Розділ 345:
Сонячний день, на даху великої будівлі Стардаст мовчки стояла перед камерою.
— Чи саме так усе має бути?
[???]
[Що це за трансляція?]
[Хіба це не Стардаст?]
[Хм... важливе оголошення]
[Що це таке?]
[Асоціація, яка перехоплює телевізійні радіохвилі]
— Ах... Добре.
З цими словами вона закінчила налаштування.
Стардаст глибоко вдихнула й повернулася обличчям до камери.
— Привіт усім. Я Стардаст.
[?????]
[ні-і-і-і-і-і-і-і-і]
[Егостик зник, Стардаст тут]
[Якого біса]
[У Стардаст дивна атмосфера]
[Атмосфера Стардаст дивна]
[Її очі мертві] [Якого біса] [Якого біса] [Якого біса] [Якого біса] [Якого біса] [Якого біса] [Якого біса] [Якого біса]
[Що, в біса, відбувається?]
Егостик зник уже чотири місяці тому.
І поки вона тужила за ним, одкровення Тіньового Блукача про те, що той може мати смертельну хворобу, залишило Стардаст спустошеною.
Тому вона вирішила.
"В останній раз я мушу побачити Егостика. Переконатися, що з ним усе гаразд."
— Хух...
Стардаст стояла у світі чорно-білих кольорів, вдихаючи холодне повітря й обмірковуючи способи виклику Егостика.
Зважаючи на його природу як лиходія — того, хто зробить усе, щоб захистити світ, а потім з'явиться, коли щось піде не так...
Якщо вона влаштує подію такого масштабу, він прийде.
З цією рішучістю вона подивилася в камеру мертвими очима й відкрила рот.
— Я вийшла сюди з однієї причини: щоб покликати Егостика.
— Егостик. Негайно з'явися сюди.
— Якщо ти не прийдеш, я обрушу будівлю під собою.
[????????]
[Це ж Даст, що ти верзеш]
[Це Корея]
[Ходімо, ходімо~ (справді ходімо)]
[Пробудження лиходія S-класу в герої S-класу]
[Стардаст, невже я неправильно почув]
[ Що це таке?]
[Радше добре, невже ми сьогодні побачимо Мангостіка?]
[О, тепер, коли я думаю про це, мабуть, так?]
[Думаючи про це, мені було б краще вболівати за Стардаст]
[Я типу: "Якого біса?"]
[О мій Бог]
[Якого біса]
[Хм... сон (справжній сон)]
— Я даю тобі десять хвилин відтепер, і... Егостик, я серйозно.
Дивлячись прямо в камеру, сказала вона настільки серйозно, наскільки могла.
А потім, за мить.
".."
Стардаст важко сглотнула, спостерігаючи за чорнотою неба вдалині.
Так, він ішов. Вона знала, що він прийде.
Але думати про те, що вона знову побачить його ось так, прямо перед своїми очима якось... від цього в неї йшла обертом голова.
Вона замислювалася, чи правильний вибір зробила, чи був кращий шлях.
Що, якщо він справді хворий?
Незважаючи на ці хвилювання, вона чекала в тиші.
Нарешті, нарешті.
Нарешті, нарешті.
І коли він нарешті прийшов.
Перед тим, як вона побачила його обличчя.
"..?"
Світ раптово перевернувся догори дриґом.
— Ох!
І в той самий момент Стардаст розплющила очі.
"Ох... Що за?"
_Ті-і-і-і-і-і-ір._
Голосний дзвінок пролунав поруч із нею.
Понишпоривши правою рукою, вона спромоглася вимкнути будильник, потім подивилася на стелю й зітхнула.
— Хух...
Тепер вона лежала на своєму ліжку, Стардаст усвідомила це.
Ах.
Це був сон.
— Ха...
Вхопившись за свою запаморочену голову, вона підійшла до холодильника й зробила ковток холодної води.
Притулившись спиною до нього, вона сповзла й нерішуче сіла.
Її очі, однак, уже були скляними.
"Егостик, він помирає. Він помирає. Він на своєму останньому подиху. Час закінчується. Егостик, він ходячий мертвець."
Коли вона почула те, що розповів їй Тіньового Блукач, дні Стардаст перетворилися на пекло з того дня й надалі.
Не чиєсь інше. Пекло, створене нею самою.
Що, якби вона знала, що він ось-ось помре?
Щоразу, коли вона думала про це, сльози набігали на її очі.
Але не зараз, звісно, сліз більше не залишилося, щоб їх проливати.
".."
Її почуття до Егостика були складними.
Він був лиходієм. Лиходієм, який здійснив десятки терористичних актів і брав заручників... але було так само багато разів, коли він допомагав їй урятувати країну та світ.
Було важко сказати, чи лиходій займався героїзмом заради забави, чи герой влаштовував терор заради розваги.
Спочатку Стардаст ненавиділа Його.
Це було особливістю Стардаст — не мати милосердя до лиходіїв.
Їй було начхати на їхнє минуле, і вона не мала прощення.
Лиходій, який завдав шкоди, незважаючи ні на що, був злочинцем... але з роками її думки почали змінюватися.
