Розділ 319:
Від самого моменту його втечі у фан-кафе Егостика панував святковий настрій.
Зрештою, це було саме те, чого вони хотіли, тож коли їхнє бажання здійснилося, це стало справжнім бенкетом.
Але це тривало лише мить.
У кожної щасливої події знайдеться свій недоброзичливець.
[Але вам не здається трохи дивним, що він жодного разу не показав свого обличчя після втечі?]
[По-перше, процес утечі з в'язниці взагалі не транслювався, і виявляється, що це все було організовано Асоціацією, правильно?]
[Що це взагалі за теорія про здоров'я Манго?]
[[Шок] Інтерв'ю з паном С, членом Асоціації... Суперечка розгорається, оскільки з'ясувалося, що час Егостика може бути обмежений]
[Цей безлад знову почався, чи не так?]
[Я намагаюся сказати вам, що все буде гаразд, але якщо ви трохи хвилюєтеся, це нормально ха-ха.]
Особливо у фан-кафе атмосфера стає дедалі хиткішою. З'являються навіть такі безглузді історії, як альтернативна теорія про робота Егостика.
Тож саме тоді, коли вона починала хвилюватися за Егостика...
У найвідповідніший момент він з'явився.
Того дня кількість глядачів трансляції Егостика досягла рекордного рівня за рік.
І тоді, наче щоб розвіяти загальну тривогу...
— Усім привіт, це Егостик!
Усе, що вони могли бачити — це здорового на вигляд чоловіка, який яскраво посміхався з-під маски.
Посеред усієї цієї національної уваги після його втечі відбулася перша жива трансляція.
Над містом Сеул, під блакитним небом, на свіжому вітрі я розвівав свій плащ і посміхався на камеру.
— Усім привіт. Я Егостик!
Коли я це сказав, вікно чату почало вибухати.
Як зазвичай, повідомлення летіли з шаленою швидкістю, але сьогодні вони рухалися ще швидше.
Навіть з усіма обмеженнями, які я встановив, включаючи обмеження корейського чату, це бомбардування чату було занадто великим, щоб мої очі встигали за ним.
[Мангостік ха-ха-ха]
[Дякую, що просто прийшов, Манго]
[Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік! Мангостік!]
[Трансляція Егостика увімкнена. Так, час знову почав іти]
[Відносність — це E=MC 2. І що означає її попередник, E=MC? Це означає, що Егостик = Мангостік. Усе правильно. Навіть відносність була Мангостіком]
[Розділ коментарів просто збожеволів, ха-ха]
[Кількість глядачів реально перевернулася. Населення Кореї вже давно залишилося позаду]
І посеред усього цього я ліниво посміхався, засунувши руки в кишені, мій плащ розвівався, і я махав їм рукою.
Добре, добре.
Приємно опинитися на відкритому просторі після такого тривалого часу.
Я крокував по повітрю з цією думкою. Ця трансляція є терористичним актом, але це також трансляція, яка розвіє всі чутки, що ширилися про мене з моменту моєї втечі. Тому мені доведеться відповісти на кілька запитань.
З цією думкою я швидко пробігся очима по вікну чату й знову відкрив рота:
— Так, так. Доброго вечора, приємно бачити вас усіх знову. Минуло багато часу відтоді, як я виходив у ефір із терористичною трансляцією, і почуваєшся ще краще, ковтаючи свіже повітря після того, як побував під замком.
Я невимушено згадую в'язницю, і кімната чату просто шаленіє.
Що я робив у в'язниці, як утік, чи мав я взагалі бути спійманим із самого початку, та всілякі запитання... Я розповідав історію крок за кроком.
— Ха-ха, ну так. Багато людей запитують мене, чи було помилкою те, що мене впіймали під час останньої атаки, чи це був мій намір... Я не буду вдаватися в довгі розповіді, але... Що ж, скажімо так, Стардаст сама запроторила мене туди.
І від цієї відповіді чат вибухнув іще швидше.
Я із самого початку висловлювався туманно. Чи мав я на увазі, що пішов туди через Стардаст, бо вона мене впіймала, чи тому, що пішов туди, аби щось зробити разом зі Стардаст?
Це тема, від якої публіка, схиблені на чутках про побачення, буде в захваті. І хоча мені не подобалися чутки про побачення, я не мав іншого вибору, окрім як вчинити саме так.
Я не можу сказати, що мене впіймали навмисно, оскільки це призвело б до безлічі проблем через Виконавця Бажань та міжнародну асоціацію. Люди могли б не повірити мені, якби я сказав їм, що мене впіймали помилково, тому найкраще бути туманним і відволікти від цього увагу громадськості.
Звісно, не було жодного шансу, що ми зі Стардаст узагалі зустрілися б у в'язниці, але правда ніколи не мала значення, тож давайте просто вдамо, що так і було.
Ігноруючи вікно чату, яке вибухало від запитань про те, що я робив зі Стардаст, я акуратно перевів розмову в інше русло:
— У будь-якому випадку, усім дякую за турботу, я цілком живий і здоровий. Я чув, що тюремна їжа останнім часом досить непогана, тож давайте сприймемо це як поштовх і зробимо цю атаку ще успішнішою!
