Розділ 316:
Минуло вже кілька днів відтоді, як я без жодної згадки опинився в цьому коміксовому світі.
— Даїн, будь ласка, випий цього чаю.
— О, дякую тобі, Су Бін.
Я пристосовувався крізь це життя досить швидко.
Я прийняв чай від Лі Су Бін, яка передала його мені з посмішкою, і посьорбав його у вітальні перед тим, як повернутися до своєї кімнати.
— Дивно на це дивитися.
Пробурмотів я собі під ніс, дивлячись на свої зачинені двері.
Таємничі двері з якимось магічним закляттям на них, що замикалися лише за моєю волею.
Мабуть, у цій кімнаті я займаюся чимось секретним.
І, можливо, саме цим я і займаюся — порівнюю все з оригіналом і планую своє майбутнє.
З цією думкою я відкрив білий ноутбук на столі. На ньому був пароль, але він виявився тим самим, який я завжди використовував, тому мені не склало труднощів його зламати.
Те, чим я займався останнім часом — це переглядав свої колишні справи та плани на майбутнє.
"«Со Ін, у тебе ж мій щоденник, правда?»"
"«Що? Звідки ти дізнався?»"
"..."
У будь-якому випадку, порадившись із Хан Со Ін та іншими учасниками «Его-Стрім», я погодився дати собі тиждень на відновлення пам'яті.
Я порився в інтернеті та своїх файлах, щоб дізнатися, чим я займався, і збагнув одну річ.
Чому я ставлю своє життя на кін?
Я зрозумів, що в певні моменти йшов на величезні ризики. Я буквально ризикував своїм життям. Іншими словами, я багато разів перебував на волосині від смерті й через усе це пройшов.
Я навіть замислювався, чи не було це все інсценуванням і чи був у мене план, але хід думок у моїх записниках і блокнотах доводив протилежне. Я справді жив як вогняний метелик.
"..."
Ну, я не можу сильно критикувати себе, втративши пам'ять і нічого не знаючи. Я впевнений, що мав на це причини, особливо якщо врахувати, що між моєю появою та зустріччю з першою колегою, Хан Со Ін, була трирічна прірва, і я впевнений, що мав чимало клопоту.
І більшість моїх ризикованих дій були пов'язані зі Стардаст...
Я подумаю про це пізніше.
Голова затріщала від однієї лише думки про неї на мить, тому я перейшов до інших справ.
Зрештою, мій залишковий план полягав у тому, щоб зупинити Бога Сонця.
Це він?
У мене були сумніви, але я відкинув їх, вирішивши, що добре з цим упораюся.
Насправді, коли я подивився на план, упорядкований на моєму комп'ютері, там було сказано, що в майбутньому я буду активніше працювати над зовнішньою діяльністю.
З «Катедрал» та Східноазіатським Альянсом Лиходіїв усе виглядало так, ніби вони збиралися припинити тероризм і розпочати роботу всерйоз. Схоже, терористична діяльність поступово виходила на кут виходу на пенсію.
Ну, сам план здавався недоторканим. Я маю на увазі, я працював над кількома проєктами, але всі вони розвалилися, і мене затягнуло в цей світ, тому я зосередився на одній великій речі — Проєкті з порятунку світу, і присвятив цьому багато часу.
Я типу: "Ого, я просто потрапив у цей світ коміксів про супергероїв."
Подумав я про себе й поворухнув рукою. І ось вона, чашка прямо переді мною.
— Цікаво.
Пробурмотів я собі під ніс і закрутив чашку в повітрі.
На мій подив, після потрапляння в цей світ мені дісталися дві суперсили: телекінез і телепортація.
Це дві класичні здібності з коміксів про суперсилу, тому це здається читерством, але...
Не дуже.
Я можу дати лише таку стриману оцінку.
Телекінез марний, бо я не можу підняти нічого важкого, а телепортація не обіцяє великих перспектив, окрім як для втечі.
