Розділ 317:
Минуло вже сім днів відтоді, як Даїн утратив пам'ять.
— Даїн?
~Вітальня будинку посеред дня~
Хан Со Ін підійшла до дверей і покликала Даїна, почухуючи голову. Його тут немає, куди ж він подівся?
Якраз тоді з дивана пролунав голос:
— Даїн... він на веранді.
Хан Со Ін швидко повернула голову — там, розлігшись на дивані, як і завжди, лежала Сео Чаейон.
Коли я побачив, як вона остовпіло вставилася в стелю, повністю асимілювавшись із віталлю, я мимоволі замислився, чи немає у неї захисного забарвлення.
— Дякую, сестричко.
— Нема за що... А ти купиш мені кручене морозиво, коли повернешся?
— Я такого не купував.
— О...
Залишивши Сео Чаейон, яка бурмотіла щось на кшталт: "Чому ця трагедія сталася саме зі мною", наодинці, я попрямував до веранди.
Тоді крізь вікно я побачив постать Даїна на веранді.
Я побачив, як він спирається на поручні, підставивши обличчя вітру, і споглядає панорамний краєвид перед собою.
— Ах...
На мить я збиралася відчинити двері веранди й підійти ближче, але зупинила себе.
Даїн.
Відтоді як Даїн утратив пам'ять, він іноді здавався глибоко зануреним у думки, отак витріщаючись на краєвид.
Насправді він і раніше часто стояв надворі й роздумував, але після втрати пам'яті почав робити це ще частіше. Судячи з усього, це була звичка, яка залишилася у нього з давніх часів.
"..."
З цією думкою Хан Со Ін на мить остовпіло вставилася на нього, поринувши в роздуми.
"Такий Даїн теж крутий... Ні, не в цьому сенсі! Ех, менше з тим."
Хан Со Ін похитала головою й згадала те, що бачила в Даїні останнім часом.
За останній тиждень Даїн із амнезією сильно відрізнявся від свого звичного «я».
Він залишався таким же добрим, м'яким і турботливим чоловіком, але...
Чомусь він здавався трохи холоднішим.
Справа була не в тому, що він став холодним через втрату пам'яті.
Адже він був дуже люб'язним, нехай і трохи ніяковим, коли почув, що вона та решта учасників «Его-Стрім» є його колегами. Хоча він і тримався більш стримано, ніж зазвичай.
Але те, що вона хотіла відзначити, було чимось більш фундаментальним.
Тобто він був трохи похмурішим, ніж його звичне «я», яке завжди сміялося, жартувало й було серйозним. Щось тверезе, неприступне?
"До того як ти зустрів нас, ти був саме таким..."
Вона не знала цього, бо Даїн, якого вона знала, посміхався їй із самої першої зустрічі, хоч як холодно вона намагалася його відштовхнути.
І звісно, їй набагато більше подобався той Даїн, який посміхався, ніж той, яким він був зараз.
"А потім..."
Він, схоже, теж сильно змінився. Після того як почав жити з ними.
Звісно, одна річ, яка об'єднувала обидва його стани — це те, що він нічого не розповідав про минуле.
Він ні разу не говорив мені, чим займався до зустрічі зі мною, що робив або яким було його життя. Усе, що він міг зробити — це повторювати ту саму стару байку, в яку ніхто б не повірив, що він був просто звичайним студентом коледжу.
Насправді... Якщо бути чесною, я одного разу зламала базу даних про життя Даїна, щоб дізнатися, чим він займався.
Ось так я і з'ясувала.
Жодних записів.
У всій Кореї немає жодної згадки про нього.
Я шукала й шукала, але не змогла знайти жодного запису про нього. Це було так, наче він був піддослідним у корпорації Хан Ін і не мав жодного сліду від свого минулого життя.
Тож я замислилася, чи зможу використати цю можливість, щоб дізнатися секрет Даїна, який завжди здавався людиною, що щось приховує.
Нічого не вийшло.
