Розділ 318:
У будь-якому випадку, після того як я повернув свою пам'ять, я попивав манговий сік, схиливши голову набік і намагаючись з'ясувати, що ж сталося, поки я перебував у Каркеасі.
— Що? Протести?
Найбільш химерною річчю з усіх виявилися масові протести, які спалахнули серед людей через моє затримання.
Я зробив швидкий пошук і з'ясував, що протести були спровоковані учасниками мого фан-кафе, і в них узяли участь десятки тисяч людей. Чому взагалі виникає протест, коли мене — лиходія — схопили? Я в замішанні.
Насправді, тут було більше запитання, ніж це.
— Більше того, я просидів у в'язниці цілий тиждень?
— Так! Ти без поняття, як сильно ми хвилювалися?
Я перебував у Каркеасі приблизно тиждень.
І це... цього просто не могло статися. Усе мало завершитися щонайбільше протягом трьох днів, хіба ні?
Напевно, там усередині відбулася якась катастрофічна подія...
— Я без поняття.
Я полишив спроби думати про це, але дещо мене все ж турбувало.
"Ні. Хіба не трохи холодно?.."
"Я не там, хіба ти не можеш утекти?.."
"Егостик, раз ти попросив про це, я послухаюся."
Дивні спогади затримувалися на задвірках моєї свідомості наче розмиті, нав'язливі образи.
Особливо коли я замислювався про це, моє обличчя палахкотіло, а серце калатало так сильно, що я запідозрив у себе аритмію. Зазвичай у кіно це просто аритмія, і це через те, що тобі хтось подобається, але зі мною такого точно бути не може, тому я попрошу Лі Ха Юль перевірити моє тіло.
До того ж, я майже впевнений, що залишив нотатку, яку не можу згадати.
[Схоже, я подобаюся Стардаст.]
"..."
По-перше, я вважаю, що в цьому немає жодного сенсу.
Я досі пам'ятаю, як Стардаст дивилася на мене як на комаху й називала мене "ти, шматок лайна" на початку моєї терористичної кар'єри, тож змінити це за кілька років? Повна нісенітниця.
Правда, останнім часом вона поводилася зі мною трохи дивно. Тримала мене за руку, її реакція на те, що ми опинилися замкненими в Майстра Підземель... Будь-якому хлопцю легко сказати: "Вона що, кохає мене?"
І для мене було очевидно, що вона красива. "Дозволь мені закохатися в неї, щоб я міг змусити її здатися".
Можливо, моє повторюване лиходійство підштовхнуло її до цієї межі. Це розбивало мені серце.
Усе ж я чомусь продовжував думати.
Я впевнений, що так роблять усі чоловіки. "А що, якщо?.."
Що, якщо... Що, якщо я справді подобаюся Стардаст? Що, якщо моя амнезія привела мене до істини завдяки химерній проникливості, через величезну кількість об'єктивізації себе? Що, якщо я їй справді подобаюся?
Звісно, ні, міркую я, але чомусь усе одно прокидаюся посеред ночі, думаючи про це.
Але мені незручно говорити про це з Хан Со Ін чи Лі Су Бін, тож коли я роздумую над цим...
Коли я прийшов до Лі Ха Юль для перевірки здоров'я, мені раптом спало на думку: чому б не розповісти про це Лі Ха Юль, адже їй я можу довіряти.
— Даїн, з твоїм тілом, схоже, усе гаразд. У тебе немає жодної аритмії чи чогось такого, звісно, але останнім часом ти занадто сильно виснажуєш себе, а це погано для тебе в довгостроковій перспективі, тому, будь ласка, не перенапружуйся. Ти розумієш?
— Добре. Дякую, Лі Ха Юль.
Сказав я і вдягнув сорочку, яку зняв. Чомусь мені сказали, що для медичного огляду у Лі Ха Юль я мушу зняти верхній одяг?
У будь-якому випадку, я скористався можливістю запитати Лі Ха Юль, яка дивилася на моє обличчя трохи почервонілими від жару очима.
