Розділ 337:
У самому центрі Сеула височіє величезна будівля.
Стоячи там і відчуваючи пориви вітру, я дивився на синє небо в очікуванні прибуття Стардаст.
"Даїн, із Шін Рьон та Аріель покінчено, Стардаст має скоро бути тут."
— Зрозумів.
Вітер розвівав мій чорний плащ за спиною.
У холодному повітрі я затамував подих, дивлячись на місто внизу.
"Це останній день?"
Торкнувшись білої маски на своєму обличчі, я тихо пробурмотів собі під ніс.
Сьогодні я збираюся зробити одну річ: піти на спокій.
Інакше кажучи.
Це останній день мого терору, день, коли я стою перед камерами.
Відтепер більше не буде ніякого тероризму, більше не буде виступів перед камерами, більше не буде таких протистоянь зі Стардаст.
Сьогодні був кінець.
— Ха-ха.
Думаючи про це, я відчував прохолоду та гіркувато-солодкий присмак, особливо тому, що мені доведеться розлучитися зі Стардаст.
".."
Усе, що я робив до цього часу, було заради неї... Шкода.
Я вперше заявив світові про своє існування, коли почав свій терор як заклятий ворог Стардаст, а тепер настав час розійтися в різні боки.
Думаючи про це, я відчув нове почуття — тугу.
"Якщо подумати, я влаштував чимало терористичних актів, поки був лиходієм."
Подумав я про себе, поринаючи в спогади.
Я дебютував як лиходій, затопивши свій перший корабель і перемігши Стардаст.
Потім я змусив усіх рахуватися зі своєю присутністю трилогією атак на поїзди, літаки та інші види транспорту.
Я також підірвав міст.
Я також викрав гігантську зброю у корпорації «Хан Ін» і зчепився зі Стардаст.
Після того, як Его-Стрім запрацював на повну силу, до мене приєдналися Електра, Лицар Смерті, а також інші, як-от Сун-У та Со Ін.
Відтоді я постійно перебував у стані терору, маючи безліч союзників — більше, ніж у більшості суперлиходіїв із коміксів.
Моя особистість, яку я перебрав на себе, коли потрапив у цей світ, була особистістю лиходія.
Лиходія, який бився тільки зі Стардаст.
Лиходія, одержимого героями.
До сьогоднішнього дня.
Тихо подумав я про себе.
Насправді, причина, чому я взагалі став лиходієм, була простою.
У манзі, заснованій на цьому світі, «Стардаст!», її головна героїня, Стардаст, була розбитою, виснаженою руїною, що кипіла від труднощів.
Я не хотів, щоб мій улюблений персонаж жив отак, ось чому я хотів позбутися інших лиходіїв заздалегідь.
Проте Стардаст — це той тип персонажа, якому потрібно пройти крізь кризу, щоб вирости як протагоніст.
Тому я вирішив влаштувати їй цю кризу, але у формі чистого, акуратного терору, який не передбачає загибелі людей.
Стардаст виросла і більше не потребує моєї допомоги, тож моя роль закінчена.
Тепер, заради неї, настав час зникнути з її життя, красиво й чисто.
Я їй більше не суперник, і тому сьогодні буде моя остання атака та трансляція.
Це було моє прощальне слово як лиходія.
Насправді, я спланував цю атаку як матч усіх зірок, і я хотів зробити її грандіозною, бо вона була моєю останньою, але я також хотів переконатися, що громадськість буде переконана. Ніхто б не повірив мені, якби я просто пішов на спокій, тому я мусив зробити це грандіозно, щоб вони подумали: "О, це дійсно його останній виступ".
Коли я стояв на даху будівлі, розмірковуючи про це, у моєму вусі пролунав голос Со Ін.
[Даїн. Із Сун-У покінчено, вона скоро буде тут.]
— Зрозумів.
Ну, наразі це все.
Тепер настав час налаштуватися на серйозний лад і підготуватися до моєї заяви про відхід від справ.
[Кя-а]
[Велика Стардаст]
[Нарешті черга манго!!!]
[Гаразд, ходімо тепер, Егостик~]
[Не можу дочекатися, щоб побачити, що ти збираєшся сказати, Егостик~]
[Він на вершині тієї будівлі?]
[Нарешті]
Судячи зі швидкого флуду в чаті, Стардаст нарешті прямує сюди.
І тепер, нарешті, настав час попрощатися з нею.
Я посміхнувся, спостерігаючи за тим, як Стардаст наближається до мене, а її світле волосся розвівається вдалині.
Йти потрібно тільки з посмішкою на обличчі, тому я приховав своє розчарування і посміхнувся Стардаст у відповідь.
Добре.
Настав час для моєї фінальної трансляції.
Тієї, що оголосить про мій відхід.
І з цим, повертаючись до теперішнього часу.
На вершині будівлі, де вирує холодний вітер, дві фігури стояли обличчям до обличчя.
".."
