Розділ 340:
Під небом, забарвленим у червоний колір, над яким висіло моторошне жовте сяйво, було жалібно чути чиєсь жіноче ридання.
"Ні... будь ласка... прокинься..."
"...Тату... Тату! Прокинься, сестро! Швидше... Спробуй..."
"Я... не можу... нічого вдіяти зі своїми силами..."
Звідкись долинали звуки.
А потім почувся хрипкий чоловічий голос, ледве помітний.
"Кулук... Со Ін..."
"...шухляда... кинь... верх..."
Знову почулося бурмотіння та ридання.
"Не вмирай... не вмирай... хіба ти... хм... хм... хм... хм..."
Позаду жінки, яка ридала, небо поступово опускалося все важче й важче.
"...здатися... не можу... не бачити... мій..."
Я мовчки дивився на цей пейзаж, наче дивився кіно, а потім хтось схопив мене за плече.
Я повернувся і побачив постать чоловіка в чорному капелюсі та білій масці, що закривала половину його обличчя.
Чоловік у цьому знайомому вбранні відкрив рот, щоб заговорити зі мною.
"Не роби вибору, про який пошкодуєш."
".."
Це був останній раз, коли я чув його голос перед тим, як прокинутися від свого сну.
— Ха-а-а.
Ще один сон.
Я зітхнув, випиваючи воду, яку поставив біля свого ліжка.
Це був дивний сон, який останнім часом мені часто снився.
Я мало що пам'ятаю з початку, але кінець завжди однаковий.
Наприкінці зруйнованого ландшафту постать "мене" говорить зі мною.
Я не знаю, чи сниться мені це тому, що в мене поганий день, чи я просто...
Можливо, сон містив якесь послання для мене.
Пробурмотів я собі під ніс, знову випив води й задумався.
Не роби вибору, про який пошкодуєш.
Ось що там було сказано.
Але що саме є вибором, про який пошкодуєш?
З цим невирішеним питанням я повернувся в ліжко.
Мені наснилося щось серйозне, і, здається, я почув важливе послання, але зараз раній ранок. Я все ще сонний після поїздки.
З цими думками я знову поринув у глибокий сон.
Минуло три тижні після того, як я пішов на спокій і перестав бути лиходієм.
Після відходу від справ ми подорожували за кордон усією групою, суто учасниками Его-Стрім.
Насправді ми провели більше часу в таких місцях відпочинку, як гарячі джерела, басейни, аквапарки та пляжі, ніж біля туристичних пам'яток. Якщо подумати, скрізь є вода. Хм.
Хай там як, я чудово провів час.
Цього було достатньо, щоб я почувався краще від думки про розлуку зі Стардаст.
Со Ін, Су Бін, Ха Юль, Чха Юн, Чхве Се Хі, пан Десік, Сен Джаянг, Шин Рьон та Аріель — усі інші подорожували зі мною.
Насправді... Зараз не найкраща ідея їхати за кордон, тому що безпека там набагато гірша, ніж у Кореї. Лиходіїв стає все більше, а шанси потрапити під терористичний акт значно вищі.
Але потім я згадав, що лиходії — це ми, і ми настільки сильні, що це все одно не має значення, тому я поїхав у подорож. Звісно, про всяк випадок я переконався, що ми безпечно летимо на приватному літаку, який вона мені позичила.
До того ж, це був останній раз, коли ми взагалі могли подорожувати.
Теперішній час — це середина третьої частини оригіналу.
Зазвичай монстри Місячної Церкви, які все ще лютують, Виконавець Бажань, який повільно починає зближуватися з ними, та Біла Відьма Со Ін утворили б хаотичну колаборацію...
Однак я зупинив Місячну Церкву, Со Ін тепер на моєму боці, а фінального боса, Виконавця Бажань, я вбив заздалегідь.
Несподівано, це був досить тихий час порівняно з іншими періодами, оскільки я подбав про все заздалегідь.