Бачачи вчинки, які він робить.
Задаючись питанням, чи справді він, лиходій, був поганою людиною.
Тероризує, але ніколи не шкодить цивільним.
Він робить крок уперед у часи кризи, усуваючи небезпеку першим.
Особливо те, як він з'являвся в часи її потреби й допомагав їй із посмішкою на обличчі, розтопило загартоване серце Стардаст.
...навіть ризикуючи власним життям, щоб захистити її.
Навіть коли ніхто інший не заступався за неї, він завжди був поруч із нею, називаючи її своєю власною.
Стардаст нарешті відкрила йому своє серце.
Сама того не усвідомлюючи, вона покохала його.
Їй уже навіть було байдуже, що він лиходій.
"Так. Вона не знала, в чому сенс тероризму, але якщо це кайф від життя... це могло б бути... Можливо?"
У будь-якому випадку, за таких обставин вона не могла цього уявити.
Чоловік, який завжди посміхався, вмикав радіо й тероризував її.
Що він раптово оголосить про свій відхід на спокій і зникне за одну ніч.
Ще гірше...
"Я більше не звертатимуся до тебе в майбутньому."
З посмішкою він чітко дав зрозуміти, що більше не буде звернень до неї.
Він ніколи більше її не побачить, і ось так просто Егостик зник.
Посеред величезної втрати та розпачу Стардаст зрозуміла.
"Ах. Він мені справді подобався... Він мені подобався."
Але було вже занадто пізно.
Наче покинута кохана, Стардаст плакала щоночі перед тим, як заснути, думаючи про те, чому Егостик покинув її.
Решту часу вона нишпорила в інтернеті в пошуках історій про його появу.
Іноді, коли їй доводилося подорожувати по роботі, вона йшла за своїми інстинктами й шукала його будинок. Її інтуїція заводила її в найдивніші гори й виводила назад.
Хай там як, за таких обставин Стардаст почула щось ще більш шокуюче.
Її колега сказав їй, що Егостик, можливо, помирає, хоча її розум заперечував це.
Вираз його обличчя, коли він це говорив, був настільки щирим і правдивим, що вона виявила, що вірить у це.
Тепер вона думала про всілякі речі з мертвими очима, її розум був повністю зламаний.
"Що, якщо його погане здоров'я пов'язане з атакою монстра, яку він прийняв на себе заради мене колись давно?"
Сльози набігали на її очі, коли вона думала про такі речі.
Коли вона роздумувала про це, їй здавалося, що це її провина, що Егостик помирає.
Насправді вона мала свої сумніви.
"Що, якби вона не впізнала його й не побила того дня, коли він керував роботом, і саме тому він так сильно захворів?"
Навіть якщо це не так... Що, якщо він захворів через те, що допомагав їй із самого початку?
Зрештою, вона бачила, як він кашляв кров'ю раз за разом.
Щоразу, коли Стардаст думала про це, вона проливала сльозу крадькома.
Тому що, хоч би якою загартованою героїнею вона була, вона ніколи не мала такого місця у своєму серці.
Думка про те, що вона могла зашкодити комусь, кого кохала, була занадто важкою навіть для найсильнішого розуму.
— Хм...
Їй було шкода себе за те, що вона знала це й усе одно не думала піти шукати Егостика.
Боячись, що він справді мертвий, вона не могла змусити себе шукати його, як у своїх снах.
Вона знову пошкодувала про це.
Якби ж вона сказала йому про свої почуття раніше, з самого початку.
Якби ж вона була добрішою до нього замість того, щоб огризатися, коли він завжди допомагав їй.
Якби ж вона цінувала час, який мала з ним.
Думаючи про це, Стардаст витерла сльози з очей і підвелася.
— Я маю працювати.
Так.
Наразі врятувати ще одного.
Цього хотів би Егостик.
З цією думкою вона встала, вмилася й попрямувала до Асоціації.
Того дня всі лиходії, з якими вона зіткнулася, падали з одного удару, тому що розчарування — це те, що робить героя сильним...
— Стардаст, як твої справи останнім часом, повернулася в колею?
Я кивнув, спостерігаючи за серією Стардаст з ударів з одного випаду в новинах.
"Добре. Ти чудово справляєшся без мене. Так тримати, Стардаст."
Я похитав головою й подивився на лист у своїй руці, хоча й відчув легкий укол розчарування.
Добре. Майже настав час для чергової конференції «Катедрал».
Оскільки частина 4 вже не за горами, «Катедрал» важливіша, ніж будь-коли.
Особливо тому, що вся справа в тому, щоб завоювати Селесту, і я рішуче налаштований зробити це добре.
Я не знаю, чи зможу я це зробити, але хай там як.
— І...
З цією думкою я повернув голову, щоб подивитися на календар, і пробурмотів:
— Це ось-ось станеться.
Сподіваюся, я зможу побачити Стардаст уперше за довгий час.
Звісно, я спробую втекти одразу ж, тож у нас не буде часу поговорити, якщо тільки вона мене не спіймає.
Я заплющив очі з цією думкою.