Розділ 343:
Смеркало, і сонце повільно сідало.
Чоловік із темнимиколами під очима помахав рукою з ресторану.
— Гей, Стардаст. Сюди.
— Кім Джа Хьон.
Кім Джа Хьон, Тіньовий Блукач.
Жінка в цивільному одязі зі світлим волоссям зайшла до кімнати, де він перебував.
Її звали Шін Хару, а її героїчним ім'ям було Стардаст.
Раннього вечора двоє героїв уперше за довгий час зустрілися в барі.
— А де Соль А?
— О. Вона не змогла прийти.
— Ну, гаразд.
Шін Хару невимушено відповіла, сідаючи на місце, а Тіньовий Блукач похитав головою, але прийняв це.
Сьогоднішню зустріч організувала Стардаст.
Тіньовий Блукач прийшов лише на прохання Стардаст, щоб поспілкуватися.
— Але справді, давненько не бачилися.
— Я знаю.
Шін Хару кивнула на слова Тіньового Блукача.
Вони обоє були героями, але їхні шляхи перетиналися вкрай рідко.
З одного боку, Тіньовий Блукач невразливий уночі, тому він активний лише після настання темряви, тоді як Стардаст працює майже виключно вдень, а вночі відпочиває.
Тіньовий Блукач, зокрема, спить удень, тому їхні зустрічі були ще рідшими.
— Хай там як, я чула, що ти одружуєшся, тож вітаю.
Тіньовий Блукач був вдячний за просте привітання Стардаст.
Його обличчя було втомленим, із темними колами під очима, але на куточках губ з'явилася посмішка.
— Давай замовимо тобі щось поїсти.
І з цими словами вони замовили їжу.
Тіньовий Блукач, Кім Джа Хьон, кинув погляд на обличчя Стардаст.
"Ти виглядаєш нормально, хіба ні?"
Його увага була зосереджена на стані Стардаст.
Останнім часом, коли він чув новини та розмови людей з Асоціації, він потайки хвилювався, що стан Стардаст здавався нестабільним, але вона виглядала краще, ніж він думав.
Але чому ти попросила про зустріч після такого довгого часу?
Чи її щось турбувало?
Тихо подумав Тіньовий Блукач про себе.
Він погодився зустрітися з нею сьогодні з однієї причини.
Він чув, що останнім часом Стардаст переживає важкі часи, і хотів поговорити з нею про все, що її турбує, щоб допомогти їй зцілитися.
Можливо, саме тому вона йому й зателефонувала.
Насправді його здогадка була абсолютно точною.
Просто проблема полягала в пораді щодо стосунків...
Так. Стардаст думала про себе.
Якщо він одружується, то, можливо, зможе дати їй кілька порад із чоловічої перспективи.
Як, ну, повернутися до Егостика...
Хай там як, після такого тривалого часу вони надолужили згаяне.
— Так от, за кордоном останнім часом були трохи важкі часи...
— Ух, кількість лиходіїв постійно зростає, а кількість героїв зменшується. Голова асоціації сказав, що корейська асоціація засмучена. Вони хочуть позичити нас.
— Справді?
— Ага. Чесно кажучи, з нашою силою ми зараз досить міцні. Я знаю, що не повинен цього говорити, але я все ще трохи граюся вночі. Ти S-клас, тож про це й казати годі. Хіба ти зараз не на вершині Світового рейтингу героїв?
— Ах... То що сталося?
— Нічого особливого. Ми ледве можемо захистити Корею, не кажучи вже про те, щоб кудись їхати. Чесно кажучи, з нашого покоління у нас не було жодного іншого героя класу А.
— Хм...
Розмови про світові справи.
"Хм. Моя історія кохання? Я не знаю, чому тобі це цікаво, але е-ем. Як ми з Сук Хі зустрілися?"
Любовне життя Тіньового Блукача.
Він не знав, чому Стардаст, яка ніколи не цікавилася такими речами, раптом стала такою допитливою, але Тіньовий Блукач усе одно все пояснив.
Як, повертаючись із нічного рейду, він зустрів на даху своєї компанії жінку, яка курила сигарету, перехилившись через перила.
Дівчина Тіньового Блукача була звичайною працівницею компанії, яка затримувалася допізна.
Через спонтанну цікавість він заговорив із нею і вислухав її ниття про стреси на роботі, не звертаючи особливої уваги на свій статус героя... Відтоді, щоразу, коли в цьому районі ставався терористичний акт, він завжди йшов на той дах, і вона завжди була там...
Це довга історія, але це все ж таки історія.
Поки вони їли, Стардаст уважно слухала розлогі розповіді Тіньового Блукача.
...час від часу ставлячи запитання про те, як його дівчина підійшла до нього чи щось таке.
Хай там як, розмова тривала в такому руслі.
Нарешті, за підказкою Стардаст.
— О, так, і той лиходій S-класу, Егостик, пішов на спокій, правда?
Тема природним чином перейшла на Егостика.
"Ой."
Сьорбаючи свій напій, Стардаст мовчки думала про себе.
"Отже, тепер, коли вона розпочала розмову про Егостика, вона скаже йому, що той не здається таким поганим, як він думав, і якщо його реакція буде позитивною, вона зізнається, що він їй цікавий, попросить його поради і..."
Її заготована відповідь, яка малювала таку велику картину, була...