— Більше того, Лі Ха Юль, я останнім часом переглядав інтернет і почув дещо цікаве...
— Ага, що саме?
— Очевидно, Стардаст закохана в мене. Ха-ха, я знаю, що це смішно, але деякі люди справді наполягають на цьому. Лі Ха Юль, що ти думаєш?
Запитав я легковажним тоном, почухуючи потилицю.
Вона завмерла на мить, її обличчя все ще посміхалося.
Потім, не змінюючи тону, вона посміхнулася й промовила:
— Ні, Даїн, зовсім ні.
— Справді?
— Так, звісно. Я теж знаю про це, бо бачила, як інші хлопці зустрічалися й фліртували в коледжі, але в цьому випадку це абсолютно не так.
— Ем... Тож ти це кажеш?
— Ага.
Я кивнув на знак згоди з Лі Ха Юль.
Зрештою, якщо вона так це бачить, то мусить мати рацію. Справа ж не в мені, хіба ні?
Більше того, було трохи лякаюче бачити, як її обличчя все ще посміхається отак, як і раніше, але я все одно це зробив. Що з нею не так?
У будь-якому випадку, саме так я звів докупи ті два тижні, коли втратив пам'ять.
Загалом я б сказав, що це був успіх, оскільки мені вдалося здолати фінального боса Фази 3 — Виконавця Бажань. Звісно, була проблема в тому, що кілька інших лиходіїв утекли в процесі, включаючи Майстра Підземель і Крокодила... Ну менше з тим, ми спіймаємо їх, коли вони знову почнуть тероризувати.
Звісно, поки мене не було, справи там, ззовні, трохи пішли шкереберть. І як побічний ефект цього...
— Даїн? Я зараз справді дуже зайнята... Ми зможемо поговорити пізніше, пізніше...
— Ем, так... Мені шкода.
— Ні, це все заради блага країни... Ха-ха... Ха-ха-ха-ха-ха...
Я мало чим міг допомогти Лі Соль А, яка здавалася перевтомленою й майже непритомною, окрім як сказати їй триматися. Починаючи від суперечок міжнародної асоціації через Каркеас і закінчуючи похитнулася економікою — Лі Соль А мусить брати відповідальність за все. Мені доведеться принести якісь трав'яні ліки, коли я піду до неї пізніше.
Хай там як, усе саме так.
Тепер, озираючись назад, Стардаст не була проблемою.
Отже, коли ти йдеш на пенсію?
Настав час почати думати про свій вихід на пенсію справді серйозно й конкретно.
Я майже впевнений, що покінчив зі Стардаст. До того ж, я нарешті переміг фінального боса Фази 3. Настав час припинити думати про пенсію.
Насправді вихід на пенсію не був такою вже великою проблемою. Тобто я більше не займаюся тероризмом, тож мені не доведеться стикатися зі Стардаст кожні три місяці чи близько того.
У будь-якому випадку, тепер, коли Хан Со Ін, яка була ініціаторкою Великої втечі Фази 3, стала хорошою дівчинкою, і я відправив фінального боса, Виконавця Бажань, у тур за річку Йордан, я можу зітхнути з полегшенням. Тепер настав час повернутися до роботи над Фазою 4 — останнім і фінальним сценарієм оригінальної історії, як і планувалося, хоча часу залишалося ще повно.
— Так, уже час.
— Коли?
— Скоро?
Я зайшов до кімнати, ухиляючись від учасників мого «Его-Стрім», які починали тиснути на мене з розпитуваннями, коли я збираюся йти на пенсію. Ні, чому вони хочуть, щоб я пішов на пенсію? Бо я повернувся занадто пораненим.
Ну так. Я маю піти на пенсію. Я вже виростив Стардаст.
"..."
Чомусь я відчув легке розчарування.
Я струсив із себе це й зосередився на тому, що мені потрібно зробити прямо зараз.
Тобто...