Звісно, все ще залишалися деякі неприємні справи, і в мене було величезне завдання завоювати прихильність Селести в цей період... але враховуючи, що світ знову покотиться до біса, коли почнеться частина 4, це досить розслабляючий час.
Тож, так. Давай насолоджуватися цим часом.
З цією думкою я вийшов із кімнати.
Тепле сонячне світло проникало крізь вікно.
Це була одна з моїх улюблених речей. Щось пов'язане з тим, що ранкове сонце виробляє вітамін D чи типу того...
Хай там як, ще з мого минулого світу тепло сонця на моєму тілі завжди змушувало мене почуватися добре.
У будь-якому випадку, коли я вийшов у вітальню, то побачив картину.
— Ух...
На дивані лежала Со Ін, а Ин-Воль обіймала її ззаду, наче плюшеву іграшку.
В обіймах Со Ін спала Ин-Воль із заплющеними очима, наче мертва.
".."
І я посміхнувся, думаючи, якими милі вони були разом.
Хоча вони обидві були більшими, ніж коли були молодшими, все одно було мило бачити двох дівчат однакового розміру, які притулилися одна до одної.
Але Со Ін завжди була ранньою пташкою, це одна справа, але що не так з Ин-Воль? Вона зазвичай не така.
У мене виникло таке питання, коли я побачив Ин-Воль із зав'язаним ззаду чорним волоссям, яка лежала із заплющеними очима, білим обличчям і не рухалася.
— У-ух... О... Ти вже прокинувся?
Со Ін потерла очі й піднялася з дивана, все ще виглядаючи сонною й млявою.
Я погладив Со Ін по волоссю рукою й запитав її:
— Гей, Со Ін, ти теж добре спала? Що не так з Ин-Воль? Вона виглядає так, ніби спить мертвим сном.
— Хм... О, точно.
Со Ін захихотіла від мого коментаря й пояснила:
— Це тому, що вона вчора грала в гру.
— У гру?
Ин-Воль не грає в ігри. Зазвичай Со Ін та Чхве Се Хі грають в ігри в нашому домі.
У відповідь на моє запитання Со Ін почала пояснювати, що цього разу все було інакше.
Судячи з усього, Со Ін та Ин-Воль минулої ночі грали в настільну гру, схожу на шахи... але Ин-Воль постійно програвала, тому вона продовжувала намагатися виграти, і вони грали до самого світанку.
Коли Со Ін пішла спати, Ин-Воль не спала всю ніч, вивчаючи, як перемогти.
...і результатом стала нині відключена Ин-Воль.
Хм. Ин-Воль досить азартна суперниця...
Поки я з подивом роздивлявся Ин-Воль, яка спала у своєму вбранні храмової діви, Со Ін, яка ворушилася на дивані, захихотіла і заговорила:
— Хай там як, Даїн, це ж добре. Чому б тобі не погуляти зі мною сьогодні?
— Га? Так, звісно, давай зробимо це.
— Гей, Бек Ин-Воль, ти чула Даїна? Він іде гуляти з нами!
— М-гм...
— Ти сказала "так"?
Со Ін будить Ин-Воль із заливистим сміхом і нетерпляче трясе її тіло, але Ин-Воль може лише видати якийсь звук, усе ще не розплющуючи очей.
Со Ін зістрибує з дивана й витягує руку через усю кімнату, впевнено кажучи:
— Ну ж бо, тоді, Даїн, ходімо в підвал!
— Добре.
І ось ми із Со Ін вирушили в нашу пригоду... до підвалу.
— Ну ж бо. Я покажу тобі нову кімнату, яку я зробила.
Підвал особняка Его-Стрім, місце під будинком десь у Сеулі, технічно з'єднане лише пристроєм для телепортації.
Ми разом спустилися туди, що колись було нашою першою резиденцією.
Со Ін іде по підвалу поруч зі мною, без угаву базікаючи.
Поки ми йшли, я згадав старі часи, коли вона була на дві голови меншою, ніж зараз. Тоді ми так само ходили разом, коли Су Бін тільки-но прибула.
