Розділ 327:
Окраїна Сеула, Південна Корея, була дуже усамітненим, гірським і водянистим як для Сеула місцем.
Жодних хмарочосів, лише величезний простір землі під відкритим блакитним небом із горами зелені з одного боку.
А під усім цим — кілька приватних будинків, розкиданих серед полів, приємний, тихий район із нульовим відсотком тероризму за останнє десятиліття.
Хіба що якась девелоперська компанія втомилася працювати в Сеулі, де тероризм є щоденним явищем, і вирішила переїхати сюди. Здавалося, тут завжди буде панувати вічний спокій.
Проте почали відбуватися дивні, дуже дивні речі.
_Курррр._
Раптово з неба почувся гучний гуркіт.
У синьому небі пролунав звуковий розрив, наче воно розверзалося.
І тоді це сталося.
_Хваааааааа—_
Небо з гучним шумом розкололося навпіл, і між двома половинами почало сяяти сліпуче жовте світло, навіть попри те, що був день.
— Ого... Що це взагалі таке?
Небо розкололося, і звідти ринуло світло — неймовірна сцена, яку можна було знайти хіба що в міфології.
А хмари різнокольорових веселок, що почали утворюватися навколо цього, виявилися достатнім приводом для того, щоб згорблені старенькі відірвалися від своєї роботи, схопили свої незвичні смартфони й поспіхом почали робити фотографії, аби надіслати їх своїм синам і донькам.
[Що це, мамо? Хіба це не кіно?]
[Ні, але краєвид чудовий~^^]
[Ого, мамо, зроби ще кілька знімків цього й надішли мені. Мені доведеться про це повідомити.]
Ця історія та фотографії швидко стали сенсацією в соціальних мережах.
Цього було достатньо, щоб медіа, які нудьгували й чухали потилиці, замислюючись, чи немає чогось новенького в тероризмі, здивовано кліпнули й звернули на це увагу.
І ось так новина про небо, що розкололося над селом за межами Сеула, вибухаючи світлом і піднімаючись блискучим каскадом п'ятикольорових хмар, швидко розлетілася по всій країні.
Потім, лише через кілька годин.
[ТЕРМІНОВІ НОВИНИ: Дивне світло в небі наразі викликає ажіотаж у містечку на околиці Сеула]
Ця історія вже стала гарячою новиною.
Мирне село тепер вирувало від людей, які прийшли подивитися на таємниче явище.
— Ого, дивіться. Туман веселкового кольору. Що це?
— Та не штовхайся!
— Не підходьте ближче. Це заборонена зона!
— Забирайтеся з мого поля, ви, виродки!
— Це якийсь лиходій влаштовує шоу? Мені трохи ніяково.
Чисте сяйво виходило з відкритого неба та різнокольорових хмар, божественно розсипаних по небосхилу.
Я сидів на деревах біля гори вдалині, спостерігаючи за цим видовищем.
— Божевілля.
Закутаний у чорний плащ, я дивився вперед крізь свою маску й бурмотів.
[Наразі Асоціація тримає людей подалі від прямого світла, оскільки вважає, що це може бути справою рук лиходія...]
Голос диктора новин лунав у моєму вусі.
Ангел, зрештою, був посланцем Бога, тож робив грандіозний вихід.
Особливо в такій ситуації, коли він просто влаштовував шоу з божественним світлом, що виривалося з неба й виглядало надзвичайно.
Це слуга Бога Сонця, істота, яка виглядає як ангел і тому називається ангелом.
Після своєї першої появи вона деякий час залишається нерухомою, перш ніж її забере Селеста, яка пізно дізнається про ангельське сходження.
Її викрадають і забирають, і відтоді вона тихо допомагає людям наче герой.
Усе це було лише косплеєм для фінального твісту.
Зрештою, у фінальній війні вона вмить розвертається й починає вирізати людей косою. Це повне божевілля, коли вона перерізає горлянки зі своєю фірмовою невинною пос посмішкою, а її білі шати просочуються кров'ю.
Як слуга Бога Сонця, вона не мусила б так чинити. Вона лише вдавала із себе святу й добру.
Звісно, наївні читачі, які без поняття були, що Бог Сонця є фінальним босом, думали під час виходу серії: "Ах, Стардаст не впорається сама, тому автор нарешті дав їй іноземного помічника". Зовсім ні, це був ворог.
У будь-якому випадку, я не збирався просто на це дивитися.
Бог Сонця? Сонце зрештою буде побите зірками.
І якщо ви раптом не помітили, у мені теж є трохи зоряної сили, хоча моє волосся й не стало жовтим.
Менше з тим, саме про це я й міркував, коли збагнув дещо.
— Ем, що за чортівня!
— Я єдиний це чую?
Попереду мене почав наростати гул.
Відкрите поле під блакитним небом і натовп людей, що збилися докупи.
Так багато людей дивилися вгору на світло з тріщини в небі, а над ними кружляли гелікоптери телекомпаній.
Раптово почав лунати спів.
