Розділ 344:
Минуло вже майже чотири місяці відтоді, як я пішов на спокій. Тож я усвідомлюю, що, ах, ця історія добігає кінця.
Світ стає все більш і більш хаотичним, навіть якщо цього не видно.
Найбільш помітно те, що кількість талановитих людей зростає.
Це недобрий знак, оскільки він означає, що сила Бога Сонця збільшується.
Це стане ще більш вираженим у частині 4, кульмінаційному та фінальному розділі, до якого ще є деякий час.
Саме тоді...
Коли всі герої та лиходії виростуть у силі.
Так.
Це серйозна справа.
Причина, чому Стардаст була неперевершено сильним протагоністом... полягала не лише в тому, що вона мала силу зірки, яка могла здолати силу сонця, але ще більше, якщо замислитися, це було через її здатність рости наодинці.
Більшість могутніх людей мають силу Бога Сонця, особливі здібності, які втілювали їхні мрії в реальність, але є й інші, хто отримав сили від інших богів.
Ин-Воль отримала додаткові сили від Бога Місяця.
Ті, хто отримав сили від Бога Зірок, — це Стардаст, головна героїня цієї манги, Ікс-Макіна, який зараз покійний, і я.
Як бачите, усі троє живляться від своїх власних механізмів, відмінних від механізму Бога Сонця.
Стардаст — природний ворог тих, хто має силу бога сонця, і має в кілька разів більше сили, коли має справу з ними. І її здібності ростуть... а також вона має додаткове відчуття, яке майже схоже на передбачення майбутнього.
Ікс-Макіна, єдиний чоловік у світі, який міг повертати час назад. Його присутність не раз відвертала близьке знищення світу. І тепер, коли його немає, я прибираю цей безлад замість нього.
А я... Ну, ну... Що особливого в цій здібності, так це те, що вона має виразну віддачу щоразу, коли я її використовую. Це секрет, але, схоже, вона скорочує мою тривалість життя, хм... Але чому моє власне життя під загрозою? Що ж, скажімо так, моя здібність полягає в тому, щоб передбачати майбутнє за допомогою оригінального твору.
Хай там як, зростання здібностей — це унікальна особливість, яку мала лише Стардаст.
Однак, наче на сміх цьому, починаючи з частини 4, сили всіх здібностей поступово стають сильнішими.
Звісно.
Я є винятком, оскільки маю здібності, що походять від бога зірок. Від початку й до кінця того дня, коли я прийшов у цей світ, я постійно телепортувався і блював.
Ось чому я одержимий розширенням свого кола союзників, саме тому я залучив Со Ін та Су Бін, бо навіть якщо я слабкий, але маю сильних людей поруч, це зрештою стане моєю силою.
Ось чому я доклав багато зусиль для створення своєї команди, Его-Стрім.
Я розпланував усе: від порядку, в якому ми зустрілися, до часу.
Я навіть думав про їхні характери, про те, як з ними познайомитися, як змусити їх довіряти мені й слідувати за мною, ніколи... Я багато думав про те, як переконатися, що вони не зрадять мене.
Я дуже відповідально підійшов до вибору учасників, і в результаті втратив кілька надійних колег-чоловіків, але це була жертва, яку мені довелося принести. Натомість я забрав їх до Юсон ПВК та Его Сквад.
Зрештою, після всієї наполегливої праці, я отримав те, що хотів: групу надійних колег, які ніколи мене не зрадять.
Ось чому я з самого початку змусив усіх жити разом в одному будинку. Щоб створити сімейну атмосферу, тому що плоть і кров не зраджують.
Ось чому я з радістю приймав прив'язаність своїх колег.
..
Про що я думав?
Так.
Повільно я бачу кінець цієї історії, яку розповідав.
Я розійшовся зі Стардаст, і тепер мені просто доведеться зробити все можливе, щоб завоювати Селесту. Мені доведеться вивести ці стосунки на новий рівень.
Я зробив усе це, щоб урятувати Стардаст і врятувати світ.
Так... Урятувати Стардаст.
Навіть якщо я більше ніколи не зустрінуся зі Стардаст...
".."
~Ніч. Вітальня мого будинку~
Там я сидів на дивані, розмірковуючи...
Так.
Мої думки були схожі на потік свідомості, але суть ось у чому.
