Розділ 314:
~В'язниця для лиходіїв, острів, з якого ніколи не втекти, Каркеас, Острів-в'язниця~
У самому центрі всього цього Стардаст рясно стікала потом, ухиляючись від бурхливих чорних щупалець.
— Ха, ха, ха...
Попіл від будівель розлітався посеред зруйнованої в'язниці.
Її світле волосся розвіювалося навколо неї, а кулаки світилися жовтим, коли вона кидалася на чорні щупальця, що летіли в її бік.
— Хмф!
_Бам—_
Її палаючий кулак ударив по гігантському щупальцю, яке миттєво розтануло на слиз і розвіялося в порох.
Ці щупальця були з тих, що й оком не моргнули б перед вогнепальною зброєю та високотехнологічним озброєнням тюремних охоронців, які щойно примчали за тривогою, але чомусь вони танули від кулака Стардаст.
Ні, не зовсім так, вони розсипалися лише від її кулаків, що світилися жовтим, наче наражалися на свою слабкість; інші її атаки були так само неефективними.
Палаючий кулак, який її фанати охрестили «Зоряним Панчем», був єдиною атакою, ефективною проти щупалець.
Про це було цікаво замислитися, але для неї це не мало особливого значення.
— Ха...
Височенні чорні щупальця, наче паростки бамбука, проростали по всьому острову.
Вона літала туди-сюди, знищуючи їх, але всі її думки були про Егостика, який утратив пам'ять.
"..."
Стардаст стиснула кулаки, згадавши, як він дивився на неї знизу вгору, спантеличений, наче ніколи раніше її не бачив.
Вона інстинктивно зрозуміла з виразу його обличчя, коли він укладав угоду з Виконавцем Бажань, що він повністю втратив пам'ять.
І те, як він подивився на неї, наче взагалі без поняття, хто вона така, наче дивився на абсолютно сторонню людину...
_Гуп._
Її серце на мить тьохнуло й заболіло.
"Ні, насправді вона смутно знала чому, але зціпила зуби й проігнорувала це; цього просто не могло бути."
Незважаючи ні на що, вона зараз перебувала в дуже, дуже поганому настрої.
— Ха...
Уперше за довгий час вона відчула, що стала ближчою до Егостика.
За той тиждень, що вона провела з ним у в'язниці, вона пройшла через багато речей: снідала з ним, дивилася з ним фільми, ходила за руку, розмовляла ні про що конкретне.
Вони жили своїм повсякденним життям так, наче були найкращими друзями, і вона раптом усвідомила.
"Я..."
Нічого більше, просто вона була щаслива від одного лише перебування поруч із ним.
Прості розмови з ним і його сміх змушували її посміхатися.
Те, як він кличе її тихим голосом, коли прокидається, те, як він посміхається від того, як смачно виходить усе, що вона готує, те, як він їсть — кожна дрібниця, яку він робить для неї, викликає у неї посмішку й змушує забути, що він лиходій.
Що він так багато для неї значить.
І тому вона стала ближчою до нього.
І вона думала, що він також починає відтавати, адже він червонів і часом здавався ніяковим, коли бачив її.
Звісно, він червонів частіше, ніж вона, але... Менше з тим. Вона думала, що стає ближчою до нього.
Чесно кажучи, не всі розуміли, що незалежно від того, лиходій він чи ні, у глибині душі він хороша людина, і вона замислювалася, чи є той факт, що він лиходій, чимось, що можна виправити окремо.
Крім того, вона не зовсім пам'ятає, але була майже впевнена, що минулої ночі вони щось робили разом.
"Можливо, усе гаразд, якщо це Егостик."
Вона так думала... поки він не втратив пам'ять.
— Ха...
Стардаст зітхнула, знищуючи чергове чорне щупальце.
Насправді вона розуміла Егостика.
Якби він сказав їй, що проміняє свої спогади на цю істоту, вона б відповіла «ні», адже це занадто ризиковано.
Але все одно.
Знищивши ще одне щупальце, вона полетіла прямо до іншого, що було далі.
Тепер залишалося лише кілька щупалець.
Звісно, частини в'язниці обвалилися, дозволивши деяким лиходіям, яким пощастило опинитися в будівлі, втекти повз екстрену охорону...
— Гей, хочеш побитися об заклад, хто впіймає більше?
— Ха-ха... Ми маємо показати різницю в силі?
Ситуація дещо заспокоїлася завдяки раптовій появі лиходіїв з «Его-Стрім», які використовували блискавки та гоблінський вогонь, щоб зупинити їх.
Мабуть, вони також були викликані Егостиком, який передбачив, що станеться щось подібне.
Він мусив усе це спланувати. Він добре вміє все прораховувати.
Тому вона впевнена, що у нього й відновлення пам'яті повністю розплановано.
Егостик завжди посміхається й легко справляється з будь-якою подією.
"..."
~До того часу, як вона знищила останнє щупальце~
Це був кінець атаки Виконавця Бажань перед його смертю.
