Розділ 33: ГЕРОЙ
— АААААААААААААААХ!
Літак почав стрімко падати.
Пасажири кричали й щосили вчіплялися в підлокітники сидінь.
[— Не можу повірити, що ви таки видали звук! Тоді я перерізаю й останній дріт! БУМ!]
Знову почувся тріскучий звук вибуху.
Літак почав падати все швидше й швидше.
І все це транслювалося в прямому ефірі для всього світу.
— Божевільний виродок…
Звісно, були люди, які спостерігали за цим у реальному часі.
— …Голово, що нам тепер робити?
[— Що значить що?… Здавайся. Я тут зайнятий написанням заяви з осудом. Фух, мені знову доведеться ходити повсюди, схиливши голову. А ти давай повертайся і готуйся писати мені вибачення за те, що жбурляла в мене попкорном. О, дідько, деякі репортери вже тут. Усе, я кладу слухавку.]
Голова Асоціації перервав дзвінок.
Залишившись наодинці, Стардаст могла лише дивитися в небо зі змішаними почуттями.
— Хаа…
Літак повільно втрачав висоту.
Він падав настільки плавно, що можна було б подумати, ніби він іде на звичайну посадку.
Проте дим, який валив із обох крил, чітко вказував на те, що коїться щось надзвичайно серйозне.
Стардаст задумалася.
Хіба це не наймасштабніший терористичний акт за всю історію?
Егостик… Він нарешті вчинив справжній, повноцінний злочин.
Найбільше пригнічувало те, що вона нічого не могла вдіяти і мусила просто спостерігати.
Швидкість літака становить щонайменше 1 000 кілометрів на годину.
Якщо врахувати, що швидкість поїзда, який вона заледве зупинила минулого разу, становила близько 100 кілометрів на годину, то цей рухався вдесятеро швидше.
Намагатися зупинити таке — це все одно що битися яйцем об скелю. Це як мураха, яка намагається зупинити автомобіль.
Інакше кажучи, вона безсила.
Їй залишається лише безпорадно сидіти й згодом писати звіт.
Поки вона дивилася вгору з такими складними думками на умі.
Раптово у її внутрішньовушних навушниках пролунав дзвінок.
— …?
Вона нахмурилася від цього несподіваного виклику й уже збиралася вимкнути навушники, щоб скинути його.
"Зачекай… Але ці навушники точно з’єднані лише з Асоціацією".
Вона прийняла виклик, ще раз торкнувшись навушника.
Пролунав чоловічий голос.
І Стардаст стиснула губи, зачувши цей знайомий голос.
[— Привіт, Стардаст. Це Егостик.]
— Ти, сміття…
Вона ледь не швирнула навушники на землю, оскільки не могла впоратися з гнівом.
Але коли він продовжив, вона на мить закрила рота.
[— Мені просто цікаво. Чому ти їх не рятуєш?]
— …Що?
[— Я маю на увазі, хіба ти не повинна злетіти в небо і врятувати літак? Що ти робиш?]
Стардаст на мить спалахнула від люті, коли він так невимушено виплюнув ці слова.
Однак вона подумала, що якщо зараз вибухне гнівом, то просто підіграє його підступному задуму, тому придушила лють і заговорила спокійно:
— ….Тож тепер ти хочеш, щоб я зупинила падіння літака? Того самого, який ти сам і збив?
[— Так, звісно.]
Шін Хару до нестями хотілося вліпити цьому хлопцю в пику за те, що він говорить настільки безсоромно.
Ударити так сильно, щоб убити його прямо на місці.
Стримуючи лють, вона підвищила голос:
— Як я можу… зупинити це? А? Цю дуру, яка летить донизу зі швидкістю 1 000 кілометрів на годину? Ти хочеш, щоб я загинула? О, мабуть, так воно і є. Ти, божевільний виродку.
…Вона втрачала самовладання, і її стриманий образ починав тріщати по швах.
Але перш ніж вона встигла закричати, Егостик перебив її:
[— Ні, ти впораєшся.]
На мить його голос у слухавці зазвучав серйозніше й щиріше, ніж у будь-кого іншого. Вона аж заніміла на секунду.
[— Ти впораєшся. Зупини падіння літака.]
Він говорив це так, наче стверджував абсолютно незаперечну істину.
Наче говорив про очевидні речі — що сонце сходить, коли місяць сідає.
Його голос звучав занадто впевнено.
Оговтавшись після секундного заціпеніння, вона тихо промовила:
— …Це взагалі має для тебе якийсь сенс? Ти думаєш, я не розумію, що ти просто хочеш скористатися цією можливістю, щоб позбутися мене?
[— Навіщо мені бажати твоєї смерті?]
А потім він продовжив своїм спокійним голосом:
[— Який сенс мало б моє життя без тебе? Без тебе я просто звичайний, пересічний лиходій.]
[— Ти доповнюєш мене.]
[— Тому втручайся. Стисни кулаки, напруж ноги і лети в небо, щоб урятувати людей. Ти впораєшся. Тому що це ти.]
І наприкінці зв'язок обірвався.
Залишившись наодинці, вона стояла, заворожена цим раптовим поворотом подій, і на мить повністю вимкнулася з реальності…
Похитавши головою, вона нарешті прийшла до тями.
Цей божевільний хлопець просто знову верзе свою звичну нісенітницю.
Це ж той самий тип, який узагалі підірвав цей літак.
Вона знає свої здібності, то як вона може зупинити таке?
Хіба він цього разу не намагається просто вбити її?
Проте слова, які він сказав, продовжували лунати луною в її голові.
"Ні, ти впораєшся".
"Ти доповнюєш мене".
"Стисни кулаки, напруж ноги і лети в небо, щоб урятувати людей. Ти впораєшся. Тому що це ти".
