Розділ 334:
Я вже настільки близький до того, щоб дійсно піти на пенсію.
У будинку все вирувало енергією, можливо, тому, що я вже оголосив, що закінчу тероризувати Стардаст до наступного місяця.
— Даїн, покопай ще трохи ось тут!
Усі були схвильовані, і зараз вони будують великий басейн перед будинком.
Я сказав їм, що оскільки я йду на пенсію, то збираюся тусуватися тут, поки не закінчилося літо, але вони виглядали такими радісними, що я не став їх зупиняти.
Проте я був точно впевнений, що на будівництво басейну підуть роки… А минуло лише кілька днів, і він уже починає набувати форми.
Можливо, це тому, що коли прийде час заповнювати його водою, Ин-Воль або Аріель, наша володарка води, зможуть зробити це швидко, а нам залишається лише копати. Я впевнений, що їхня вода буде чистішою за ґрунтову.
Хай там як, поки всі думали про мій вихід на пенсію, я перебував наодинці, роздумуючи над тим, який терористичний акт удіяти.
— Мммм…
У мене залишалося всього кілька днів для терору, і мені потрібно було бути обережним із кожним із них. Я палко бажав зробити його трохи видовищнішим.
Хммм, універмаг? Чи захопити корабель уперше за довгий час?
Навіть розмірковуючи про це, я не дуже переймався самим змістом тероризму.
Коли доходить до справи, існує лише одна причина, чому я займаюся терором.
Через Стардаст.
Я покрутив ручку з цією думкою.
Стардаст.
Моя улюблена дівчина, та, яка була причиною мого життя в цьому світі.
Можливо… Якщо все піде своїм шляхом, ми з нею навряд чи часто бачитимемося після мого останнього терору.
Особливо після того, як я переможу Бога Сонця й побачу щасливий фінал цього світу… Якщо мені пощастить вижити до того часу, ми, ймовірно, ні разу більше не зустрінемося.
Тому було цілком природно, що я цінував ті кілька атак, які залишалися.
Один із небагатьох разів, коли я міг побачити свою улюблену людину перед тим, як ми розійдемося.
Звісно, якщо я збираюся закласти бомбу, моєю головною ціллю буде Стардаст.
Усе ж я був трохи розчарований.
Насправді я був розчарований набагато сильніше, ніж показував, просто я не хотів робити з цього великої проблеми.
"Усе ж."
Я поклав ручку й задумався.
Стардаст, вона зараз не так вороже налаштована до мене… Якщо на те пішло, вона виявилася більш терпимою, ніж я очікував після всього, що я вдіяв.
Хоча вона й мала таку характерну рису — підходити до мене так невимушено, що я навіть подумав, ніби можу їй подобатися.
Хай там як.
Можливо, наприкінці ми зможемо розійтися, посміхаючись один одному.
Лиходій, який прощається з героєм із посмішкою на обличчі — це було б величезною розкішшю.
З цією думкою я зібрався з духом і прийняв рішення.
Гаразд.
Тепер давай припинимо уникати Стардаст.
Втеча ні разу не була виходом.
З цією рішучістю я покликав Хан Со Ін та Ин-Воль.
— Добре, я визначився з наступною атакою. Погнали.
— Так, Даїн. Що це?
— Ось. Слухайте…
І з цими словами я спланував атаку, з нетерпінням очікуючи на нові розмови зі Стардаст.
Невдовзі настав день атаки, і, як і очікувалося, мій терор супроводжувався трансляцією.
— Привіт усім. Це Егостик!
[Мангостіки, які підірвалися наче пси, щойно пролунало сповіщення про трансляцію Егостика]
[По-перше, я мангостік!]
[День трансляції Мангостіка <- має бути по-людськи оголошений державним святом]
[Тепер я не можу жити без Мангостіка]
[Герой S-класу, який регулярно спілкується зі мною — хіба це не найкраще]
[Причина, чому я живу = бо знаю, що колись буде трансляція Егостика]
[Ці хлопці вже приручені, тому вони просто будуть підсміюватися й тішитися, коли побачать обличчя Егостика… насправді, я теж]
[Захисник Республіки Корея, посланець Бога й рятівник світу MAN-GOAT — це знову ти?]
