Розділ 346:
«Катедрал» — альянс найсильніших лиходіїв S-класу у світі, організований лиходійкою номер один у світовому рейтингу, Селестою.
Цей транснаціональний альянс лиходіїв існує вже досить давно.
Враховуючи, що всі вони унікальні й настільки злі, зібрати їх в одному місці — завдання не з легких.
Звісно, усе це стало можливим завдяки тому, що люди в цій кімнаті мають бодай мінімум здорового глузду.
Це не просто лиходії S-класу, це люди, які створили масивну силу, здатну протистояти державі.
Усі вони мають під своїм командуванням безліч інших лиходіїв S-класу, і їм потрібне керівництво, щоб тримати їх у вузді. Ось чому вони розмовляють.
Ось так найсильніші лиходії S-класу збираються разом на рівні країн, і очолює їх лиходійка, яка посідає перше місце у світовому рейтингу.
Такий «Катедрал», насправді, попри свою гучну назву, досі не зробив нічого особливого.
Вони ніколи по-справжньому не збиралися разом, щоб когось тероризувати, а лише сходилися, розмовляли й розходилися.
І для цього є лише одна причина.
Тому що Селеста, голова ради, оголосила це зустріччю для обміну інформацією.
Тож до цього моменту «Катедрал» ніколи по-справжньому не виходив на передній план, ховаючись у тіні з мінімальною активністю.
Ось чому в оригінальній історії про них навіть не згадується аж до частини 4.
Однак із початком фінального розділу все змінюється.
На початку фінального розділу ситуація трансформується: Селеста бере на себе ініціативу організувати засідання «Катедрал», і організація стає повноцінним лиходійським угрупованням.
Таким чином, Альянс лиходіїв S-класу «Катедрал» стає одним із фінальних босів в оригінальній грі.
"Отже, відтепер усе крутитиметься навколо Катедрал."
І, на щастя, я був членом цього «Катедрал».
Це означає, що з'явиться багато можливостей перетнутися з Селестою.
І хоча моє вбивство Виконавця Бажань та викрадення ангела змусили Селесту звернути на мене увагу, це було на краще. Для наших стосунків корисніше, щоб вона зважала на мене, ніж залишалася байдужою.
Цікаво, як вона відреагує сьогодні.
З цією думкою я попрямував на зустріч.
Я розірвав лист і автоматично телепортувався в темний коридор.
Пройшовши ним, я відкрив двері в кінці й опинився в білому соборі.
Вітражі навколо випромінювали святе на вигляд світло, а в центрі кімнати стояв великий круглий стіл.
— Егостик, сюди.
— Ти прийшов, Егостик.
І з цими словами я попрямував прямо до групи тих, хто мене покликав, — Катани, японської лиходійки, та Лі Сяофена, китайського лиходія.
Наш Східноазійський альянс лиходіїв і навіть Атлас, який не зміг прийти цього разу, — це ті, кого я можу назвати своєю фракцією всередині «Катедрал».
Я сідаю між Лі Сяофеном і Катаною, відчуваючи, як інші лиходії кидають погляди в мій бік після мого прибуття.
Тут, мабуть, багато лиходіїв, яким дуже цікаво дізнатися про мене. Я знаю геть усе, мені протегує могутній Атлас, цього разу я привів із собою ангела, а Селеста, яка завжди була холодною та байдужою, схоже, виявляє до мене інтерес.
Звісно, досі я не надто спілкувався з іншими, але тепер важливість «Катедрал» зростає. Можливо, з'явиться потреба потроху налагоджувати зв'язки.
До речі, Атлас сьогодні не з'явився. Тепер, коли він покликав Аріель і сказав, що майже закінчив із тими морськими монстрами, можливо, він прийде наступного разу.
Щойно я про це подумав, як із глибини з'явилася Селеста.
".."
Із заплющеними очима, з довгим сріблястим волоссям, що розвівалося, вона йшла до мене, одягнена в біле вбрання святої.
Зі своїм сліпуче красивим обличчям та граціозною ходою вона сама була схожа на святу, що спустилася з небес, але присутні тут знали, що вона може змінити карту світу одним клацанням пальців.
— Я бачу, ви всі в зборі.
Сказала вона святим голосом, який відлунював під склепінням собору, сідаючи на чолі вщент заповненого круглого столу.
Потім вона подивилася в мій бік.
Повернувши голову в мій бік, вона холодно звернулася до мене:
— До речі, схоже, тут є одна людина, яка не є лиходієм? Я впевнена, що це зустріч суто для лиходіїв. Хіба цей чоловік не казав, що йде на спокій і зав'язує зі своєю роботою лиходія?
Вона розпочала зустріч, вказавши на мене пальцем.
Усі погляди звернулися в мій бік.
Коли вона посміхнулася мені, а куточки її губ піднялися вгору, я посміхнувся у відповідь.