"«quae apparuit Omnes homines in hoc mundo salventur—»"
Невідома, незрозуміла пісня з нерозбірливим текстом.
Вона відлунювала по всьому небу, наче хор гімнів з усіх боків.
Цілком зрозуміло, що люди були збиті з пантелику раптовістю цієї ситуації.
— Що це, хто співає?
— Тссс! Слухайте!
"«Vera salus est reddere vitam, quam dedit Deus. Poenitentiam agite, agnelli—»"
"«Deae— Deae— Deae— Deae— Deae—»"
І ось так гімн чужою мовою лунав усюди, і люди були приголомшені цією містичною енергією.
Тієї самої миті.
— Гей, дивіться!
Ой-ой.
Світло, настільки інтенсивне, що могло б освітлити весь світ, ринуло з розколини в хмарах, яка розділяла небо, і на мить засліпило їх, а коли вони прийшли до тями...
— О мій Боже...
— Що це було?
Жовтоволосий ангел у білих шатах, покритий великими білими крилами, повільно сходив із неба.
Вона висока, її очі міцно заплющені, а руки зчеплені перед грудьми.
І це видовище, навіть у цьому світі суперсил, лиходіїв, героїв та надприродного...
— Ааааах...
— Боже...
Від цього перехоплювало подих.
Це було так таємниче.
Так свято, так священно.
"..."
І з цим ангел зійшов із небес, зависнувши в повітрі над полем, усе ще в своїй початковій позі.
Окутана райдужним туманом, зі світлом, що все ще лилося з небес навколо неї, це була священна картина, на яку ніхто не наважувався дивитися з розплющеними очима.
— Ах... Ангел. Ангел зійшов...
Деякі люди, уже заворожені цим приголомшливим видовищем, падали на коліна в молитві.
Люди, які, схоже, були палкими віруючими в Бога, уже втрачали розум і непритомніли.
Це виглядало навіть більш приголомшливо, ніж у коміксах, тому цілком зрозуміло, чому люди були так зачаровані цим ангелом.
Поки очі ангела залишалися заплющеними, я вже чув, як репортери гарячково клацають затворами камер.
— Ух...
І тоді навколо ангела раптово розгорнувся веселковий, прозорий бар'єр, який заважав будь-кому підійти занадто близько. Це мусить бути власний захист ангела.
Поки люди навколо мене метушилися навколо місця, де перебував ангел, я міркував із холодним виразом обличчя.
Ну так. Цей ангел, ймовірно, залишатиметься в такому стані кілька днів. Усередині непроникного бар'єру.
І тим часом новина про неї розійдеться по всьому світу й дійде до вух Селести... але, звісно, я б не дозволив цьому статися.
Я підло посміхнувся від цієї думки.
Гаразд, тоді. Погнали.
Час привітати ангела.
_Шшшш._
Ось так просто я телепортувався геть, і сцена переді мною змінилася.
Раптово я опинився посеред натовпу людей, що зібралися навколо ангела, а не на горі.
І вони негайно впізнали мене.
— Ух! Це Егостик! Егостик тут!!!
— Що? Де?
— Це справжній Егостик!!
Тут і так було досить галасливо, але з моєю появою стало ще галасливіше.
Я підло посміхнувся, підняв руку й помахав людям як жест фан-сервісу.
— Так, усім привіт. Я Егостик, проходьте, проходьте. Дайте дорогу, будь ласка. Я пройду.
І з цими словами я помахав рукою, і люди по обидва боки від мене розступилися.
Дивно. Хіба Корея завжди була таким поступливим суспільством?
У будь-якому випадку, поки я йшов по проходу, де відбулося диво Мойсея, я відчував на собі погляди очікування, пробираючись до бар'єру, де спав ангел.
Наближаючись до бар'єру, я побачив співробітників Асоціації, які щосили намагалися прорватися крізь нього.
Поки вони намагалися використати якийсь пристрій, щоб пробити прозору стіну, я на мить розгубився, коли вони подивилися на мене й просто відійшли вбік. Ні, ви мусите мене зупиняти, а не давати мені пройти так легко.
Хай там як, жодного збройного конфлікту не відбулося.
З цими думками всі затамували подих і дивилися на мене з очікуванням: "Що ж удіє Егостик?"
Я зберігав посмішку на своєму обличчі й дістався до бар'єру.
Ось так просто я мовчки приклав руку до бар'єру.
_Зіііііііінг._
Тоді між моєю рукою та бар'єром з'явилося жовте сяйво, і моє тіло пройшло крізь нього.
— Ого, ого, ого, ого!
— Він усередині!
І ось так просто я опинився всередині бар'єру.
Зайве говорити, що навколо мене зчинився справжній хаос.
Я нарешті дістався всередину бар'єру й подивився на ангела, що ширяв наді мною, з великою посмішкою на обличчі.
— Нарешті я зустрічаю тебе, — пробурмотів я білявці-ангелу в білих шатах, яка зависла наді мною, заплющивши очі в молитві.
Цей Гало тепер мій.
Я можу робити з нею все, що заманеться.