У небі над Сеулом, Південна Корея, я ввімкнув камеру, і, як зазвичай, одразу вискочила звична мішанина коментарів.
Я не можу дочекатися, коли знову побачу їх.
Від цієї думки я відмахнувся від припливу жалю.
Я посміхнувся й відкрив рота:
— Так, так. Радий усіх бачити. Я впевнений, вам цікаво, чому я сьогодні в ефірі, і це не що інше, як цей універмаг піді мною.
Говорячи це, я розвернув камеру, показуючи дах універмагу під собою.
Потім, знову направивши камеру на себе, я підло посміхнувся й знову відкрив рота:
— Так, саме так, сьогодні тут станеться дещо дуже цікаве! Ха-ха, вам буде на що подивитися. О, і до речі, вибратися звідси тепер неможливо. Уже запізно, навіть якщо ви спробуєте втекти?
Промовив я, яскраво посміхаючись.
У вікні чату швидко почали з'являтися повідомлення.
[Хто, в біса, збирається вибиратися??? Один із пунктів списку бажань людей у Кореї — хоч раз пережити терор Мангостіка]
[Якщо я не можу вибратися, чи можна туди зараз зайти? Я дуже хочу потрапити всередину]
[??? Що? Я зараз всередині універмагу. Тут усе палахкотить і коїться повне божевілля]
[О, я заздрю]
[Парк терору Манго за межами тематичного парку УКЛЮЧЕНО]
Що ж, як завжди, це була серія дописів, у яких відчувався повний спокій без найменшого натяку на кризу.
Ну, усе ж. Усі так розмовляють, але коли справа доходить до атаки на Місячні Врата, тут немає про що турбуватися, зважаючи на те, як швидко всі втекли.
— Універмаг готовий.
Слова Хан Со Ін пролунали саме тоді, коли я міркував про це.
Я подивився в камеру й промовив за її вказівкою:
— Хай там як, перед початком атаки давайте зачекаємо на мою героїню — Стардаст. Мені цікаво подивитися, чи зможе вона подолати цю витончену атаку!
[Час для звичного виклику Стардаст]
З цими словами я викликав Стардаст, і невдовзі після цього…
— А ось і вона.
З іншого кінця неба я побачив, як вона летить до нас.
Її довге світле волосся розвіювалося, Стардаст була вбрана в облягаючий червоний костюм.
Я посміхнувся, придушуючи легке калатання в серці, коли помітив її.
І ось вона вже стояла переді мною в небі.
Вона була красивою, як я завжди відчуваю, коли бачу її. Настільки красивою, насправді, що я замислююся, чи здатні на таке людські істоти.
Менше з тим, справа не в цьому, давай просто посміхнемося й привітаємося.
Тож я відкрив рота й привітав її:
— Привіт, Стардаст, приємно знову бачити тебе після нашої нещодавньої зустрічі на узбережжі.
"..."
На мої слова вона замовкла, дивлячись на мене з холодним виразом обличчя.
Я відчув, що тут щось не так.
Зазвичай вона б ніяково посміхнулася й сказала щось на кшталт: "Ага, я бачу". Чомусь сьогодні вираз її обличчя ні разу не змінився, і вона мовчить.
Що таке? Вона погано почувається сьогодні?
Зацікавився я і знову відкрив рота:
— Ха-ха… Хай там як, сьогодні у мене для тебе абсолютно новий терористичний акт!
Промовив я, отак посміхаючись.
Нарешті, уперше, її рот відкрився.
— Ха…
І потім.
Слова, які вона вимовила, були, безумовно, найуїдливішими з усіх, що я коли-небудь від неї чув.
— Ти, виродок, що ти знову вдіяв?
Вона люто вставилася в мене.
Те, як вона це сказала, тон, з яким це прозвучало, а потім її блакитні очі…
"..."