Зрештою, навіть якщо він утратив пам'ять, він усе одно залишався Даїном... але хоч як тонко я запитувала, він ніколи не говорив про минуле, і це виглядало майже як залізна стіна.
Я іноді замислювалася, що ж він робив у минулому, аби знати так багато, але здавалося малоймовірним, що я колись про це дізнаюся.
Усе ж це не означало, що цього разу я нічого не дізналася.
"Хе-хе."
Правильно, він починає усвідомлювати її присутність!
Куточки її рота сіпнулися вгору при згадці про те, як він червонів, коли вона наближалася до нього, зовсім не так, як зазвичай.
Особливо те, як він ставився до неї як до дорослої й виявляв повагу, дуже відрізнялося. Так. Вона так сильно прив'язалася до нього, що він просто звик до неї... Так, вона вже доросла!!!
У будь-якому випадку, вона побачила надію, тому вирішила бути рішучішою в майбутньому. Її старша подруга колись говорила їй, що чоловіків потрібно завойовувати. Звісно, тоді вона була занадто молодою, щоб зрозуміти сенс цих слів, але зараз відчувала, що все збагнула.
Хай там як...
"..."
І ось, нарешті, обіцяний тиждень добіг кінця.
Настав момент повернути йому щоденник, відновити його пам'ять і знову побачити звичайного Даїна.
— Даїн!
— Га? Со Ін?
Подумавши про це, Хан Со Ін яскраво посміхнулася й підійшла до Даїна.
Це, мабуть, був останній раз, коли вона бачила Даїна з амнезією.
~Тієї нічі, коли минуло більше тижня після того, як я втратив пам'ять~
Сьогодні, нарешті, я сидів у своїй кімнаті зі щоденником, рішуче налаштований повернути пам'ять.
— Даїн... Я не відкривала його. Думаю, тільки ти можеш його відкрити.
Забравши щоденник у Хан Со Ін, яка з жалем опустила голову й передала його мені, я перебував у своїй кімнаті, мовчки витріщаючись на записник у своїх руках.
Наразі всі учасники «Его-Стрім» сидять у вітальні, очікуючи на результат.
Лише після того, як я відмовився залишатися з ними через страх перед тим, що може статися, я відкрив його наодинці. Звісно, цей щоденник мусив містити всі мої секрети.
"Пхух, давай прочитаємо його."
Я без поняття, як, в біса, я мав повернути пам'ять, але оскільки я сам це спланував, усе мусить спрацювати. Навіщо мені взагалі просто читати щоденник?
Я провів достатньо часу в роздумах за останній тиждень, настав час прочитати мій записник.
З цією думкою я потягнувся до щоденника.
І ось так магічне коло на обкладинці спалахнуло, і записник відкрився.
"Гаразд..."
З цими думками я почав повільно читати щоденник від самого початку...
Я без поняття, скільки часу минуло.
— Ммм...
Коли я нарешті закінчив читати щоденник, я знову закрив книгу.
Щоденник був досить деталізованим, записуючи все, що відбувалося, та мої почуття на той момент. Від першого дня, як я потрапив у цей світ, до дня, коли я планував убити Місячного Лорда й увійти в Каркеас.
Читаючи його, я збагнув, що пройшов через багато речень за ті роки, що провів у цьому світі до зустрічі з Хан Со Ін, і що я трохи ірраціональний, коли справа стосується Стардаст, бо я досі не знаю, що у неї на умі.
Якщо не зважати на це, у цьому не було нічого особливого, окрім того, що моя голова крутилася, а в пам'яті спалахували уривки з минулого. Невже це все?
Тієї самої миті, як я про це подумав...
— Ух!
Раптово я відчув запаморочення, і щось спалахнуло в моїй голові.
— Привіт, я Егостик!
— Стардаст, ти впораєшся. Зупини падіння літака.
— Даїн, Даїн! Ух... О, мій Боже... Даїн!!
— ...Ти справді збираєшся мені допомогти? Чому, я ж просто монстр...
— Даїн, ти справді це сказав?