А потім...
— Гей, гей. Рушаймо!
Після того як усе закінчилося, вона на мить затрималася на сусідній вежі й спостерігала, як дирижабль відлітає вдалину.
Імовірно, це дирижабль, на якому перебуватимуть учасники «Его-Стрім», і, без сумніву, Егостик буде на ньому.
"..."
Вона не відчувала бажання гнатися за ним.
Учасники «Его-Стрім» прийшли сюди й завадили іншим лиходіям утекти, і вона не могла з чистою совістю ув'язнити їх за те, що вони допомогли їй.
Вона просто відчувала нутром, що їй знадобиться їхня допомога, щоб повернути спогади Егостика.
Вона знала, що якщо спіймає їх, був шанс, що він засмутиться, коли поверне свою пам'ять... і зненавидить її, тому вона цього не зробила.
Вона постояла там мить, проводжаючи відлітаючий дирижабль своїми блакитними очима.
"..."
Якимось чином їй здалося, що вона зустрілася поглядом з Егостиком.
— Повернімося до роботи.
Невдовзі після цього дирижабль з Егостиком на борту полетів, вона повернула голову й подивилася вниз на Острів-в'язницю.
Тюремні замки виглядали напрочуд цілими, враховуючи погром, учинений чорними щупальцями. Шкода була мінімальною, можливо, тому, що вони із самого початку були такими величезними.
Звісно, усе ще залишалися лиходії, яким удалося вирватися повз екстрену охорону та учасників «Его-Стрім», але...
Їй було байдуже.
У неї все одно було повно часу, тепер, коли Егостик знову залишив її.
Буде багато часу для роботи...
"..."
І ось так, наодинці й мовчки, вона спустилася вниз.
Це все одно не має значення. Що б не казали інші, це не змінить того факту, що Егостик — її лиходій.
І якщо він зможе просто повернути свої спогади... тоді вони зможуть рухатися далі.
— Хммм.
Стардаст приклала руку до грудей, подумавши про це.
Вона більше не мала наміру його втрачати. Ставало дедалі менш важливим, що він лиходій.
Егостика нікому не віддадуть, бо він — її лиходій.
— Ходімо.
З цими словами Стардаст пробурмотіла це й полетіла до кількох лиходіїв, які знову намагалися втекти.
Її блакитні очі були чомусь холоднішими, ніж зазвичай.
— Гей, Даїн, чому ти такий серйозний?
— Га? О... У мене якесь тривожне передчуття.
~На дирижаблі, що летить у небі~
Стоячи біля поручнів корабля й остовпіло дивлячись у бік Острова-в'язниці, Хан Со Ін мимоволі почухала щоки, почувши відповідь Даїна на свої слова.
Даїн... Як і очікувалося, він утратив пам'ять, точнісінько як і казав. Це було безпомилково видно з того ввічливого тону, з яким він до неї звертався.
Вона відчувала певну дистанцію, і хоча їй було шкода його, вона також відчувала...
— Ух.
Хан Со Ін упіймала себе на тому, що відчуває дивне хвилювання.
Тому що Даїн, який утратив пам'ять, мабуть...
— Со Ін. Щось не так?
— Що? О, нічого.
Тому що він дивився на неї як на дорослу.
Хан Со Ін почувалася краще, бо він був таким ввічливим, на відміну від тих часів, коли він завжди ставився до неї як до дитини.
Насправді Хан Со Ін уже не була дитиною. Вона вже наближалася до свого другого курсу коледжу, і її невинна, але мила зовнішність уже змушувала кількох людей обертатися, коли вона йшла вулицею. Її зріст був на голову вищим, ніж коли він уперше її побачив, а тіло стало більш зрілим. Її волосся трохи відросло після колишнього короткого каре.
Насправді ніхто зараз не міг подивитися на неї й подумати, що вона дитина.
Тільки от Даїн цього не усвідомлював, бо бачив її з самого дитинства.
Для нього вона була просто Со Ін, милою старшокласницею, яка була для нього як молодша сестра, і вона це чудово знала.
"Тож це можливість!"
Ось про що подумала Со Ін.
Зрештою, після втрати спогадів Даїн сприймає її як дорослу жінку... Ні, якщо вона вже сприймається як доросла, хіба це не вплине на нього, навіть коли він поверне свою пам'ять?
"Проте Даїн, який утратив пам'ять — це теж щось новеньке."
Подумала Хан Со Ін про себе, дивлячись на Даїна, який спирався на поручні поруч із нею.
Даїн із амнезією... якийсь холодний. Його погляд був гострішим, ніж зазвичай, і він здавався серйознішим, ніж зазвичай.
Якщо подумати, вона дуже мало знала про минуле Даїна, особливо тому, що він був таким потайливим і не бажав нічим ділитися.
Можливо, це був її шанс дізнатися про нього більше!
Подумала Хан Со Ін, її очі заблищали, а кулаки стиснулися.
Вона не мала наміру повертати щоденник прямо зараз.