З цими словами я широко розвів руки.
За моєю спиною два феєрверки злітають у небо, ляскаючи й вибухаючи серед білого дня.
Добре, бо я обожнюю подібну класику.
— Даїн, у нас усе готово.
— Гаразд.
Я повернувся спиною до камери, слухаючи повідомлення Хан Со Ін по зв'язку.
Сьогоднішньою ціллю був парк розваг вдалині.
Ми збираємося зробити його ще більш захоплюючим для людей, які катаються на гіроскопах заради гострих відчуттів, також відомих як повітряні гіроскопи. Як бонус, там також буде літаючий Вікінг і літаючий Експрес «Комета». З магією місяця можливо все.
Тож залишається лише, щоб прибула Стардаст.
Я чекав на Стардаст у розслабленій манері. Чому вона сьогодні трохи затримується?
Тож я чекав на Стардаст.
— Вуаля. Ось вам ракета, шановні! Куди накажете мені її випустити?
Як бонус, я також приніс ракету, яку вже запакував. Це для довідки мало бути прикріплено до Експресу «Комета».
Я не можу дочекатися. Не Парк розваг Манго, а Парк розваг Его. Гей, це вже весело.
До речі, хіба Стардаст не запізнюється сьогодні трохи?
Якраз коли я про це подумав...
— Егостик!
Саме тоді я почув її голос із протилежного боку неба.
Я повернув голову на звук цього знайомого, але тим не менш приємного голосу.
— ...?
Я завмер на місці, коли побачив Стардаст, яка виглядала ще красивішою, ніж зазвичай, і летіла до мене, яскраво посміхаючись, наче була рада мене бачити.
Що за чортівня. Чому вона посміхається так, ніби зустрічає свого найкращого друга, коли прийшла сюди, щоб здолати лиходія?
Не дивно, що вони квапливо прибрали камеру, аби глядачі цього не помітили.
— Ем, Стардаст. Як справи?
— Ха, ха... Егостик...
Вона наближається до мене, важко ковтаючи повітря.
Вона вдихнула на мить, а потім подивилася на мене, її очі були сповнені тривоги.
— До тебе повернулися всі твої спогади, Егостик?
— Га? Ем, так. Я повернув усе, зі мною все гаразд.
Я посміхнувся, уникаючи її погляду, і відповів, що так і є.
Звісно, я не пам'ятаю, що сталося у в'язниці, але, гадаю, мені не потрібно вдаватися в усе це, бо там усе одно нічого не сталося, і було б безтактно втомлювати її такими подробицями.
План із самого початку полягав у тому, щоб покликати Стардаст на допомогу на випадок, якщо Виконавець Бажань розлютиться, тому я не був здивований, коли вона запитала мене про це.
Дивним було ось що.
— Пхух, слава Богу. Ти почуваєшся краще?
З цими словами вона зробила крок ближче, протягуючи до мене руку в повітрі.
Я зробив те саме, відступивши від неї ще на крок назад.
"Ні, чому ти тягнешся до мене? Ти намагаєшся мене впіймати, природно."
— Ах...
Звісно, коли я це зробив, вона опустила руку й на мить здалася пораненою.
Я зараз був не в тому стані, щоб звертати на це увагу.
Звісно, я замислився, чому в неї такий вираз обличчя.
І чому вона виглядала такою схвильованою й щасливою за мене, наче не мала жодного наміру це приховувати? Це було запитання, але було й більше.
"Хвилювання. Трепет. Трепет. Трепет."
Чому, щойно я побачив її, моє серце закатало як божевільне, а сам я почервонів.
"«Бо якщо це ти, я не проти»."
"«Смачно. Стардаст, ти добре готуєш?»"
"«Я не збираюся спускати тобі це з рук»."
"«Тобі не здається, що трохи холодно?»"
"«Ну так, я знаю. Мої руки починають мерзнути»."
"«Тепер тепло, правда?»"
"«...Так»."
"«Егостик, ти попросив про це, тому я це зроблю»."
Очевидно, я цього не пам'ятаю.
Чому раптом... я відчуваю непереборне бажання протягнути до неї руку, обняти її, відкинути геть лиходія, план, усе це, щоб просто бути поруч із нею.
Я опинився в полоні раптової, хаотичної, неконтрольованої хвилі емоцій.
Я намагаюся контролювати їх, не виказувати свого збудженого розуму.
Я напружив обличчя, щоб не почервоніти, і перш ніж встиг оговтатися, заговорив до Стардаст холодним голосом:
— Стардаст, я збираюся почати терористичний акт, тож тобі краще зупинити його.
Не це.
Там, високо в небі, Стардаст прилетіла, щоб зустрітися з Егостиком, і зараз перебувала в паніці.
Егостик змінився.
— Стардаст, я збираюся вчинити терор, тож чому б тобі не зупинити його?
Ще зовсім нещодавно вони ходили рука об руку...
Спостерігаючи, як він це говорить, його вираз обличчя раптово став холодним, і він не зустрічався з нею поглядом, вона відчула, як її серце злегка защеміло. Зовсім трохи, зовсім трохи. Ммм.
"Не може бути, Егостик..."
"..."
Звісно, ні.