Останнім часом я трохи пригнічений — не до такої міри, щоб впасти в депресію, але це радше відчуття порожнечі.
Можливо, це тому, що я жив у цьому світі лише заради Стардаст, але тепер, коли я пішов на спокій, я відчуваю порожнечу.
".."
Потрапивши в цей світ, ведений Богом Зірок, я блукав три роки.
Я питав себе, чому я мушу рятувати цей світ, чому саме я. Чому я мав утратити всю свою родину та друзів і опинитися тут.
Я був настільки розчарований, що щодня топив себе в алкоголі.
Аж до одного дня.
Саме Стардаст дала мені шанс жити знову.
"Так. Давай я помру зі Стардаст над моєю головою в останній раз. Порятунок світу, як сказала богиня, — це друга справа. Я житиму так, як мені заманеться."
Неважливо що, у моєму минулому житті моєю улюбленою дівчиною була Стардаст.
Ось так усе почалося, і ось так я опинився тут.
Інакше кажучи, моє друге життя в цьому світі було завдяки Стардаст і для неї.
Тому думати про те, що я більше ніколи її не побачу, викликає певне відчуття порожнечі в глибині мого шлунка.
Хай там як, останнім часом у мене виникла ця проблема.
Але.
Насправді це була не єдина проблема.
Була більша проблема: учасники нашого Его-Стрім змінилися.
З моменту мого відходу на спокій, якщо бути точним, вони всі раптом стали більш агресивними.
Це бентежило мене, оскільки я мріяв про Его-Стрім, який був би схожий на сім'ю.
Для довідки, найагресивнішою була донька Атласа, Аріель...
— Даїн... Я повернуся...
Атлас сказав, що настав час повертатися, тому що Атлас розширював свої морські сили, тож вона знову пішла в море...
Звісно, навіть із цим у мене були свої проблеми.
Я, звісно, знав, що учасники Его-Стрім були закохані в мене. Я з самого початку намагався зробити так.
Просто останнім часом я замислююся, чи не занадто багато прихильності я отримую.
І найголовніше.
".."
Нещодавно, після мого розриву зі Стардаст, я виявив, що не дуже вмію відштовхувати їх також...
Темна ніч, на дивані у вітальні, залитій помаранчевим світлом, я перебував у прострації, думаючи про щось.
— Даїн?
Су Бін підійшла, тихо посміхаючись мені.
На ній була чорна нічна сукня, в якій вона лягала спати, і лише тонкий кардиган зверху.
— А, Су Бін.
— Що ти робиш сам так пізно вночі?
Я подивився на неї і слабко посміхнувся.
Вона невимушено сідає поруч зі мною.
Я відвернувся від неї й подивився прямо перед собою, бурмочучи про себе:
— Просто я думав про те, що робити далі.
— Хм...
Коли я це сказав, вона тихо слухала прямо поруч зі мною.
Якось так, сидячи так близько, притулившись поруч зі мною, я майже відчував її аромат лаванди.
Відчуваючи певну незручність, я кашлянув і злегка зсунувся з дивана.
Чомусь, коли я з Су Бін, я відчуваю, що можу розслабитися. Не як із коханою дружиною... а як із люблячою матір'ю? Це ще дивніше. Хай там як, це як бути з кимось подібним. Я відчуваю, що не хочу ховати свої почуття.
Коли я думав про це, Су Бін невимушено сказала з доброзичливою посмішкою:
— Тебе щось турбує? Давай здолаємо фінального боса, про якого говорить Даїн. Ми зможемо продовжувати жити довго й щасливо з нашими друзями.
— Ха-ха.
Я не міг стримати трохи кривої посмішки на слова Су Бін.
Довго й щасливо... Цікаво, чи зможу я взагалі жити після фінального розділу.
Чесно кажучи, враховуючи силу битви з фінальним босом і роль, яку мені дали... я не міг чітко це уявити.
Коли я думав про це...
— Не знову, не знову.
— Ух!
Су Бін раптово витягнула руки й поклала долоні на обидві мої щоки.
Я панікував від холоду її рук на моїй шкірі й повернув голову до неї, Су Бін ледь помітно посміхнулася і сказала мені:
— Даїн, ти знову думаєш про похмурі речі, чи не так? Не треба, ти робиш занадто багато негативних припущень.
— Ні... це не так.
