Розділ 315:
Того вечора я прибув до великого маєтку.
— Даїн, це наш дім!
Пояснила мені Хан Со Ін.
Я кивнув, розглядаючи великий дерев'яний маєток посеред гір.
Ну так. Бачачи, що будинок побудований точно в моєму стилі, я припустив, що сам його і звів. Я завжди хотів собі щось подібне.
Я пройшов крізь пишні зелені сади, прямуючи до будівлі.
А навколо мене разом ішли мої компаньйони, мої друзі. Ми ж не на війну йдемо...
По дорозі додому в цьому великому дирижаблі мене познайомили з товаришами.
— Тож, Даїн, а у тебе була дівчина?
Хан Со Ін, оригінальна Біла Відьма — дівчина з білим коротким волоссям — посміхнулася й запитала мене про це так, наче це було звичайне повсякденне питання.
— Со Ін, це грубо — ставити такі запитання Даїну, який щойно втратив пам'ять і перебуває в замішанні.
Посварила її чорноволоса дівчина в білих шатах жриці. Це була Бек Ин-Воль.
Вони, мабуть, були досить близькими, бо обидві виглядали знайомими. І чомусь я відчував, що мушу піклуватися про них, хоч вони вже й дорослі.
Тут було й багато інших.
— Ха-ха! Даїн, ти втратив пам'ять? Ну звісно, хіба не таке трапляється з чоловіками в житті?
Одягнений з голови до ніг у чорні обладунки, Десік промовив це, плеснувши мене по спині.
— Хмф... Якщо я дражнитиму тебе зараз, ти згадаєш про це потім?
Дивилася на мене дівчина з фіолетовим коротким каре, у капюшоні та з фіолетовими очима як у привиди — Сео Чаейон.
— Ти справді... ехх...
Дівчина з пишним жовтим кінським хвостом, мабуть, була тією самою Чхве Се Хі, яку я бачив раніше.
— Енергія Даїна зараз дуже слабка. Йому, ймовірно, варто відпочити.
Це була Шин Рьон, її довге чорне волосся спадало на спину, вона була в білому боді, а на голові виднівся маленький драконячий ріг.
— Старший братику, ти в порядку?
Блакитноволоса дівчинка, яка вчепилася в мою руку й схлипувала — це Аріель, персонаж, який в оригіналі був лише частиною лору. А приємна на вигляд жінка поруч із нею — Лі Ха Юль, свята серед лиходіїв.
І...
— Даїн, сюди.
Каштанововолоса дівчина з яскравою посмішкою, яка вела мене попереду — це Лі Су Бін. Я ні разу не бачив її в оригіналі... Чомусь я їй довіряв.
У будь-якому випадку, ось так я зміг увійти до маєтку.
Це була тепла дерев'яна будівля з безліччю вікон, які пропускали багато сонячного світла.
"Отже, це лігво лиходіїв?"
Я розслабився в цьому місці, яке було якось занадто затишним (?), щоб бути домом для злісних лиходіїв S-класу.
— Я спочатку проведу Даїна до твоєї кімнати.
Лі Су Бін тепло посміхнулася мені, і я вдячно кивнув.
З того, що я міг помітити, вона здавалася хорошою людиною. Її слова легко зрозуміти, і вона має базове почуття турботи про людей. Мені здалося, я збагнув, чому її найняли, хоча вона явно ніколи не з'являлася в оригінальній історії.
Опинившись у кімнаті, я сказав їй, що збираюся перевдягнутися, і залишився наодинці на деякий час.
— Пхух...
Я зітхнув.
Я зняв пальто, дістав трохи одягу з шафи й перевдягнувся.
Предмет, схожий на диктофон, який лежав у кишені мого пальта, я поклав на стіл.
Я пам'ятаю...
"«О, і мої спогади магічним чином повернуться до мене, коли я відкрию щоденник, який довірив Хан Со Ін, бо вона, ймовірно, віддасть його мені»."
Мабуть, так звучали останні слова, які я сказав перед тим, як утратити пам'ять.
Проблема в тому, що Хан Со Ін, схоже, не збирається віддавати мені щоденник прямо зараз, судячи з того, як вона ніяково відвертає очі й тікає, коли зустрічається зі мною поглядом...
Ну, непогано.
Дійшов я висновку.
Я все одно не планував повертати свою пам'ять прямо зараз, бо... це шанс поглянути на себе з боку.
"..."
Ну так. Я втратив спогади про цей світ, і завдяки цьому можу дізнатися щось нове, якщо погляну на минуле й теперішнє зі своєї поточної перспективи. Хіба це не справжня об'єктивізація себе?
Іншими словами, я збираюся використати це як можливість дослідити, чим я займався в цьому світі.
Тверезе судження, яке я зміг зробити лише тому, що насправді був просто переселений і збентежений, але цінував розум. Це в моїх інтересах, оскільки нічого хорошого з паніки не вийде, а свої спогади я все одно поверну.
Тижня буде цілком достатньо.
З цією думкою я зайшов до ванної кімнати, зняв маску, умився, щоб освіжити розум, і роздивився своє обличчя в дзеркалі.