— О... Егостик.
Зітхання Тіньового Блукача при згадці цього слова змусило її рот на мить відкритися.
— Егостик. Точно, лиходій S-класу. Він був твоїм заклятим ворогом, чи не так?
— Угу.
І з цими словами вона розрізала стейк своїм ножем.
Тіньовий Блукач заговорив тихо, діловито-правдивим тоном.
— Його час піджимає.
".."
У той момент, коли він вимовив ці слова, рука Стардаст, яка тримала келих, завмерла.
Тіньовий Блукач, дивлячись на свій стейк, цього не помітив.
— Чесно кажучи, я не знаю, що ти подумаєш, але я не вважаю Егостика поганим хлопцем. Я не можу сказати набагато більше, оскільки це чоловічий обов'язок, але це шкода. Шкода, я припускаю, що цього разу він наближається до кінця свого життя. Ха-ха... Чому небеса завжди забирають таких людей?
Сказавши це, Тіньовий Блукач із зітханням підняв голову.
— Хм?
Він подивився на Стардаст, яка залишалася нерухомою, і насупився.
"Ну ж бо, хіба Стардаст, яка була з ним роками, не мала б помітити цього раніше? Навіть я, хто знає його всього кілька днів, помітив це відразу."
Переконаний у правдивості власних здогадок, Тіньовий Блукач радше дивувався, чому Стардаст не помітила, що Егостик помирає.
"Що ж. Деякі речі можна розгледіти лише на відстані, і я припускаю, що тут є певна образа. Все ж Стардаст відома своєю холодністю до лиходіїв у цьому світі, якщо не більше."
Можливо, їй не подобається думка, що він зникне без можливості його зловити.
Поки Тіньовий Блукач міркував над такими пустими думками, Стардаст дивилася на нього порожніми очима і не в змозі приховати тремтіння в голосі, запитала:
— Що ти маєш на увазі?
— Га?
— Егостик...?
Запитала Стардаст із блідим обличчям.
Тіньовий Блукач, який закрив обличчя руками й знову перебував у своєму власному світі, думаючи про Егостика, якого ніде не було видно.
— Що я маю на увазі... Стардаст, невже ти не знаєш, він кашляє кров'ю щодня.
— Зачекай... Ах.
Погляд Стардаст став порожнім, наче вона щось усвідомила.
Без обґрунтувань, логіки чи будь-чого іншого Тіньовий Блукач почав говорити, повністю поглинений думками.
— Йому, мабуть, важко бути таким активним, коли він помирає. Він може бути лиходієм, Стардаст, але коли я думаю про все, що він зробив для світу з цим тілом, я плачу. Я в сльозах.
— Ні... Ні, ні, ні, цього не може бути...
— Я навіть не можу сказати тобі чому, але... Він сказав, що це секрет. На жаль... Яка благородна жертва.
Стардаст починала панікувати, не усвідомлюючи, що в її очах набігають сльози.
Тіньовий Блукач пробурмотів ці слова хрипким голосом.
У тому, що він говорив, буквально не було жодного підґрунтя, жодної логіки чи міркувань. Це були буквально лише його припущення.
Але було щось глибоко переконливе в тому, як він говорив, у його голосі, забарвленому гіркотою та смутком, коли він розповідав про те, що на тлі цієї трагедії всі інші дрібниці не мають жодного значення, і єдине, що є важливим, — це той факт, що Егостик помирає.
Цього було достатньо, щоб навіть якби сам Егостик почув це, стоячи поруч, він би на мить подумав про себе: "Що, я помираю?".
— Хай там як... Я думаю, я намагаюся сказати, що Егостик пішов на спокій, тому що йому залишилося жити недовго... Зачекай. Стардаст?
Тіньовий Блукач із зітханням підняв очі, і лише тоді до нього дійшло, що Стардаст перебуває в дивному стані.
— Ні... цього не може бути... цього не може бути... Ах... А-а-а...
Вона тихо заридала.
Злегка нахилившись уперед, вона дивиться вниз, злегка тремтячи.
— Стардаст?
— Що я наробила, що я наробила... Ах...
І з цими словами Стардаст зайшлася плачем.
— Хм!
_Ква-а-а-а-ах._
А потім, мало не розтрощивши стіл, вона підхопилася, ридаючи, і вилетіла крізь вікно.
— ..?
Тіньовий Блукач залишився сам.
Кліпаючи очима, він дожував стейк у роті.
Тоді, якраз вчасно, надійшов дзвінок від Лі Соль А.
— Алло.
[Алло. Е-ем, це Кім Джа Хьон. Як усе пройшло? Ти все ще бачишся з нею?]
— Ну, ні... Шін Хару пішла першою.
[О, справді? Тож як усе пройшло? Ти вислухав її проблеми й підтримав її морально?]
— Е-ем...
На її запитання Тіньовий Блукач згадав Стардаст, яка з плачем розбила вікно й полетіла геть.
Тихим, спокійним голосом він сказав їй:
— Ну, я думаю, нам пиздець.
[Га?]
Відтоді як Стардаст почула про стан Егостика від Тіньового Блукача, минуло три місяці, і за весь цей час Егостика жодного разу не бачили.
.
.
.
(П.П Розділ котрий я називаю "Трагедія і комедія в одному антракті". Хоча Тіньовий Блукач частково правий що до стану Егостика.)