— Скільки років я вже з тобою, Даїн? Я знаю, про що ти думаєш, просто дивлячись на твоє обличчя.
Су Бін яскраво посміхнулася, кажучи це, не прибираючи рук із мого обличчя.
Я також не міг не посміхнутися у відповідь.
— Так. Я розумію, мабуть, мені варто перестати.
— Хороша думка... І...
Це все, що вона сказала.
З посмішкою, яка була для неї нехарактерною, Су Бін сказала мені:
— Чому ти ухилився від мене, коли я сіла на диван?
— Що?
— Даїн не любить мене?
— Що?? Ні, звісно ні...
Я панікував, дивлячись на Су Бін, яка ледь не плакала, кажучи це.
— О...
Су Бін невимушено підняла голову й обняла мене за плечі.
Наполовину вкладаючи мене на диван, вона відкинула моє каштанове волосся назад і тихо засміялася перед моїм обличчям.
— Я просто жартую.
— Ха-ха.
— Ну, ти ж знаєш, як ти мені подобаєшся, Даїн.
— Ха-ха, звісно, мені подобаються всі учасники Его-Стрім...
— Ти ж знаєш, що це не означає, що вони тобі подобаються отак, правда?
Я подивився на Су Бін, яка схилилася до мене на дивані, яскраво посміхаючись, коли говорила це.
Я міг лише посміхатися й пітніти.
Дивно, але я міг бути сильним з будь-якою іншою дівчиною, але не міг бути сильним із Су Бін, особливо коли вона посміхалася.
До речі, я їй подобаюся.
Коли я на мить запанікував, знову посміхаючись, Су Бін відкрила рот і сказала мені:
— Даїн, хочеш, я розповім тобі ще один секрет?
— Що... що це?
Вона зробила паузу на мить, а потім подивилася мені прямо в очі.
У темній вітальні вона посміхнулася і зізналася мені:
— Це правда. Ми всі любимо Даїна.
— Що?
Я все ще оговтувався від шоку цієї розмови.
Склавши пальці разом, Су Бін посміхнулася і пробурмотіла:
— Отже... Я, Джаланг, Се Хі, Ин-Воль, Со Ін, Аріель та Ха Юль. Ми всі любимо Даїна як чоловіка.
— Е-ем... Ух... Так...
— І ми погодилися, що це нормально, якщо ми всі будемо разом. І ми не проти, якщо нас буде більше.
— Що?
Це якийсь першоквітневий жарт?
Зараз Со Ін та Джаланг запустять петарди і скажуть: "Вуаля. Це була прихована камера!"?
У мене були такі марні сподівання.
— Що думаєш, Даїн?
— Що? Я зараз так збентежений, що не знаю, що сказати...
— Фу-фу, я знала, що ти так скажеш, але це не має значення.
Сказавши це, Су Бін із чарівною посмішкою, якої вона ніколи раніше мені не показувала, нахилилася близько до мого вуха й промовила:
— Хай там як, Даїн наш...
З цими словами вона спонтанно поцілувала мене в щоку.
Потім, із цими словами: "на добраніч", вона зникла як вітер.
Її злегка почервонілі вуха ховалися за довгим волоссям.
Ось так я залишився сам.
— М-мм...
Я тихо сів і вирішив лягти спати.
Я прокинуся й подумаю про це.
Ха-ха...
Я мовчки потер лоб, думаючи про це.
Що лякало мене ще більше, ніж шокуюча серія звуків, які я раптом почув...
...це те, що я ледь не прийняв це безглузде зізнання. Я перебуваю в стані ментальної та фізичної слабкості...
Я не знаю. Я посплю й подумаю про це, коли прокинуся... Давай зосередимося на підготовці до фінального розділу.
З цією думкою я загартував своє серце.
Хай там як.
Усе це мало сенс лише тоді, коли я залишався останнім живим.
Давай трохи поспимо.
З цією думкою я ліг на ліжко й заплющив очі.
Сон прийшов миттєво.
У темній кімнаті Стардаст сиділа сама на ліжку, підібгавши коліна й обхопивши їх руками з меланхолійним виглядом на обличчі.
"Егостик."
Ось воно що, на приймачі, який він залишив.
Так.
Нічого не станеться, якщо вона залишатиметься нерухомою отак.
З цією думкою вона тихо сіла на ліжко, і сама того не усвідомлюючи, в її голові виникло слово "трансляція".