Не можу повірити, що Со Ін була такою маленькою тоді. Що ж, якби це був оригінал, вона б уже нищила Корею.
Я дивлюся вниз на Со Ін, і мене переповнюють емоції.
У якийсь момент Со Ін вишкірилася на мене, схопила за руку й вказала на одну з кімнат.
— Ну ж бо, Даїн. Сюди.
Вона привела мене у фантастичну кімнату.
Велике, пухнасте крісло-мішок стояло посеред кімнати, а на стіні перед ним висів величезний монітор, схожий на кінотеатральний.
І під ним — усілякі ігрові приставки, підключені до монітора.
Також на стіні була книжкова полиця, забита коміксами.
Це був фантастичний простір для домосідки.
— Що думаєш, Даїн? Я ніколи не показувала тобі цього раніше. Мій рай!
У худі, яке було більшим за її руки, Со Ін посміхнулася, зробивши крок назад.
— Круто. Це місце виглядає переконливіше, ніж манга-кафе. Коли зайдеш, уже не захочеться виходити.
— Хе-хе. Хороше ж, правда?
— Так.
— Тоді сідай!
Сказала Со Ін, смикаючи мене за руку, і я влігся на велике крісло-мішок.
Воно таке м'яке, що я буквально відчув, ніби мене засмоктує всередину.
З розгону я схопив комікс із книжкової полиці прямо позаду мене, побачив червону позначку 18+ і невимушено повернув його назад, а потім узяв звичайну книгу з нижнього ряду й ліг.
— О-о-ох... Добре.
— Правда ж?
Со Ін, яка сиділа на кріслі-мішку поруч зі мною, криво посміхнулася і сказала це.
Усівшись, вона покрутила в руках пульт дистанційного керування й увімкнула великий монітор на стіні перед нами.
— Я в раю, коли сиджу тут і дивлюся на це.
— Що це?
Запитав я, з цікавістю підводячи погляд.
Со Ін, чиє сріблясте коротке волосся тепер стало трохи довшим і злегка спадало набік, криво посміхнулася і вказала вперед.
З динаміків угорі лунала заспокійлива класична музика, тоді як великий монітор, наче в кінотеатрі, показував сторінку.
=[Офіційне фан-кафе Его-Стрім «Мангодан»]=
(Наразі популярне кафе №1 у реальному часі)
> [Оголошення]
>
> [Популярні дописи]
[Мангостік, будь ласка, повернися, повернися, повернися]
[До біса тих ідіотів, які не насолоджуються життям день за днем, ха-ха]
[Чесно кажучи, якщо ви відбитий фанат манго, який все ще вірить, що він повернеться завтра, то це нормально, ха-ха. Я перший, ха-ха]
[Я зробив поминальний столик для фан-кафе.]
[Пішов на спокій півтора місяця тому, і все одно фан-кафе №1, а-ха-ха-ха]
["Якщо ти прийдеш о 4-й годині дня, я буду щасливий вже з 3-ї години"]
[Сльози... Збірка найкращих моментів Его з тих часів.jpg]
[Тіньовий Блукач <<< Чи можемо ми просто одягнути на нього маску, відправити його на спокій і натомість воскресити як Тіньового Манго?]
[Обов'язково до перегляду: Пізні нічні повторні трансляції манго-стрімів з 1 по 3 частину, починаючи з сьогоднішнього вечора о 21:00]
[Я так припускаю, але хіба керівник фан-кафе Стардаст — це не Егостик?]
[Термінові новини: Петиція за повернення Манго набрала 1 мільйон підписів]
".."
Зображення мого фан-кафе було на великому моніторі.
У мене голова йде обертом через те, що цей великий монітор показує не фільм, а інтернет-спільноту.
Коли я міцно заплющив очі, Со Ін посміхнулася і сказала мені:
— Що думаєш, Даїн? Хіба це не весело?
У мене було передчуття, що сьогоднішній день буде не з легких.
Перегляд власного фан-кафе — це просто катування.