Розділ 326:
~Конференц-зал усередині підземного маєтку «Его-Стрім»~
Звідти лунали жіночі голоси.
— Тож… Тепер, коли Даїн іде на пенсію, ми можемо робити все, що заманеться?
Сидячи на стільці, схрестивши руки й підсміюючись, запитала дівчина з жовтим волоссям — Чхве Се Хі.
Почувши це, Лі Су Бін кивнула головою.
— Ага. Якщо ви не будете заходити занадто далеко, я не проти.
— Еех, я чекала на це дуже довго. Мммм…
Бачачи, як Чхве Се Хі говорить це, потягуючись, Хан Со Ін мала змішані почуття.
"Я знаю, що всі мої сестри милі й хороші люди, але все одно… Я ні разу не думала, що відчую, ніби ми стали справжньою родиною."
Але менше з тим.
Насправді, так, мабуть, навіть краще.
Я не хочу руйнувати теперішні краєвиди.
навіть якщо це вимагатиме деяких жертв.
У будь-якому випадку, на цьому збори й закінчилися — загальним обговоренням того, як «зупинити Стардаст» і що робити після цього, коли всі інші візьмуть справу у свої руки.
"..."
Хан Со Ін підвелася зі свого місця, виглядаючи водночас спантеличеною й чомусь крутою.
"Ха-ха. Ну, гадаю, це все карма Даїна."
Хай там як…
Саме тоді підтвердилося, що вона збирається піти з компанії й почати впорядковувати свої стосунки з Егостиком.
— Ух…
Даїн кректав на ліжку, бачачи нічний кошмар про те, як його чавить купа людей.
"«Рятуйте… Врятуйте хто-небудь…»"
— Даїн, чому у тебе такі налиті кров'ю очі?
— Га? Мабуть, я просто не виспався.
~Наступного дня~
На відміну від мене, який сидів на дивані й позіхав як зазвичай, Хан Со Ін підійшла до мене, виглядаючи дивно бадьорою й життєрадісною. У її руках було дві чашки.
— Тримай. Випий цього.
— А? О, дякую.
Хан Со Ін передала мені чашку чаю чистого світло-зеленого кольору.
Поки я сидів на дивані, дивлячись на неї знизу вгору й приймаючи чашку, мені раптом здалося, що Хан Со Ін стала вищою. Ну, вона вже майже наздогнала Лі Су Бін за зростом.
Або, можливо, це тому, що вона вбрана в завелику класичну сорочку. Зачекайте, хіба вона не моя? Проте під низом у неї точно мають бути шорти, правда? Я збирався зробити зауваження, але вирішив зупинитися через страх здатися старим дідом. Ну, вона може носити її вдома для зручності.
У будь-якому випадку, поки я цим займався, Хан Со Ін, яка сіла поруч зі мною, раптово повернулася до мене з блиском в очах і запитала:
— Тож, чим ти збираєшся зайнятися тепер?
— Тепер? Ем…
Я замислився на мить.
Якщо історія правдива, то подія з ангельським сходженням ось-ось відбудеться. Ми маємо вирушити туди й викрасти ангела.
Коли я це сказав, очі Хан Со Ін спалахнули.
— Отже, справа в цьому, ти справді йдеш на пенсію тепер, правильно?
— Угу.
— Ти вже місяцями кажеш, що йдеш на пенсію, відкладаючи це знову й знову, але тепер це вже по-справжньому, так?
— По-справжньому. Я дійсно йду на пенсію через три місяці.
— Справді?
— Обіцяю, обіцяю. Якщо я не зроблю цього за три місяці, я виконаю все, що ти скажеш.
Коли я випалив це так невимушено, Хан Со Ін на мить завмерла.
— Ти впевнений?
— Так.
— Хмф… Тоді, гадаю, ми можемо діяти трохи повільніше.
Мені ж просто здалося, що її очі на мить виглядали небезпечними, правда?
У будь-якому випадку, я зітхнув і відкрив свій ноутбук.
Щойно я зайшов в інтернет, то побачив обличчя Стардаст на головній сторінці новин, її світле волосся сяяло за її спиною.
Яка жалість.
Подумав я про себе, дивлячись на це.
Я б збрехав, якби сказав, що не розчарований. Я з нетерпінням чекаю на зустріч зі Стардаст найближчим часом, але коли я піду на пенсію як лиходій, то навряд чи коли-небудь знову її побачу.
Враховуючи, що все, що я коли-небудь робив, було заради неї, це викликає гірко-солодке почуття — бути відрізаним від неї. Гадаю, мені доведеться просто повернутися до спостереження за нею по телевізору.
Але все ж.
"Ну так. Іди, поки тобі аплодують."
Настав час завершити наші стосунки. Це непродуктивно, це марна трата часу, і це лише засмучує Стардаст. Та й таємничі схеми Стардаст як королеви краси останнім часом відволікають мене.
Я збираюся спробувати триматися від неї подалі.
Я впевнений, що вона зрадіє, коли почує, що я закінчив.
і…
Можливо…
Справді, можливо.
Можливо, ми зможемо стати хорошими друзями, коли все буде сказано й зроблено. Я плекаю маленьку надію. Якщо я поясню, що мої лиходійські терористичні акти були заради вищої мети, я…
У будь-якому випадку, я подбаю про те, щоб мій останній виступ був масштабним.