[Рівень тероризму з боку лиходіїв останнім часом зріс у п'ять разів... Чому? Експерти кажуть, що це пов'язано з аномалією Егостика]
Так. Справа була в цьому.
Ось чому я так пильно переглядав новини на своєму смартфоні.
[Щодо надмірної кількості терористичних атак з боку лиходіїв цього місяця, експерти з героїв кажуть, що це, ймовірно, пов'язано з «Аномалією Егостика». Проблема в тому, що Егостик, який утік із в'язниці після того, як його схопила Стардаст 3 числа цього місяця, наразі перебуває в бігах, і ширяться чутки, що з ним щось не так.]
[Чутки про слабкість Егостика, ймовірно, змушують його лиходіїв, які переховувалися в страху перед ним, виходити з підпілля, і експерти припустили, що Егостику потрібно буде незабаром завдати нового удару.]
"..."
Медіа кажуть, що лиходій мусить влаштувати терористичний акт... Хіба це правильно?
Ну, навіть із цим дивним малюнком я подумав, що це правильно. Зрештою, саме в цьому й полягала моя кампанія з ліквідації лиходіїв із самого початку.
— Добре. Я почну тероризувати негайно.
І це був висновок, до якого я дійшов.
Недобре бути занадто непомітним. Я не можу допустити, щоб наш день був зіпсований через мене.
Постривай, це не зовсім наш день, це день Стардаст. На мить я замислився, чому я так його назвав?
Менше з тим.
Проблема з влаштуванням такого терористичного акту полягає в тому, що я зустрінуся зі Стардаст...
"..."
Щось було не так.
Останній раз, коли я пам'ятаю, що бачив Стардаст — це коли вона схопила мене перед Каркеасом, і я без поняття, що сталося після цього.
Я знаю, що вона, мабуть, приходила й зустрічалася зі мною, коли я був у в'язниці, хоча я без поняття, що б я сказав чи як би вона зреагувала.
Але принаймні ми возз'єднаємося як герой і лиходій, тож усе буде гаразд, можливо, ми просто влаштуємо невелику погоню й закінчимо на цьому?
Якщо подумати, мине зовсім небагато часу, перш ніж я зустріну Стардаст.
З цією думкою я підвівся зі свого місця, щоб повідомити своїх колег з «Его-Стрім» про атаку.
До мого виходу на пенсію залишалося всього кілька місяців.
Стардаст, Шін Хару останнім часом жила в якомусь заціпенінні, день за днем, механічно перемагаючи лиходіїв і механічно засинаючи.
Егостик.
Єдине, що було в її думках — це хвилювання про нього.
Минуло вже більше тижня відтоді, як він зник, і її тривога зростала.
Що він робить? Чи повернув він свої спогади?
Що, якщо ні?
Це було все, про що вона могла думати.
Немає нічого хорошого в тому, що лиходій втрачає пам'ять. Якщо на те пішло, це навіть добре, що він не зможе тероризувати так вправно, як раніше. Саме так мав би думати справжній герой, Стардаст...
Але Шін Хару чомусь думала зовсім протилежне.
Щоразу, коли вона згадувала Егостика з амнезією, її серце стискалося від болю.
Вона думала, що вони нарешті пізнали один одного, але втратити все це зараз... Вона ненавиділа це. Вона ненавиділа це так сильно.
— Егостик...
І ось так вона остовпіло вставилася на плащ Егостика, який колись здобула, майже торкаючись його, сама того не усвідомлюючи.
Нарешті...
[ТЕРМІНОВІ НОВИНИ! Лиходій S-класу, Егостик, нарешті завдав удару після тривалої паузи!]
Новина про його терористичний акт дійшла до неї.
Негайно вона вже перевдяглася у свій костюм і вилетіла.
Чомусь куточки її рота були підняті вище, ніж будь-коли раніше.
На відміну від Егостика, для неї всі спогади, якими вони ділилися у в'язниці, були живими й неушкодженими.