Причина цього в тому, що обидві ці здібності неймовірно виснажують тіло, а це означає, що я не можу використовувати їх знову і знову протягом усього часу дії, а радше це одноразова навичка, від якої мені стає зле і яка має кулдаун у кілька днів.
Звісно, випадковий спостерігач міг би сказати, що це читерство, і як можна отримати таке й ніяковіти? Насправді це неймовірно потужно, і якби я мав це у своєму світі, то міг би захопити планету, залежно від того, як використовувати, але...
Не тут.
У цьому світі зі зруйнованим балансом сил це було неможливо. Звісно, цього достатньо для підтримання моєї особистої безпеки, але який сенс жити самому, коли світ котиться до руйнування в реальному часі? Тікати від метеоритів, припливних хвиль і божевільних людей.
Саме тому я згуртував своїх союзників.
Власноруч створена коаліція лиходіїв. «Его-Стрім».
Насправді мені більше подобалося ім'я Его-Сквад, але я без поняття, чому воно перетворилося на «Его-Стрім». Чи був якийсь зовнішній тиск?
Незважаючи на це, саме «Его-Стрім» був основою мого плану.
Узяти людей, які хороші в душі, але стали лиходіями через нещасний випадок, і переконати їх стати моїми союзниками.
І справді, станом на зараз поруч зі мною багато людей, які володіють здібностями, порівнянними з S-класом. Хан Со Ін, Біла Відьма, Бек Ин-Воль, Місячна Шаманка, Лі Ха Юль, свята, яка може врятувати будь-кого, і Шин Рьон.
Тут також були Чхве Се Хі, Сео Чаейон, Лицар Смерті та багато інших могутніх людей, кожен з яких безперечно міг замінити півтори людини.
Тож я жив із такими своїми компаньйонами, і ми, схоже, були дуже близькими.
— Ти збираєшся спати зі мною?
— Ага. Я завжди так роблю.
Насправді вночі Сео Чаейон, яка була в фіолетовому худі, прийшла й сказала, що ми раніше спали разом, і вона природно залізла під мою ковдру наче кішка. Коли я запитав її пізніше, вона сказала, що це правда...
Ну, оскільки вона була маленькою, ліжко не було занадто тісним, тож я просто спав із нею. Звісно, це було трохи хвилююче — перебувати в ліжку з жінкою, яку я ледь пам'ятаю.
Але...
— Ммм... Сео Чаейон, що ти робиш?
— Мене викрили.
Я відчув важкість на собі уві сні, а коли прокинувся й виявив її на собі, коли вона дивилася на мене своїми фіолетовими очима, я був наляканий.
Що, в біса, вона робила, ухопившись за мій одяг?
У будь-якому випадку, ось так я і жив.
— Даїн, поглянь на це!
— Даїн... Це я, Ин-Воль, Аріель, будь ласка, вибирай.
— Ху-ху, Даїн. З'їж іще цього.
— Гей, Даїн, не хочеш зіграти зі мною в гру, щоб повернути пам'ять?
І ще одну річ я збагнув, живучи отак.
"..."
що люди, з якими я живу, дуже сильно про мене піклуються.
Ні, вони не просто піклувалися. Це була та прихильність, яку відчув би лише дурень.
Я маю на увазі, я міг відчути, що я їм справді подобаюся.
І вони, схоже, не думали, що я цього не помічаю...
Ні, тож я весь цей час зціплював зуби, ігнорував усе це й терпів?
Це було смішно.
Ні, це настільки відверто, що змушує мене червоніти.
До того ж у моєму Альянсі Лиходіїв підозріло багато жінок.
Озираючись на залишені мною нотатки, я розумію, що дуже дбав про згуртованість групи. Ми насправді живемо разом у цьому будинку, щоб побудувати довіру й ближче пізнати один одного, бо зрада бодай одного з нас означала б кінець світу, а найкращий спосіб переконатися, що ми навіть не подумаємо про це — ставитися один до одного як до родини й розвивати прив'язаність.
