наче ми більше ніколи не побачимося.
Ну. Я сказав, що в майбутньому більше не звертатимуся до неї, а не те, що ми взагалі ніколи не побачимося.
Це не тероризм, це просто мигцем поглянути, тож це не має бути проблемою. У мене ж немає ключа від трансляції.
— Добре...
Наприкінці частини 4, коли станеться «та сама подія»... мені доведеться втрутитися й розібратися з цим.
Я впевнений, що Стардаст буде там, тож мені просто потрібно буде перевірити її обличчя, адже швидкий погляд може багато про що розповісти.
У будь-якому випадку, щоб полегшити життя Стардаст на решту її днів, усе зводилося до того, як обкрутити й приручити Селесту.
Мати одного з фінальних босів на своєму боці було б величезним плюсом.
Особливо враховуючи, що вона є найголовнішим поплічником Бога Сонця, я розумів, наскільки важливо переманити Селесту на свій бік.
Звісно, зробити це з людиною, яка посідає перше місце у світовому рейтингу й може вбити мене одним клацанням пальців, буде непросто.
Все ж у мене була ідея.
"Руїни Бога Сонця, які ви збираємося відвідати... Якщо я піду туди..."
Це безумовно зблизить нас.
Я зроблю так, щоб це сталося.
Чудово.
Ми можемо вирушити вже цього тижня. Я зроблю перший дзвінок.
Коли я роздумував про це...
_Дзинь._
— Даїн, ти там?
Хм.
Злегка здригнувшись від стуку в двері, я заспокоївся й відповів:
— Так. Су Бін.
— Я принесла тобі трохи фруктів, будь ласка, з'їж.
Ось так двері відчинилися, і вона увійшла з фруктами.
Вона яскраво посміхнулася мені, я ніяково посміхнувся у відповідь і взяв тарілку.
— Так. Дякую.
— Ху-ху, Даїн. Чим ти займався?
— А. Ти ж знаєш Селесту, так? Лиходійка номер один у рейтингу. Я думав про те, що з нею робити...
— А-а-а...
Вона посміхнулася на мої слова й заговорила до мене:
— Даїн. Я тільки за, але тобі не здається, що Даїну буде трохи важко, якщо цього буде занадто багато...
— Що?
— Нічого, тоді за твій успіх!
І з цими словами вона побажала мені успіху й вийшла.
Після того, як Су Бін пішла, я зітхнув і знову сів.
— Ха...
Після останнього зізнання Су Бін я опинився в досить скрутному становищі в багатьох сенсах.
Дівчата вже розмовляли між собою, і вони ставали все ближчими й ближчими...
Скільки ще я зможу протриматися?
Подумав я про себе, залишаючись у тиші.
Натиск був інтенсивним. Без жартів.
Звісно, я зціпив зуби, адже це навіть не частина 4, але хто знає, що станеться після цього.
Насправді я все ще не забув Стардаст, тож, можливо, мені варто переступити через це й щось придумати.
Ох, ні. Враховуючи оригінальний сюжет, я навіть не впевнений, чи залишуся живим після фінального розділу.
Я продовжував свої думки в потоці свідомості.
Я покрутив головою, встав і потягнувся до мобільного телефону.
Я не знаю. Спочатку я зроблю те, що мушу.
Давай спочатку переконаємо Селесту, а потім подумаємо про це.
З цими думками я негайно зв'язався з Селестою, щоб запланувати наступну зустріч.
Після того як Егостик пішов, у самому центрі молитовної зали срібноволоса свята Селеста, одягнена у своє святе вбрання, шанобливо опустилася на коліна.
Вона залишалася в молитовній позі, розмірковуючи.
Егостик.
Цей покидьок, лиходій S-класу з країни під назвою Корея.
І якимось чином слуга Бога Сонця... Його обрала ангел.
І все ж він убив воїнів Бога Сонця.
Вона зціпила зуби від його нахабної та безсоромної поведінки, але швидко заспокоїлася й почала міркувати тверезо.
— Ха...
Чомусь перебування поруч із ним змушувало її почуватися по-дитячому.
Насправді вона цього не усвідомлювала.
Це також було природно.
Відтоді як вона ще дитиною пробудила силу Бога Сонця, вона перебувала на самому піку.
Маючи силу керувати небесами й землею, вона очолювала власну фракцію і завжди стояла вище за інших.
Більшість із тих, хто її оточував, були або багатими, або перебували "нижче" за неї, кого вона могла знищити одним помахом руки.
Це був практично перший раз у її житті, коли вона зустріла когось, кого не могла вбити.
...оскільки його вже обрав Бог Сонця.
Не було жодного сенсу застосовувати проти нього силу.
Звісно, вона вірить, що він якось викрав ангела, але... хто знає.
Що, якщо він справді обранець Бога Сонця?
І він знає про сонце.
Звісно, окрім цих речей, була ще одна причина остерігатися його.
"Звірюка..."
Образ, який вона бачила в пророцтві, — як вона цілує його.
Образ її майбутньої самої, який вона побачила в пророцтві, де вона цілує його — те, що вона змусила себе зробити, хоча й не хотіла, і те, що вона таємно прийняла, хоча й казала "ні", шокував її.
Тіло, яке вона з самого початку віддала сонцю... Вона ніколи не думала, що опиниться в таких стосунках із чоловіком, та ще й з ним?
"Ніколи, ніколи цього не станеться."
Нагадала вона собі.
Ніколи, ніколи, ніколи. Що б він не робив, ніколи.
Якраз коли вона приймала це рішення, Егостик повідомив їй, що знайшов спадщину Бога Сонця, і попросив про зустріч.
Вона ще не знала тоді, підводячись на ноги, все ще сповнена рішучості, з холодним обличчям...
Що це станеться саме там.