— Ха-ха. Це, звісно ж, блеф, щоб заспокоїти супротивника. Хіба це не стиль наших лиходіїв — сказати таке, а потім шпигнути героя в спину? Це настільки реалістично, що, гадаю, я обдурив навіть Селесту.
Я кивнув, підтверджуючи, що так воно і є, і водночас клацнув пальцями.
Яскраве святе світло спалахнуло за моєю спиною.
У той самий момент з-за моєї спини з'явилася наша ангел, Гало, розправивши свої великі крила й обнявши мене руками за шию.
Ось так, наполовину обійнятий ангелом ззаду, я зловісно посміхнувся, подивився Селесті в очі й сказав:
— І який чудовий дарунок підніс мені Бог.
— Звісно, я маю використати його для терору, ха-ха.
З цими словами я знову клацнув пальцями, і Гало зникла так само швидко, як і з'явилася.
— ...Ох.
— Хм...
І ось так просто за круглим столом знявся галас після мого шоу з ангелом.
Якщо не рахувати Селести, я вперше показав Гало, тож усі були дещо приголомшені, вперше побачивши ангела.
Вони були вражені божественністю її шкіри.
А Селеста...
".."
Її очі були заплющені, і вона виглядала спокійною, але я міг сказати, що вона напружилася.
Звісно, вона цього не показала, тож перебувала в тій же лізі, що й я. Справжній лиходій саме так і чинить.
— Добре, тоді. Давайте розпочнемо нашу зустріч.
І з цими словами вона повернулася до мене, перебираючи контроль над засіданням у свої руки.
Я сидів тихо в роздумах, відчуваючи на собі погляди з усіх боків.
Насправді, мої репліки були прораховані ще до появи Гало. Я вже розпланував, як реагуватиму, якщо Селеста спробує сперечатися зі мною.
Я наказав Гало з'явитися саме в такий спосіб, враховуючи її позу. Інакше, оскільки останнім часом Гало вчилася готувати разом із Су Бін, я міг би отримати появу ангела в кухонному фартуху прямо тут.
Вона може рухати гори й розвертати землю помахом руки, і це головна причина, чому вона не може мене чіпати. Ось такого ангела я отримав. Якщо я, як то кажуть, обранець Бога Сонця, то заподіяння мені шкоди, ймовірно, викличе його гнів, а як віддана послідовниця Бога Сонця, вона воліла б не чіпати мене, поки є така можливість.
Хай там як, саме так пройшла зустріч.
Тим часом я думав про те, як завоювати Селесту.
Поки я роздумував про це, час пролетів швидко, і зустріч закінчилася швидше, ніж я зчувся.
— Егостик, ми підемо першими.
— Добре. Ідіть.
Я провів поглядом інших учасників Его-Стрім і залишився стояти наодинці біля круглого столу в тиші.
".."
Селеста нічого не говорила, але ми залишилися вдвох після того, як усі перезирнулися й зникли.
Нарешті, коли ми залишилися тільки вдвох, Селеста показала своє справжнє обличчя й насупилася на мене.
— Що, чому ти все ще тут? Я більше не хочу з тобою розмовляти, тож іди геть.
Вона заговорила до мене в такій суворій манері, але я вишкірився на неї й підійшов ближче.
— Ха-ха, ну ж бо, не будь такою.
— Зачекай!
Раптово, нехарактерно для себе, Селеста запанікувала й витягнула руку в мій бік, стримуючи мене.
_Дзинь._
Я раптово вперся в невидиму стіну.
Ні, що це таке?
— Що не так?
— Не підходь до мене, розмовляй звідти.
— Та ну...
Випалив я з недовірою.
— Якої шкоди я можу завдати, підійшовши ближче, якщо ти можеш змусити мене зникнути одним помахом руки?
— Неважливо, просто залишайся там, де стоїш...
Із почервонілим обличчям, мружачись на мене, вона пробурмотіла це, дивлячись на мене своїми золотими очима.
Якого біса.
"Тільки спробуй поцілувати мене. Звірюка..."
Вона пробурмотіла це так тихо, що я не міг почути, побачивши майбутнє.
— Я розумію, але я все одно скажу тобі: я знайшов ще одне місце, де захована спадщина Бога Сонця.
— Де?
Коли я це сказав, її настрій раптово став серйозним.
Як і личить палкій послідовниці Бога Сонця, її очі змінилися при одній згадці його імені.
Невплинутий зміною її настрою, я, звісно ж, посміхнувся і відповів:
— Ну, я не можу розповісти тобі про це забагато, оскільки для доступу туди потрібен певний тригер, і навіть Селеста, свята Бога Сонця, не знала про нього.
— Ти жити набридло?
— Тож! Я буду твоїм провідником. Звісно, якщо там будуть інші люди, які не є послідовниками Бога Сонця, тригер може не спрацювати, тому ми підемо лише вдвох.
".."
Вона вагалася, все ще широко розплющивши очі від моїх слів.
Її очі знову міцно заплющилися, і вона відповіла мені:
— Добре. Коли ми вирушаємо?
О так.
Я зачепив її.