А до того часу мені краще детально переглянути план викрадення ангела.
З цією думкою я проводив час в очікуванні події «Ангельське сходження».
І тут мені зателефонував Атлас.
— Ем… Егостик, ти тут?
— Так, Атлас. Говоріть.
— Хммм. Ти пам'ятаєш тих чорних тварин у морі, яких я описував раніше?
— А, так. Ктулху чи як їх там?
— Так, саме їх. І ще Тулху. Хай там як… Думаю, це варіанти місячних монстрів, які раніше впали в море, але це неважливо.
Сказавши це, Атлас зробив паузу на мить, а потім продовжив:
— Один із них зараз зник у напрямку твоєї країни.
— Що? Справді?
— Так. Вони порушують усі закони науки, тому я не можу їх вистежити… Не хвилюйся, я розповім тобі про трюки, яких навчився під час боротьби з ними, тож якщо вони прийдуть, ти зможеш розібратися з ними ось так.
Ось так я і навчився мати справу з дивними морськими тваринами.
Я провів хороший, насичений час.
— Нарешті, сьогодні.
Цей день нарешті настав.
[Термінові новини! Прямо зараз у небі спостерігається біле світло…]
— Со Ін, я йду ловити ангела.
Тим часом…
"Ну, бувай, Стардаст."
— Ха…
У Стардаст був поганий день.
Від самого останнього разу, коли вони розійшлися і коли він майже проігнорував її, вона почувалася дедалі гірше й гірше.
Зовні вона поводилася так, наче нічого не сталося, тоді як насправді всередині у неї все вигасало.
— Що, в біса, з тобою не так?
Пробурмотіла вона собі під ніс, стукаючи пальцями по столу.
"Що не так? Це тиск від того, що ми були так близько у в'язниці, чи він починає мене ненавидіти?"
Стардаст була в шоці, адже ні разу до цього не бачила такої бездушної поведінки від чоловіка, який завжди сам підходив до неї.
Останнім часом їй щодня снилися нічні кошмари про те, що він її покидає.
— Ух…
Здавалося дивним для героя покладатися на лиходія, але вона нічого не могла з собою вдіяти. Їй із самого початку навіть у голову не припадало, що вона так чинитиме.
Насправді, після всього, що він зробив для неї…
Жертвував власним життям.
Втручався й рятував її щоразу, коли вона опинялася в небезпеці.
Посміхався, навіть коли його били через непорозуміння.
Кидав усе інше, щоб просто бути поруч, коли вона цього потребувала.
Він був таким послідовним, що навіть один день іншої поведінки виявився достатнім, аби зламати її дух.
"Гаразд. Це точно тимчасово. Це має бути тимчасово."
"У нього просто був поганий день, ну так."
Думала вона про себе, здобуваючи ментальну перемогу.
Усе ж було незаперечним фактом, що вона стала чутливішою, ніж зазвичай.
Останнім часом вона щодня заходила у фан-кафе Егостика, щоб подивитися, чи немає там чогось про неї.
І потім, випадково, вона натрапила на дещо подібне.
Вона не могла стримати свого гніву.
[Чесно кажучи, у мене відчуття, що Стардаст останнім часом покинута.]
Лиходій мусить тусуватися з лиходієм, а не з високоповажною героїнею, і він, мабуть, це усвідомив.
Чесно, може, все це вдавання, ніби йому подобається Стардаст, було просто концептом. Тепер, коли він висмоктав увесь нектар, він просто викидає її.
Електричний бум наближається!!! Манго на електричному грилі, погнали, погнали, погнали!
=[Коментарі]=
[Уууух… Від таких розмов Стардаст просто збожеволіє від люті.]
[Ти… про що ти взагалі говориш?]
[Хакерське манго більш імовірне, ніж електричне манго, ккк]
[А що не так із хакерським манго?]
[ккк, Стардаст тепер як динозавр, і чесно кажучи, мені вже трохи набрид Егостик]
[Не меліть дурниць, що ви взагалі знаєте, ви ж без поняття.]
— Заткніться. Що ви взагалі знаєте?
Хай там як, останнім часом вона в гніві стукала по клавіатурі.
"Ну так. Очевидно, це тимчасово. Ну так. Скільки розмов було у в'язниці. Це не могло зникнути за одну ніч. Він сказав, що повернув свою пам'ять. Наступного разу, коли ми зустрінемося, він буде весь посміхатися, як і завжди…"
В один із днів, поки Стардаст усе ще страждала.
З'явилися новини.
[Погляньте на небо прямо сюди, наче сходить щось божественне…]
Дивне явище відбувалося в Кореї.
Природно, їй настав час вирушати.
Вона в'янула, але раптова думка змусила її підхопитися на ноги.
"у Кореї сталося щось дуже дивне, щось, чого вона не могла збагнути."
"Тоді… очевидно…"
"Чи прийде Егостик також?"
Її трансцендентна інтуїція спрацювала вперше за довгий час, і вона квапливо приготувалася злетіти в небо.
Не для того, щоб дослідити аномалію… а тримаючись за найслабшу надію, що вона зможе знайти Його.