Жінка люто дивилася на мене звідти, її довге світле волосся розвівалося навколо неї.
Мій герой, Стардаст.
— Ха-ха.
І я, лиходій цього світу, що протистояв їй.
— Егостик, твої витівки закінчилися. Що ще ти збираєшся робити?
Вона люто дивиться на мене, її очі холодні.
Мене критикував герой за те, що я взяв кількох заручників і влаштував терористичний акт.
Що ж, хіба це дивно?
Її ім'я Стардаст.
Справжнє ім'я Шін Хару.
Просто та, яка не заплющує очі на несправедливість, добра і сильна.
Головна героїня цього коміксу.
Усі ці роки я був її заклятим ворогом.
Якщо ви запитаєте мене, чому.
Ну...
Насправді це все заради її власного блага, але... вона ніколи про це не дізнається.
Я посміхнувся як лиходій, ховаючи свої справжні почуття, і повернувся до неї.
— Так, ти знову чудово впоралася. Зрештою, ти мій визнаний заклятий ворог.
І це, друзі мої, не було порожніми словами.
Це була правда.
Вона завжди була дуже вправною.
У частині 1 вона перемогла корпорацію «Хан Ін».
Вона зупинила атаку Місячних монстрів у частині 2.
Вона перемогла Виконавця Бажань у частині 3.
Вона була навіть кращою, ніж я думав, настільки, що мені більше не потрібно про неї турбуватися.
Ось що я сказав, перебільшено плескаючи в долоні в повітрі.
Вона закотила очі й крикнула на мене.
— Мені не потрібне твоє схвалення, ти, шматок лайна!
Це було боляче.
Так. Гаразд, гаразд, гаразд, вибач.
Але... ось у чому річ.
Я лечу за допомогою телекінезу, яким останнім часом зловживав, і в мене закінчується час для його використання.
Якщо я зроблю щось не так, то рухну туди, вниз.
Тому давайте зробимо це швидко.
Моє останнє прощавай.
— Так, Стардаст, так, ти завжди була такою. Ти завжди першою розгадувала мої ігри, протистояла мені. Ти завжди була тією, хто вистежував мене отак.
".."
Вона кидає на мене погляд, ніби я несу нісенітницю.
О, здається, вона щойно здригнулася, збираючись підлетіти сюди. Гей, у мене все ще є детонатор від цієї будівлі. Не підходь.
У будь-якому випадку, тепер моя черга сказати останнє слово.
— Хай там як, це... Я думаю, це буде мій останній виступ.
Я тихо посміхнувся і сказав це.
Те, що я зробив сьогодні, — це останній акт тероризму, який я вчиню в цьому світі.
Причина була простою.
— Ти вже зовсім доросла, тобі більше не потрібно гратися зі мною.
Вона вже зовсім доросла, їй більше не потрібно мати справу зі мною.
Сказав я, посміхаючись і дивлячись у її сині очі.
Тепер я їй не потрібен.
Тепер настала моя черга піти.
Більше не стояти на її шляху.
Тому що справжній першокласний лиходій повинен знати, коли потрібно піти.
І з цими словами я посміхнувся.
Їй я сказав своє останнє прощавай.
Прощавай, Стардаст.
Бувай.
— Що? Зачекай!
Сказавши все, що хотів, я змахнув плащем перед собою й телепортувався геть.
І останнє, що я побачив у Стардаст, коли йшов, це...
Її очі були широко розкриті й тремтіли.
Якого біса.
Що з нею не так?
"Хай там як, це... Я думаю, це буде мій останній раз, коли я граюся з тобою. Ти вже зовсім доросла, тобі більше не потрібно гратися зі мною."
Про що ти говориш?
Стардаст не могла повірити своїм вухам.
Вона сумувала за ним, хотіла бути з ним, ось чому вона прийшла сюди, подолавши всі перешкоди, які він виставив.
І тепер.
Тепер якого біса.
Ти, що ти таке верзеш?
Думає вона так чи ні, Егостик продовжував, усе ще посміхаючись, наче констатував очевидне.
Стардаст панікувала, але він продовжував.
"Прощавай, Стардаст."
— Що, зачекай!
Стардаст у паніці потягнулася до його руки, але зустріла лише тиху посмішку та прощання.
".."
Він зник, а Стардаст залишилася одна на даху будівлі.
— Ах...
[?]
[Що це?]
[???]
[Ха?]
[??]
[Що це таке?]
[Зачекайте]
[Ах]
[Чекайте, це ж не так]
[Відхід на спокій?]
[У мене голова йде обертом, я неправильно почув?]
[Що відбувається, чому ти раптом не чекаєш на мене]
[Я зараз стрибну]
[Я зараз стрибну]
[А-а-а]
[Ха-ха, пиздець]
Залишившись там, вона тремтячими очима вдивлялася в те місце, де щойно був Егостик.
Цього дня життя Стардаст змінилося назавжди.