— Усім привіт, сьогоднішній сюрприз... На цьому з Місячною Церквою покінчено. Усім було весело?
— Тоді це найочевидніший варіант... Хіба ні?
У моїй голові почали лавиною спливати спогади за останні кілька років.
Хвилі спогадів сильно вдарили по мені, і я просто завмер на місці.
— Даїн, ти прокинувся?
— Ух... Хммм?
Я розплющив очі від знайомого голосу.
— Ем... Со Ін?
— О! Ти прокинувся!
— Даїн, ти в порядку? Ти пам'ятаєш мене?
— Так, Су Бін... Звісно.
З цими словами я підвівся зі свого місця, моє волосся все ще було розпатланим.
Я розплющив очі й збагнув, що перебуваю у вітальні свого будинку. І я оточений усіма учасниками «Его-Стрім».
А це означає...
— Я... Мені вдалося вбити Виконавця Бажань?
— Ти про того монстра? Так.
— Пхух. Це добре.
Сказав я це й сів рівніше.
У мене все ще паморочиться в голові, але план, схоже, спрацював. Я, здається, повернув усі свої спогади.
— Хммм...
Подумав я про себе, а потім дещо збагнув.
Постривай.
Я вирішив здатися в Каркеас, щоб знищити Виконавця Бажань...
"І в мене немає жодних спогадів про перебування там?"
Я на мить розгубився, але вирішив не звертати уваги.
Це не має значення, оскільки це явно не дуже важливі спогади.
З цією думкою, після короткої розмови з товаришами, я повернувся до своєї кімнати.
Це не має особливого значення, але мені просто цікаво, чим я займався без пам'яті.
Я відкрив свій блокнот і знайшов документ, який написав, будучи з амнезією.
Я був трохи шокований, побачивши підсумок мого власного «я» без пам'яті щодо того, чим я займався до цього моменту. Схоже, я проводив якусь перевірку та аналіз. Ну так, я трудоголік, навіть якщо перебуваю в іншому світі.
Міркуючи про це, я переглядав нотатки й підло посміхнувся, коли натрапив на одне дивне речення.
[Схоже, я подобаюся Стардаст.]
— Менше з тим.
Він пише свій власний список бажань, щоб я його аналізував. Невже це мій минулий рівень проникливості?
Подумав я про себе й без задньої думки закрив документ.
Я голодний. Треба поїсти.
Я не усвідомлював цього на той момент... але мені не варто було робити такий вибір.
У той самий час.
— Ха...
Будинок героїні S-класу Стардаст, Шін Хару.
Шін Хару лежала на своєму ліжку, її світле волосся було зібране в кінський хвіст і звисало донизу, а сама вона остовпіло вставилася в небо.
Минув уже тиждень відтоді, як вона розлучилася з Егостиком.
Протягом усього цього часу вона перебувала в такому злегка затуманеному стані.
Причина, звісно, була в ньому.
Егостик.
Чи все з ним гаразд, чи повернув він свою пам'ять?
Відтоді як вони отак розійшлися, вона не могла зосередитися ні на чому іншому.
До цього моменту вона думала, що все йде досить добре. Вона замислювалася, як усе закінчилося отак.
Останнім часом, коли вона лягала спати, лежачи сама на порожньому ліжку й обіймаючи подушку, Стардаст безцільно міркувала, відчуваючи його відсутність.
Ну так. Усе ж він сказав, що впевнений, що поверне свою пам'ять. Егостик, якого вона знала, точно придумав би спосіб.
Очевидно, він згадає все й знову з'явиться з посмішкою на обличчі. Так. Вона впевнена, що так і буде.
Тепер, якщо він зможе просто повернути пам'ять...
Вони так сильно зблизилися в Каркеасі. Вони пережили стільки моментів разом і пізнали один одного.
Вона була впевнена, що вони зможуть стати ще ближчими.
Так, так і буде. Обов'язково...
З цим очікуванням вона передчасно заплющила очі.
Навіть не здогадуючись про те, що відбувається насправді.