Я застиг на місці.
Давненько такого не було, га.
Я зберігав посмішку на своєму обличчі, слухаючи її слова.
Усередині ж мене, на відміну від зовнішнього спокою, панувала паніка.
"Ні, чому вона так поводиться? Я вдіяв щось не так?"
Я відчув, як холодний піт покотився по моїй спині.
Звісно, у тому, що герой проклинає лиходія, не було нічого незвичного, але це виявилося повною несподіванкою, враховуючи нещодавню історію між нею та мною. Я маю на увазі, здається, ще вчора ми йшли рука об руку крізь Майстра Підземель…
І я був не єдиним, кому це здалося дивним.
[??????]
[Що за… наша Стардаст якась дивна]
[Вони що, сваряться?]
[ТЕРМІНОВО] Стардаст божеволіє від ревнощів через Ангела]
[Герой S-класу поводиться як сміття, погнали!!!!!!!!!!!]
[Що це, Манго зраджує чи що?]
Усі були збиті з пантелику такою дивною реакцією Стардаст.
Хай там як, я все ще намагаюся збагнути, що відбувається.
Сьогодні я вирішив підійти до неї замість того, щоб уникати, тому посміхнувся й відкрив рота:
— Ха-ха, я нічого не вдіяв, просто трохи пожартував над універмагом. Ходять чутки, що в зоні п'ятого поверху, який зараз закритий на реконструкцію, є бомба?
— Ха, нудно. Це так передбачувано для такого сміття, як ти.
Я посміхнувся на її уїдливу репліку.
Я вишкірився й помахав детонатором перед її обличчям:
— Ну ж бо! Менше з тим, час спливає. Якщо ми не вирушимо прямо зараз… Ти ж знаєш?
— Тху.
З цими словами вона кинула на мене фінальний роздратований погляд, а потім полетіла вниз до універмагу.
І з цим я довгий час мовчки дивився в її бік, посміхаючись.
Я вимкнув камеру на мить, закриваючи вікно чату, яке палахкотіло запитаннями про те, що, в біса, не так зі Стардаст.
І тоді я залишився в небі, де ніхто за мною не спостерігав.
"..."
Посмішка зникла з мого обличчя, і я просто стояв там.
Що це взагалі таке, чому вона так чинить?
Вона виглядала зовсім не так, як зазвичай, коли підходила до мене невимушено.
Одразу ж у моїй голові промайнула думка.
Чому? Ну, ви знаєте.
Чи було це її справжнім наміром?
Як я і підозрював, її близька поведінка до цього моменту була лише прикриттям, щоб застати мене зненацька, і ось якими були її справжні наміри. Я вирішив відкинути цей концепт.
— Ха-ха… Я так і знав.
Тихо пробурмотів я собі під ніс, слабко посміхаючись.
Ну так, я ж передбачав це? Я чітко знаю, якою Стардаст була в коміксах. Вона ні разу не йде на компроміси з лиходіями, і я мушу бути з нею друзями? Сміховинно.
Я не пам'ятаю, що говорив. Що, Стардаст подобається Егостик? Ха-ха-ха, я все-таки мав рацію. Я вважав це безглуздим припущенням.
Що ж, я радше втішений.
Я відреагував як: "Серйозно, я так і думав".
"Ти що, плачеш?"
— Заткнись.
У мене таке відчуття, наче моє серце розбите.
Це, мабуть, ілюзія.
Стардаст перебувала в самому центрі універмагу, закривши обличчя руками.
— Ух…
Чи правильно це?
"Мені так шкода, що я вилаялася, і я хочу попросити вибачення прямо зараз?"
Навіть думаючи так, Стардаст тихо бурмотіла собі під ніс:
— Усе ж…
Це спрацювало, хіба ні?
На відміну від минулого разу, коли він уникав її, тепер він продовжував розмовляти з нею.
Його проклинають… але він усе одно посміхається.
Йому це подобається?
Вона прийняла рішення й вирішила спробувати далі, не усвідомлюючи, про які люті попередження кричало її власне нутро.