Це були неймовірні слова, які могли б сказати хіба що її палкі фанати.
Але це сказав її ворог, цей хлопець Егостик.
"Хіба в його словах немає більше надійності та об'єктивності?"
У її голові тепер панував повний хаос.
Вона почувалася водночас безпорадною та зневіреною через те, що їй доведеться в реальному часі спостерігати за загибеллю всіх людей у цьому літаку.
І коли лиходій, який збив цей літак, зателефонував їй і велів іти та рятувати їх, вона зрештою зовсім утратила голову.
"Так, я ж зупинила поїзд, то чому я не можу зупинити літак? Власне, якщо подивитися на літаки, хіба це не різновид літаючих поїздів? Що таке літак? Хіба це не скорочення від повітряного поїзда? Маю на увазі, хіба я не зможу зупинити літак?"
Вона почала міркувати, використовуючи досить серйозно викривлену логіку.
Зрештою, її розум дійшов остаточного висновку.
[247-ме чергове засідання вищої ради мозку Шін Хару]
[Рішення щодо питання: Давайте підемо і заберемо цей літак.]
"Так, якщо я все одно буду дивитися, як вони гинуть, мене до кінця життя чавитиме почуття провини. Краще зробити це без жалю".
І негайно.
Вона злетіла високо в небо.
— АААААААААААААААААААААААХ!
— ВАААААААААААААААХ.
— ААААААААААААААХХХХХХХХХХХ!!!
Усередині літака все було заповнене криками людей.
Хоча саме падіння чомусь відбувалося досить плавно, попри вибух, це не означало, що страх зник.
За вікном земля ставала все ближчою й ближчою.
Спочатку було чітко видно лише хмари, але тепер з'явилося й море.
Люди кричали й молилися Богу. Дехто знепритомнів, дехто просто здався, тихо заплющивши очі.
Ось так літак поступово наближався до моря, і тепер люди починали втрачати будь-яку надію, думаючи: "Тож залишається всього кілька хвилин, перш ніж я помру".
Гуп—.
Спереду почав доноситися якийсь звук.
Гуп—. Гуп—. Гуп—.
Звук продовжувався.
Чути було глухий стукіт, наче щось без упину вдарялося в передню частину літака.
І звук хвиль.
ГУУУУУП.
— А?
Раптово в передній частині відчувся сильний поштовх.
Пасажири сіпнулися, наче всі разом вилетіли вперед.
Цей поштовх змусив би людей вилетіти зі своїх місць, якби всі не були пристебнуті пасками безпеки.
Поштовх з'явився і зник, наче щось врізалося в передню частину літака, як автомобіль врізається в дерево на вулиці.
Швидкість літака, який мчав, щоб розлетітися на друзки об морську гладінь.
Повільно.
Повільно.
Вона почала знижуватися.
— …А?
Пасажири були шоковані тим, що щось ударило в передню частину літака, і навіть подумали: "Ну все, я мертвий", але потім помітили, що щось не так.
Вони безумовно наближалися до поверхні.
Літак поступово сповільнювався, наче йшов на посадку.
— Га…? А?
Літак рухався все повільніше й повільніше.
Незабаром він із гуркотом сів на воду.
Плюх.
— ААААААХ!
Звісно, у процесі стався невеликий удар, через що літак раптово розколовся.
Але як результат.
Усі пасажири вижили.
— …Що сталося?
Пасажири були приголомшені цією раптовою розв'язкою.
Вони не розуміли, що відбувається, не могли усвідомити, що вижили, і навіть не відчували радості.
Дехто з них підвівся й пройшов всередину, щоб знайти екіпаж.
Члени екіпажу були непритомні.
Люди привели їх до тями, і ті відкрили двері літака й розгорнули надувний трап, щоб люди могли дістатися до рятувальних човнів і сісти в них.
Люди побачили дивовижне видовище, коли сіли в рятувальні човни й абсолютно розгублені відпливли до передньої частини літака.
Світловолоса жінка в червоному трико, стікаючи потом і важко переводячи подих, стояла перед сильно пом'ятим носом літака, самотужки тримаючи його так міцно, що на металі залишилися вм'ятини від її рук.
Це була Стардаст.
Люди інстинктивно зрозуміли, що вона врятувала їх.
Один із них мимоволі пробурмотів:
— Герой…
Захисник.
Герой.
Рятівник.
Кожен там відчув це, спостерігаючи, як вона знесилено намагається віддихатися на тлі величезного літака.
Це вона.
Ця людина.
Щойно врятувала всіх.
Це наш герой.
[— Так!!! Стардаст!!! Очолила успішну посадку!!! Літак!!! Усі пасажири в безпеці!!! Вони висадилися!!!! Усі!!! Корея в безпеці!!!]
[— Так, і як ви можете бачити… Вау. Вона це зробила! Глядачі, корейський герой А-класу Стардаст щойно зупинила падіння літака прямо в повітрі! Неймовірно, що це сталося в Кореї.]
[— Так, щойно корейський герой Стардаст-сан успішно зупинила літак у небі. Це дивовижно. Чи є щось, на що Корея не здатна?]
[— Корейський герой Стардаст перехопила літак. Так, це просто чудово для країни-ізгоя на півострові.]
[— У Кореї, маленькій країні на Сході, герой зупинив літак у небі. Її звуть Стардаст.]
[— Хто така герой Стардаст? Та, що змусила США здивуватися, а Японію — шокуватися! І отримала похвалу від Китаю та викликала страх у Франції. "Японія тепер мусить визнати, що ми повністю програли Кореї, коли справа стосується героїв. Навіть якщо ми об'єднаємо всіх японських героїв, ми не зможемо перемогти Корею". Шок міністра внутрішніх справ Японії розкрито!]