"..."
Дивно, але моє обличчя нічим не відрізнялося від того, яким воно було раніше, хоча мені й сказали, що я провів роки в цьому світі.
Я без поняття, чи прийшов я в цей світ молодим із самого початку, чи це сталося під час мого перебування тут, чи є якась інша причина... У будь-якому випадку, усе було саме так.
— Ха-ха, що взагалі відбувається?
Пробурмотів я собі під ніс, витираючи воду з рук.
Не можу повірити, що я за одну ніч опинився всередині манги про супергероїв, ха.
Якщо чесно, у мене все ще було відчуття, ніби я сплю, і це якийсь справді божевільний сон. Це чесно здається нереальним.
Тож я зміг узяти себе в руки.
Особливо з думкою про те, що все закінчиться, щойно я поверну свої спогади, а мої союзники поруч оберігають мене, як і вказівки, залишені моїм майбутнім «я».
"..."
Усе ж у цьому було щось лякаюче.
Думка про те, що я не можу побачити все, що тут побудував, моїх друзів, моїх батьків — усе це перехоплює подих.
Єдине, що тримало мене на плаву — це причини, які я назвав раніше, і той факт, що мені потрібно було почекати лише тиждень...
Як я вижив, коли вперше опинився в цьому світі?
Я зміг вижити, тому що мав так багато речей, які вже встиг побудувати, і мав друзів, яких пам'ятало моє тіло.
Коли я втратив усе у своєму звичайному тілі й був закинутий у цей світ зі зруйнованим балансом сил... Як я вижив, коли прийшов у цей світ ні з чим, без друзів і без жодних інструкцій?
Ну, я розберуся з цим по ходу справи.
Подумав я про себе, витер обличчя, відчинив двері й вийшов до вітальні.
А зараз давайте поговоримо з моїми колегами.
[Ситуація в Каркеасі нарешті прояснилася після влаштованого під проводом Егостика погрому в'язниці, також відомого як Велика втеча з в'язниці. Більшість лиходіїв, які намагалися втекти, були схоплені, але... П'ятьох лиходіїв, які залишилися, включаючи Егостика, Крокодила та Майстра Підземель, досі не спіймали. Асоціація каже, що вистежує їх, а людям радять спокійно повертатися до свого повсякденного життя...]
Минуло вже досить багато часу відтоді, як я втратив пам'ять і прокинувся.
За цей час я дізнався кілька речей.
[Тим часом люди, які протестували за моє звільнення, усі задоволено розійшлися після моєї втечі, особливо фан-кафе Егостика, яке очолювало протест, чия кількість учасників збільшувалася на десять тисяч щодня під час протесту...]
Тобто моя популярність у цьому світі перевершує будь-яку уяву.
Я не жартую, я — лиходій — схоже, був популярнішим за Стардаст, героїню.
Коли я побачив, що у мене навіть є власне фан-кафе, це було просто смішно.
Особливо коли Хан Со Ін показала мені топові дописи в моєму фан-кафі минулого разу...
[Егостика очевидно впіймали навмисно, що за виродки в цьому сумнівалися??? ха-ха-ха]
[(Спеціально для чистокровних із Мангодану) Я насправді знав, що Его втече]
[Ні, є причина, чому учасники Его-Стрім та союзники взагалі не з'являлися, коли Манго схопили]
[Факт: Манго, які вийшли на протест, не мають чого соромитися. КОРОЛІ]
[Новини про залізне праве сидіння, зворушлива пожертва манго-хліба]
[Насправді, туди-сюди, банда манго просто щаслива знову бачити трансляцію манго]
[Теорія змови: Егостика тримали тиждень. І Стардаст зникла з публічного поля на цей тиждень... Що вони робили?]
— Ха-ха...
Що це за країна така, де є фан-кафе для лиходія й святкують, коли цей лиходій утікає?
Звісно, не те щоб я їх не розумів.
Після всього, що я зробив до цього часу, не дивно, що мене вважають героєм.
[Підсумок досягнень Егостика]
Зупинив вторгнення Бегемота. Завадив корпорації Хан Ін здійснити вторгнення. Зупинив атаку Місячної Шаманки. Зупинив терористичну атаку демона. Переміг багатьох лиходіїв S-класу.
.
.
"Ти важко працював."
Я міг думати лише так.
Можливо, причина, чому я жив як лиходій, полягала в тому, щоб допомогти Стардаст рости. Я завжди був досить ненасильницьким, коли справа доходила до тероризму.
Що було особливо незвичним, так це стосунки між мною та Стардаст.
По-перше, у пресі нас називають заклятими ворогами й кажуть, що ми найгірші вороги один для одного...
— Стардаст, ти не хочеш приєднатися до нас?
"..."
Подивившись кілька своїх відео з терактів на подвійній швидкості, я дещо збагнув.
Якщо не зважати на його нечітку мову й дивну концептуалізацію...
"Чому я б'юся зі Стардаст?"
До мене нарешті дійшло тепер, коли я втратив пам'ять.
"Я з'їхав з глузду."