Насправді, якщо поглянути на атмосферу серед моїх колег, то саме завдяки моїм зусиллям усі близькі й неймовірно гармонійні навколо мене. Я не можу прораховувати все аж до такої межі... Це занадто самовпевнено.
Раптово я згадав дорогого друга, якого залишив в іншому світі. Що б подумав Нам Санмін, якби дізнався, що я цим займаюся? Чи хвилювався б він, що я потрапив у руїни, чи дратувався б, що я живу з купою красивих дівчат?
Насправді я думаю про неї, бо кохаю її, але не в цьому проблема.
Стардаст — ось вона була проблемою.
— Пхух...
Сказав я і зітхнув.
Стардаст, єдина героїня S-класу в країні, герой цього світу, єдиний ключ до того, щоб зупинити його руйнування.
І я переглядав архіви, аналізуючи реакцію Стардаст, коли вона вперше побачила мене без пам'яті в цьому світі.
Я дійшов одного висновку.
Схоже, я подобаюся Стардаст.
"..."
Це було не якесь занадто самовпевнене усвідомлення, а цілком раціональне. Як могла така висока жінка покохати лиходія, замислився я, враховуючи все, що я зробив до цього моменту? Я наче Чорний Лицар для Стардаст, що мчить до неї, коли вона в небезпеці.
мені навіть не потрібно дивитися на свої минулі записи — Стардаст, яку я бачив особисто, говорить сама за себе. Тривога й ніжність у її очах по відношенню до мене були відчутними.
І, насправді, я думаю, що у мене самого є почуття, судячи з того, як моє серце калатає від однієї лише думки про Стардаст. Звісно, серця моїх колег теж калатають, тому, гадаю, це не зовсім точний тест, але менше з тим.
"Що мені з цим робити?"
І найстрашнішим було те, що я, схоже, ще цього не усвідомлював. Мені також знадобився певний час, щоб упоратися з цим. Для Стардаст, яка в оригіналі ні разу не мала шансів із хлопцем, думка про те, що я їй подобаюся, була важкоприйнятною. Я дивлюся на це об'єктивно з точки зору третьої сторони, але як щодо неї, і я впевнений, що вона б навіть сама здійснила атаку.
Ну, принаймні тепер я знаю. Коли я поверну свою пам'ять, я все це усвідомлюю, бо мої теперішні спогади нікуди не зникнуть.
У будь-якому випадку, я закінчив зі своїми роздумами. Мені слід забрати щоденник у Хан Со Ін і повернути пам'ять. Насправді, прочитання щоденника дало б мені найбільше інформації, але я не відкривав його зі страху, що моя пам'ять повернеться посередині й мої роздуми закінчаться.
З цією думкою я почав за звичкою занотовувати свої усвідомлення в блокнот.
[Схоже, я подобаюся Стардаст.]
— Цього має вистачити.
З цією думкою я закрив блокнот.
Гаразд, за кілька днів я прочитаю щоденник і повернуся до оригінального себе.
Коли я потягнувся з цією обіцянкою, я раптом замри на місці.
Постривай. Я щойно вбив ще одне зі створінь Бога Сонця.
Чи все буде гаразд із цим у Селести?
~Тим часом у Америці, у той самий день, коли Егостик ліквідував Виконавця Бажань~
_Хвать._
"..."
Селеста помітила, що в її молитовній кімнаті згасла ще одна свічка.
Вона зітхнула й вийшла з молитовні.
Тоді вона почула новини з-за кордону.
[Каркеас, який наразі перебуває під контролем корейської Асоціації, як повідомляється, руйнується! Це було спричинено лиходієм S-класу Егостиком...]
"..."
Вона остовпіло вставилася в зображення на телевізорі.
Розплющивши очі вперше за довгий час, вона розвернулася й мовчки вийшла з кімнати, її сріблясте волосся розвіювалося за спиною.
Час наступної зустрічі «Катедрал» невблаганно наближався.